Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

«БІСИ» В НЕБІ ХОРВАТІЇ

Влітку 1991 року Хорватія оголосила про свою незалежність. Колишні братські республіки Хорватія і Сербія розпочали між собою запеклу війну. На території Югославії, а якщо точніше, то тільки Сербії, було ще багато МіГ-21, яких з 1962 року Югославія одержала 260. На озброєнні були і дещо інших типів легкі ударні літаки власного виробництва.

Економічні невдачі призвели до конфлікту на національному грунті. Почалося масове дезертирство з армії і ВПС, оскільки там домінували серби. Нікчемне керівництво країною і казнокрадство посилило ситуацію, виник хаос, що і призвело до розвалу федерації.

Керівництво Хорватії швидко усвідомило важливість авіації у війні, тому наприкінці червня 1991 року було утворено національні ВПС. По суті, бойових літаків не було. На озброєння поставили всі спортивні літаки і вертольоти аероклубів, навіть музейні експонати. Були там наші ветерани АН-2, югославські UTVA-75, стародавні американські «Пайпери-18». Всю цю «авіацію» в кількості 41 «бойова одиниця» звели в «ескадрилью легких бойових літаків», яка базувалася на маленькому аеродромі Прібіславец на півночі країни. Кадри набрали з колишніх військовослужбовців югославської армії. Треба зазначити, вони були досвідчені. Серед них вирізнявся колишній командувач ППО Югославії генерал Туз, який сам пілотував МіГ-21 і МіГ-29. І смішно, і сумно — АН-2 використовували для нальотів на сербські позиції. Часто в передсвітанкових сутінках літаки на малій висоті з вимкненими двигунами підкрадалися до позицій і борттехніки вручну скидали бомби кустарного виробництва — як на світанку авіації. Коли бомб не було, АН-2 возили боєприпаси і спорядження. У результаті нальотів АН-2 загинув навіть генерал. Після цього випадку «федерали» були вимушені перекинути під Вуковар батарею зенітних ракет «Куб». У грудні 1991 року ракета збила АН-2 із серійним номером 1Г222-37 і бортовим YU-BOP, при цьому загинули два пілоти і два техніки.

Перший бойовий літак у складі ВПС Хорватії з’явив­ся 4 січня 1992 року. Це був МІГ-21бісК. Капітан Даніель Боровіч втік на ньому з Сербії, приземлившись на аеродромі «Плесо» біля Загреба. З літака тут же змили всі номери і пізнавальні знаки «федералів» і нанесли свої. Світло-сірий «Біс» став реліквією хорватських ВПС. Літав цей винищувач на бойові завдання недовго, його збили 24 червня 1992 року.

Сьогодні відомо, що Боровіч був не першим утікачем на МіГ-21. Ще 25 жовтня 1991 року капітан Перісин перегнав свій розвідувальний МіГ-21Р на аеродром «Таллергоф» біля австрійського міста Грац. Такий «подарунок з неба» австрійцям припав до душі, його тут же і конфіскували.

Хорвати робили відчайдушні спроби придбати бойові літаки. Агенти їздили по Західній та Східній Європі, але всі зусилля були марними із-за міжнародного ембарго. Замість бойових літаків вдавалося придбати декілька мотодельтапланів і надлегких літаків, які почали застосовувати для розвідки. Хорватські гінці побували і в Україні, але не змогли нічого купити. У Східній Європі якісь жалісливі «приватні підприємці» продали одразу 20 вертольотів Мі-8. По дорозі вісім з них конфіскували (мабуть, для перепродажу). Решта прибули до Хорватії в літку 1992 року. Далі «підприємці» призвичаїлися, і до 1995 року Хорватія обзавелася ще 26 транспортними Мі-8Т і принаймні 12 ударними Мі-24.

15 травня 1992 року одразу два пілоти федеральних ВПС дезертирували на своїх МіГ-21біс до Хорватії — капітан Івіца Івандіч та капітан Іван Селяк. Перший світлосірий «Біс» названо «Месником Дубровника», другий — «Месником Вуковара». Місто-перлина Дубровник 1991 року сильно постраждало від безглуздих ударів з повітря і артилерії «федералів». Вуковар за три місяці облоги було повністю зметено з лиця землі. Ці міста часто показують по телебаченню як приклад безглуздої ненависті.

Маючи всього три МіГ-21, хорвати звели їх у «Першу ескадрилью» і використали дуже інтенсивно. Через кілька днів після прильоту «Бісів» послали на штурм сербських позицій. 24 червня 1992 року МіГ-21 «101» збили зенітною ракетою російського виробництва. Пілот Антон Радос катапультувався, але зник безслідно, приземлившись на території, зайнятій сербами.

