ОСНОВНІ ПЕРЕДУМОВИ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ РЕЙДЕРСТВА В УКРАЇНІ

Аналітична записка

Відомо, що через ганеб­ні процеси незаконного привласнення чужого бізнесу (рейдерство) пройшла економіка майже всіх розвинених країн світу, страждають від неї й країни, що розвиваються. Однак в Україні це явище набуло надмірного цинізму й агресії. Протягом останніх років рейдерство в Україні перетворилося на справжню суспільну катастрофу, яка не тільки загрожує розвитку економіки України та спричиняє колапс правової системи, а й робить сумнівним перспективи існування та розвитку в Україні приватного середнього та малого бізнесу.

Так, за оцінками екс­пер­тів інвестиційних компаній, щорічний обсяг сегмента поглинань і злиття становить у нас понад 3 млрд дол. США. Дві третини поглинань мають недружній характер рейдерських захоплень. Рейдерство набуло системного характеру, оскільки у 2005 — 2006 роках до схем протиправного привласнення підприємств почали широко залучатися державні та правоохоронні органи, суди, державна виконавча служба тощо.

Основні передумови та шляхи подолання рейдерства в Україні

Рейдерство як чинник впливу на тіньову економіку

Перше, що потрібно розглянути, це те, як рейдерство пов’язане з тіньовою економікою. Під «тіньовою економікою» нині розуміють усю сукупність економічної діяльності, що не враховує офіційна статистика і не включають у валовий внутріш­ній продукт країни.

У просторі тіньової економіки виділяють такі основні зони: неофіційна економіка — легальні види економічної діяльності, у рамках яких має місце не фіксоване офіційною статистикою виробництво товарів і послуг, приховування цієї діяльності від податків; фіктивна економіка — хабарництво, приписки, спекулятивні угоди й інші види шахрайства, зв’язані з одержанням і передачею грошей; під­пільна економіка — усі заборонені законом види економічної діяльності. Зона фіктивної економіки і є тією зоною, на яку впливає рейдерство.

Рейдерство як поняття виникло у Великій Британії, і спочатку цим терміном називалися набіги морських суден, що самостійно виконували бойові завдання, зокрема захоплювали торговельні кораб­лі інших країн.

Рейдерство у сучасному розумінні — недружнє поглинання компаній і перерозподіл власності та корпоративних прав. Словом, рейдерство — це недружнє, поза межами дії цивільного законодавства, спрямоване проти волі власника, захоплення чужого майна на користь іншої особи, встановлення над майном повного контролю нового власника в юридичному й фізичному розумінні з використанням корумпованості чиновників та (або) із застосуванням сили.

Треба відзначити, що недружні поглинання по-українськи найчастіше зводяться до силових захоплень підприємств під прикриттям законних або псевдозаконних підстав. Таку практику було запозичено в Російській Федерації, де рейдерські захоп­лення поширені більш широко й відпрацьовані до дрібниць.

Рейдерами можуть бути:

— окремі особи, що використовують корумпованість певних структур влади й управління, які прагнуть заволодіти чужим жит­лом й іншою власністю;

— спеціальні фірми або групи людей, що об’єд­налися з метою професійного зайняття рейдерством, зокрема групи, що спеціалізуються на захопленні земель, квартир, підприємств, акцій тощо;

— галузеві холдинги, що прагнуть до усунення конкурентів у своїй сфері шляхом їхнього поглинання;

— великі холдинги й фінансово-промислові групи у великих містах, які володіють великими ресурсами й можливостями, скуповують землі, бізнес у різних галузях і все коштовне для збільшення своїх активів;

— несумлінні керівники, що мають доступ до особливо важливих для компанії документів, схем керування та активів;

— партнери по бізнесу або дрібні акціонери та ін.

Основними чинниками рейдерства в Україні є:

— слабкість правової системи;

— недосконалість судової влади;

— корумпованість органів влади;

— відсутність державних інститутів, які б ефективно захищали права власника;

— низький рівень правової культури;

— правовий нігілізм і в суб’єктів господарювання, і представників органів влади;

— сумнівна передісторія приватизації об’єктів тощо.

Ситуація в Україні нагадує часи «пізньої перебудови». Тема корпоративних воєн і недружніх захоплень взагалі характерна для країн з перехідною економікою, де за мінімально затрачених зусиль є можливість миттєво стати власником господарського товариства, за безцінь приватизувати стратегічне підприємство, а за наявності потрібних зв’язків — взагалі привласнити цілу галузь. Але, як і будь-яке інше явище, проблема рей­дерства має свої перед­умови.

