Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
НЕЗАКАМУФЛЬОВАНО ПРО ПРЕСУНас часто звинувачують, буцімто, звертаючи увагу на публікації у інших виданнях, ми найчастіше дискутуємо з тижневиком «Столичные новости». Що ж, ми вирішили виправити цю хибну думку і спробувати поглянути на світ сучасної української преси очима свого оглядача. Дивно, але факт: преса незалежної держави Україна переважно російськомовна. Якщо ж видається вона мовою державною (себто українською), то чи не обов’язково має російськомовний варіант або ж містить статті мовою північного сусіда. Це, звісно, не стосується таких західноукраїнських видань, як «Експрес» і «Високий Замок», які лише нещодавно з’явилися в кіосках Києва — що приємно, адже якось незручно, усвідомлюючи себе етнічним українцем, не мати можливості у власній країні, де українська мова у Конституції є єдиною державною, почитати газетку рідною мовою. Я вже мовчу про глянцеві журнали — єдиний з-поміж них україномовний побачив світ лише два тижні тому. Це «Главред», появи якого я очікував з нетерпінням. «Главред»: мильна булька беззмістовності Один з найпопулярніших інтернет-ресурсів України нарешті з’явився у друкованому вигляді! Люди, професійне життя яких тісно пов’язане зі ЗМІ, з нетерпінням чекали цієї миті. Відтак що більше чекали цього проекту, то більшим стало розчарування. Як і наше життя, журнал вийшов поділеним навпіл: з одного боку — політика, зі зворотнього — культура (до того ж де лицевий бік, а де зворотній — не зрозуміло; у метро часописом довелося повертіти, що викликало хвилю невдоволення серед пасажирів). І що ми побачили на обкладинці «Главреда» (аналізую друге, ближче за часом число)? Найкорумпованішого журналіста України — Піховшека! Піховшека, якому навіть не соромно зізнаватися, що на ньому одяг на $30 000. Звичайно, після такої виснажливої праці на вимогливих замовників дозволити собі можна й більше. Та почекайте! Це ще не все. На сусідній обкладинці — напис великими літерами «Україна — ворог». І тьмяний силует Кремля на задньому плані. «Главредівці» переконують нас, що більшість росіян ставляться до українців із симпатією, що рівень патріотизму у наших співвітчизників зріс, що найбільші націоналісти мешкають на заході України і становище української мови досить певне. Одне лише зауваження: участь у опитуванні брала лише одна категорія населення — студенти. Ми ж бо знаємо, що таке студентський вік — максималізм, романтика, вперте заперечення загальноприйнятих цінностей. Дуже потішили матеріали на кшталт: «Метросексуали: п’ятірка кращих» (ох і не пощастило ж Катеринчуку з Тігіпком!), «Шоу зі споду» (сторінка, прикрашена найвидатнішими дупами сучасності), «Зіркові канікули» (переважна більшість зірок — з російського шоу-бізнесу) тощо. Виникає справедливе запитання: а де ж культура? Радше — шоу-бізнес. Культурою «Главред» погребував. «Фокус»: чиє лобі? Зате повністю в культурному матеріалі опинився журнал Вахтанга Кіпіані «Фокус». Але... Знову ж таки — українською культурою тут і не пахне. Роман Балаян (що керує продакшн-студією, яка виробляє серіали для російського телебачення за російські гроші), Олег Янковський (російський актор, який у розмові з кореспондентом кого тільки не згадав — і Горбачова, і Михалкова, і «Каштанку», і Лермонтова!), Давид Черкаський (один з авторів «Некамасутри»), Валерій Ніколаєв (американсько-російський актор, який якимось дивом зіграв у серіалі, що вчинив галас шість-сім років тому — «День народження Буржуя»)... Треба віддати «Фокусу» належне: про українців він усе ж таки пише. Хоч і російською. І запихає їх у самий кінець. У рубрику з промовистою назвою «Історія». Тут побували і Тютюнник, і Петлюра, і Гельсінська група, а цього разу — засновник ОУН Євген Коновалець. Побували на задвірках «Фокуса». Дивна річ: один з працівників редакції «Фокуса» скаржився мені: кому не подзвони з проханням прокоментувати новину чи дати інтерв’ю — всі запитують одне й те саме: у який бік пишете? Це порушує аж дві вельми важливі для нас проблеми. Перша — психологічного плану. Люди вже не вірять у незалежність преси. Особливо такої глянцевої, як «Фокус». Усім же чудово зрозуміло, скільки коштує видати такий журнал і що без підтримки якогось грошовитого «папіка» тут не обійшлося. Раджу: почитайте останнє число «Фокуса», сторінки 30 — 35. Особливо звертає на себе увага набрана великими літерами цитата Тарути: «Пінчук все правильно робить...» Який же молодець цей