Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

«ВІРЮ В ДАВНИНУ І ЛЮБЛЮ ЇЇ»

«У Китаї, як ти знаєш, і сам імператор, і його піддані — китайці» — зробив для своїх читачів «відкриття» великий казкар Ганс-Християн Андерсен. І це не просто жарт! Бо на величезній території живе багато племен, які так різняться між собою діалектами, звичаями, вірою і навіть зовнішністю, що часто не розуміють одне одного. Що ж їх об’єднує у велику і досить монолітну націю.

Кинемо погляд у сиву давнину. Китай розділений на царства, а людська спільнота — на касти. Аристократи ховають свої довжелезні нігті у золоті чи срібні футлярчики, даючи тим знати, що вони ніколи не торкаються чогось грубішого від палички для їжі. Дівчаткам мало не від народження туго бинтують ноги, перетворюючи їх на потворні культі, які проте мають за еталон краси і називають «золотими ліліями». Ступати такими ніжками неможливо, і високопоставлених красунь носять у паланкінах, зате селянки зранку й до вечора працюють на рисових полях.

І ось за такої суспільної ситуації в царстві Лу 551 року до н.е. в родині зубожілого аристократа народжується від третьої дружини другий син, якого називають Цао, що означає «пагорб». Світ його пізнає під іменем Кунцзи, або Конфуція.

Хлопчина рано осиротів; тужачи за сімейним теплом, рано й одружився, і йому довелося забути про своє високе походження. Заробляючи на хліб, він наглядав за амбарами із збіжжям, а згодом за отарами, які належали одному з аристократичних родів — не такому високому, як його, зате багатому. Помічник розпорядника ритуалу врочистих жертвоприношень у головній кумирні царства Лу, де вшановували безсмертних духів, — це вже неабияка кар’єра для того, хто мусить обрізати свої нігті коротко.

Напрочуд талановитий і допитливий юнак рано помічає, як багато мудрих людей серед простолюду і як недбало у царстві Лу поводяться з тим, що у наш час назвали б інтелектуальним капіталом. Це велика помилка! Бо ніщо так не сприяє піднесенню моральності суспільства, як знання. І Цао вперто займається самоосвітою, уриваючи на те час від сну та відпочинку, бо понад усе ставить виконання обов’язків — соціальних та сімейних.

У пошуках рідкісних писемних джерел Цао їде до столиці й там знайомиться з уже старим Лаоцзи, автором книжки «Даодецзин». Хто він?

Кожна нація на засадах своїх правічних вірувань народжує філософську ідею, яку відшліфовує віками, аж поки з’явиться геній, який перетворить її на вчення. У китайців це ідея «дао» — шляху, у первинному варіанті «шляху духів». «Дао» визнають представники всіх сект і релігійних течій. Лаоцзи, осмисливши стародавні міфологічні уявлення різних племен, створив філософію, й вона стала ядром того, що називається даосизмом. «Дао» — це витоки всього сущого, універсальний закон розвитку природи, що стоїть над часом і простором; водночас це і сенс людського життя, шлях, на якому кожний пізнає етичні норми поведінки. Буддизм вніс у ці філософські уявлення ідею посмертного воздаяння за спосіб життя, що пізніше в Китаї набула характеру «погоні за безсмертям». Плотським також: звідси особливі способи впливати на організм, якими зацікавилася і європейська медицина. Складником вчення Лаоцзи було «недіяння»: обов’язки виконувати належить, але не варто особливо метушитися навколо земних проблем, бо все складеться незалежно від твоєї волі. Знаменита китайська незворушність у поєднанні з терплячістю, мабуть, звідти.

Лаоцзи жилося нелегко: бувало, йому траплялося верхи на буйволі тікати за межі Китаю від якого-небудь царя, розлюченого інтелектуальними новаціями. Але авторитет цього філософа в суспільстві був надзвичайно високий.

Цао ладний власним одягом витерти пил із натруджених ніг великого вчителя, однак Лаоцзи сприймає його за рівню, понад те — пророкує скромному молодикові велике майбутнє. Він вражений його ерудицією та благородством мислення!

І справді, до тридцяти років Конфуцій оволодів усіма тодішніми науками та мистецтвами — аж до музики й танців. Пізніше він так напише про себе: «У 15 років я спрямував себе на навчання. У 30 років набув самостійності. У 40 років звільнився від сумнівів. У 50 років усвідомив волю Неба. У 60 років навчився відрізняти правду від неправди. У 70 років почав дослухатися прагнення мого серця і не порушувати ритуали».