Хорватські МіГ-21 великих успіхів не добилися, оскільки повітряних боїв було мало. Частіше їх застосовували для штурмів, і «Бісам» чомусь не щастило. Війну пережив тільки один з трьох — «Біс» з бортовим номером «102».

1993 року невдачі переслідували Першу ескадрилью. У вересні серби почали відводити з-під Загреба свої ракети «Місяць» класу «земля-земля». За колоною постійно стежили хорвати на своїх надлегких літаках. Командування послало два МіГ-21 з наказом знищити ракети на транспортерах. «Біси» чомусь не змогли потрапити в ракети, але розбили кілька військових вантажівок і багато легкових автомобілів, що тягнулися за колоною. Сербська «Стріла» збила один МіГ-21.

«Перша ескадрилья» знову залишилася з одним винищувачем. Про неї перестали згадувати. Несподівано для всіх ескадрилью навесні 1995-го представили публіці, до того ж на аеродромі стояла значна кількість МіГ-21біс у красивому камуфляжі. Виявляється, 1994 року хорвати змогли придбати в Україні одразу 25 МіГ-21.

Ця історія надто туманна. У Європі пишуть, що спочатку винищувачі перелетіли до Польщі. Там їх розібрали, вклали в контейнери і залізницею відправили до Хорватії. Шлях пролягав через Словаччину й Угорщину. Нібито все йшло як по маслу.

Того самого року і знову з України до Хорватії прибули ще 15 МіГ-21. Разом з винищувачами було відвантажено значну кількість ракет, бомб і снарядів до 23-мм авіаційних гармат. Ракети хорватам дісталися не якісь там, а просто таки чудові, перевірені, наприклад, кубинцями на «Міражах F-1» в Анголі. Найстрашніша з них — Р-60 з кодовим позначенням НАТО АА-8 (тобто класу «повітря-повітря»).

Хорвати відчули себе впевненіше. Було сформовано ще одну бойову ескадрилью. Західні експерти, які не звикли кривити душею, прямо заявляють: 1994 року до Хорватії завезли з України МіГ-21 контрабандним шляхом. Доказ — відтінки кольорів: верхні поверхні забарвлено в оливково-зелений і коричневий, а нижні — в блакитний.

Військовий літак ніколи не буває безпечним для пілота. 21 квітня 1995 року під час навчальних польотів загинув досвідчений льотчик, майор Златко Мажерський. Бойові втрати почалися трохи пізніше. Хорвати проводили наступальну операцію «Спалах», в результаті якої дві сербські бригади потрапили в «Західно-Славонську кишеню» між Даруваром, Новською і Градіською. МіГ-21 кинули на штурм. 2 травня 1995 року збили «Біс» з бортовим номером «119». Його пілотом був майор Рудольф Перісин, той самий, який 1991 року перегнав МіГ-21Р до Австрії.

Приблизно через два місяці — 4 серпня 1995 року — «Біси» знову взяли участь у наступальній операції хорватів «Шторм». Вранці «Біси» розбили кілька штабів і розгромили деякі артилерійські позиції. Постраждали й цивільні об’єкти. Також перепало спостерігачам ООН, які розташувалися недалеко від лінії фронту.

Операція «Шторм» проходила успішно. 5 серпня 1995 року за підтримки МіГ-21 хорвати захопили аеродром «Маговляни», на якому серби залишили дев’ять легких штурмовиків югославського виробництва G-2 Galeb G-4 Super Galeb і J-21 Jastreb, а також легкі літаки UTVA-66 і UTVA-75. Там же знайшли і склади авіаційних бомб, які можна було підвішувати під МіГ-21. На аеродромі «Карловач» серби залишили два «антипартизанських» штурмовики J-20 Kraguj.

МІГ-21 обох ескадрилій продовжували завдавати ударів по сербах, що відступали. У районі Петрінья дорогами, що ведуть до сусідньої Боснії, пішли сербські біженці. Колони розтяглися на кілька кілометрів. МІГ-21 заблокували дороги. Загинуло багато цивільного населення. Такою виявилася ціна української контрабандної операції. Хтось погрів руки в сербській крові.

Сербські війська запекло чинили опір, але з «Бісами» жарти погані. Під час операції тільки один МіГ-21 було пошкоджено — чи то «Стрілою», чи то вогнем зенітки.

7 серпня 1995 року сербські J-22 Orao («Орел») з боснійських аеродромів завдали удару по східній частині Хорватії в районі містечка Кутину. Два удари хорвати залишили без уваги, а, виявивши ще одну атакуючу пару «Орлів», послали на перехоплення своїх «Бісів». Над розбомбленими містами стояв серпанок, тому МіГ-21 не змогли перехопити «Орлів».

Операція «Шторм» закінчилася 9 серпня 1995 року. Хорватські МіГ-21 завдавали удару по наземних цілях. Повітряних боїв не було.