Пінчук! «Власть денег»: «молодець» не тільки Пінчук... Звісно, у медіа-магнатах у нас ходить не лише зять колишнього президента. Є в нас і такий хвацький хлопець, як Ринат Ахметов (той, який родич Анни Ахметової — пригадуєте?). Журнал вигадав чудову забавлянку під назвою «Великі гроші: Чемпіонат олігархів». Щотижня зараховують Бойку, Григоришину, Жевазі та іншим плюсики з мінусиками. Вгадайте, хто лідирує з тріумфальним відривом? Правильно — Власник SCM. Видання висвітлює діяльність української влади лишень критично. Єдиною зваженою силою у вітчизняному політикумі виступає (якщо читати забагато ВД) «Партія регіонів» та її вожді. Матеріал про Конституційний Суд? Тут вам бунтарка Юлія Володимирівна, яка подала якийсь таємний позов і постійно робить суддям якісь непристойні корумповані пропозиції (а вони ж, бідолахи, так пручаються!), тут і неврівноважений Президент, якого так і назвали — «головний жалібник». І лише Віктор Федорович — Фініст Ясний Сокіл — «лише один раз голосно (усі інші, мабуть, пищали. — Авт.) заявив, що звертається до суду». Ну, це коли Ющенко вето хотів на держбюджет накласти. Симптоматично. Хоч би що там «покоцаний» (як кажуть сільські неосвічені бабці з Донеччини) робив — жодної уваги, а ось коли на «общак» руку підняв — одразу «голосно заявили».
«Експерт»: висновки на догоду Це видання з економічним ухилом обертається навколо себе, живе тільки своїми проблемами. Після читання «Експерта» виникає дивне відчуття, що живеш не в Україні, а в якійсь іншій, загадковій державі. Образ України, створюваний командою цього журналу, дуже відрізняється від дійсності. Журналісти «Експерта» вигадують якісь опитування, дослідження, конкурси, до того ж роблять це абсолютно серйозно — так, ніби нічого іншого в житті й робити не треба. Утім, іноді поміж статей суто економічного характеру з’являються і політичні матеріали. Почитавши їх, одразу згадуєш, звідки в «Експерта» ноги ростуть. Адже це російське видання. Повна назва: «Експерт-Україна». Тут уже лобіюються інтереси не якихось там Пінчука з Ахметовим, тут бери вище. Редакційна стаття одного з останніх чисел так і називається: «Взаємна залежність краща за незалежність». Головний редактор «Експерта» — такий-собі Іскандер Хісамов. У цій статті хтось від його імені розпинається: «Система колективної економічної безпеки під назвою Європейський союз значно обмежила свободу приймання рішень окремими європейськими державами. Та практика свідчить, що взаємна залежність була корисніша — зокрема, під час вирішення енергетичних проблем — ніж незалежність. Оскільки Україна й Росія не будують простору з єдиною енергетичною політикою, то наша країна може забезпечити свою енергетичну безпеку, вибудовуючи партнерські відносини з Євросоюзом на противагу енергетичному шантажу Росії. Але тоді доведеться грати за правилами ЄС. Альтернатива цьому одна — поступова втрата унікального транзитного потенціалу, що залишився у спадок від Союзу, і цілковита незалежність. У тому сенсі, що від України вже нічого не залежатиме». Який колосальний спіч! На іменинах, певно, Москви. Треба все ж віддати «Експерту» належне: деякі матеріали у цьому виданні — справжній ексклюзив. «Експерт» був єдиним ЗМІ в Україні, хто не просто помітив приїзд до Києва всесвітньо відомого філософа Френсіса Фукуями, а й присвятив цьому візиту величезну статтю. Теми української банківської системи та СОТ також розробляються у журналі дуже ретельно. У «Експерті» наважилися порушити тему невідповідності української науки світовим нормам та злочинної діяльності керівництва НАНУ. Стосовно вітчизняної преси, то тут можна очікувати: по-перше, появи нових україномовних глянцевих суспільно-політичних видань (адже ніша катастрофічно порожня, а попит є, і чималий), по-друге — посилення конкуренції між уже існуючими, що позначиться, передусім на їхній структурі, змісті та тематичному наповненні. Таким чином, зміни невідворотні. До того ж найближчим часом. Є ще один аспект: у галузі спеціалізованих журналів залишаються кілька незаповнених ніш. Це і літературна, і музична, і мистецька періодика, і журнали загальнокультурного спрямування. Треба бути зовсім нещирим, аби сказати, що люди в нас культурою не цікавляться. Інтерес упав — це правда, але лише тому, що немає зручних «вказівників», які скеровували б цей інтерес у потрібне русло. Сподіваюся, найближчим часом такі видання усе ж з’являться. Гнат Жига |
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |