Це не самогубство

8 вересня у Києві на березі Дніпра недалеко від станції метро «Дніпро» знайдено тіло молодого чоловіка. Поряд з ним лежала сумка з посвідченням працівника газети «Православний погляд» на ім’я Кирила Бережного. Саме за цим документом священик, який випадково виявився біля того місця, впізнав Кирила, точніше — за його посвідченням. Адже до самого тіла священика так і не допустили. Як і батьків...

Холодного недільного ранку біля моргу зібралися знайомі загиблого. Вони тримали в руках ікони і фотографії Кирила Бережного. У куточку стояла жінка з очима, червоними від сліз — мати Кирила. Могло здатися, що за ті дні, які минули з дня вбивства її сина, ця жінка перетворилася на тінь...

Так, це було саме вбивство, а не самогубство. У цьому переконані батьки Кирила, про це свідчать факти. Кирило був православним журналістом та місіонером. А для глибоко віруючої людини самогубство — тяжкий гріх. До того ж, як стало відомо батькам з конфіденційних джерел, характерних пошкоджень, які бувають при падінні з великої висоти та при ударі об воду, на тілі хлопця не було. Замість цього у Кирила були порізи на руках, ногах, шиї (рана завглибшки 7 сантиметрів у районі сонної артерії) та животі. До речі, на ці порізи було накладено патологоанатомічні шви. За даними слідства, Кирило, знявши з себе одяг, наніс собі ножеві поранення і кинувся з мосту. Але, як показали експерименти родичів та знайомих Кирила, будь-який предмет, якщо впаде з мосту, буде віднесено течією. А тіло хлопця знайшли на березі, та ще й з сумкою та паперовим посвідченням, яке навіть не розмокло.

А тепер сама суть справи. Тіло Кирила Бережного знайшли 8 вересня. А так зване упізнання відбулося лише 26 вересня. Чому так зване? Бо воно відбувалося з грубими порушеннями чинного законодавства — під час проведення процедури упізнання прокурор Філатова після переговорів зі слідчим по мобільному телефону заборонила використовувати технічні засоби (фото та відеоапаратуру). Під час другого (?) упі­знання 28 вересня був присутній зовсім інший слідчий, який допустив у морг лише батька Кирила та адвоката. Їм дозволили лише фотографування, але ані батько, ані адвокат не вміли користуватися цифровою фотокамерою, тому воно так і не відбулося.

Ще раніше, під час допиту матері Кирила Бережного, слідчий Печерського РУ ГУ МВС України у Києві Ю.Шпорук всіляко намагався тиснути на неї, намагаючись переконати у самогубстві сина. Ось що каже про допит Олена Сергіївна у своєму зверненні до Генерального прокурора України, міністра МВС та голови Верховної Ради:

«Під час дачі показань, Ю.Шпорук наполегливо запевняв мене в самогубстві мого сина Кирила, тиснучи і впливаючи на мене психофізично, доводячи до мене своїми заявами таке:

«Кирило вчинив самогубство — це бачили люди. Кирило зняв з себе одяг, поклав його у нішу, одяг було знайдено у ніші ретельно складеним. Кирило своїми руками наніс собі рани, потім повис розіпнутим у корзині, немов Ісус Христос, але корзина не витримала і він впав у воду. Його знайшли вранці об 11:00. До Кирила підходив священик, якій пізнав його, оскільки поряд було посвідчення. Гадали, що Кирило — лаврський монах, тому вирішили погукати кого-небудь з Лаври, сказали що лаврський монах кинувся з мосту. Лавра відповіла що такого не може бути. Слідчий Ю.Шпорук  навіть не ознайомився з мате­ріалами справи і, не дослідивши, які саме рани було нанесено, якого характеру, скільки, під час моїх показань, чинив тиск на мене, аби переконати у самогубстві сина».

Цей допит відбувався 8 вересня, одразу після проведення обшуку на квартирі, де Кирило жив разом з батьками. Саме тоді батьки вперше почули про версію самогубства їхнього сина. І саме під час обшуку слідчий Печерського районного управління МВС Михайло Сидоренко, шукаючи передсмертну записку Кирила, обмовився про численні порізи на руках та ногах хлопця. Ці ж слова було підтверджено третім членом слідчої групи Юрієм Шпаруком і слідчим Печерської районної прокуратури Олександром Цируликом.

Окрім обшуку та допиту, батьки Кирила Бережного цього дня нічого не дочекалися. 11 вересня у Печерській прокуратурі прийняли їхню заяву з вимогою дати дозвіл на упізнання тіла сина, ознайомити зі знімками з місця події та провести незалежну судмедекспертизу у присутності довірених осіб. Батькам повідомили, що справу передано до Дніпровської річної транспортної прокуратури. Відчувши щось неладне, Олена Сергіївна та Геннадій Леонідович разом з групою православних поїхали на вулицю Оранжерейну, де розміщено судмедекспертизу МВС. Там слідчий Михайло Сидоренко повідомив батьків, що експертиза вже відбулася. Відбулася без упізнання тіла. Тільки обурення батьків і члена братства Олександра Невського змусили слідство дати згоду на проведення процедури упізнання.

Між зустріччю зі слідчим Сидоренком та першим упізнанням тіла Кирила Бережного відбулося ще кілька подій. 16 вересня внаслідок вимог членів Православного братства Олександра Невського матеріали із загибелі Кирила Бережного повернули у Прокуратуру Печерського району для відкриття кримінальної справи «за фактом доведення до самогубства». Хоча на допиті 15 вересня батьки не чули жодних припущень з приводу того, хто міг довести Кирила до самогубства. 18 вересня слідчий прокуратури Олександр Гардецький у супроводі двох міліціонерів — Юрія Шпарука та дільничного Києво-Печерської Лаври — прийшли до батьків хлопця, аби ознайомитися з умовами життя Бережного. Під час цього «ознайомлення» слідчий обмовився, що міліція не передала слід­ству фотографії з місця події. 21 вересня в регістратурі моргу під час судмедекспертизи МВС Олені Сергіївні та Геннадію Леонідовичу повідомили, що у відповідні органі подано заявку на «державне захоронення» їхнього сина. Але як можна говорити про державне захоронення, якщо особу загиблого встановлено і в нього є рідні? Таке враження, що слідство намагалося зробити все, щоб якомога швидше поховати не лише тіло загиблого, а й саму справу. Чи то щоб не отримати чергового «висяка» чи, то розуміючи, що справа значно складніша.

В результаті тіло загиблого просто згноїли у морзі. Коли у день похорону, 12 листопада, рідні та близькі приїхали на Оранжерейну, то те, що залишилося від тіла, важко було хоч якось ідентифікувати! Мовляв, поки йшло слідство, то загиблого не можна було зберігати в морозильній камері. Зрозуміло, що жодних слідів, які свідчили б про вбивство, не знайшлося. Понад те, виникла підозра, що це взагалі було не тіло Кирила. Утім, істину мають встановити експерти, які у день похорону взяли пробу на ДНК та зразки тканини з ран Кирила. Сподіваємося, правду загибелі Кирила Бережного буде встановлено.

P.S. Ми навмисне не робимо висновків, подаємо лише факти.

Вероніка Собко,
Богдан Довнич