Бізнес-проект «Вічна опозиціонерка»

Якби не було Юлії Тимошенко, то її варто було б придумати. Принаймні, вона хоч якось розбавляє тихе болото української політики яскравими, добре поставленими шоу. Тим паче, що й обрала вона фактично безпрограшну роль «вічної опозиціонерки».

Такої собі Жанни Д’арк, яка постійно бореться за «добробут народний». І не важливо, очолює вона в цей час у Верховній Раді опозиційну фракцію чи уряд — ворогів завжди можна знайти. Тим паче, якщо вони — олігархи, інтереси яких пересікаються з інтересами спонсорів її політичної сили. Свого часу її приклад намагалася наслідувати Інна Богословська. Та, попри вкладені в її проекти на кшталт «Команди озимого покоління» чи «Віче» великі гроші, повторити «подвиг Юлі» їй так і не вдалося. Про Наталію Вітренко й згадувати не доводиться. Утім, і в команді самої леді Ю можемо спостерігати «кризу жанру». Хіба можна назвати «креативом» її появу у стінах Верховної Ради з розпущеною косою? Хоча, як подейкують, це ознака того, що Юлія Володимирівна готує якісь кардинальні дії. І справді. Незабаром фракція БЮТ спільно з антикризовою коаліцією проголосувала за Закон «Про Кабмін». Начебто в обмін на Закон «Про опозицію». Що з того вийде — невдовзі побачимо. Тим часом ширяться чутки, що ціна того голосування була значно вищою, ніж ухвалення Закону. Адже у фракції БЮТ дуже велика кількість бізнесменів, які не можуть дозволити собі бути опозиціонерами. Тому всі намагання Юлії Володимирівни представити свою фракцію як моноліт, можуть викликати лише скептичну посмішку. Шкода лише, що через такі незрозумілі дії прихильники НСНУ та БЮТ з друзів перетворюються ледь не на заклятих ворогів.

А тепер вернемося до її біографії. Народилася Юлія Тимошенко 27 листопада 1960 року в Дніпропетровську, де і закінчила місцевий університет за спеціальністю «економіст-кібернетик». Трудову діяльність почала на місцевому машинобудівному заводі. 1979 року вийшла заміж за сина обласного партійного функціонера Геннадія Тимошенка — Олександра. Як повідомляли ЗМІ, за допомогою Тимошенка-старшого спочатку з’явився відео-прокатний бізнес Юлії Володимирівни. А якщо точніше, у 1989 — 1991 роках вона очолювала Молодіжний центр «Термінал». З травня 1991 року працювала комерційним, а згодом і генеральним директором підприємства «Корпорація «Український бензин», яка стала у середині 1990 років ледь не монополістом на Дніпропетровщині. Cаме тоді, як повідомляв сайт ua-pravda.com, Тимошенко та майбутній зять Кучми Віктор Пінчук спробували створити разом корпорацію «Співдружність». Утім, із спільним бізнесом не вийшло. З листопада 1995-го до січня 1997 року — президент промислово-фінансової корпорації «Єдині енергетичні системи України». 1996-го її обрано народним депутатом України. Через два роки вона знову стає народним депутатом. З 1997 року — член Всеукраїнського об’єднання «Громада» — плід праці Павла Лазаренка. За підтримки влад­них кабінетів ЄЕСУ поступово стало перетворюватися на монополіста на ринку газу. І незабаром у руках леді Ю була зосереджена ледь не чверть української економіки.

Саме тоді, як підозрювали в Генпрокуратурі України, внаслідок незаконної діяльності корпорації за межі країни було вивезено понад мільярд доларів. До того ж начебто є документи, які підтверджують, що 100 мільйонів доларів переказано на рахунки Павла Лазаренка. Хоча сама Тимошенко відкидає будь-які звинувачення на свою адресу.

