Доларові ляльководи

В умовах ринкової економіки головна монополія держави — це монополія на грошову емісію, що визначає пропозицію грошей на ринку й можливість нагромадження капіталу. Це дає змогу державі мати емісійний прибуток. Але це не головне! Державна грошова монополія — це базовий механізм авансування економічного зростання. Держава цілком може зробити «порожні» гроші, використовувати їх для «прокручування» певних циклів економіки й потім або вилучити, або пустити по новому колу.

Валютне управління

І не тільки інфляції не буде, а навіть можуть знизитися ціни. Справа в тому, що не державна емісія грошей для економіки є джерелом можливої інфляції. Головним (і постійним!) її джерелом є сама нинішня банківська система, що безупинно створює — самим фактом видачі кредиту — гроші «з повітря». Адже в повній відповідності із законом банки, звичайно, виділяють набагато більшу кількість кредитів, ніж той обсяг своїх і клієнтських коштів, який вони реально мають у наявності. У результаті відбувається відрив банківського капіталу від виробничого, виникають так звані фінансові міхурі.

З огляду на споконвічну умовність будь-яких грошей, важко зрозуміти прагнення наших лібералів до негайної «конвертованості гривні» й протести проти додаткової емісії, особливо в обстановці очевидного браку грошових знаків у країні. Адже навіть випуск державою справді додаткових паперових грошей для фінансування якихось великих будівництв, національних проектів (як, наприклад, будівництво мережі автострад у США й Німеччині в 1930-ті роки) є лише формою безпроцентного кредитування деякої нової роботи, яку інакше не було б здійснено. Не треба брати гроші в кредит під проценти для будівництва доріг в Україні. Треба здійснити емісію гривні — і будуть гроші на будівництво.

Грошова емісія повинна забезпечувати фінансування зростання виробництва. Тією мірою, у якій зростає виробництво, відбувається й зростання попиту на гроші. Саме тому в економічному механізмі будь-якої країни з ринковою економікою механізм грошової емісії й грошової пропозиції відіграє ключову роль, визначальну структуру відтворення капіталу. Коли країну позбавляють цього механізму, вона втрачає не тільки свій емісійний дохід, а й ключовий механізм керування економікою. Такою нині бачиться ситуація в Україні, коли Міжнародний валютний фонд та інші міжнародні фінансові структури дають можливість здійснити емісію за наявності еквівалента у вигляді доларового запасу. Таким чином ми фінансуємо економіку США і не даємо можливості розвиватися економіці України.

Цікаво з цих позицій розглянути ідею «валютного управління». За допомогою цієї технології глобалісти нав’язують тій або іншій країні відмову від державного суверенітету в грошовій політиці. Оце і є головна причина нашого злиденного становища.

У системі «валютного управління» емісія грошової національної одиниці дозволяється тільки в тому обсязі, в якому відбувається збільшення валютних резервів центральним банком країни. У результаті емісійний дохід одержує емісіонер «резервної валюти» — долара, тобто Федеральна резервна система США. Ця структура була створена 1913 року і є приватним Центральним банком Америки. Вона друкує долари і надає їх у кредит американському уряду. Своєю чергою, можливості нагромадження національного капіталу обмежуються обсягом експорту, наслідком чого стає деградація внутрішнього ринку й прив’язка національної економіки до світового ринку.

Мало хто розуміє, що за політикою «валютного коридору» в нас насправді реалізується саме ця система. Емісія гривні Національним банком України ведеться практично тільки під приріст доларових запасів.

У реальному секторі економіки в нас постійно бракує грошей. Процентні ставки рефінансування нашого Нацбанку в кілька разів перевищують прибутковість виробничої діяльності. А кредити інших фінансових організацій автоматично стають ще вищими. Адже тут працює простий механізм: якийсь банк бере кредит у Нацбанку під його відсоток і далі дає його іншим, але, звісно, під більший відсоток, бо йому треба розплатитися за взятим кредитом і ще мати щось для себе. Внаслідок цього виробнича сфера не тільки не має можливості залучити кредити, а й той капітал, що був, постійно втрачає, витрачаючи його на більш прибуткові фінансові спекуляції.

