«Культурний» революціонер

Мао Цзедун, творець «культурної революції», чи не найкривавіший тиран ХХ століття, разом з класичною трійкою — Маркс, Енгельс, Ленін, вважався одним зі стовпів марксистської політичної думки. Один із засновників Комуністичної партії Китаю і творець Китайської народної республіки був безпощадним, цілеспрямованим і впертим.

Народився Мао Цзедун 26 грудня 1893 року в родині заможного селянина Мао Женьшена у провінції Хунань. У місцевій початковій школі він отримав класичну китайську освіту. Навчання перервала революція 1911 року. Війська під керівництвом Сунь Ясена скинули Маньчжурську династію Цин, а Мао півроку прослужив у армії, виконуючи обов’язки зв’язкового.

У квітні 1918 року разом з однодумцями Мао створив товариство «Новий народ» задля «пошуку нових шляхів і методів для розвитку Китаю». До 1919 року він вже мав репутацію впливового політика. Того ж року Мао вперше ознайомився з марксизмом і став гарячим прихильником цієї теорії. 1920 рік став для Мао вельми насиченим. Він організував «Товариство культурного читання для поширення революційних ідей», створив у Чанша комуністичні групи, одружився з Ян Кайхай, донькою одного зі своїх учителів. Наступного року він став головним делегатом від про-вінції Хунань на з’їзді Комуністичної партії Китаю (КПК). 1923 року разом з іншими членами КПК Мао приєднався до Націоналістичної партії Гоміндан. 1924 року його обрали запасним членом Виконавчого комітету Гоміндану.

Наприкінці того самого року Мао через хворобу довелося повернутися в Хунань, але він там не сидів без діла, створював об’єднання робітників і селян, що стало приводом для його арешту.

Трохи пізніше він звер-нув на себе увагу Чан Кай-Ші й став керівником відділу пропаганди Гоміндану. У нього майже одразу виникли політичні суперечності з Чаном і у травні 1925 року Мао залишив посаду. Уже невдовзі він працював на курсах з підготовки керівників селянського руху, які представляли крайнє ліве крило КПК. Але у квітні 1927 року Чан Кай-Ші розірвав союз із КПК і повів під час свого «Північного походу» наступ на членів КПК. Мао пішов у підпілля і незалежно від членів КПК організував револю-ційну армію, яку очолив 8–9 вересня під час повстання «Осіннього врожаю». Повстання зазнало поразки і Мао усунули від ке-рівництва КПК. У відповідь на це, він зібрав залишки вірних йому сил і, об’єднавшись зі ще одним вигнанцем КПК Чжу Де, відступив у гори, де 1928 року створив армію під назвою «Лінія на маси».

Мао і Джу організували власну радянську республіку в горах Цзинган на кордоні провінції Хунань і Цзянси, яка 1934 року нараховувала 15 млн людей. Цим вони висловили від-криту непокору не ли-ше Гоміндану, а й Комінтерну, який перебував під впливом радянських керівників і радив усім майбутнім революціонерам і комуніс-там зосередитися на захопленні міст. Діючи наперекір ортодоксальній ма-рксистській доктрині, Мао і Чжу зробили ставку не на міський пролетаріат, а на селянство.

З 1924 до 1934 рр., використовуючи партизанську тактику, вони ус-пішно відбили чотири спроби Гоміндану їх знищити. 1930 року гомінданівці стратили жінку Мао — Ян Кайхай. Після п’ятої атаки в Цзингані 1934 року Мао довелося покинути цей район разом з 86 000 людей.

Цей масовий ексодус військ Мао з Цзингану вилився у відомий «Великий похід» на відстань приблизно 12 000 км, який закінчився у провінції Шаньси. У жовтні 1935 року Мао зі своїми прихильниками, яких залишилося всього 4 000, створив нову штаб-квартиру партії.

У цей час японське вторгнення в Китай змусило об’єднатися КПК і Го-міндан. У грудні 1936 року Мао помирився з Чан Кай-Ші. Найвідомішою операцією, яку здійснив Мао проти японських окупантів, був «Наступ ста полків», який тривав з 20 серпня до 30 листопада 1940 року. Але поза тим Мао був не дуже активним у боротьбі проти японців, зосередившись на зміцненні позицій КПК у північному Китаї і свого керівного становища у партії. У березні 1940 року його було обрано Головою Політбюро ЦК КПК.

Після війни закінчилося і нетривале перемир’я між КПК і Гомінданом. Попри спроби створити коаліційний уряд, почалася жорстока громадянська війна. У 1946 — 1949 рр. війська Мао завдавали армії Чан Кай-Ші однієї поразки за іншою, змусивши їх нарешті втекти на Тайвань. Наприкінці 1949 року Мао та його соратники-комуністи оголосили Китайську Народну Республіку.

Сполучені Штати, які підтримували Чан Кай-Ші й націоналістичний Китай, відхилили спроби Мао встановити з ними дипломатичні відносини, цим самим підштовхнувши його до тісної співпраці з Радянським Союзом.

