Невидима війна - економічні й політичні кілери

Глобальна імперія корпоратократії

Корпоратократія — союз урядових організацій, банків і корпорацій. Го­лов­ною брехнею корпоратократії є нав’язування ідеї про те, що економічне зростання несе благо всьому людству і що чим вище це зростання, то більше виграють люди. Така концепція брехлива. Ми знаємо, що в багатьох країнах економічне зростання приносить користь тільки невеликій частині населення, тоді як більшість населення перебуває в надзвичайно тяжкому економічному стані.

Одна з найважливіших функцій корпоратократії — збереження, постійне розширення і зміцнення системи. Життя тих, хто працює на корпоратократію, є забезпеченим, їхній реквізит — будинки, яхти, літаки — подаються нам як взірець для наслідування, щоб надихнути нас на споживання і ще раз на споживання.

Корпоратократія будує свою глобальну імперію, використовуючи свої фінансові й політичні м’язи, щоб наші школи, фірми й засоби масової інформації сповідували ті ж самі цінності з усіма висновками, які з цього випливають. Така ситуація підкріплена загальноприйнятою думкою про те, що олігархи, які керують корпоративною системою, повинні мати особливий статус. Ця думка лежить в основі всіх наших негараздів, коли в людях заохочується жадібність — і саме вона стає головним мотиватором розкладання, — коли ми виправдовуємо знищення ресурсів планети, вчимо наших дітей наслідувати людей, які провадять неврівноважений спосіб життя, миримося з ситуацією, коли величезні групи людей земної кулі підпорядковані «елітарній» меншості — грошовим мішкам.

Для більшості населення планети боротьба з корпоратократією — це боротьба за виживання їхніх дітей, їхніх країн, за майбутнє культури. Для корпоратократії — це війна за гроші і природні ресурси, за світове панування, здійснення мрії купки ненажерливих людей — створити глобальну імперію.

Ми повинні замислитися й змінити наше життя. Коли достатня кількість людей усвідомить, як нас експлуатують економічні механізми, які, збуджуючи ненаситну потребу в природних ресурсах, створюють систему нового рабства, ми більше не зможемо цього терпіти. Тоді ми переглянемо нашу роль у цьому світі, де одиниці купаються в розкошах, а більшість задихається у злиднях і насильстві. Тоді ми присвятимо себе пошукам шляхів до співчуття, демократії і соціальної справедливості для всіх.

Усвідомлення проблеми — перший крок до її вирішення. Визнання гріха — шлях до спокути. Український народ мусить піднятися на новий рівень свідомості і допомогти народам світу втілити мрію про гармонійне й гідне поваги суспільство.

Військо корпоратократії: кілери, шакали, армія

Торік у Москві видавництво «Претекст» видало в перекладі з англійської мови книгу «Сповідь економічного вбивці». Її автор — громадянин США Джон Перкінс. Книга, видана в Америці наприкінці 2004 року, одразу стала там бестселером як перша у світі розповідь про діяльність надтаємної групи професіоналів-економістів вищого рівня — «економічних убивць», які співпрацювали з вищими політичними й економічними керівниками країн, цікавих США, з метою повернення реформування їхньої економіки на користь американської «корпоратократії», що є союзом, за словами автора, урядових організацій, банків і корпорацій.

У передмові Джон Перкінс пише: «Економічні вбивці (ЕВ) — це високооплачувані професіонали, які виманюють у різних держав у всьому світі трильйони доларів. Гроші, отримані цими країнами від Світового банку, Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та інших закордонних організацій, які надають «допомогу», вони перекачують у сейфи найбільших корпорацій і кишені кількох найбагатших родин, які контролюють світові природні ресурси. Вони використовують такі засоби, як шахрайські маніпуляції з фінансовою звітністю, підтасування під час виборів, хабарі, вимагання, секс і вбивства. Вони грають у стару як світ гру, що нині, у часи глобалізації, набуває загрозливих масштабів. Я знаю, про що кажу. Я сам був ЕВ».

Далі Джон Перкінс, у якого «прокинулася» совість, пише: «Ми являємо собою елітну групу чоловіків і жінок, яку використовують світові фінансові організації для створення таких умов, за яких інші народи змушені підкоритися корпоратократії, що керує нашими найбільшими компаніями, нашим урядом і банками».

