Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ЦЕ ТАЄМНИЧЕ ПЛАЦЕБО

У 90-х роках минулого століття вибухнули пристрасті навколо Кашпіровського, Чумака та інших «енергетичних суперменів».

Сотні тисяч людей, сидячи перед телевізором, заряджалися «цілющими випромінюваннями», не сумніваючись, що їхнє здоров’я від того поліпшується. Доктор біологічних наук Володимир Лебедєв виступив із серією статей, де спробував дати бій тому, що він назвав «мракобіссям ХХ століття». Тверезий, а, можливо, й занадто скептичний голос вченого не було почуто, й тоді він вдався до експерименту. По телебаченню показали зроблену з гіпсу людську голову і сказали: «Це — копія голови професора Зомбі, який живе в Тібеті. Він володіє здатністю випромінювати енергію великої потужності. Цією енергією він зарядив зліпок, який перед вами. Ми зараз вмикаємо магнітофонний запис його голосу, і ця копія голови почне випромінювати енергію. Постарайтеся проаналізувати свої відчуття». Потім прозвучала нісенітниця, яку можна було сприйняти за східну мову, в супроводі сомнамбулічної музики.

Звукооператора занудило, а в телеоператора з очей потекли сльози. Анкетне опитування 200 людей, які перебували в студії, показало, що 62 нічого не відчули, перейнявшись здоровим скепсисом, а у 28 «все поплило перед очима», семеро впали в гіпнотичний сон, їм марилися засніжені вершини гір та буддистські пагоди, інші відчули приємну теплоту, ніби «сонячне проміння торкнулося шкіри». На телестудії потоком пішли листи з проханням «частіше показувати голову професора Зомбі, адже вона справді має дивовижну здатність зцілювати».

Оригінальний експеримент заінтригував вчених, і вони дослідили «ефект Чумака», який, як відомо, «заряджав» воду, косметичні креми й усе, що ставили перед екраном — аж до горілки включно. І справді, провідність води у кварцевій колбі з платиновими електродами трохи змінювалася... Однак коли Чумак щез з екрана, виявилося, що такий самий ефект дає Алла Пугачова, Софія Ротару, а найбільшого успіху досягла рок-група, яка в своєму виступі скористалася лазерною апаратурою. Згодом виявилося, що на посудину з водою впливало слабке рентгенівське випромінювання кольорової телевізійної трубки.

Отже, цілюще начало ніс не Чумак чи Кашпіровський, а їхні шанувальники, що самі себе запрограмували на одужання. І досягли успіху! Як це пояснити?

Рось-Марія...

Чогось нового тут немає. Скільки світ стоїть, стільки люди знаходили порятунок біля святих джерел, мощей та інших атрибутів духовних культів. Деякі хвороби й досі лікуються виключно так: психічний стан людини породжує в її організмі глибокі фізичні зміни. Здавна відомо, що у воїнів армії, яка наступає, рани заживають краще, аніж у переможених, а любовна туга тургенєвських дівчат із заможних класів завершувалася хворобою бідарів — сухотами. Нині є багато літератури, де розвиток конкретних недуг ув’язується з вадами людської вдачі: злостивістю, заздрістю, жадібністю. Особливі підстави для роздумів на цю тему дає ракова пухлина — інформаційна хвороба, першопричиною якої є різного роду стрес, зокрема й психічний, депресивний стан, а ще більше — схильність до затяжних депресій. Втім, питання це дискусійне, однак інше явище того ж порядку не викликає сумніву.

Наприкінці ХІХ століття медицина перебувала в кризовому стані так само, як і тепер: в суспільстві панувала думка, що лікування — діло радше приємне, аніж корисне. Француз Матьє, який заперечував ефективність ліків, провів такий експеримент. Він повідомив своїм пацієнтам, що привіз із Німеччини надзвичайно помічний засіб від сухот, а через якийсь час роздав їм гарненькі пляшечки з етикетками, наповнені... підсолодженою водою. Стан переважної більшості хворих відчутно поліпшився, у декого з’явилися ознаки одужання. Матьє й запровадив у медичну практику термін «плацебо», що в перекладі з латинки означає «порожній».