Закінчилася війна, хорвати перетворили свої бойові ескадрильї у ВПС Хорватії. Основним озброєнням залишилися МіГ-21, перевірені в боях. Загалом їх експлуатація не викликала і не викликає жодних проблем, окрім ненадійного забезпечення запчастинами. Саме через брак запчастин 14 серпня 1996 року поблизу міста Велика Горіца розбився «Біс», загинув пілот Івіца Боснар.

Гостро постало питання про ремонт МіГ-21, більшість з яких було збудовано на початку 1980-х і які блискуче зарекомендували себе на цій важкій війні. Навколо «Бісів» почався «танець з доларами-шекелями». Першими незалежну Хорватію почали обходити гінці з Ізраїлю! Здавалося б, який стосунок має ця країна до постачання або ремонту МіГ-21 радянського виробництва?

Паралельно на сцені з’явилася якась пані Іванна Бурледес, не єврейка, але небайдужа до тяжкої долі євреїв у Хорватії військової пори. Вона організувала міжнародний семінар, і уряд Хорватії надав жалісливій пані фінансову допомогу.

Під крики таких захисників ізраїльський військово-промисловий комплекс чинив активний тиск на уряд Франьо Туджмана.

Міністри оборони Ізраїлю і Хорватії 15 лютого 1999 року підписали угоду про співпрацю у військово-технічній галузі. Ізраїльтяни показали хорватам завод біля Тель-Авіва, де зайнято 14 500 фахівців. У мас-медіа з’явилися повідомлення, що ізраїльтяни відремонтують не менше 24 МіГ-21 і одержать за це від 80 до 120 мільйонів доларів.

Мабуть, брати-слов’яни свого також не упустили. 1999 року в Загребі приземлився АН-124-100 «Руслан» з якимось вантажем. Гігант викликав зайвий інтерес, фотографії «Руслана» пішли гуляти світом.

Нарешті прокинулися і справжні господарі «Бісів» з Нижнього Новгорода, де свого часу авіазавод «Сокіл» невтомно клепав до 12 500 «Голубів миру». Директор заводу Панов і «Россвооружение» запросили бойових хорватських льотчиків політати на модернізованих МіГ-21. Це запрошення оприлюднили 22 лютого 1999 року, а в березні і квітні хорвати вже літали на російських «Бісах».

Після смерті Туджмана новий президент розпочав політику співпраці з Ізраїлем, але не у військово-технічній галузі. Надійшла нова пропозиція. Ізраїль погодився контролювати авіаремонтний завод у Великій Світлиці і там навести блиск на непоказних і безрідних «Бісів». 8 серпня 2002 року велика делегація ізраїльських спе­ців відвідала аеродром «Загреб-Плесо». Тепер запропонували ще й ремонт бойових вертольотів Мі-24 та іншої бойової техніки, але вже на території Хорватії.

Того ж 2002 року на хорватській сцені з’явилася Румунія. Хорватам було запропоновано купити чотири МіГ-21УМ і модернізувати не менше дюжини «Бісів» за ізраїльсько-румунським проектом Lancer III («Улан», тобто вершник зі списом). Його основою є сучасніше устаткування кабіни пілотів, сумісне з радіоелектронікою літаків країн НАТО.

Хорвати відхилили про­позицію встановити на свої перевірені «Біси» незрозумілі електронні прилади, замість цього попросили відремонтувати каркас і системи літаків.

Проте 2003 року вісім бойових «Бісів» і чотири навчально-бойових МіГ-21УМ прибули до Румунії, де ізраїльські і румунські специ почали підганяти їх під стандарти НАТО, але без повної заміни бортових приладів на чудодійні електронні, ізраїльські. Хорвати розрахувалися за виконану роботу й одержали свої літаки. На них чекало розчарування. Великі гроші було всаджено в халтуру. Натовські стандарти, як виявилося, допускають дефекти і ненадійну роботу механічних систем і гідравліки!

Залишимо без коментарів те, про що розповіли в статті і про що добре знають у всьому цивілізованому світі. Ми хотіли б почути думки наших читачів, особливо тих, хто зачасно розлучився і з улюбленими «Бісами», і з цікавою роботою, життєво важливою для України, про те, чи не запропонувати свої послуги хорватам й організувати разом з Росією ремонт їхніх «Бісів» на наших авіаремонтних заводах? Хай би наші люди ознайомилися зі стандартами НАТО. Можливо, вони в чомусь кращі, а в чомусь гірші за ті, що діяли на початку 1980-х. Застосування МІГ-21 у Хорватії засвідчило: причина списання величезного флоту «застарілих» винищувачів зовсім інша. А якщо відкритим текстом, то чи не пора припинити брехати, грабувати і роззброювати Україну?

Володимир Репало
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com