Коли у Павла Івановича почалися проблеми з правосуддям, Юлія Володимирівна вчасно дистанціювалася від нього. Кажуть, що вона заключила певні домовленості з екс-президентом Кучмою перед виборами 1999 року. У результаті спочатку отримала Бюджетний комітет Верховної Ради, а згодом і посаду віце-прем’єра з ПЕК в уряді Віктора Ющенка. Саме на цій посаді у неї стався конфлікт з тоді дуже впливовими особами — головою Адміністрації Президента Віктором Медведчуком та олігархом Григорієм Суркісом, які також були небайдужими до енергетичного бізнесу.

18 серпня 2000 року було затримано, а 21 серпня заарештовано чоловіка Юлії Володимирівни. А 5 січня 2001 року Генпрокуратура України повідомила про порушення кримінальної справи проти колишнього президента ЄЕСУ, віце-прем’єра Юлії Тимошенко. Її звинуватили у контрабанді, підробці документів та несплаті податків.

13 лютого 2001 года Юлію Тимошенко заарештовують. У зв’язку з порушенням проти неї кримінальної справи її звільнили з посади віце-прем’єра та помістили до Лук’янівського слідчого ізолятору, де вона й провела 42 дні. Ну а далі — тріумф. Вона стає ледь не голов­ною опозиціонеркою країни. При цьому досить впевнено почуваючи себе в парламенті. Варто віддати належне Юлії Володимирівні — вона не економила на команді. На неї працювали справді професійні іміджмейкери та політ­технологи, які відчували щонайменші зміни у настроях суспільства. Тож у будь-якому виступі Юлії Володимирівни всі чули те, що хотіли почути. Тоді це було якось незвично. Звісно, незадоволених Кучмою було багато. Але здебільшого вони воліли про це говорити, за старою радянською звичкою, на кухні. Тому її полум’яні промови й були такими популярними. Тим часом дії Юлії Володимирівни суперечили її ж словам. Зокрема, це довели парламентські вибори 2006 року. Коли у виборчих списках на провідних місцях опинилися ті люди, проти яких так виступала Тимошенко. Пояснила вона це просто — мовляв, їх перевиховала Помаранчева революція і вони вже «білі та пухнасті». Цікаво, чи вірила вона в те, що сама говорила? Адже всім добре відомо, що ці депутатські місця було просто-напросто куплено за великі гроші. Утім, Юлія Володимирівна і не приховувала, що вона — заможня жінка. Про це красномовно свідчили її фірмове вбрання та аксесуари. Хоча водночас, коли Тимошенко була прем’єр-міністром, на сайті Кабміну було розміщено її декларацію, дивлячись на яку, хотілося плакати від жалю. Адже згідно з нею, за весь 2004 рік вона заробила аж трохи більше 65 тисяч гривень. Хоча одяг фірми «Луї Вітон» можуть дозволити собі лише дуже заможні люди. І якби Тимошенко навіть сиділа на одному хлібі з водою, навряд чи декларовані доходи дали б їй змогу носити ці речі. Далі — більше. Виявляється, на рахунку в банках у неї було аж… 900 гривень. Ну і там по дрібницях — квартирка невеличка, гараж. Тобто було вказано все, що не викликало б роздратування в «електорату». Натомість робилося все, щоб простий люд вболівав за «Юльку». Свого часу було оприлюднено роздруківки начебто телефонної розмови Тимошенко з її соратником Михайлом Бродським. Цілком ймовірно, що це майстерна підробка, але вже занадто вона була схожою на правду. Судіть самі.

МБ: — Ты понимаешь, да, что они сделали?

ЮТ: — Нет, что бы они ни сделали, этот завод идет на приватизацию.

МБ: — Да, я понимаю.

ЮТ: — Для меня вот пусть они там суетятся, как угодно. Мне важно, чтобы бюджет регулярно получал деньги.

МБ: — По три миллиарда в месяц.

ЮТ: — (Смеется.) Да.

МБ: — Я сейчас работаю, я тебе на каждый месяц найду один заводик.

ЮТ: — Супер! Только такой крутой.

МБ: — Крутой, ладно. (Смеются.) Кстати, прекрасная передача вчера! Это шоу! Ты дерешь чиновников.

ЮТ: — Да? 

МБ: — Бомба! Ой! Это так смотрится! В прямом эфире премьер дерет чиновников местных.

ЮТ: — Понятно.