У 1949 — 1954 рр. Мао очищає партію від своїх супротивників. Він виступив проти поміщиків і проголосив програму насильницької колективізації на селі, за аналогією до ста-лінських п’ятирічок 30-х років.

1957 року Мао став ініціатором руху «Нехай розцвітають сто квіток», лозунгом якого були слова: «Нехай цвітуть сотні квітів, нехай змагаються тисячі шкіл різних світо-глядів». Він заохочував творчих працівників сміливо критикувати партію та її методи політичного керівництва. Проте невдовзі, виявивши у такий простий спосіб усіх «неблагонадійних», Мао швидко роз-правляється з ними і починає створювати культ власної особи. Одночасно Мао поновив тиск на селян, закликаючи до повного знищення приватної власності, ліквідації товарного виробництва і створення народних комун. Він опублікував програму «Великого стрибка», метою якого було пришвидшення індустріалізації в масштабах всієї країни. На пар-тійних зборах висувалися лозунги на кшталт «Три роки напруженої праці і десять тисяч років благоденства», або «За 15 років наздогнати і перегнати Англію за обсягом найва-жливішої промислової продукції», які не відповідали реальному стану речей у Китаї.

Уже наприкінці 1958 року стало зрозуміло, що політика «великого стрибка» і «комунікації села» заходить у глухий кут. Проте Мао вперто продовжував намічений курс. Прорахунки і помилки «Великого стрибка» вилилися в дуже тяжкий стан народного господарства КНР. Виникли серйозні дис-пропорції у промисловому комплексі, посилилася інфляція, різко впав рівень життя населення. У країні знизився обсяг сільськогосподарської продукції, бракувало зерна. Усе це разом з адміністративним хаосом викликало загальний голод.

Політика «Великого стрибка» наштовхнулася не лише на народний спротив, а й на різку критику діячів КПК Пен Дехуая, Чжан Веньтаня та ін. Мао зняв із себе обов’язки керівника держави і його замінив Лю Шаоці. Наприкінці 50-х — початку 60-х Мао дозволив собі пожити у спокої, але це не означає, що він нічим не займався. У середині 60-х років він повертається до суспільної діяльності і проводить добре сплановану атаку на Лю Шаоці. Основою боротьби стала запропонована Мао «велика пролетарська культурна революція».

У період з 1966 до 1969 рр. Мао і його третя дружина Цзянь Цин втягли всю країну в дискусію про її політичне майбутнє і, після того як Мао знову обійняв посаду голови партії та держави, Китай потрапив у стан перманент-ної революції. Вона була націлена передусім на те, щоб прибрати з керівних органів партії всіх незгодних з політикою Мао Цзедуна, нав’язати партії і народу свою схему розвитку Китаю в дусі казарменого комунізму, прискореного будівництва соціалізму, відмови від методів економічного стимулювання. Водночас триває розвиток культу особи Мао Цзедуна. Постійно порушуючи принципи колективного керівництва пар-тією, Мао поставив себе понад ЦК КПК, Політбюро ЦК, партією, часто не обговорюючи з останніми рішень, які він приймав від імені партії.

Для придушення опозиційних сил у партії Мао Цзедун та його прихильники використовували політично несвідому молодь, з якої формувалися штурмові загони хунвейбінів — «червоних охоронців». У першому маніфесті хунвейбінів говорилося: «Ми — стражі, які захищають червону владу і ЦК партії. Мао — наша опора. Звільнення всього людства — наш обов’язок. Ідеї Мао Цзедуна — найвищі настанови у всіх наших діях. Ми присягаємося, що задля захисту ЦК, великого вождя Мао, не вагаючись, віддамо останню краплину крові, рішуче доведемо до кінця культурну революцію».

Заняття у школах та ВНЗ за ініціативою Мао було припинено, аби учням ніщо не заважало здійснювати «культурну революцію». Почалися переслідування інтелігенції, членів партії і комсомолу. Професорів, шкільних вчителів, діячів науки і мистецтва, а потім і партійних та державних працівників виводили на «суд мас» в клоунських ковпаках, били, знущалися над ними за буцімто «їхні ревізіоніст-ські дії», а насправді — за самостійні судження про стан у країні, за критичні висловлювання про внутрішню і зовнішню політику КНР.

За далеко неповними даними, представленими пекінським відділенням Міністерства держбезпеки, у серпні — вересні 1956 року лише в Пекіні хунвейбіни вбили 1 722 особи, конфіскували майно у
33 695 сімей, провели обшуки в будинках більш як 85 тисяч осіб, яких потім вигнали зі столиці. До 3 жовтня 1966 року по всій країні з міст було вигнано 397 400 осіб.

У серпні 1966 року скликали пленум ЦК КПК, у якому не брали участі багато членів ЦК, які стали жертвами репресій. Мао оголосив учасникам пленуму про існування «буржуазного штабу», звинуватив багатьох партійних керівників у центрі і на місцях — мовляв, вони провадять «диктатуру буржуазії», і закликав відкрити «вогонь по штабах».

