Справжній американець

В уяві більшості Америка асоціюється із запіненою кока-колою, вседозволеністю, поголовним блудом, Голлівудом і можливістю, не докладаючи жодних зусиль, казково розбагатіти.

 Для антиглобалістів і патріотично налаштованих громадян (це стосується не лише України), зовнішня (та і внутрішня) політика США перетворила цю країну на уособлення земного зла. Чи не досить зациклень? Варто змінити примітивні стереотипи. Є явища неоднозначні. Для нас важливим є той факт, що в державі, яку сіоніст­ські кола обрали знаряддям для втілення в життя своїх злочинних забаганок, існують середовища, які мають мужність називати речі своїми іменами й рішуче протестувати проти нав’язуваного їм «нового світового порядку».

Нашим читачам уже добре відомий борець за права людини, доктор філософії й керівник Організації Американсько-Європейської Єдності Девід Дюк.Він уже тривалий час приковує до себе увагу багатьох політологів. І водночас викликає погрози радикальних юдейських сект. Непримиренний борець із сіонізмом та злочинною політикою нинішніх явних і закулісних чільників США, він народився 1950 р. в штаті Луїзіана. Не зайве нагадати, що тут донині збереглися традиції вільнолюбних першопоселенців (переважно французів та ірландців) й будь-яка зневага до людської гідності викликала всезагальний осуд. Це геть не та Америка, яку ми звикли бачити з екранів телевізорів та яскравих обкладинок. Не дивуйтеся, але цю «одноповерхову Америку» від нас старанно приховують. Ще б пак. Жувати жуйку в Макдональдсі й запивати кока-колою вона вважає нижчим власної гідності.

У двадцять років Девід Дюк очолив Білий Юнацький Альянс. Згодом пан Девід став конгресменом від Республіканської партії, і навіть балотувався на посаду губернатора Луїзіани. Як засвідчила статистика, понад 65% населення штату підтримали його кандидатуру. Понад те, прихильники сповідуваних ним ідей виявилися і серед темношкірих виборців.

19 жовтня за участі Девіда Дюка в Україно-арабському інституті міжнародніх відносин, відбувся круглий стіл на тему «Зовнішня політика Сполучених Штатів». Зазначимо, що це не перші відвідини п.Девідом України, як і не перший його виступ перед українською аудиторією. Зустріч розпочалася з щирої подяки всім, хто шанує власну свободу й здобутки рідного народу. Під час виступу Девід Дюк переконливо довів, що контрольована сіоністськими колами преса в Сполучених Штатах є «зброєю масового обману» й одним із чинників формування вигідних її господарям настроїв. Подана в них інформація жодним чином не відображає реального стану речей.

 — Нині ні для кого не новина, що керівництво Іраку, або афганський рух «Талібан», ані найменшого стосунку до терористичних атак 11 вересня 2001 р. не мають. Однак підконтрольні сіоністам газети, телебачення й радіо зуміли переконати загал в необхідності покарати саме ці країни за трагедію. Так само ні в кого не виникає сумніву, що єдиною причиною війни проти Югославії було не прагнення «захистити албанців від терору», а змусити сербів відмовитися від практики самостійно вирішувати проблеми і без зовнішнього втручання облаштовувати власне життя. Зрозумійте: сіонізм і глобалізм прагнуть проникнути в усі сфери суспільного буття. Нині чимало американців розуміють, що війна в Іраку — це не війна американського імперіалізму, як подається у формально незалежній пресі, — це злочинні амбіції ізраїльських шовіністичних кіл. Але з кишені пересічних платників податків президент Буш вже витратив понад 500 мільярдів доларів. Це річний бюджет Росії, але помножений на двадцять. Чи не краще було б виділити ці кошти на допомогу знедоленим?

Дозволю собі ще одну цитату промовця:

— У «най­демократи­чнішій» державі світу є речі, на розголошення, і навіть згадкуяких накладено суворе табу. Переважну більшість здобутків людства створили європейці. Це не має стати підставою для расистської зневаги супроти інших рас. Нині ж європейська цивілізація котиться в прірву. Їй нав’язують лібералізм, і таким чином обеззброюють перед агресивними випадами народів, які наразі перебувають на суттєво нижчому щаблі розвитку. Узаконюючи вседозволеність і поблажливе ставлення до гріха (найрізноманітніших збочень), сіоністи суттєво підривають рівень духовності європейців. Яка користь від матеріальних здобутків? Бездуховні, зведені до рівня первісних дикунів все одно не зуміють скористатися ними належним чином. Але про це ніде не згадують. І я запевняю вас — чинять це цілком свідомо. Глобалістів не цікавить доля однієї, окремо взятої, людини. Так само їм байдужа й доля спільнот (націй). Вони прагнуть безроздільного всевладдя. І будь-яка точка зору, яка не збігається з їхньою, породжує в них шалену й нездорову реакцію.

Приклади, якими вдало оперував Девід, відкидали будь-які сумніви: сіоністи справді маніпулюють багатьма урядами. Всенародно обраного австрійського канцлера Хайдера через погрози бойкотувати австрійські товари та розірвати всі економічні угоди зовнішні чинники змусили піти у відставку. В Сполучених Штатах армія нелегальних мігрантів щороку збільшується на мільйон осіб. Але замість захищати власні кордони американські вояки патрулюють вулиці іракських міст. Саме агресивна зовнішня політика США провокує Північну Корею й Іран на вироблення ядерної зброї. Для них це єдиний стримувальний чинник.

Не оминув промовець у своїй доповіді й факту цілковитої залежності нинішнього керівництва України від очолюваних сіоністськими колами Сполучених Штатів.

— Чому ви забули про обіцянки чільників Помаранчевої революції? Чи відомо вам, що від часу обрання Ющенка на посаду президента Америка виділила більш як мільярд доларів на підтримку його курсу? Де ці гроші? Вони могли суттєво поліпшити життя мільйонів громадян. Ви гадаєте, що в Україні є реальна опозиція? Помиляєтеся. Переповнений сіоністами та їхніми маріонетками Білий дім контролює і владу, і опозицію. Більшість ваших засобів формування громадської думки цілком контрольовані.

Справді, прикро і боляче усвідомлювати, що є сили, які розглядають нас як одне із знарядь втілення в життя власних забаганок. Чому майже всі високопосадовці, відвідуючи Сполучені Штати, передусім зустрічаються з жидівською громадою Нью-Йорка або Вашингтона? Чому не з українською діаспорою? І про що вони під час цих зустрічей домовляються? Що обіцяють? У засобах масової інформації я досі не зустрічав відповідей на ці запитання. Отже, від нас щось приховують.

Виступаючи перед викладацьким колективом, Девід Дюк зруйнував нав’язаний міф про його зневагу до інших народів.

 — Я хочу, аби кожен народ, навіть найменший і геть не численний, самостійно облаштовував власне життя. Ніхто не має права вирішувати в Овальному кабінеті або напівтемній капличці синагоги його долю. Демографічний спад серед європейських народів зобов’язує, навіть попри чвари між урядами їхніх держав, об’єднатися й скоординуватися задля вирішення спільних проблем.

Але промовець не закликав до механічного змішування.

— Шануйте рідне. Примножуйте здобутки пред­ків.

Я не хочу вживати штампи — мовляв, «зустріч відбулася в дружній і теплій атмосфері». Для багатьох присутніх сказане не було новиною. Але воно провокувало до чину. До непримиренного двобою з несправедливістю. А ще запевнювало: в нашій справедливій боротьбі ми не самотні.

Олесь Вахній