У країнах з такою економікою, як наша, умови для рейдерства створюються під час приватизування суб’єкта господарської діяльності незаконним шляхом. Сумнівна передісторія приватизації об’єктів, цілковита відсутність ринкової інфраструктури сприяла появі незадоволених міноритарних акціонерів. А це практично увесь набір умов, необхідних для успішного рейдерського захоплення. Рейдер не може здійснити захоплення об’єкта, якщо його корпоративна історія бездоганна й немає ані найменших причин для судових позовів. Рейдер також не зможе атакувати господарське товариство, перекуповуючи акції в міноритарних акціонерів, якщо його власники консолідували 80 — 100% акцій. Наявність корпоративного спору — це все, що потрібно вмілому рейдеру для втілення своїх амбіційних планів захоплення.

Про рівень рейдерства в Україні та його вражаючі масштаби свідчать такі факти:

— в Україні діє щонайменше 40 — 50 спеціалізованих рейдерських груп, які складаються з досвідчених юристів та економістів;

— рейдерство набуло в Україні системного характеру. Кількість захоплень сягає 3 000 на рік;

— результативність рейдерських атак — понад 90 %;

— за експертною оцінкою, щорічний обсяг сегмента поглинань і злиттів (без приватизації) становить понад 3 млрд дол. США;

— середньостатистична норма прибутку рейдера в Україні, за експертними оцінками, становить близько 1000%;

— українське рейдерство має відчутний кримінальний складник: протиправні дії чиняться із залученням збройних фор­мувань, а подекуди — навіть співробітників правоохоронної системи тощо.

До замовлення та іноді організації рейдерських дій, що призводять до перерозподілу власності, вдаються окремі потужні промислово-фінансові групи України. Зокрема, в рамках експертного опитування «Центру дослідження корпоративних відносин» бізнес-групу «Приват» назвали найбільшим українським рейдером 100% експертів, групу «Фінанси та кредит» — 54,6%, «Альфа-Груп» — 45,5%.

Отже, катастрофа рейдерства набуває в Україні загальнонаціонального масштабу. На думку членів Антирейдерського союзу підприємців України, така ситуація стала можливою через бездіяльність законодавчої, виконавчої та судової гілок влади щодо усунення рейдерської загрози та відсутність рішучих дій із захисту прав власників.

Рейдерство сьогодні залишається безкарним з боку держави. Протягом 2005 — 2006 рр., які за багатьма оцінками стали часом розквіту українського рейдерства, жодного поруш­ника прав власності, жодної особи чи компанії, винних у незаконному захопленні власності, не було притягнуто хоча б до адміністративної відповідальності — не кажучи вже про те, що більшість рейдерських захватів підприємств мають повний склад кримінального злочину.

Відчуваючи власну безкарність, рейдери навіть не криються та роблять відверті заяви для преси про те, що вони є рейдерами. Так, сумнозвісний Геннадій Корбан (група «Приват»), який є головною дієвою особою операцій проти ЗАТ «ДОПСОК», Дніпропетровського будинку побуту, Дніпропетровського ринку «Озер­ка», ЗАТ «Дніпропетровський олієекстракційний завод» (корпорація Bunge), НЗФ, універмагу «Дитячий світ», ЗАТ «Агрофірма «Пролісок» (Львів), готельного комплексу «Бригантина» (Херсон), Кременчуцького сталеливарного заводу та ін., навіть не вважає за потрібне приховувати свою участь в організації нападів.

Основні способи захоплення підприємств

Поширене в Україні рейдерське захоплення підприємств спрямоване на неправомірне заволодіння власністю (майновими правами на власність) підприємства: коштами, технікою, продукцією підприємства, зайнятими підприємством територіями, будинками й спорудами, засобами виробництва, біз­несом загалом тощо.

Існує певна методика рейдерських операцій, зокрема використовуються на практиці аналоги типових дій із захоплення підприємств та типова послідовність (кроки) дій рейдерів.

На практиці існують чотири основні способи захоплення підприємств: через акціонерний капітал, кредиторську заборгованість, органи управління та оспорювання підсумків приватизації.

Захоплення через акціонерний капітал свідчить про те, що він сильно розпорошений або недостатньо контролюється. Початком атаки є скупка акцій. Зазвичай рейдери планують скупити близько 10 — 15% акцій, ця кількість є достатньою, щоб ініціювати проведення зборів акціонерів з «потрібним» порядком денним, наприклад, зміною керівництва підприємства. Акціонерне товариство, власником якого є трудовий колектив, — найпривабливіший об’єкт для рейдера. Одержуючи невисокі зарплати, працівники без особливих вагань продають свої цінні папери тому, хто пропонує ціну в 5 — 10 разів більше номінальної вартості (однак все одно менше їхньої реальної вартості). Приклади застосування такої тактики досить відомі: дії компанії «Сармат», яка свого часу скупила через ІК «Керамет-Інвест» 41,5% акцій київського пивзаводу «Оболонь»; а також атака компанії «Кліринговий будинок» на черкаський «Азот».