Після реорганізації партійного керівництва на пленумі з п’яти заступників голови ЦК партії залишився один — міністр оборони Лінь Бяо, про якого говорили як про наступника Мао Цзедуна. У результаті загравання з хунвейбінами (мається на увазі листування і зустрічі з ними) і закликів відкрити вогонь по штабах, після пленуму безчинства хунвейбінів набули ще більших масштабів. Почався повний розгром влади, громадських організацій, парткомів. Хунвейбінів було поставлено над партією і державними органами.

За офіційними китайськими даними, під час «культурної революції» постраждали 100 млн осіб.

IX з’їзд КПК (квітень 1969 р.), на який делегати не обиралися, а призначалися, схвалив та узаконив усі акції, які відбувалися в країні у 1965 — 1969 рр. У головній доповіді, з якою виступив Лінь Бяо, було зроблено установку на продовження чисток партій-них організацій і державних закладів, які почалися навесні 1968 року. Вся історія партії оголошувалася як боротьба «лінії Мао Цзедуна» проти різних «ухильників». IX з’їзд затвердив курс на «безперервну революцію» та підготовку до війни.

Новий устав партії, прийнятий з’їздом, на відміну від уставу 1956 року, не визначав завдань партії в галузі економічної та культурної розбудови, покращення життя народу, розвиток демократії. Теоретичною основою діяльності КПК проголосили «ідеї Мао Цзедуна». У програмній частині уставу було положення про призначення Лінь Бяо наступником Мао Цзедуна. Положення про наступника, характерне для монархічного абсолютизму, внесене в устав КПК, вважалося «новаторським явищем» у сфері міжнародного комуністичного руху.

У 1970—1971 рр. сталися події, які викликали нову кризу всередині китайського керівництва. У березні 1970 року Мао вирішив переглянути конституцію КНР і запропонував скасувати посаду голови КНР. Міністр оборони і керівник групи у справах культурної революції не погодилися з ним.

У результаті боротьби за владу Чень Бода зник з політичної сцени, а у вересні 1971 року настала черга Лінь Бяо і групи військових керівників. За повідомленнями китайської сторони, Лінь Бяо загинув в авіакатастрофі, намагаючись після невдалої спроби перевороту втекти за кордон. Після цього відбулася нова чистка в армії, під час якої десятки тисяч офіцерів зазнали репресій.

У січні 1975 року після 10-річної перерви Мао скликав парламент. Було прийнято нову конституцію КНР. Конституція являла собою результат компромісу: з одного боку, в неї увійшли установки 1966–1969 рр. (зокрема заклики готуватися до війни), з другого — вона закріплювала право членів комун на земельні паї, визнавала головною госпрозрахунковою одиницею бригаду, а не комуну, передбачала необхідність поступового підвищення матеріального і культурного рівня життя народу, заробітної плати за працю.

Невдовзі після прийняття нової конституції висуванці культурної революції зробили нову спробу зміцнити свої позиції. З цією метою за ініціативою Мао у 1974–1975 рр. було розгорнуто кампанію під лозунгом боротьби «за вивчення теорії диктатури пролетаріату». Важливим завданням цієї кампанії була боротьба проти тих представників керівництва КПК, які відстоювали підвищення уваги до розвитку економіки, застосування раціональніших методів керування народним господарством.

Під час нової політичної кампанії розподілу за працею права на земельні наділи, товарно-грошові відносини оголошувалися «буржуазним правом», яке необхідно обмежувати. Під прикриттям нової кампанії на багатьох підприєм-ствах і в комунах ущемлювалися економічні інтереси робітників. Часто скасовувалося матеріальне заохочення, практикувалася робота в понаднормові години, ліквідовувалися земельні наділи. Усе це викликало масові протести народу.

Після тяжкої хвороби у січні 1976 року помер прем’єр Держради КНР Чжоу Еньлай. У квітні того самого року під час церемонії, присвяченій його пам’яті, відбулося масове заворушення на головній площі Пекіну Тяньаньмень — це був сильний удар по престижу Мао Цзедуна. Учасники цього дійства осудили діяльність його дружини Цзян Цинь та інших членів групи у справах культурної революції і вимагали їхньої відставки.

Ці події викликали нову хвилю репресій. Ден Сяопіна зняли з усіх посад, а прем’єром Держради КНР став міністр громадської безпеки Хуа Го-Фен. У Китаї розгорнулася нова політична кампанія проти «правоухильницьких вимог перегляду висновків культурної революції», вістря якої було спрямоване проти Ден Сяопіна та його прибічників. Почався черговий тур боротьби з «особами при владі, які прямують капіталістичним шляхом».

Хвиля терору обірвалася лише 9 вересня 1976 року, після смерті Мао Цзедуна. Його ймовірних наступників одразу ж репресували, зокрема заарештували Цзян Цин та її найближчих соратників, прозваних «бандою чотирьох». Обраного самим Мао наступника Чжао Голена вигнали з внутрішнього партійного кола, тільки-но уряд опинився під контролем поміркованих сил.

Олексій Жупанський