Натхненний зустріччю з Лаоцзи, Конфуцій відкриває приватну школу, куди за дуже скромну оплату приймає дітей незалежно від їхнього походження та майнового стану. Незабаром його учні стають провідниками високих знань, а учитель — найпопулярнішою особою в країні. Конфуція запрошують на державну службу, і він дістає можливість втілювати свої ідеї в життя. З 496 року до н.е. він — перший радник уряду царства Лу. Але політична кар’єра аж ніяк не була сенсом життя цього мислителя: його засмучує, що державні достойники не збираються досягати ідеалу, до якого він їх закликає. «Благородний муж завжди керується почуттям справедливості, яке виражається в тому, що в своїх ділах він стежить за правилами поведінки: в мові — скромний, а під час завершення справи — відвертий... Благородний муж думає про дев’ятку: про те, щоб бачити ясно, про те, щоб чути чітко, про те, щоб його обличчя було привітним, про те, щоб його вчинки були поштиві, про те, щоб його мова була щирою, про те, щоб його дії були поміркованими; про необхідність радитися з іншими, коли з’являються сумніви, про необхідність пам’ятати про наслідки свого гніву, про необхідність пам’ятати про справедливість, коли є можливість отримати вигоду». Окрім того, «благородний муж» (китайською мовою — «цзюнь цзи») має володіти «вень» — усім багатством духовної культури. Та де! Надто часто на очах Конфуція саме той, хто не сумнівався у своїй забезпеченій високородності, винятковості, перетворювався на «сяо жень» — нікчемну людину, як це, на жаль, трапляється в наш час.

492 року до н.е. Конфуцій, обурений порушенням етичних норм під час урочистої церемонії, відмовляється від адміністративної посади й полишає свою батьківщину. Попереду 13 років мандрів по різних царствах у супроводі найвідданіших учнів — і скрізь високі державні достойники однаково глухі до його ідей. За сім років до смерті в 486 до н.е. Конфуцій вертається в Лу, щоб решту часу присвятити впорядкуванню духовного спадку своїх попередників і власній творчості. Він повторював: «Я передаю, але не створюю. Вірю в давнину і люблю її». Пошана до створеного пращурами — необхідний складник китайської культури, китайського способу мислення. Конфуцій відредагував «Канон історії», «Канон віршів», «Нотатки щодо правил благопристойності», «Канон змін», «Канон музики» і створив свій літопис «Чунь цю» — «Весни й осені». Учні філософа записали висловлювання вчителя в трактат «Лунь юй» — «Судження і бесіди».

Конфуціанство в чистому вигляді — це філософія, яку пізніше буде піднесено до рангу релігії. Побудована на загальнолюдських моральних принципах, вона виявилася зрозумілою всім суспільним верствами, і тому зблизила їх. Доктрину Конфуція називають «вченням про людинолюбство», бо він об’єднав давнє поняття про «дао» (загадковий містичний шлях) з ідеєю «де» — доброчесності, яка є найвищим мірилом цінності людської особистості. Прагнути досконалості, оволодівати знаннями повинна кожна людина незалежно від походження. Поведінка і людини, і суспільства, і держави достойна лишень тоді, коли в них багато «шу» (великодушність, співчуття, турбота про інших), «чжун» (вірність, чесність, відданість) та «і» (справедливість, істинність, обов’язок).

Згідно з Конфуцієм, кожна людина повинна добре знати свої права й обов’язки та неухильно їх дотримуватися в суворих етико-моральних рамках. Найперший обов’язок — це пошана до батька й до пращурів, духовний зв’язок з ними — не аспект релігійної діяльності, як в європейській традиції, а природний складник життя. Правила доброчесності передбачають відданість правителю, який, своєю чергою, має любити й шанувати своїх підданих і правити ними так, щоб справи в державі йшли якнайкраще. Коли ж цього не буде, то необхідно здійснити «чжен мін» — «виправлення імен», щоб поведінка носія верховної влади відповідала її сутності. Для тих часів така постановка питання була аж надто радикальною: не дивно, що реформатори XX століття брали на озброєння конфуціанство. Хоч китайський імператор і називався Сином Неба, та, згідно з вченням філософа, претендувати на абсолютність влади права не мав, якщо відхилявся від шляху досконалості. Конфуцій вірив у справедливий суспільний устрій і шукав шляхів втілення його в життя.

Даосизм передбачав пишні магічні ритуали, але Конфуцій не був їх прихильником. Він вважав, що благородні високоосвічені мужі, які понад усе ставлять доброчесність, не потребують шаманських дійств. Цікаво, що Конфуцій акцентував відповідальність сильної статі за рід і традиції, однак проявів чоловічого шовінізму не любив. «Якщо ти пишаєшся тим, що в тебе випинається, дотепно зауважував філософ, то лишень тому, що в світі існує дещо, яке вгинається, інакше ти і не завважив би того, що маєш за перевагу...» Можливо, тому жінка в китайському суспільстві не була упослідженою і могла активно впливати на хід подій.

В епоху Хань (207 до н.е. — 220 н.е.) конфуціанство стало державною релігією: в кожному місті на честь великого філософа споруджували храми, де здійснювалися обряди й жертвоприношення, зокрема в День поминання померлих та на честь Нового року, який відзначається навесні. Професійних священиків там немає, зате є монастирі, де анахорети присвячують своє життя осяганню книжкової мудрості й філософії людинолюбства. У монастирських стінах народилися шедеври китайської літератури, геніальні інженерні винаходи, китайська медицина й навіть досконала система бойового мистецтва у-шу.

Ставлення до конфуціанства було різним — аж до нападок на нього в епоху «великого кормчего Мао Цзедуна». Однак воно стало основою мислення та поведінки народу. Китаєць може бути буддистом, християнином, мусульманином чи представляти іншу яку конфесію, але все одно він нестиме в собі «частинку Конфуція». А тому, як справедливо писав Андерсен, лишатиметься китайцем, хоч би де він жив і хоч би коли народився.

Наталя Околітенко
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com