Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ХТО УЗУРПУЄ ВЛАДУ?

Оприлюднюючи Висновок наукової політико-правової експертизи щодо наявності в нашому законодавстві виборчого цензу, експерти і редакція газети звертаються до суб’єктів права з конституційним зверненням: надайте в Конституційний Суд України матеріали для визнання неконституційними норми Закону, якими встановлено виборчий ценз. Допоможіть мільйонам виборців мати свого депутата у ВРУ, покращити якість влади.

ВИСНОВОК

про неконститу­цій­ність частини 4 статті 1, другого речення п. 8 статті 2,

п. 11 частини 1 статті 58, статті 59 та частин 3,4 статті 96 Закону України «Про вибори народних депутатів України» в редакції від 07.07.2005 року (щодо 3-відсоткового виборчого бар’єру та майнового цензу).

Витяги

1.         Зміст правових норм

Частиною 4 статті 1 Закону України «Про вибори народних депутатів України» (надалі — «Закон №2777-1У», «Закон») встановлено, що у розподілі мандатів депутатів беруть участь тільки політичні партії і блоки політичних партій (надалі — «партії, блоки»), виборчі списки яких за підсумками голосування на виборах депутатів набрали не менше 3% голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Відповідно, тільки кандидати в депутати від цих партій (блоків) отримують право на розподіл депутатських мандатів (частина 3 ст. 96 Закону).

Кандидати в депутати, включені до виборчого списку партії (блоку), яка отримала менше 3% голосів виборців, що взяли участь у голосуванні, права на участь у розподілі депутатських мандатів не мають (частина 4 ст. 96 Закону). Цього права вони позбавлені і тоді, коли в своєму територіальному виборчому окрузі ці кандидати в депутати, а отже, і відповідні партії (блоки), отримають більше 3% голосів виборців. Депутатські мандати партій (блоків), які не подолали 3-відсотковий бар’єр пропорційно отриманих голосів, розподіляються між партіями (блоками) — переможцями виборів. Практика України свідчить, що частка таких мандатів може становити 18 — 30%, тобто партії — фінансові велетні, часом посилені адміністративним ресурсом, привласнюють голоси мільйонів виборців, не згодних з їхньою політикою.

Відповідно до пункту 11 частини першої ст. 58 Закону, умовою реєстрації кандидатів у депутати є отримання Центральною виборчою комісією (надалі — ЦВК) документа про внесення грошової застави. Її сума становить дві тисячі мінімальних розмірів заробітної плати (на час проведення позачергових виборів майже один мільйон гривень) і вноситься партією (блоком) на спеціальний рахунок ЦВК (ч.1 ст.59). Грошова застава повертається партіям (блокам), які взяли участь у розподілі депутатських мандатів. Грошова застава партій (блоків), які не подолали 3-відсотковий рубіж, перераховується до Державного бюджету України (частини 4,5 ст. 59 Закону).

2. Дослідження питання: Чи є конституційними частина 4 ст.1, друге речення п. 8 ст. 2, п.11 частини 1 ст.58, стаття 59 та частини 3, 4 ст.96 Закону?

Системний аналіз конституційних положень свідчить, що Основний Закон закріплює найширші права громадян вибирати чи бути обраним у вищий представницький орган держави. Обмеження цих прав чітко виписано в Конституції, є вичерпними і не можуть тлумачитися більш широко.

А).Конституційні обмеження права громадян обирати

Стаття 70 Основного Закону обмежила право голосу (активне виборче право) тільки віком особи та її дієздатністю. Так, право голосу на виборах мають всі громадяни, які досягли 18 років, а не мають такого права особи, яких визнано судом недієздатними.

Б). Обмеження права бути обраним.

Виключний перелік обмежень права бути обраним (пасивне виборче право) народним депутатом встановлено частинами 2 і 3 ст. 76 Конституції. Народним депутатом не може бути дієздатна особа, яка: не є громадянином України або є громадянином України, але проживає в нашій державі менше п’яти років; не досягла 21 року; має судимість за вчинення умисного злочину, якщо цю судимість не погашено і не знято в установленому законом порядку.

Всупереч Конституції, Закон розширив обмеження виборчих прав, встановивши кількісний (3%) бар’єр та майновий (грошова застава) ценз. Хоча ці бар’єри формально стосуються тільки права бути обраним, але у підсумку вони скасовують, перекреслюють волевиявлення виборів, що призводить до викривленого, неконституційного формування представницької, а потім і інших гілок влади. Руйнується вся конституційна система формування влади. Передусім Закон, в порушення частини 1 ст. 5, частин 1, 2 ст. 15 Конституції України, обмежив права народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади на формування цієї влади; зруйнував принципи верховенства права, політичної та ідеологічної багатоманітності, на яких має грунтуватися суспільне життя в Україні. Фактично держава визнає ідеології тільки політичних партій (блоків), які подолали 3% виборчий бар’єр.

Частина 2 ст.24 Конституції забороняє встановлення привілеїв чи обмежень за ознаками політичних та інших переконань і майнового стану, а стаття 36 гарантує громадянам України захист своїх прав і свобод шляхом об’єднання в політичні партії та діяльності в них. Ці конституційні положення Законом також порушено.

Встановлення не передбачених ст.76 Конституції обмежень щодо участі у виборах за списком політичної партії (блоку) та розподілі депутатських мандатів суперечить конституційним та міжнародно-правовим базовим принципам — вільному волевиявленню виборця на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Порушення зазначених базових принципів прямо позначається на визначенні держави як демократичної і правової, що задекларовано в ст.1 Конституції.

