СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА ТУГАНА-БАРАНОВСЬКОГО

Що ми знаємо про економіста Михайла Тугана-Барановського, спадщину якого нині вивчає цілий світ? Лише те, що він посмів опонувати Володимиру Леніну й Карлу Марксу, ще й у такому питанні, як влаштування оптимального державного ладу. За це, звісно, в Радянському Союзі його було піддано нищівній критиці, але останнє слово виявилося за ним. І, як і кожне по-справжньому велике слово, вимовлене воно не до кінця...

Невігластво, що неминуче виростає з тенденційності, прагнення бачити явища не такими, якими вони є, а такими як хочеться, — часто стає справді трагічним фатумом суспільства. «Ринок усе поставить на місця», «ринок усе зробить» — такими сентенціями донедавна рябіли виступи політиків нової генерації, що взялися звершувати перебудову. Однак минає рік за роком, а Україна не може вибратися з руїни. Чому? Наприкінці XX століття ніби апробована модель стихійного капіталістичного ринку зримо засвідчила не тільки свою жор-стокість, а й неконструктивність, неспроможність розбудити творчі потуги суспільства. Як же інші країни прийшли до свого добробуту, уникнувши хаосу та економічного обвалу? Як поєднати соціальну рівність з вироб-ничою ефективністю? Чому той самий фактор робить одні держави сильними, а інші — слабкими?

Відповіді на ці та багато інших запитань шукав усе своє життя Михайло Туган-Барановський. Народився він 1865 року в селі Солениківці Куп’янського повіту Харківської губернії, у дворянському маєтку, в родині татарина за походженням Івана Тугана-Барановського й спадкоємиці стародавнього князівського роду Мовіле-Монтевид Ганни Щебельської. По завершенні гімназійної освіти навчався на фізико-математичному факультеті Харківського університету, де паралельно студіював суспільні науки, особливо захоплюючись німецькою класичною філософією та політеко-номією. За поширення марксизму був виключений з університету, який 1889 року закінчив екстерном, здобувши два дипломи: фізика і юриста. Працю-вав у бібліотеці Британського музею, вивчаючи розвиток капіталізму в цій країні, захистив докторську дисер-тацію з проб-лем розвитку російського капіталізму, займався викладацькою діяльністю в Петербурзькому університеті, де здобув професорське звання й велику популярність серед студентів. Був заарештований за участь у революційному русі. У засланні в Полтавській губернії продовжив активну наукову та громадську діяльність, брав участь у столипінських реформах. Глибоко переймався ідеями національного відрод-ження українського народу, став ініціатором встановлення пам’ятників Тарасові Шевченку — на перший з них сам збирав кошти. 1910 року купив у селі Пізники Лохвицького повіту садибу Криниця і влітку 1917 року остаточно перебрався в Україну. Разом з іншими видатними діячами втілював у життя ідею її державного відтворення: в Центральній Раді був міністром фінансів. Після 1918 року в дуже складних умовах організував суспільно-економічний відділ Української академії наук, створив і очолив Інститут економічної кон’юнктури, зініціював появу Демографічного інституту, який очолив М.Птуха, став професором Українського державного університету, деканом його юридичного факультету. Заснував низку інших наукових установ.

На п’ятдесят четвертому році життя помер у купе поїзда під Одесою — дорогою до Парижа, куди їхав у складі дипломатичної делегації від України.

Був битий — і «справа», і «зліва», як це завжди трапляється з мислителями, які, зберігаючи внутрішню свободу, вперто шукають істину. І саме завдяки внутрішній свободі знаходять її — навіть у «темному лісі» економічних обрахунків.

Відомо, що все нове — це добре забуте старе. У XIX столітті економісти почали шукати відповідь на запитання, чому в суспільстві паралельно з нагромадженням багатства зростає бідність, і що саме в капіталізмі породжує її. Було запропоновано кілька способів боротьби з цим явищем, і економічна теорія розпалася на три напрями. Прибічники одного (класична школа) обстоювали нерегульованість товарно-господарського ладу, марксисти ж і так звані «наукові соціалісти» — протилежне цьому. Треті — «німецька школа» — намагалися, зберігши наявний стан речей, пом’якшити капіталістичну ситуацію через активне втручання держа-ви в економіку в інтересах слабких, неконкурентоспроможних структур, і в такий спосіб позбутися класового антагонізму. На російському терені, де й досвіду капіталістичного будівництва не було, особливо поширився марксизм. Туган-Барановський, який усе життя сповідував соціал-демократичні погляди, не уявляв майбутнього без приватної власності. «Сучасне людство не може обійтися без цього стимулу господарської енергії, яка інакше може згаснути. Тому цілковите припинення дії приватногосподарської системи було б рівнозначне економічному, культурно-му і взагалі соціальному занепаду».

Але, вивчаючи суспільний лад різних країн, учений доходить висновку: по суті, ніде держава не пускала економічні процеси на поталу ринковій стихії. «У всіх, без винятку, капіталістичних країнах капіталістична промисловість розвинулася під охороною протекційної системи», — пише він у «Політичній економії. Курс популярний», наголошуючи, що це особливо необхідно для не дуже розвинутих держав. Отже, «капіталістична гра» піддається регулюванню, а це означає, що вона має великі можливості для самокорекції, тому й — завдяки нестатичності — не може «загнивати». Аналіз таких понять, як вартість та цінність, роздуми про походження додаткової вартості, довершують думку Тугана-Барановського про невідповідність реальності Марксовій конструкції капіталізму, про штучність його «загального закону капіталістичного нагромадження й висновку про неминучість зростання експлуатації праці».