Вільна конвертація гривні в долар фактично призвела до ліквідації нашої національної грошової системи, гривня стала не більше ніж українським сурогатом американського долара. Капітали не ввозяться в країну, а вивозяться з неї. І за цих умов ще стогнуть, що до нас повинні прийти інвестиції. Куди прийдуть? На спекулятивний фінансовий ринок. І навіщо? Щоб вивести з країни залишки наших капіталів?

Загальна заборгованість — це основа й зміст сучасного світового економічного порядку, за якого позикодавці (кредитори) управляють світом боржників. Справжньою метою кредитування окремих національних економік є саме регулярне одержання відсотків (так зване обслуговування боргу) і певний ступінь контролю над діяльністю боржника, а не повернення запозичених засобів. Може, це й випадковість, але лише Чаушеску зважився на звільнення своєї країни від боргового тягаря, і протягом кількох років розрахувався з усіма кредиторами, і лише його одного із усіх вождів убили в період «народних революцій» у Східній Європі.

У «правильній» західній економіці збагачення тепер є не стільки плодом особистих або колективних продуктивних зусиль, скільки результатом різних фінансових маніпуляцій. Сьогодні в прийнятті економічних рішень найпотужніші промислові або нафтові транснаціональні корпорації прямо залежать від кредитних монополій, але ніяк не навпаки. Але ж спочатку гроші були інструментом для обслуговування потреб економіки! Тепер усе перевернулося.

Не варто забувати про те, що новинка кінця XX століття, «віртуальна економіка» — рух електронних грошей на банківських рахунках — часто взагалі не має жодного стосунку до реальної економіки, до фізичного виробництва товарів. Уже 1995 року обсяг щоденних угод на світових фінансових ринках перевищив сукупний обсяг усіх резервів центральних банків планети. Наприклад, явно завищена в останні роки біржова капіталізація так званих високотехнологічних компаній (на кшталт «Майкрософт») є наслідком відповідної обробки суспільної думки, а не господарської діяльності цих компаній.

Сам факт, що лібералізація в Україні на початку 1990-х років зробила безліч підприємств фінансово нерентабельними, свідчить про очевидну суперечність віртуальної економіки й реальної. Цей самий факт свідчить і про неможливість використання чисто фінансових показників для оцінювання нашого народного господарства.

Але найцікавіше те, що найбільший боржник світу — США. Уже 1988 року американська держава, її підприємства й споживачі акумулювали глобальний борг — 11 400 млрд доларів. Його неможливо навіть теоретично покрити. Але мало хто розуміє, що США, маючи світову монополію на грошову одиницю, спокійно імітують необхідні долари для покриття оплати відсотків. А долари, залишаючись основою світової фінансової і грошової системи, на які можна купити що завгодно й майже де завгодно, фактично забезпечуються товарною масою, що випускається в усьому світі.

Це не економіка, у якій реальне виробництво товарів управляється законом дефіциту, що завжди залишається постійним параметром. Це чисто грошова економіка, що за допомогою маніпуляцій уникає зіставлення з реальним дефіцитом товарів і, постійно збільшуючи грошову масу, породжує ілюзії.

Сьогодні на світовому рівні цінове співвідношення між товарами і грошима досягло гранично допустимого рівня, воно становить 1:25, і продовжує зростати. Рівновагу можна відновити тільки в результаті блискавичного зростання цін на всі товари.

Ми спостерігаємо феномен «відкладеної» інфляції. Грошові маси, породжені постійним зростанням кредитів (а кредит — це теж гроші), не можуть довго існувати тільки за рахунок відсотка з кредиту. Їх, під загрозою інфляції, кинуть у сферу товарів. Збереження стабільності сьогодні можливе тільки через ринок реальних товарів. Долар самознищиться через гіперінфляцію. А разом з ним світова торгівля й міжнародна фінансова система. Піраміди кредитів зруйнуються.

Поки увесь світ працює й користується для платежів доларами, курс долара особливо не падає. Але це наразі. Нинішня доларова система — та ж фінансова піраміда. А, як відомо, організатори будь-якої піраміди не визнають своєї фінансової неспроможності до останнього моменту. Також загальновідомі й причини цієї змови мовчання, головна з яких: поки фантики ще в ціні, потрібно встигнути перетворити їх на щось матеріальне. Тому рядові вкладники піраміди, що валиться, довідаються про справжній стан справ останніми.

