ВИЩА ОСВІТА І ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ

Роль і значення освіти, науки, духовності у створенні незалежної, національної Української держави добре відомі, хоча питання державної політики в освітянській галузі не перестає бути актуальним і нині, на шістнадцятому році державотворення.

Численний колектив науковців, викладачів, педагогів МАУП з року в рік докладає зусиль, аби конструктивно вплинути на процеси радикальної перебудови освіти, в сенсі і загальнонаціональних, і міжнародних вимог. Про те, що в галузі освіти все ще надто багато невирішених проблем, які серйозно гальмують суспільний розвиток, формування принципово нових відносин у всіх сферах життя, переконливо засвідчила Всеукраїнська науково-практична конференція «Вища освіта в контексті державної політики України», яка нещодавно відбулася в МАУП. Учасники конференції — вчені, викладачі більш як двадцяти регіонів України — широко і грунтовно обговорили велике коло проблем освіти, активно підтримали пропозиції МАУП, подані до програми діяльності Уряду України.

Оскільки більшість порушених на конференції питань викликають великий науковий, практичний інтерес, ми вирішили ретроспективно подати їх до уваги широкої громадськості.

У вступному слові М.Головатого, доктора політичних наук, ректора МАУП, порушувалися питання радикальної зміни державної політики в галузі освіти з урахуванням того, що освіта не може розглядатися, як за часів комуністичного режиму, в статусі галузі народного господарства. Це має бути пріоритетна сфера сус­пільного розвитку (за фінансуванням, державним стимулюванням і підтримкою).

Освіта в Україні має перспективи розвитку ли­ше за умови, коли вона розвивається за своїм змістом, характером, осо­бливостями, не інакше як національна, в тісному поєднанні процесів навчання і виховання.

Серйозним гальмом у розвитку освіти, на думку М. Головатого, є звуження її доступності, зменшення демократичності, бюрократизація управ­ління, відсутність автономії ВНЗ. Йдеться про безпідставне закриття вузів та їхніх підрозділів, вкрай недосконалу систему ліцензування й акредитації ВНЗ, необмежений адміністративний тиск з боку МОН України.

Далеко не врегульованими є умови діяльності так званих недержавних ВНЗ в Україні. Тут багато нерозв’язаних юридичних, фінансових, методич­них і організаційних проблем, які, на жаль, також залишаються поза увагою державної політики в галузі освіти, практичної діяльності МОН України.

Багато проблем української освіти пов’язано з відомим Болонським процесом. Про неоднозначність процесу побудови власної системи освіти Україною в контексті вимог, пов’язаних з болонськими зобов’язаннями, гли­боко і предметно говорила у своєму повідомленні Л. Гурч — проректор МАУП, кандидат економічних наук. Основною домінантою тут було те, що освітня інтеграція України, зокрема і входження до європейського, світового освітнього простору, має здійснюватися зі збереженням власного національного досвіду і складників у освітянській галузі. Щоб забезпечити справжню ефективність, демократизм, гнучкість і конкурентоспроможність української освіти, треба, на думку доповідачки: мати єдину, державну, стратегію підвищення якості освіти; принципово реорганізувати систему ліцензування і акредитації ВНЗ; ретельно підбирати і готувати викладацькі кадри — особливо у зв’язку з необхідністю впроваджувати нові технології навчання; за­проваджувати постійний моніторинг освітнього простору — ринку освіти і праці (необхідно мати в МОН України потужний відділ маркетингу); розробити і запровадити чітку систему порівняння освіт­ніх рівнів, кредитів тощо. Доповідачка наполягала на необхідності запровадження певних освітніх стандартів — як кодексу честі ВНЗ, сприяння справжній кон­куренції на ринку освітніх послуг, потужної підтримки недержавної системи освіти, однозначно заперечила антидержавну практику МОН України щодо позбавлення окремих ВНЗ ліцензій, та їх закриття. Вона наголошувала на необхідності надання ВНЗ автономії (і фінансової, освітянської незалеж­ності), потребі забезпечити справжню мобільність студентів; піддала гострій критиці Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 р. (№396-р) «Про схвалення Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006–2010 рр.», де не передбачено вирішення більшості вказаних проблем.