У другій половині 90-х найбільш популярним способом було відбирання власності через кредиторську заборгованість. Застосовується він і сьогодні. Прострочені борги підприємства скуповуються в дрібних кредиторів за низькими цінами, потім консолідуються й пред’являються до одночасної виплати. Нездатність підприємства розрахуватися за своїми обов’язками дає підстави для початку процедури банкрутства або санації з усіма наслідками, які випливають з цих процедур. Завод, що перебуває на санації, не підконтрольний ані його власнику, ані менеджменту. Го­лов­на діюча особа — керуючий санацією, якого, рейдери зазвичай можуть легко зацікавити «співпрацею».

Однією із слабких ланок підприємства, яким зацікавилися рейдери, може бути наймане керівни­цтво. Наділений значними повноваженнями директор в змозі сприяти швидкому виведенню майна з підприємства на підконтрольні рейдеру структури. Таким чином, власник підприємства може залишитися з акціями, які нічого не варті. Менеджмент легко може спровокувати фінансові проблеми на заводі, наприклад, санкціонувавши купівлю сировини за завищеними цінами або взявши кредит під нереаль­ні відсотки. Переконати керівництво діяти на користь рейдера можна різними способами: від звичайного підкупу до підсаджування на «гачок» шляхом шантажу, кримінального переслідування та погроз. Атака через менеджмент дешевше всього обходиться на держпідприємствах, на яких відсутній ефективний контроль над оперативною діяльністю з боку власника.

Зміна влади 2004 року в Україні, а відповідно й наступний переділ власності, стали керівництвом до дії для вітчизняних рейдерів. То ж чому б не скористатися законним способом, запропонованим самим урядом — оспорювання підсумків приватизації. Тоді уряд готував до пов­торного продажу «Криворіжсталь», підсилився тиск на інших власників великих та середніх підприємств, почастішали випадки недружніх захоплень і поглинань. Водночас справжню рейдерську війну з усіма атрибутами, недружнім захопленням і поглинанням, було розв’язано проти ФК «Динамо» (Київ). Значного розголосу набув і переділ власності та укрупнення підприємств на ринку фасованої соняшникової олії.

Статистика і приклади захоплень привабливих виробничих і торговельних об’єктів в Україні просто приголомшують. Досить згадати найсвіжіші приклади: штурм бойовиками гуртово-роздрібного магазину в Кіровограді, замах на життя власника гуртового ринку агропродукції «Шувар» Романа Федишина, резонансне вбивство російського бізнесмена Максима Курочкіна, недавнє вбивство дирек­тора (господаря) радіоринку на «Караваєвих дачах» Г. Супруненка.

Рейдери зазвичай мають зв’язки у вищих ешелонах влади або є частиною тієї чи іншої ФПГ. Цей феномен української дійсності ще раз підтверджує тезу про те, що українське рейдерство є, насамперед, корупційним переділом власності, а не процесом економічної оптимізації. Так, наприклад, кошти для фінансування великих операцій з недружнього поглинання залучаються на відкритому фінансовому ринку, зокрема через пайові фонди, що спеціалізуються на скуповуванні акцій і наступної реструктуризації неефективно працюючих підприємств. Західні рейдери сприяють економічному розвитку: вони відсторонюють від управління бізнесом неефективний менеджмент, перешкоджають зловживанням з боку великих акціонерів, реструктурують неефективно працюючі підприємства.

У більшості європейських країн прийнято спеціальні закони проти рейдерів (в Україні їх не те, що не ухвалили — не існує навіть подібних законопроектів). Однак важливо зазначити, що депутати та бізнесмени активно обговорюють проблему й рано чи пізно відповідні законопроекти буде розроблено. Але найважливішим інструментом захисту економіки від рейдерів має бути судова влада.

Понад те, в європейських країнах рейдерство засуджується бізнес-громадськістю, тоді як в Україні рейдерами називають мільйонерів, яким приписують дружні зв’язки з першими особами держави. Може, саме тому 2006 року в Україні було розроблено та здійснено чимало рейдерських атак на стратегічні об’єкти. Але, крім того що рейдерство в Україні активно обговорюється, з’явилася ще одна тенденція, яку складно назвати позитивною: більшість корпоративних конфліктів постраждалі акціонери (і міноритарні, і мажоритарні) схильні назвати рейдерством.

За матеріалами інтернет-видань
(Закінчення у наступному номері)