Порушення Конституції Парламент «узаконив» у другому реченні пункту 8 ст. 2 Закону: «Не допускається обмеження щодо участі громадян України у виборчому процесі, крім обмежень, передбачених Конституцією України та цим Законом». Перевищення ВРУ своїх конституційних повноважень має кваліфікуватися як узурпація влади.

Практика окремих країн, які мають кількісні бар’єри для проходження політичної партії в парламент, для України не прийнятна: у нас своя, інша Конституція, інша політична система та політична практика, майже відсутній вплив на суспільні процеси неполітичних інститутів громадянського суспільства. Перед суспільством і владою повинно стояти особливе, нехарактерне для західної демократії, завдання: призупинити вимирання нації шляхом формування моральної, професійної та патріотичної влади. Однак цьому заважають і наявні в Законі обмеження виборчого права. Вони усувають з політичної арени невеликі перспективні партії; обмежують ідеологічні змагання і сприяють монополізації політичного життя, узурпації влади, створенню переваг для партій великого капіталу та олігархії.

3. Деякі наслідки монополізації влади

Нація, як уже зазначалося, вимирає і призупинити цей процес могла б немеркантильна, моральна, дуже професійна, українська за суттю і духом влада. Зараз у владі переважають мільйонери та дуже багаті люди, тоді як 80% українців є бідними і злиденними. Соціальний та національний склад влади не відповідає структурі суспільства. Залишаються поза владою високоморальні інтелектуали, здатні принести користь своєму народу.

Політична корупція, економічний, корисливий бандитизм, рейдерство охопили державу. Україна стала сировинним придатком і міграційним відстійником Європи. Держава постійно балансує на межі виживання, а її економіка втрачає одну за іншою ознаки незалежності. Рівень життя народу відкинуто на десятки років назад. Він фактично позбавлений конституційних прав на охорону здоров’я, житло, гідну оплату праці, недоторканність та свободу. Кількість працюючих у бюджетній та невиробничій сферах, а також пенсіонерів, у кілька разів перевищує чисельність працівників виробничої сфери, де створюється національний продукт. Уже зараз більшість соціальних програм тримається на грошах, отриманих від продажу об’єктів державної власності та землі — власності всього українського народу. Через кілька років, коли буде розікрадено та розпродано суспільне багатство, невідворотно настане колапс суспільної сфери, зокрема пенсійної: прискориться вимирання нації, виїзд молоді в інші країни в пошуках кращої долі, заселення политих потом і кров’ю дідів-прадідів історичних українських земель іммігрантами з афро-азійських країн. Тільки ця, серед багатьох інших, проблема здатна не тільки зруйнувати незалежність України, а й додає новий аргумент на користь висновків ООН, що український етнос — етнос прадавньої культури — завершує своє історичне буття. У цих умовах так звана приватизація, рейдерство, інші форми привласнення суспільного багатства є економічним та політичним мародерством.

Чи буде здатна ВРУ, сформована за законодавством, що передбачає виборчий ценз, переломити трагічну для народу, окремої сім’ї і людини, ситуацію? Ні. Парламент попередніх п’яти скликань не спромігся (а в багатьох випадках навмисне ухилився) навіть прийняти 32 конституційні закони, без яких складно керувати країною. В інших сферах закони недосконалі; суперечливі чи взагалі відсутні. Голосування законів, а фактично їхня фальсифікація на очах мільйонів громадян, зазвичай, відбувається за відсутності реального кворуму (226 народних депутатів). Можна вважати, що ВРУ є ідеологом правового нігілізму, який, мов ракова пухлина, вразив увесь державний механізм.

Парламент, сформований на цензовому виборчому законодавстві, як свідчить його власна практика, залишиться непрофесійним, переважно неукраїнським, пов’язаним з бізнесом і криміналітетом. Він не буде здатний скасувати власні, не прийнятні серед культурних, інтелігентних людей пільги й привілеї, затвердити після восьми років тяганини Європейську соціальну хартію (переглянуту) в частині забезпечення людям достатнього рівня життя, і, нарешті, визнати, що наш прожитковий мінімум — це державний стандарт, який дає здоровій людині можливість вмерти не від голоду, а від поступового виснаження організму, душевних страждань і переживань за завтрашній день, за майбутнє своїх дітей.

Прожитковий мінімум дає змогу купити мінімум найдешевшої, некалорійної та одноманітної їжі, однак не розрахований на придбання ліків, ціни на які зросли в десятки і сотні разів, чи оплату койко-місця-дня в лікарні, операції тощо.

Формування нового складу Парламенту в спосіб, який ігнорує волевиявлення народу, може призвести до консервації і поглиблення нинішніх проблем, черговим конфліктам та протистоянь, заручником яких знову стане народ.

Висновки

1. Положення частини 4 статті 1, другого речення п.8 статті 2, пункту 11 частини 1 ст. 58, статті 59 та частин 3, 4 статті 96 Закону України в редакції від 07.07.2005 р. №2777-ІV «Про вибори народних депутатів України» суперечать Конституції України, тобто є неконституційними.

2. Недопущення, на підставі неконституційних норм, до участі у виборах чи у розподілі депутатських мандатів невеликих політичних партій спотворить волевиявлення виборів та завдасть шкоди народу України.

3. Юридичний і моральний обов’язок керівників держави та політичних партій підготувати документи, а Конституційного Суду України, з урахуванням своїх рішень №1-рп/98 від 26.02.1998р. та №2 рп/2002р. від 30.01.2002р., вчасно їх розглянути та визнати неконституційними норми Закону, перераховані в п.1 цього Висновку.

Експерти з політико-правових питань:
Василь Перець, кандидат юридичних наук,
Вікторія Степанова

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com