Як і члени мафіозних угруповань, кілери надають державам можливість отримати позику для розвитку інфраструктури: підприємств електроенергетики, швидкісних магістралей, портів, аеропортів, технопарків. Країна, яка отримала гроші в кредит, повинна їх повернути з відсотками. Якщо кілер добре виконав своє завдання, позичка буде такою великою, що боржник уже через кілька років не зможе виплачувати борг і опиниться в ситуації дефолту. Країна-боржник потрапляє в цілковиту залежність від мафії — корпоратократії: вона повинна відповідно голосувати в ООН, погодитися з розміщенням військових баз на своїй території, допустити корпоратократію до своїх природних ресурсів. При цьому боржник залишається боржником — і ще одна країна входить у глобальну імперію корпоратократії.

Майже всі країни, які зусиллями кілерів опинилися під парасолькою глобальної імперії, мають однакову долю. Борг країн Третього світу зріс до понад 2,5 трлн доларів, вартість його обслуговування — до 375 млрд дол. щорічно. За станом на 2004 рік це більше, ніж витрачають усі країни Третього світу на охорону здоров’я й освіту, і в двадцятеро більше від того, що отримують щорічно для економічної допомоги країни, які розвиваються. Половина населення планети живе менше, ніж на два долари на день — так, як 30 років тому. Водночас 70 — 90% приватного капіталу й нерухомості в країнах Третього світу належать 1% родин цих країн; точніші показники залежать від конкретної країни.

Задумайтеся над цим, громадяни України, задумайтеся, представники влади і Президенте, перед тим, як брати чергові транші кредитів, які вже нині сягають астрономічних цифр. Про яку самостійну державу йдеться, коли позичено 13–15 млрд доларів?

Витонченість цієї сучасної глобальної імперії змусила б померти з сорому римських центуріонів, іспанських конкістадорів, європейських колоніалістів XVIII-XIX ст. Сучасні завойовники не тримають в руках меч чи пістолет, вони виглядають як звичайні люди. Вони розводяться про альтруїзм, за допомогою місцевих газет розповідають про чудові гуманітарні проекти, які вони впроваджують. На довгих столах у кімнатах урядових комітетів кілери розкладають свої таблиці з висновками і фінансовими розрахунками, читають лекції в Гарвардській школі бізнесу про чудеса макроекономіки. Вони відкриті і підзвітні. Така система побудована на хитрощах, а за визначенням вона легітимна. Така ж, як і лихварство.

«Проте, і це дуже важлива засторога, якщо ми не справляємося зі своїм завданням, до справи вступають представники більш зловісної породи, яких ми, кілери, називаємо шакалами. Це люди, чиє походження прослідковується від ранніх імперій. Шакали завжди на місці, хоча вони в тіні. Але варто їм вийти з тіні, як починають усувати від влади державних чільників, або ж вони гинуть у дорожніх пригодах». А якщо й шакали не можуть виконати своє завдання, як це було в Іраку і Афганістані, тоді в хід йдуть старі методи. Туди, де не впоралися шакали, посилають американську молодь — вбивати й самим помирати».

Технологія роботи економічних кілерів

Економічних кілерів готує кваліфікований консультант, який слугує імперії корпоратократії. Такого консультанта, елегантну брюнетку, мав і Джон Перкінс. З самого початку навчання Клодін Мартін, так звали консультанта, проінформувала Джона Перкінса, що її завдання — зробити з нього «економічного вбивцю». Про своє навчання Джон Перкінс пише: «Моя робота, сказала вона, полягає в прогнозуванні наслідків інвестування мільярдів доларів в країну. Зокрема, мені треба буде проводити розрахунки, які показують економічне зростання на 20 — 25 років наперед і оцінюють вплив кількох проектів. Наприклад, якщо ухвалюють дати позику мільярд доларів, щоб переконати керівництво країни не слідувати курсом Радянського Союзу, моє завдання — порівняти вигоду від інвестування цих засобів в підприємства енергетики з вигодою від інвестування в розвиток залізничного транспорту або телекомунікаційних систем. Або мені можуть сказати, що країні запропонували допомогти у створенні сучасної системи постачання електроенергії, і я повинен буду з метою обгрунтовування необхідності позики продемонструвати, як ця енергосистема вплине на економічне зростання. У будь-якому випадку найважливішим показником є валовий національний продукт (ВНП). Виграє той проект, який більше за інші впливає на зростання ВНП. Якщо розглядається тільки один проект, мені треба буде показати, що розробка цього проекту найкращим чином позначиться на зростанні ВНП.