І український вчений робить парадоксальний для соціаліста висновок: «Зростаюча концентрація й централізація суспільного виробництва найлегше пояснює, яким чином капіталістичний господарський лад пе-ретворюється на свою протилежність, яким чином з нещадної боротьби, гноблення та захланності, що панують нині, виростає з необхід-ністю природного процесу сім’я мирної, вільної та рівноправної асоціації майбутнього». І далі: «Капіталізм є за такого розуміння умов розвитку нового соціального ладу суворою, але необхідною школою людства, в якій людство дисциплінується і нагромаджується, щоб узяти в свої руки керівництво суспільним виробництвом і замінити нині панівну анархію суспільного виробництва його планомірною, свідомою організацією».

Отже, на думку Тугана-Барановського, шлях людства — це насичення капіталістичних стосунків соціальним змістом. Цю думку пізніше розвинули Роже Гароді та його прибічники, назвавши це «теорією конвергенції». «Вростання однієї соціальної системи в іншу» здійснилося в низці європейських країн, забезпечивши високий життєвий рівень їхніх громадян та соціальну стабільність. Основний пострах капіталізму — кризи — вчений пояснює недосконалістю регулюючої ролі реального ринкового механізму в царині нагромадження та витрачання суспільного капіталу, і на підвалинах його теоретичних розробок виникла сучасна теорія кон’юнктур. Стали кла-сикою світової науки й рекомендації Тугана-Барановського щодо розподілу прибутків, нині відомі як соціальна теорія розподілу.

А як же модель суспільства без експлуатації, про яку так багато мовилося в марксистських гуртках? Туган-Барановський не боявся утопій: він вважав, що без ідеалу поступ людського суспільства неможливий. Але він про-рахував безперспективність «державного соціалізму» (його термін!) саме у сенсі вирішення завдань, які перед ним були поставлені. «Яка ж буде доля людськості, — писав учений, — коли люди, вищі середнього рівня, будуть під владою людей звичайних? І чи не згасне творча душа людськості, якщо натовп керуватиме працею генія, якщо творча ініціатива окремої особи замре через неможливість свого виявлення». Варто нагадати, що й Іван Франко, визначаючи суть «Енгельсової народної держави», у статті «Що таке поступ?» зробив висновок: коли б вона здійснилася, то «Люди виростали б і жили в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютнішіх поліційних державах нема й мови. Народна держава стала б величезною народною тюрмою».

На думку Тугана-Барановського, вчення Маркса було кроком назад порівняно з теорією соціалістів-утопістів, бо, зосередившись на критиці капіталістичного ладу, він «не надавав жодного значення виробленню планів майбутнього соціального влаштування» й переоцінив волю робітничого класу. До цього можна додати: не передбачив впливу науково-технічного прогресу на соціальний розвиток людства, як це зробив Тарас Шевченко в своєму «Щоденнику». Але, як писав Туган-Барановський, «в історії здійснюється не те, чого хоче той або інший суспільний клас, а те, що відповідає природному напрямку історичного розвитку». Так, власне, і сталося.

Отже, 1919 року в поїзді, що прямував з України до Парижа, помер Михайло Іванович Туган-Барановський — економіст світового масштабу й переконаний український патріот. Він вважав, що марксизм може врятувати тільки критика, і хоробро взяв на свої плечі цю небезпечну місію. За те його й було піддано «анафемі» в державі, яку створив Ілліч. А як переконаний соціаліст, він дратував прибічників «чистого капіталізму», хоч вони й віддавали належне його авторитету. На Батьківщині, як це буває з пророками, Тугана-Барановського майже забули. Принаймні на якийсь час.

Але він повернувся до нас... в образі соціальної дер-жави, сформованої саме на тому шляху, який передбачив великий економіст; держави, зразком якої є Норвегія, Данія, Швеція, Німеччина, інші європейські країни. Поманивши їхнім життєвим рівнем, нам сказали: «От чого можна досягти, коли спільно нажите добро знайде свого власника», — і в нас за кілька років виріс прошарок людей, які казково розбагатіли, нічого не створивши, натомість економіка цілої країни зруйнувалася. Бо такий привабливий суспільний устрій утворився не тільки завдяки приватній власності, а й всупереч їй — через регуляцію ринкових процесів державними та громадськими інституціями. Чи є десь нерегульований ринок? Я розкриваю книжку сучасного американського економіста, що представляє заснований 1927 року інститут Брукінгама — Артура М. Окуна «Рівність та ефек-тивність: великий компроміс» — і читаю: «Американці багато виграли від того, що держава свого ча-су взяла до своїх рук справу пенсійного забезпечення, страхування на випадок безробіття, фінансування фундаментальних досліджень та електростанцій». «Держава також мусить заповнювати прогалини в ринковій сфері та регулювати приватне підприємництво». Отже, навіть у Сполучених Шта-тах питання стоїть про альтернативу не дикому, а змішаному капіталізму, який там існує й донині, про способи опиратися капіталу, який в силу своєї природи завжди наступатиме на де-мократію та права людини.

Михайло Туган-Барановський застерігав, що те саме явище в різні часи воскресатиме під різними машкарами. На жаль, марксистське критикантство за браком конструктивної програми в нашій країні воскресало як нещадне руйнування всього на-працьованого за роки державного соціалізму, і у спробі перевести державний соціалізм у таку ж непривабливу його протилежність — державний капіталізм, що й стало першоджерелом, нинішньої кризи, породженої зрощенням влади з кримінальним капіталом. Під заклики приєднатися до цивілізованого світу нас знову збили на манівці, хоч магістральний шлях торовано. І в тому неабияку роль відіграв наш співвітчизник Михайло Туган-Барановський.

Почуймо ж бодай на початку XXI століття його го-лос, як на початку ХХ століття його почув цілий світ.