МБ: — Супер! Народу нравится, народ пищит, орет и тащится, понимаешь? Единственное, что я тебя просил, ну, возьми какую-нибудь фигню, что ты отменяешь, и объяви об этом.

ЮТ: — Я уже дала задание. Мы отменили три тысячи сколько-то там шестьсот актов.

МБ: — Уже сейчас, считай, занялся.

ЮТ: — И комплименты суду. 

МБ: — Постараюсь. 

ЮТ: — И конкретным людям в нем. 

МБ: — Давай, дорогая. 

ЮТ: — Давай. 

Ну або ще один фрагмент. Співрозмовники начебто ті ж.

МБ: — Газетка подверстала типа кадр из этого фильма порнографического.

ЮТ: — Этот фильм пошел уже? 

МБ: — Ну, конечно. Смотрится твоя копия, надо сказать, очень заманчиво. 

ЮТ: — (Смеется.) То есть баллы еще наберем, да? 

МБ: — Да. Ну, чтобы ты понимала, комментарии украинцев: «Подонки! На­шу Юлю! Сволочи! Москали проклятые!» С другой стороны, типа: «Ну, она ничего!» (Смех.) Ну, «промоушн» делают идиоты! 

ЮТ: — Идиоты, да. А где его крутят? 

МБ: — По России, по Интернету. Но оно тебе надо? Я тебя умоляю! Артистка похожа, копия. С такой же косой. Нашли какого-то армянина, похожего на Мишу Саакашвили.

ЮТ: — Я надеюсь, там актов нет открытых? (Смеется.) 

МБ: — Без актов, слава богу. (Смех.) Я не удивлюсь, что где-то на Западной Украине создадут отряд и пошлют где-то поезд пустить под откос. 

ЮТ: — (Смеется.) 

МБ: — Юля, люди рискуют, они забыли, что эти ребята только в 54-м году из леса вышли. 

ЮТ: — И сегодня еще огороды поливают маслом. (Смеется.) 

МБ: — Больные люди, я тебе точно говорю! 

ЮТ: — Ну, да. 

МБ: — Был русский деятель серьезный, он говорил: «Если вы когда-нибудь захотите развалить Россию, присоедините к ней Галичину». 

ЮТ: — (Смеется.) Так и вышло! 

А тим часом Тимошенко, коли була на посаді голови уряду, сконцентрувала довкола себе потужну бізнес-групу. Хоча і до того було відомо, що їй всіляку підтримку надавала група «Приват», очолювана бізнесменом Ігорем Коломойським. Зрозуміло, що не заради «світлого майбутнього українського народу». Коломойський — прагматик. І розуміє, що вкладені в політику гроші можуть повернутися сторицею. У розпал нафтової кризи і боротьби Тимошенко-прем’єра з російськими нафтотрейдерами, на автозаправках контрольованих «Приватом» компанії «Укрнафта», були чи не найнижчі ціни на бензин. Кажуть, згодом напівдержавна «Укрнафта» купувала у того ж таки «Привату» автозаправки. Зрозуміло, що ціна була вищою за реальну. Однак апетити й інтереси Коломойського простягалися значно далі, ніж якісь автозаправки. Серед головних його інтересів був і Нікопольський завод феросплавів, навколо якого і розгорівся деприватизаційний скандал. Свого часу це підприємство майже за безцінь приватизував Віктор Пінчук. Відомо, що з моменту свого призначення на прем’єрську посаду Тимошенко неодноразово заявляла про деприватизацію різних підприємств. Спочатку ініціативу Юлії Володимирівни підтримали всі. Та незабаром стало зрозумілим, що головна мета цієї акції — не повернення НЗФ у державну власність, а перепродаж його «Привату». Події довкола цього підприємства Президент Ющенко назвав боротьбою двох кланів. А ще за кілька днів — і боротьбою двох шайок. Проте, як зазначає відомий публіцист Едуард Ходос, він не уточнив, що точиться боротьба між двома єврейськими кланами-шайками, які мають спільний «духовний» дах — організацію Хабад.

(Закінчення в наступному номері)

Дмитро Кравченко