Тим часом замовчувалося, що кожний з цих проектів має принести солідні прибутки підрядникам і ощасливити кілька заможних і впливових родин у певних країнах. Водночас уряди країн, яких ми консультували, опинялися в довгостроковій фінансовій залежності, яка, відповідно, ставала запорукою їхньої політичної слухняності. Що більшими будуть запозичення, то краще. Той факт, що борговий тягар країни позбавляє її найбідніше населення медичного обслуговування, освіти та інших соціальних послуг на багато десятиліть, не береться до уваги.

Ми з Клодін відкрито обговорювали брехливу природу такого показника, як ВНП. Наприклад, ВНП зростає, навіть якщо прибуток одержує тільки одна людина, власник електростанції, тоді як велика частина населення обтяжена боргом. Багаті багатішають, бідні бідніють. А з погляду статистики це реєструється як економічний прогрес».

Хто ж стоїть за кілерами?

Ось що пише з цього приводу «Лайбрері джорнал» (США): «Джон Перкінс був таємно завербований Управлінням національної безпеки Сполучених Штатів... Офіційно він співробітник впливової і досить успішної транснаціональної консалтингової фірми, що продає по всьому світу особливий товар — економічні реформи і демократичні перетворення... Їхнє завдання — поневолити цілі країни і народи, нав’язуючи їм мегапроекти-пастки, що нібито забезпечують прискорений розвиток економіки країни, а насправді обертаються включенням суверенних держав до складу нової глобальної імперії». Додамо від себе — розвалом їхнього власного виробництва і зубожінням народу. Фактично йдеться про терористичну діяльність проти цілих народів в ім’я отримання надприбутків купкою олігархічних сімей, що прикривається реформаторською брехнею.

«Їхньою характерною рисою було уміння мовчати. Вони спілкувалися з главами держав, з генеральними директорами корпорацій, тобто з людьми, які очікують від своїх консультантів, наприклад, адвокатів і психотерапевтів, суворої конфіденційності. Будь-які контакти з пресою заборонено. Їх взагалі не допускають».

Ось як характеризує Дж. Перкінс вустами свого інструктора суть злочинної діяльності глобальної імперії економічних кілерів: «Нам платять, і добре платять, за те, щоб ми обманним шляхом виводили з різних країн світу мільярди доларів. Значна частина твоєї роботи — підштовхувати лідерів різних країн світу, аби ті залучалися до широкої мережі з просування комерційних інтересів Сполучених Штатів. У підсумку ці лідери опиняться в борговій пастці, яка і забезпечить їхню лояльність. Ми можемо використовувати їх, коли нам буде це необхідно, для задоволення наших політичних, економічних і військових потреб».

Говорячи про організаторів цієї злочинної діяльності, автор називає, окрім урядових інстанцій, міжнародні корпорації і такі міжнародні організації, як Світовий банк і Міжнародний валютний фонд. Економічні вбивці включаються в штат міжнародних корпорацій: «Бо, якби їх зловили, їхні брудні справи списали б на корпоративну жадібність, але аж ніяк не на політику уряду».

Про головну силу, що спрямовує цю діяльність, можна судити з наступного свідчення Дж. Перкінса: «До 1968 року, коли я проходив співбесіди в УНБ (Управлінні національної безпеки США), стало зрозуміло: якщо США хочуть здійснити свою мрію про глобальну імперію, їм доведеться узяти на озброєння стратегії, засновані на досвіді Рузвельта в Ірані».