В останній рік у світі відбувається занадто багато дивного. Навесні 2000 року на фондовому ринку США спостерігається серйозна криза, що триває досі... одночасно курс долара на світовому ринку різко пішов угору й продовжував зростати до 2001 року. Тим часом курс євро різко знизився... але Європа не зробила серйозних кроків для підтримки своєї нібито «знеціненої» валюти. Нещодавно став знижуватися курс золота, але водночас курс інших дорогоцінних металів (платина, паладій) чомусь зростає. Коли американці бомбили Ірак, іракці продовжували продавати свою нафту за долари, а тепер ніхто Ірак не бомбить, а він ні з того ні з цього заявив, що віднині продаватиме свою нафту тільки за «знецінений» євро. Мабуть, щоб нашкодити Америці. У самій же Америці падають усілякі індекси в економіці, і... одночасно Клінтон пробачив слаборозвиненим країнам їхні мільярдні борги.

Головні гравці в доларовій піраміді одночасно є й головними гравцями на практично всіх світових біржах. І вони таємно від інших почали скидати свої папери. Але це дуже складне завдання, бо світовий фінансовий ринок сьогодні досить мобільний і за найменшої підозри долар може впасти у всьому світі в 3–5 разів швидше, ніж за день. Тому просто продати великий обсяг доларів на біржі не можна — почнеться паніка. Але, контролюючи основні біржові майданчики, можна почати консолідовану гру на штучне підвищення курсу фантика з одночасним зниженням курсу реальних цінностей і тих валют, на які хочеться цей фантик поміняти. Це дає можливість міняти долари непомітно, потроху, протягом тривалого часу.

Неприємності від США

З викладеного вище зрозуміло, що Сполучені Штати є заручниками спіралевидного збільшення боргів і боргових відсотків. Американська економіка у клітці, стінки якої постійно звужуються, і відтепер більше не доводиться говорити про «невичерпну життєвість» США. Ті, хто й досі вірить у цей міф, абсолютно не розуміють реального функціонування механізмів, на яких грунтується світова економіка останні два або три десятиліття. Якщо приплив капіталу в Сполучені Штати буде вповільнено, коли Японія або нафтові еміри увійдуть у фазу економічної кризи й перестануть інвестувати свої долари за Атлантику, Америка миттєво перестане бути великою державою. Гірше того, вона затягне у вир кризи безліч інших країн і народів.

Крах долара — це крах світової економіки. За «законом піраміди», постраждають 90% держав. Журнал «Ньюсвік» наводить високий показник стурбованості в суспільстві: 54% опитаних у грудні очікували швидкої рецесії. Це підтверджують і об’єктивні дані. А саме, прискорення інфляції на товарних ринках США — індекс споживчих цін за останній рік зріс на 3,4%. Підвищення Федеральною резервною системою процентних ставок протягом останнього року (аналогічні дії вона почала за 9 місяців до Великої депресії 1929—1933 років). Уже з початку 2001 року Федеральна резервна система ініціювала дворазове зниження дисконтної ставки. Це розцінюється американськими фахівцями як переконливий доказ реальності загрози, що насувається.

Є ще багато неприємностей. Серед них — світові ціни на нафту, падіння вартості цінних паперів на ринку новітніх технологій, паливна криза в Каліфорнії. Але ж саме там науковий комплекс «Силіконова долина» — один з основних локомотивів США.

Багаторічна впевненість американців у світлому майбутньому сама собою стала головною причиною економічних успіхів країни в 1990-ті роки. Але сьогодні та ж сама колишня впевненість загрожує стати причиною економічного краху. Справа в тому, що з 1992 року споживчі витрати в США незмінно перевищують доходи населення. Тобто американці занадто довго не боялися витрачати гроші, яких у них немає, — вони просто залазили в борги.

