Захисник чи підривник?

У «Записних книжках» радянського письменника Іллі Ільфа є такий дотепний жарт: «Іванов надумався нанести візит імператору. Імператор дізнався про це і зрікся престолу». Щось схоже загрожувало й президенту Ющенку. Головний редактор журналу «Фокус» Вахтанг Кіпіані виступив на сайті «Українська правда» (04.12.2006 р.) зі статтею на захист гаранта Конституції. Віктор Андрійович, щоправда, ще не зрікся престолу. Але, здається, тільки тому, що не читав згаданої публікації. Таке враження, що він взагалі нічого не читає, а лише озвучує те, що йому готують «любі друзі». Звідси самі проблеми: у президента з його народом, у народу — з його президентом.

Найсвіжіший рейтинг довіри до Віктора Андрійовича — 21,5%.

Та повернемося до есе Вахтанга Кіпіані. Інформаційним приводом до нього, за визнанням автора, став факт подачі судового позову МАУП на Секретаріат і прес-службу президента та самого Віктора Ющенка. До речі, Кіпіані демонструє дивовижну оперативність: зранку 4 грудня текст позову з’явився на сайті МАУП, а вже через кілька годин головний редактор «Фокусу» розродився розлогим відгуком на цей факт. Ось такий фокус.

Власне сам позов проти президента, як уже зазначалося, для Кіпіані був лише приводом до захисту президента від таких собі «політичних маргіналів», які, з одного боку, не становлять жодної загрози національній безпеці і в чомусь навіть смішні, а з другого — влада мусить зробити з ними, до того ж терміново, щось задля «великого резонансу».

Чи є насправді маргінальною проблема, яку професор МАУП Василь Яременко ще чотири роки тому публічно визначив так: «Євреї в Україні — міфи і реальність». Аж ніяк! Оприлюднені минулого тижня соціологічні дослідження, проведені групою Володимира Паніотто на замовлення радіо «Свобода», засвідчили, що 36% дорослих анкетованих і 45% молоді не бажають бачити євреїв громадянами України. Обтяжувати провиною за такий реальний факт тільки «маргінальних антисемітів» наважаться хіба що один колишній харківський таксист та його земляк із колишніх зеків. Але не головний редактор журналу, що претендує на інтелектуальність.

Набагато ближче до істини інше пояснення. Зафіксована дослідженням Паніотто тенденція до зростання соціальної упередженості українського загалу до євреїв (удвічі порівняно з 1994 роком) викликана все ж таки конкретною антидержавною, антиукраїнською діяльністю конкретних представників цього етносу з оточення колишнього та нинішнього президентів. Якщо гіпотетично конкретизувати запитання анкети в такий спосіб: «Кого саме з євреїв ви не бажаєте бачити в Україні — олігархів (прізвища), політиків (прізвища), медіа-магнатів (прізвища) чи ваших рядових знайомих, колег, сусідів?» — переважили б ствердні відповіді на пер-ші три позиції.

Тепер щодо справжньої позиції голови Укра-їн-ської Консервативної партії Георгія Щокіна. Ось фрагмент з його останнього за часом публічного виступу — на Міжнародному форумі з Голодомору в Україні «Каральні органи єврейсько-більшови-ць-кого режиму». Форум відбувся 24 листопада цього року в Києві.

«Ми повторювали і повторюємо знову, — наголосив Георгій Щокін, — що ніколи не виступали проти євреїв загалом, оскільки людина не обирає сво-єї національності — вона в ній народжується. Але ми виступали і виступаємо проти доктрини єврейського расизму, який, відповідно до історичних часів, може набувати різних форм — шовіністичного сіонізму, інтернаціонального більшовизму чи космополітичного лібералізму».

Як бачимо, лідер УКП послідовно і по-науковому педантично обстоює головні ідеологічні засади своєї па-ртії — партії УКРАЇНСЬКОГО КОНСЕРВАТИЗМУ. Не зрозуміло, чого це так бісить його політичних опонентів? Хоча чому дивуватися в Україні, де так звані комуністи зливаються в коаліційному екстазі з буржуями-олігархами, а стовідсоткові космополіти дефілюють у вишиванках під прапорами українських націоналістів?

І що дивно? Кіпіані чомусь не закликає до розправи ані з «неправильними буржуями», ані з «не-такими комуністами», ані з націоналістами-перевертнями. Натомість він вимагає, аби українські консерватори відмовилися від своїх політичних поглядів. Дивовижна «послідов-ність».

Тепер щодо самого факту позову проти президента, точніше, того невмотивованого обурення, яке демонструє з цього приводу Кіпіані. Що позазаконного вчинила МАУП, звернувшись до суду на захист ділової репутації? Нічого. Навпаки — Академія діє у суворій відповідності до Конституції держави: всі конфлікти вирішує суд, і тільки суд. Кі-піані натомість пропонує президенту терміново зі-брати якесь новітнє «новгородське віче» з осіб, які програли в судах аналогічні позови з боку МАУП, і влаштувати з цього дій-ства «великий резонанс». Силами, звісно ж, «правоохоронних органів, які нарешті виконали б свою місію і захистили громадян».