Досвід Керміта Рузвельта в реалізації нової стратегії будівництва імперій

Тривалий час імперії будували силовими методами. Проте після Другої світової війни і появи на міжнародній арені Радянського Союзу, коли застосування сили могло призвести до ядерного голокосту, силові рішення стали дуже ризиковими.

Критичний момент наступав 1951 року, коли Іран повстав проти британської нафтової компанії, яка експлуатувала і природні ресурси Ірану, і його жителів. Ця компанія була попередницею нинішньої «Бі-пі». Тоді популярний, демократично обраний іранський прем’єр-міністр Мохаммед Моссадик (журнал «Тайм» назвав його людиною року в 1951 році) націоналізував усю нафтову промисловість країни. Розлючені англійці звернулися по допомогу до США, свого союзника в Другій світовій війні. Проте обидві держави побоювалися, що військові репресії спровокують Радянський Союз на дії від імені Ірану.

І тоді замість морських піхотинців Вашингтон послав агента ЦРУ Керміта Рузвельта (внука Теодора Рузвельта). Він чудово виконав своє завдання, здобувши прихильність людей — і хабарами, і погрозами. Потім з його подачі вони організували виступи і демонстрації, які створювали враження, що Моссадик — непопулярний лідер. Зрештою Моссадика перемогли. Решту життя він провів під домашнім арештом. Проамериканськи налаштований шах Мохаммед Реза став єдиновладним диктатором.

Керміт Рузвельт поклав початок новому фаху — кілери глав держав. Розіграний ним гамбіт змінив близькосхідну історію, за якого було скасовано всі старі стратегії побудови імперій. Він також збігся з початком експериментів в «обмежених неядерних військових діях», які зрештою закінчилися приниженням США в Кореї і В’єтнамі. Вже 1968 року стало зрозуміло: якщо США хочуть здійснити свою мрію про глобальну імперію (як це бачилося людям на кшталт президентів Джонсона і Ніксона), їм доведеться взяти на озброєння стратегії, засновані на досвіді Рузвельта в Ірані. Це був єдиний шлях перемоги без ядерної загрози.

Проте існувала одна проблема. Керміт Рузвельт був співробітником ЦРУ. Якби його спіймали, наслідки були б жахливими. Він організував першу операцію США зі зміни уряду іншої країни. Стало зрозуміло, що за нею будуть інші. Важливо було знайти підхід, за якого Вашингтон не був би прямо задіяний.

Проте 1960-і роки стали свідком й інших революційних змін: посилення багатонаціональних корпорацій і таких міжнародних організацій, як Світовий банк і Міжнародний валютний фонд. Останні фінансувалися переважно Сполученими Штатами і братськими будівниками глобальної імперії корпоратократії в Європі. Між урядами, корпораціями і багатонаціональними організаціями виник симбіоз.

На той час рішення проблеми «Рузвельт — агент ЦРУ» було знайдено. Американські розвідувальні організації, зокрема УНБ, підбирали потенційних кілерів, які входили в штат міжнародних корпорацій. Вони ніколи не мали державної заробітної плати, а далекоглядно — на випадок провалу — отримували гроші в приватному секторі. Крім того, їхні наймачі-корпорації хоча й отримували гроші платників податків від урядових організацій і їхніх багатонаціональних банківських партнерів, проте перебували поза зоною контролю конгресу і уваги громадськості. Їх захищають правові ініціативи, кількість яких дедалі зростає, зокрема законодавство про торгову марку, міжнародну торгівлю і свободу інформації.

Нові стратегічні концепції корпоратократії

Для поневолення світу корпоратократія використовує Сполучені Штати — країну, яка найбільш підготовлена для контролю свого інформаційного простору й ведення економічних та інформаційних війн.

У другій половині XX століття Аллен Даллас, директор ЦРУ, обмовився: «Захід має у своєму розпорядженні зброю, що дає змогу завойовувати чужі країни, фізично не перетинаючи їхніх меж». Більше на цю тему офіційні представники Заходу не розводилися.

Позиції США з питань контролю інформаційного простору та впливу на свідомість людини базуються на значному практичному досвіді та відповідній законодавчій базі («Стратегія національної безпеки», прийнята 1981 року, «Стратегічна концепція суперництва» — 1989 року, «Доктрина спільних дій з проведення інформаційних операцій» — 1998 року тощо), де узагальнено основні принципи ведення інформаційної війни.

