Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Доки живий ковальський дух...

У Пирогові святкували День народних ремесел. Свято згуртувало умільців різних сфер творчості.

З-поміж них вирізнялися ковалі — особливе братерство майстрів, здатних упокорювати метал. В Україні в давнину головною людиною на селі вважався коваль. До нього зверталися з різних нагод — комусь коня підкувати, іншому реманент для господарства полагодити, а комусь і зброю виготовити. Це вже пізніше таку важливу професію знівелювали на догоду часу, скорившись новітнім технологіям і модернізації життя. А от притлумити традиції, що культивувалися віками, виявилося не під силу ні радянщині, ні всюдисущій глобалізації.

Радянська влада, хоч як це безглуздо, вбачала в ковальстві паростки куркульства, тож до 70-х років його практично в Україні знищили. Тоді масово закривали всі навчальні заклади, де можна було опанувати техніку цього ремесла, а по селах залишалися хіба що самородки, які не «підкови на щастя» кували, а хіба що реманент лагодили. «А ось художнє кування зникло повністю», — розповіла Олена Невойса, учасниця свята в Пирогові. Пані Олена редагує журнал «Ковальська майстерня», а — «за сумісництвом» — ще й дружина коваля. Отож про традицію і нюанси цієї справи знає багато. «Відродження українського ковальства розпочалося кілька десятиліть тому, — додає вона. — Анатолій Ігнатенко і Олег Стасюк — люди, які жили цим мистецтвом. Вони багато зробили для відродження української школи ковальства».

Двадцять років тому коваль Богдан Попов виготовив собі справжнього меча. І так ця справа захопила киянина, що відтоді професійного знаряддя з рук не випускає. Крім того, пан Богдан цікавиться давньоруським ковальством. До речі, в Західній Україні вдалося зберегти українські елементи кування, які не повторюються в жодній країні світу. Традиційне ковальство і нині розвивається в нашій державі — для когось це суто практична необхідність, а хтось знаходить у ньому відраду для душі. Богдан Попов, скажімо, полюбляє експериментувати: виготовляє давньоруські сокири, мечі. Нині він навіть кує на замовлення, і на брак клієнтів не скаржиться. Говорить, що головне для нього — не гроші, а те, що людина розуміє цінність такої роботи.

Прицінююся до його виробів. Найдешевший — цвях за п’ять гривень. Мені подобається підкова. Така коштує двадцять гривень. Коваль Попов зізнається: еталон у цьому мистецтві для нього — давньоруська техніка кування, він прагне зберегти її. Майстер організував у Музеї народної архітектури і побуту Школу традиційного ковальства. Вона відкрита для кожного охочого опанувати це мистецтво і ремесло. Цікаво, що, як пояснив пан Богдан, сила у цій справі — не найголовніше. Насамперед потрібен особливий дух і бажання.

У давнину кожен народ мав свою традицію ковальства. Учасники святкування Дня коваля могли побачити, як розгорається вогонь у японській похідній кузні. Експозицію з кількох типів кузень інших народів організувала школа Богдана Попова. Помітивши моє захоплення, пан Богдан пообіцяв наступного разу здивувати ще більше, наприклад, індонезійською кузнею з бамбуків чи африканською, де амуніцією слугують горщики, обтягнуті шкірою.

Дмитрові Кушніру до вподоби художнє ковальство. З-під руки цього коваля народжуються дивовижні вази й оригінальні прикраси. Він працює з титаном — дорогим і надто міцним металом, отож і вироби його дорогі. Але красиві — очей не відвести... Майстерності Дмитро навчався у Григорія Дочкіна, який міг засвідчити віртуозність на одному сантиметрі металу. Кушнір у своїй творчості вже спирається на так зване художнє зварювання. З ним він працює з початку 90-х. Його майстерня на заводі Патона. Дмитро стверджує, що продублювати його роботи неможливо — вони наскрізь авторські. Ідея приходить після того, як коваль бере у руки шматочок металу. Одну річ може виготовляти по кілька місяців.

У святі в Пирогові взяли участь не тільки професійні ковалі, а й аматори. Майстри кажуть, що ковалем стати просто: приходиш у кузню — і через десяток років ти професіонал. І, усміхаючись, додають, що опанувати це мистецтво неможливо, коли не знаєш, що таке «дух ковальства». А це вже така шкатулочка з секретом, відчинити яку під силу лише справді наполегливим.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com