Психологія, зокрема очікування споживача, — наймогутніший економічний фактор. Від того, чи схильна людина витрачати гроші, не побоюючись за своє майбутнє, чи притримувати їх на чорний день, залежить вся національна економіка будь-якої країни. Американці піднеслися духом ще за Рейгана. До початку
1990-х вони не тільки повернули свій традиційний оптимізм, а й уперше за довгі роки, відчувши впевненість у майбутньому, почали брати гроші в борг, купувати в кредит, витрачати зароблене на цінні папери (фактично всі американці в 1990-ті роки стали власниками акцій). Результатом такої безоглядної «віри у світле завтра» стало зниження рівня накопичень із 9% фактично до нуля.

У 1995—1999 рр. корпорації збільшили витрати на 54%, однак спад виробництва, що почався, вже призвів до того, що підприємства працюють лише на 82,2% своєї потужності. Багато компаній не в змозі платити за рахунками. За останні три місяці 2007 року різко зросла кількість заяв про допомогу з безробіття, що становили в середньому 350 тис. на тиждень.

Фактично ми зараз є свідками заключного акту драми, розіграної на світовій фінансовій сцені. І хтось у цій драмі повинен красиво звалитися.

Можна чекати другої появи «Ніксон-шоку», але вже в інших масштабах. У минулому зовнішній дефіцит США неухильно зростав і 1971 року, вперше з 1893 року, намітився дефіцит торговельного балансу. Наслідком цього дефіциту стало нагромадження доларів за межами США, зокрема в центральних банках. Зростало занепокоєння і з приводу конвертованості долара на золото, центральні банки (зокрема Бундесбанк) обміняли частину накопичених доларів на золото. Американський золотий запас упав до рівня, який американська влада вважала граничним; наприкінці липня–початку серпня 2003 року запас знизився до менш ніж 10 млрд доларів.

15 серпня 1971 року президент Ніксон оголосив про проведення низки заходів: про тимчасову заборону конвертованості долара в золото (яку ніколи не буде відновлено) і про встановлення додаткового 10% податку приблизно на половину імпорту США. І тепер у США є тільки два варіанти. Перший — загинути, потонувши в інфляційній хвилі. Другий — відмовитися від закордонних доларів, тобто «кинути» увесь світ. Це можна зробити, наприклад, організувавши швидкий обмін грошей у себе в країні. І оголосити всі інші долари, що блукають світом, американськими сувенірами.

19 січня 1999 року Клінтон у своєму президентському посланні сказав наступне:

«Сьогодні я вийшов на цю трибуну, щоб доповісти, що Америка забезпечила найтриваліший період економічного зростання в мирний час за всю нашу історію, створила майже 18 мільйонів нових робочих місць, до того ж темпи зростання зарплати більш ніж удвічі перевищили темпи інфляції, число власників власних будинків найбільше за всю історію країни, число людей, що одержують допомога з бідності — найнижче за останні 30 років, а рівень безробіття — найнезначніший з 1957 року.

Уперше за три десятиліття в нас збалансований бюджет. Торік сальдо бюджету становило 70 мільярдів доларів, тоді як 1992 року дефіцит становив 290 мільярдів доларів. У цей час очікується, що в наступні 25 років ми будемо мати позитивне сальдо бюджету».

Хіба не диво? Одна з причин, що обумовили це диво, на поверхні. Її спостерігає увесь світ. Ім’я їй — доларова експансія.

Але тут є й аналогії із кризою 1929 року. Світ підійшов до передчуття лиха. Президент США Калвін Кулідж, йдучи 1928 року у відставку, говорив: «Країна може із задоволенням дивитися на сьогодення і з оптимізмом — у майбутнє». Так само райдужно дивився на навколишній світ і новий президент Герберт Гувер. Нікого не насторожував перегрів економіки, що намітився до 1929 року: більші суми капітальних вкладень із постійно зменшуваною їхньою віддачею.

Америка — це фінансовий спекулянт світового масштабу. Вона просто «прокручує» свої липові долари. На валютних торгах у світі щодня обмінюється 1200 мільярдів доларів. На 65–75% це спекулятивні угоди. Таким чином, склався гігантський світовий спекулятивний капітал, що в десятки разів перевищує капітал, вкладений у товарне виробництво.

Якщо доларом терміново не будуть завойовані нові ринки, то створена Клінтоном піраміда звалиться так само банально, як піраміда МММ.

Микола Сенченко