Тепер у США на державному рівні в рамках реалізації стратегії інформаційної безпеки функціонують близько 40 організацій. Загальна сума витрат на інформаційну безпеку в США становить близько 50 млрд доларів щорічно. Координація їхньої діяльності здійснюється на вищому державному рівні.

26 вересня 2005 року заступник державного секретаря США з публічної дипломатії К.Х’юз повідомила про завершення розробки нової американської стратегії зовнішньополітичної діяльності в інформаційній сфері. Причиною, що спонукала американське керівництво вдатися до таких заходів, стало послаблення іміджу США, особливо в арабському і мусульманському світі.

Практична реалізація цієї стратегії передбачає формування позитивного іміджу США у світі, оперативне реагування на появу в зарубіжних ЗМІ тенденційної та упередженої інформації стосовно США. З цією метою в американському зовнішньополітичному відомстві створюється спеціальна «група швидкого реагування», завданням якої є:

— здійснення моніторингу зарубіжних ЗМІ з широким використанням інформаційно-комп’ютерних мереж та сучасних інформаційних технологій для забезпечення домінування у зовнішньому інформаційному просторі;

— заходи оперативної протидії антиамериканським публікаціям, що передбачають залучення до цієї роботи представників дипломатичних представництв у різних країнах світу та створення регіональних «груп швидкого реагування». У разі необхідності планують направити у кризові райони фахівців з PR-технологій. Представник держдепартаменту США назвала їх «інформаційним підрозділом спеціального призначення».

Головною метою держдепартаменту США є забезпечення «...оперативної і рішучої відповіді на інформацію, яку США вважають необ’єктивною або такою, що не відповідає дійсності», та формування позитивного іміджу цієї країни у світі.

«...Ми вступаємо в еру, коли визначальну роль відіграватимуть швидка дія, точність і теоретична витонченість зброї, а не її руйнівна сила...» — ці слова належать генералові Франкліну Мартінові, який працював у Агентстві з нових видів озброєнь армії США.

А ці слова належать його колезі, теж генералові збройних сил США: «Ми повинні внести в буття ймовірного супротивника деструктивні перешкоди, щоб не тільки повністю паралізувати його волю до опору, а й змінити його інформаційно так, щоб він сприймав передбачувану нашу окупацію з ентузіазмом і радістю».

Аналізуючи процитоване, легко здогадатися, що протягом останніх десятиліть в основі стратегічних концепцій армії США лежить ідея інформаційного домінування. У доступному для огляду майбутньому керівники збройних сил США сподіваються за допомогою засобів ведення інформаційної війни втілити в життя дві важливі стратегії:

1. Стратегію «керованого хаосу». Тобто створення на території супротивника тотальної дестабілізації органів державного управління, зниження мобілізаційної готовності, руйнування національної самосвідомості, перетворення населення в стадо підконтрольних космополитів, позитивно налаштованих на майбутню окупацію.

2. Стратегію «нульової смерті» (Zero death). Ця стратегія припускає створення таких бойових умов, за яких ймовірність загибелі американських військовослужбовців зводиться практично до нуля завдяки досягненню повної переваги міністерства оборони США в обсягах наявної в його розпорядженні інформації й швидкості її обробки.

Для ведення інформаційної війни в міністерстві оборони США створено величезну кількість підрозділів для вирішення конкретних завдань.

Особливої уваги заслуговує «Військове агентство інформаційних систем» (Defence Information Systems Agency), «Оборонна інформаційна система» (Defence Data Network) і група військових підрозділів, об’єднаних під загальною назвою «Інформаційний ескадрон» (Батальйон №609). Його командир Волтер Роадз ще наприкінці 1990-х у закритих аналітичних звітах неодноразово зазначав: «Наш ескадрон — не експеримент, а ефективно діючий військовий підрозділ». Нині його бюджет становить більш як 3 млрд доларів щорічно. Взагалі на ведення інформаційних війн тільки в збройних силах США йдуть астрономічні суми. Військовослужбовці цих підрозділів мають на своїй формі нашивки: «Слово перемагає».