Аналізу історичних та методологічних засад сучасної української освіти присвячено повідомлення Ю. Шилова — завідувача кафедри українознавства МАУП, кандидата історичних наук. Він акцентував увагу на тому, що в сучасній, зокрема вітчизняній літературі, багато гострих питань. Зокрема питання походження, історії, генези Української держави висвіт­лю­ються досить необ’єктивно, кон’юнктурно. Йдеться про навчальну історичну, філософську літературу, про підручники з україно­знавства. Недооцінюються нові дані про Трипільську цивілізацію. Загалом у вченні про цивілізацію все ще домінує шкідливий марксистський, так званий історико-діалектичний підхід, за якого першими цивілізаціями вважалися цивілізації рабовласницькі. Доповідач також акцентував увагу на національних аспектах освіти та виховання, позаяк без них сформувати фахівця справді демократичного, суверенного суспільства неможливо.

Оригінальним було повідомлення на конфе­ренції К.Корсака — завідувача відділу Інституту вищої освіти АПН України, доктора філософських наук, професора. Він звернув увагу на принципову відмінність освітньої полі­тики у світі і Україні. Якщо в Україні під вищою освітою все ще розуміють освіту, що її дає ВНЗ, то у світі, наголошував доповідач, є три основні сектори освіти: а) академічний; б) технологічний; в) вища професійна освіта. У першому випадку людину готують головним чином до майбутньої наукової, методологічної діяльності; в другому — йдеться про набуття знань і вмінь оперативно діяти, приймати рішення (лікар, водій та ін.). Другий сектор освіти найпотужніше розвивається у багатьох європейських ВНЗ. Європа, на думку доповідача, майже не займається Болонським процесом (домовленостями ректорів низки європейських ВНЗ), а мільйони витрачає на так званий Лісабонський проект, прийнятий ЄС. Цей проект пов’язаний з новими технологіями, обмінами студентами, викладачами. Програмові засади розвитку освіти України поки що цих проблем не торкаються, тоді як освіта в Європі швидко просувається вперед.

Директор Прикарпатського інституту МАУП, ім. М.Грушевського А.Ахекян свій виступ на конференції присвятив проблемам становлення, розвитку та захисту системи недержавних ВНЗ. Навіть при тому, що в системі освіти України приватні ВНЗ займають надто малий сегмент — 12% (у Львівській області — до 20%), вони дають великий прибуток державі: безплатно (для держави) готують фахівців; платять великі податки, активно сприяють вдосконаленню методики, практики навчання. Державні ВНЗ, власне, лише на половину фінансуються державою, тому їх важко називати державними (бюджетними). Щоб вижити у процесі гострої конку­ренції, зазначив доповідач, недержавні ВНЗ мають потужніше працювати, ніж інші (державні). Так, у Прикарпатському інституті МАУП надається велика увага предметному ви­вченню ринку праці, орга­нізації виробничої практики, зміцненню зв’язків з виробництвом.

У контексті сказаного вище та тематики конференції було побудовано й деякі інші виступи. Так, Л.Кравчук, старший викладач Волинського інституту МАУП ім. В. Липинського, докладно охарактеризувала практику роботи свого інституту з питання професійної адаптації випускників. З цією метою в інституті створено Центр працевлаштування молодих спеціалістів, їхнього професійного становлення, закріплення на виробництві, дедалі активніше використовуються різні тренінгові заняття, озна­йомлення студентів з ринком праці. Одночасно у формі своєрідного зворотного зв’язку з працедавцями ведеться робота із вдосконалення навчальних планів і програм. Що ж до державної політики в освіті, зокрема діяльності МОН України, то такої роботи фактично не передбачено.

Цікавий досвід вивчення регіонального ринку праці та регіональних інтересів молоді на конференції розкрила О.Гринькевич — завідувач кафедри менеджменту організацій Львівського інституту МАУП, кандидат економічних наук, доцент. Йдеть­ся про розвиток освіти саме сектора «б», тобто тієї, що пов’язана з управлінською, організаційною діяльністю, яка має щонайоперативніше впливати на всілякі соціально-економічні, соціально-політичні зміни у суспільстві. Було розглянуто питання вивчення громадської думки про спеціальності, спеціалізації (професійна орієнтація молоді) та навчання молоді мов, ком­п’ютерної грамотності, формування управлінських, комуніка­тивних навичок. Доповідачка вважає, що ці питання в державній освітній політиці явно недооцінюються.