Варто вивести за рамки дискусії логічне контрзапитання: а що, ті 60 000 студентів, викладачів і науковців МАУП і ще принаймні 100 — 120 000 їхніх батьків і рідних не є громадянами, які потребують правового захисту?

Заслуговує на пильну увагу інша обставина, яку старанно обминає Кіпіані. Правоохоронні органи десятки разів ПЕРЕВІРЯЛИ, до того ж найприскіпли-віше, діяльність Академії і всіх її структур на предмет виявлення ознак якщо не антисемітизму та ксенофобії, то бодай, як сказав публічно Віктор Ющенко, проведення негармонізованої політики щодо певних національних меншин. І жодного разу не знайшли ознак «негармонізованості». Натомість у діях та аргументах ініціаторів таких розслідувань укра-їнські суди щоразу виявляли повний комплект образи честі і гідності та завдання моральної шкоди діловій репутації Академії та її конкретним працівникам. Виявляли і приймали цілком обгрунтовані рішення на користь покривджених. І президенту Ющенку це добре відомо.

То чого, власне, вимагає від нього Кіпіані? Щоб правоохоронним органам наказали діяти НЕЗАКОННО? То президент вже це зробив — коли в середині листопада, за його ж словами, «дав відповідні доручення СБУ, Міністерству освіти і науки провести вивчення цих фактів і запропонувати дії, які могли б зняти цю проблему».

Незаангажовані ЗМІ, до речі, вже того самого дня вказали президенту на антиправний характер його доручення. Міністерство освіти і науки не належить до тих інституцій, які, згідно із законом, мають виявляти ознаки «не гармонізованої політики щодо певних нацменшин». Понад те, навіть якщо (гіпотетично!!!) з’ясується, що деякі окремі конкретні працівники МАУП не дотримуються «гармонізації», то й це аж ніяк не є підставою для скасування ліцензій на проведення навчального процесу. Як-що точніше — то Ющенко публічно закликав застосувати до МАУП принцип так званої колективної відповідальності, засуджений міжнародним правом як вияв тоталітаризму і навіть фашизму. З чим нашого Гаранта Конституції і поздоровляємо.

То що ми маємо на практиці? Знову ж таки, класичну політичну розправу з опонентами за їхні переконання і погляди. Ще один привіт від тов. Сталіна з партайгеноссе Гітлером!

Слід віддати належне керівникам Міністерства освіти. У своїй тривалій і неправедній війні з МАУП вони старанно замовчували саме політичне під-грунтя своїх недобрих намірів. Мовляв, йдеться тільки про дотримання інструкцій з методики викладання конкретних дисциплін — і тільки. Такий собі «мізер», на їхнє переконання, «неловлений». А тут раптом президент узяв — та й виклав на стіл усі карти.

То з чим ми маємо справу? З політичним блефом чи навіть шулерством?

У будь-якої неупередженої людини мають виникнути як мінімум п’ять запитань:

1. Чому саме проти МАУП, як це відверто визнав сам Віктор Ющенко, вжито політичну розправу? Чому при цьому наголошується саме на позиції Академії та її науковців щодо проблем сіонізму в Україні?

2. Чому з усіх недержавних ВНЗ найвища влада обрала для політичних репресій саме МАУП?

3. Чому, незважаючи на закріплене Конституцією право на вільне виголошення власних поглядів, саме МАУП зазнає переслідувань за те, що користується цим правом?

4. Чому в політичній бо-ротьбі проти Академії вживаються засоби економічного та адміністративного тиску?

5. Міністерство юстиції України, як відомо, не має зауважень до ідеологічних та статутних документів, а також до практичної діяльності УКП. Чому ж тоді ініціатори війни з МАУП постійно пов’язують повсякденну науково-освітню діяльність ВНЗ з полі-тичною діяльністю україн-ських консерваторів?

Відповіді на всі ці запитання можна стисло звести до двох позицій.

Перше: і для інтернаціонального більшовизму, і для космополітичного лібералізму головним опонентом є націоналізм як вища форма усвідомленого патріотизму. Політичною ідеологією націона-лізму, як відомо, є національний консерватизм. В Україні його головним виразником є УКП під керівництвом Георгія Щокіна.

Рейтинг довіри майже до всіх політичних сил, представлених у Верхов-ній Раді, стрімко падає — за винятком БЮТ, проте і там зростання недостатнє, щоб реально транс-фор-муватися у біль-шість. Натомість зростає кількість людей, розчарованих у своїх політичних симпатіях. Звідси — обгрунтований переляк, передусім з боку ліберал-космополітів та їхніх соці-алістичних чи то попутників, чи то супротивників: а раптом усі розчаровані підуть до УКП? Переляк, до речі, небезпідставний. У Європі спостерігається тенденція заміни ліберально-демократичних урядів консервативними. Ось звідки намагання типово більшовицькими способами знищити політичного опонента.