Сьогодні у США реалізовується безпрецедентна програма підготовки фахівців з ведення психологічної війни, а в збройних силах уже діють кілька польових статутів саме з ведення «бойових інформаційних операцій в особливий період»: FM-106 — «спеціальні інформаційні операції»; FM-107/3 — «ведення інформаційної війни»; 31-20 — «операційна техніка спеціальної боротьби»; 100-6 — «інформаційні операції»; 33-1 — «психологічні операції».

Досвід далекого минулого

Особливо слід зазначити, що одна з настанов містить рекомендації відомого теоретика війн Сунь Цзи, написані ще в VI ст. до н.е.:

— розкладайте все гарне, що є в країні вашого супротивника;

— втягуйте видатних діячів супротивника в злочинні дії;

— підривайте престиж керівництва супротивника й виставляйте його в потрібний момент на ганьбу громадськості;

— використайте в цих цілях співробітництво з найпідлішими й наймерзеннішими людьми;

— розпалюйте сварки й зіткнення серед громадян ворожої вам країни;

— підбурюйте молодь проти старих;

— заважайте всіма способами роботі уряду;

— перешкоджайте всіляко нормальному постачанню військ і підтримці в них порядку;

— сковуйте волю воїнів супротивника особливими піснями й музикою;

— робіть все можливе, щоб знецінити традиції ваших ворогів і підірвати їхню віру до своїх богів;

— посилайте жінок легкої поведінки, щоб доповнити справу розкладання;

— будьте щедрими на пропозиції й подарунки для купівлі інформації і спільників;

— не заощаджуйте ні на грошах, ні на обіцянках, бо вони дають чудові результати.

Аналізуючи викладене вище, можна зробити висновок, що інформаційні війни у світі точаться принаймні останні дві з половиною тисячі років. Точаться постійно, іноді доповнюючись застосуванням звичайних збройних сил.

Застосування інформаційної зброї є спокусливим для агресора, насамперед тим, що воно має відносно низьку вартість і, як правило, гарантує високу особисту безпеку для сторони, що її застосовує, даючи чулові результати. Провідні експерти з питань безпеки Френк Кілаффо й Роберт Куперман, які багато років вивчали наслідки застосування зброї масового ураження, дійшли висновку, що застосування інформаційної зброї дає значний ефект, після чого запропонували називати її «зброєю масового руйнування». Цікаво, що і перше, і друге в англійській мові має однакову абревіатуру WMD (Weapon of mass de­struc­tion — зброя масового ураження, і Weapon of mass disruption — зброя масового руйнування).

Стратегічні завдання агресора

Перше стратегічне завдання агресора — встановлення «нового порядку» у світовій економіці — передбачає економічне й фінансове підпорядкування всього світу. Щоб спричинити в тій або іншій країні економічну кризу, застосовується фінансова зброя, за допомоги підлеглого США Міжнародного валютного фонду (МВФ). Жертвами кризи вже стали країни Південно-Східної Азії, зокрема Індонезія, Південна Корея, а також Мексика, Аргентина. Потім використовується інформаційна зброя. У голови людей закладаються монетаристські рецепти, завдяки яким країна нібито долучиться до світової цивілізації і невдовзі вийде оновленою з кризи. А тим часом до 4 млрд людей, які перебувають на грані виживання, приєднуються нові.

Утім, реальний стан справ приховується засобами масової інформації.

Друге стратегічне завдання — завдати удару по країнах з менталітетом опору, для яких звичайні методи інформаційної війни неефективні. У такому разі необхідним є фізичне знищення значної частини населення цих країн. До них належать: Білорусь, Югославія, Іран, Росія, Україна, які, по суті, нікому не загрожують.

Зараз точиться жорстока інформаційна війна. Логіка подій дуже проста — насамперед потрібно знищити непокірні народи.

Третє стратегічне завдання — захоплення ключових ресурсів планети (або встановлення контролю над ними). Це, зокрема, іракська й каспійська нафта. Але головне — Росія. Отримавши контроль над Росією, США через своїх ставлеників перетворили б її на полігон убогості, голоду й вимирання. Таке саме майбутнє — під лозунгами про демократію, права людини, ринкові відносин — вони готують й іншим народам світу. На території України, Росії та інших країн вони відпрацьовують нові технології психологічної війни.