Директор Українсько-Південноафриканського інституту політичного лідерства і лігвістики ім. Н. Мандели, доктор педагогічних наук Л. Онищук у своєму виступі на конференції зосередила увагу на проблемах реформування освіти України на засадах гуманізму, демократизації та само­управління ВНЗ. Першочерговим завданням було і залишається, на її думку, збереження рівного доступу до освіти, що є можливим лише за широкого розвитку мережі ВНЗ, їхнього раціонального розміщення по регіонах. Отже, йдеться і про перерозподіл владних повноважень між загальнодержавними органами влади (і освіти) і регіональними. Наведені доповідачем дані соціологічних опитувань, проведених серед молоді, показали: 54% опитаних вважають, що ситуація в освіті України останнім часом погіршилася, і лише 11% дотримуються думки, що вона поліпшилася. Щоб змінити таку ситуацію на краще, треба змінювати політику в освіті загалом, зокрема змінювати освітні пріоритети: не можна фінансувати, підтримувати освіту за так званим залишковим принципом, який в Україні існує й донині.

Ідеї і пропозиції Онищук щодо гуманізації осві­ти розвинула у своєму виступі завідувач кафедри гуманітарних дисциплін Львівського інституту МАУП, кандидат філологічних наук, доцент О.Торосян. Жоден спеціаліст, на її думку, особливо спе­ціаліст-управ­лінець, менеджер, не буде успішним без знань законів суспільства, держави, людських взаємин тощо. Словом, людину треба готувати до самореалізації, саморозвитку. З урахуванням цього мають формуватися навчальні плани, програми, будуватися увесь навчальний процес.

Про активне і предметне використання форм і методів у процесі підготовки фахівців та дослідження освітніх потреб бізнес-середовища йшлося у повідомленні завідувача кафедри менеджменту орга­нізацій Львівського інституту МАУП, кандидата економічних наук, доцента О.Гринькевич. А маркетингові аспекти дослідження функціонування та розвитку освітніх послуг були темою повідомлення її колеги — викладачки кафедри менеджменту цього ж інституту З.Касьян.

Критичний підхід до аналізу процесів управлін­ня національною освітою в контексті державної полі­тики щодо формування єдиного гуманітарного простору в Україні простежувався у виступі кандидата історичних наук О.Омельчука. Він навів низку конкретних прикладів організаційної діяльності МОН України, місцевих органів управлін­ня освітою, які принципово гальмують прогресивний розвиток освіти в Україні загалом. Йшлося про за бюрократизовану, суб’єк­тивовану систему ліцензування й акредитації, про вкрай недосконалу систему присудження вчених ступенів, звань тощо. Інший учасник конференції — голова студентської Ради Українського військово-козацького інституту ім. Великого князя Святослава МАУП — М.Шевченко на конференції поділився цікавим досвідом розвитку в МАУП студентського самоуправління та самоврядування. Він наголосив, що таке самоврядування — то велика школа громадянського змужніння, набуття необхідних навичок управління державою. Водночас багато ініціатив МОН України щодо розвитку та поглиблення студентського самоврядування донині залишаються, на думку доповідача, пустими деклараціями.

Низка повідомлень на конференції стосувалася історичного досвіду освіт­ньої діяльності в Україні, його вивчення та предметного використання. Так завідувач кафедри орга­нізації самоврядування МАУП, кандидат істо­ричних наук В.Утвенко, посилаючись на багатий історичний досвід України, зупинився на актуальних питаннях розвитку сучасної муніци­пальної освіти, а унікальний зарубіжний досвід організації освіти та реалії українського освітнього ринку виклав генеральний директор Міжнародного відкритого університету, доктор філоло­гічних наук, професор В.Володимиров. Він наголосив, що європейська і світова освітня політика жодним чином не має механічно копіюватися в Україні.

З-поміж широкого кола зауважень, пропозицій учасників конференції щодо реформування вітчизняної системи освіти чільне місце посідають такі:

–  перетворити МОН України з нинішнього фіскально-контролюючого та репресивного органу управління освітою на державний центр високоякіс­ної науково-дослідної та навчально-методичної діяльності;

– ліквідувати ВАК та надати першочергове право присудження наукових ступенів та звань безпосередньо колективам ВНЗ;

–  забезпечити справді рівні права ВНЗ усіх форм власності, припинити антидержавну політику МОН України щодо недержавних ВНЗ, їхніх відо­кремлених підрозділів, зокрема МАУП;

– скасувати практику видачі дипломів державного зразка, надавши таке право безпосередньо ВНЗ; урівняти в правах студентів і викладачів ВНЗ усіх форм власності та ін.