Друге: паралельно з по-літичним складником конфлікту чітко проглядається перерозподіл ринку освітніх послуг в Україні. Про що йдеться? І у старої, і у старо-нової влади досі не доходили руки до тих мільярдів гривень, що обертаються і в освітній частині держбюджету (державні ВНЗ), і у сфері недержавної освіти. Цю ваду воістину стаханівськими темпами поспішає виправити на свою користь нинішнє керівництво Мі-ні-стерства освіти на чолі з Станіславом Ніколаєнком. Останній фактично не приховує своїх намірів: зменшити до мі-німуму кількість ВНЗ в Україні (приблизно один на мі-льйон жителів). Чітко під-порядкувати собі всю корумповану структуру державних ВНЗ. З усіх приватних ВНЗ залишити два-три, які теж працюватимуть лише на «чорну кассу» Міносвіти. Пригадайте принцип боротьби зі злочинністю, впроваджений Муссоліні: мафію злочинну може взяти під контроль тільки мафія державна. Муссоліні, до речі, починав свою політичну діяльність як член Соціалістичної партії Італії.

У цій соціалістичній реконструкції напівкримінального «дерибану» у сфері ВНЗ нинішній владі заважає МАУП. Це не просто найбільший в Україні вищий навчальний заклад, а й один з найкращих за рівнем викладацької та наукової діяльності. А головне, МАУП — територія, віль-на від корупції. Досвід показав, що зігнути Академію, примусити її грати за своїми корупційними правилами ані нинішній, ані попередній владі досі не вдалося. Відтак вирішено знищити Академію, тим більше, що, як це не раз бувало в Україні, приватно-корисливі інтереси збіглися з комерційно-політичними.

Не можна обминути і вельми своєрідну стилістику публікації Вахтанга Кіпіані: замість виважених аргументів він вдається до персоніфікованих образ і навіть лайки. Якщо йому бракує навіть таких «доказів», — він відверто пересмикує цитати. Якщо факти суперечать його твердженням, Кіпіані обзиває їх маячнею. Якщо ж і це не спрацьовує, він зривається на класичну істерію базарної перекупки. До речі, про інвективи. Кіпіані постійно порівнює своїх опонентів з негативними персонажами прози Михайла Булгакова. Але якби він прочитав уважно бодай одну наукову роботу того ж Георгія Щокіна чи Василя Яременка, то мусив би дійти висновку, що його паралелі відверто не колінеарні. Може собі дозволити таке редактор журналу, який претендує на солідність, аналітичність і навіть інтелектуальність? А Кіпіані — дозволяє!

Кілька років тому, ще за Кучми, Кіпіані поширив в інтернеті укладений ним список так званих «екстремістських, радикальних, ксенофобських і фашистських організацій та видань в Україні». Навіть за тих часів жодна правоохоронна інституція не під-твердила вірогідність чи обгрунтованість кіпіанівських дефініцій. Але і тодішня, і нинішня влада вельми охоче користуються політичними ярликами, які поналіплював тоді головний редактор «Фокусу». З ким в такому разі його самого порівняти? З Йосифом Віссаріоновичем? Лаврентієм Павловичем — без натяку на національність? Чи з найодіознішим журналістом царської Росії Фаддєєм Булгаріним, який за майстерністю писати політичні доноси перевершив усіх своїх сучасників і майбутніх послідовників?

Звісно, українські адепти космополітичного лібералізму зробили ведмежу послугу Вікторові Ющенку, залучивши його до своїх комерційно-політичних спекуляцій навколо МАУП та УКП. Але що фактично робить той же Вахтанг Кіпіані? Розкриває президенту очі на справжню суть проблеми? Чи так це насправді? Давайте проаналізуємо його аргументацію.

Отож правоохоронні органи не знайшли в діяльності МАУП та УКП навіть натяку на кримінал? Вочевидь, неправильно шукали!

Суди — від районних до Верховного — ухвалюють рішення на користь МАУП? Отже, у нас неправильні суди. Право на свободу слова, плюралізм думок, зрештою, на свободу об’єктивної наукової дискусії? До дідька ці права, якщо йдеться про ті думки, в яких є бодай натяк на критику окремих євреїв зокрема та сіонізму як політичної ідеології загалом.

Президент не поспі-шає вжити незаконних заходів на користь певних «національних громад»? А ми цього президента… стоп-стоп-стоп! О, це вже небезпечно. Віктор Андрійович сам колись працював у МАУП. І хоч зараз він міцно про це забув, та може раптом пригадати? Тому президента Кіпіані не критикуватиме, що ви! Він його ЗАХИСТИТЬ!

Позбав, Боже, Віктора Андрійовича від таких захисників, а ворогів він і сам… Чи вже ж не позбудеться? Зав’яз…

А що там писав у аналогічних випадках уже згаданий Ілля Ільф? Будь ласка: «Конячка бігла-бігла, а потім зупинилася… і вибухнула». А тепер нехай ваша уява намалює картину вибуху конячки на ім’я Вахтанг Кіпіані. З усіма неапетитними подробицями. Разом з пахощами.

Ukr.net