Кілери США в дії

Для реалізації нових технологій невидимих війн використовуються спеціально підготовлені військовики, серед яких слід виділити політичних кілерів. Роль політичних кілерів полягає у підштовхуванні лідерів різних країн, аби вони ставали частиною широкої мережі держав, що просувають політичні й економічні інтереси США. За допомогою підкупів і порад лідерів заганяють у боргову яму, забезпечуючи тим самим їхню лояльність.

Чи сьогодні є в Україні політичні кілери? Давайте уважно придивимося до посла США Вільяма Тейлора. Народився 1947 року у Сполучених Штатах. Закінчив військову академію США у Вест-Поінті. У 1969-1975 роках служив у армії, побував у ранзі офіцера піхоти у В’єтнамі й Німеччині, отримав звання капітана. В той час випускників Вест-Поінта досить часто вербували не тільки спецслужби, а й зовнішньополітичні відомства.

Для роботи в Держдепартаменті США потрібна була престижніша освіта, тож Тейлор вступає до Гарвардського університету, де отримує ступінь магістра публічної політики (Master of Public Policy). Потім — робота в енергетичній сфері, у штаті сенатора Білла Бредні, радником американського представника в НАТО.

Після розпаду СРСР Тейлор бере участь в програмі надання гуманітарної допомоги країнам колишнього Радянського Союзу, а з 1999 року очолює цю програму як координатор з питань надання допомоги новим незалежним державам. Саме тоді він отримує від президента Білла Клінтона ранг посла, попри те, що до України він ніколи послом не працював.

Після 2001 року Тейлор працює в Кабулі як координатор американської і міжнародної допомоги Афганістану. Після окупації Іраку він стає директором управління з рекон­струкції цієї країни. До призначення Тейлора послом в Україну він був старшим консультантом при координаторі спеціального бюро Держдепартаменту США з питань реконструкції і стабілізації. Бюро було створено в серпні 2004 року для координації заходів американського уряду з вирішення конфліктних ситуацій у нестабільних країнах. Торік відбулося об’єднання бюро з Пентагоном.

Більшість експертів вважають, що головне завдання Тейлора — «перманентний тиск на українське керівництво, щоб воно не втрачало активності на шляху євро-антлантичної інтеграції». Проте події останніх місяців свідчать про те, що Тейлор є спеціалістом із стратегії «керованого хаосу», адже саме він був присутній в Адміністрації Президента під час підписання В.Ющен­ком указу про розпуск парламенту. Мабуть, все-таки Тейлор є спеціалістом з дестабілізації і «здібним» учнем Керміта Рузвельта — кілера держав.

Хто, окрім висококваліфікованих економічних убивць-кілерів та їхніх пособників, міг у короткий термін розорити другу у світі за економічною потужністю державу, викликати такі колосальні жертви? Чи не цим займалися іноземні «радники», яких було вдосталь за правління Кравчука і Кучми?

Як бачимо, на зміну економічним убивцям прийшли кілери держав, і терор народу України не припиниться доти, доки при владі буде колоніальна адміністрація, яка живе за вказівками кілерів.

Де гарантії, що антиукраїнську діяльність економічних убивць припинено, а не посилено? Тепер, коли колишній американський економічний вбивця розкрив пекельну терористичну кухню смертоносних «реформ» в ім’я світового панування західної «корпоратократії», стає державною необхідністю кримінальне розслідування злочинних діянь, що економічно розорили Україну. Книга Дж. Перкінса «Сповідь економічного вбивці», що розкриває методи економічного тероризму, повинна стати настільною для всіх працівників, відповідальних за захист нашої держави і народу до того часу, доки не будуть викриті і не постануть перед судом усі «економічні вбивці» і кілери нашої Батьківщини.

Ті, хто не брав участі в розоренні України, не можуть усунутися від викриття економічних убивць і кілерів України, щоб, нарешті, віддати їх до міжнародного суду.

Микола Сенченко
професор, голова Української Консервативної партії