Спочатку вважали, що плацебо тільки «обдурює» організм, і хвороба навіть за систематичного його вживання прогресуватиме. Та незабаром клінічні спостереження підвели до думки: у багатьох людей певна психологічна установка справді викликає серйозні фізичні зміни. Гарвардський анестезіолог Г.Бісер, проаналізувавши 1 082 випадки застосування плацебо, виявив, що 35% виліковувалися від хронічного кашлю, нежиті, головного болю, доброякісних новоутворень на шкірі, а про психози та безсоння й казати годі. Зазначено позитивний ефект «порожньої таблетки» при ядусі, артритах, виразці, гіпертонії. Дехто з лікарів констатував навіть зміни у складі крові пацієнтів, зокрема зниження в ній білків і цукру. Та варто було сказати хворому, що йому підсунули дистильовану воду чи пігулку пресованого цукру, як усі позитивні зміни в організмі зводилися нанівець.

Здавна відомо, що словом можна і оживити, і вбити, чим дуже широко користувалися всілякого роду чаклуни та знахарі. Запорука їхнього успіху — це вміле поєднання дійства з навіюванням, матеріального — з духовним. Наприклад, лікуючи рожу — інфекційне захворювання, що його не беруть і кінські дози антибіотиків, — шептуха накриває вражене місце червоною шматиною, бажано такою, що довго пролежала «під небом», і спалює на них лляні повісма. Рана при цьому обробляється якимсь біологічно активним випромінюванням певного діапазону хвиль (для чогось же шматина має бути червоною!), які є основним лікувальним чинником, а слова прочитаного заклинання — це вже мобілізація через психіку внутрішніх можливостей пацієнта.

Відомо, що дитячих нервових розладів позбуваються «викачуванням переляку». Затиснувши в руці три яйця, знахарка водить ними по хребту покладеного ниць пацієнта — явно по активних точках, — лагідно примовляючи: «Не сама я приступаю — зі мною святі приступають. Є їх двадцять сім, поклоняюся я їм усім. Святий Михаїл приступає, святий Антоній приступає і святий Миколай...» Під гіпнотичний шепіт дитина задрімає, вже й потреби називати аж так багато імен немає, й тоді шептуха підвищує голос і, чітко відбиваючи ритм, декламує заворожливі поетичні слова: «Рось-Марія, Рось-Марія! Чи то, Рось-Марія, такий вітер наспів страшний, чи то, Рось-Марія, такий страх напав тяжкий... То ми тебе просимо, відмовляємо, на пущу відсилаємо. Там широке листя, там є де розвиватися, там велике море — є де покупатися. Ти берегом погуляй, нікого там не займай, жовтого тіла не суши, білої кості не ломи, червоної крові не сси. Я ж тебе відмовляю із рук, із голови, щоб тебе тіло не боліло. А ти, недуго, звідкіль прийшла — туди собі йди! Керниці-води, керниці-води, ви береги очищаєте, очисьте раба Божого душу. Здоров’я душі й тілу, во ім’я Отця и Сина і Святого Духа, амінь! Живи відважною, дитино!»

І це — плацебо, з ефектом якого не могли зрівнятися жодні заспокійливі препарати. Відомий випадок, коли засудженому до страти після читання вироку зав’язали очі, легенько вдаряли по шиї тупим ножем, полили те місце теплою водою — і бідолаха вмер. Запорукою ефекту «випробування отрутою», практикованого за часів Середньовіччя, було переконання, що невинному ніщо не може заподіяти зла. І часто так ставалося!

— Немає жодного біоенергетичного впливу на хворий організм! — заявив Лебедєв після свого дотепного експерименту з «головою професора Зомбі». — Це тільки вплив психічний!

Та постає природне запитання: а що ж це таке — вплив психічний? Адже плацебо давно вже не мають за «обман організму», воно стало природним складником будь-якої лікувальної системи. «Вір — і по вірі тобі воздасться» — цю прадавню мудрість підтвердила медична практика.

Сам собі лікар

Мені двічі судилося відчути ефект плацебо.

У дитинстві мене замордували ячмені — за болем у запухлих повіках не бачила білого світу. В містечко Остер, де ми тоді жили, приїхав на літо — на батьківщину — тодішня знаменитість професор Каленко, і бабуся повела мене до нього. Виписуючи якісь рецепти, він легенько провів долонею по моїх очах, ніби змітаючи з них павутиння, і, доки ми дісталися дому, болячки загоїлися і більше ніколи не з’являлися. Хворобу справді ніби рукою зняло.

А вдруге у мене на пальці — саме там, де носять перстень, виросла пухлина розміром з квасолину. «Негайно оперувати!» — наказав хірург, я ж відклала цю малоприємну пригоду до повернення з відрядження. Дорогою до якогось глухого села на Херсонщині моя сусідка по автобусу зажебоніла:

— Оце у вас мертв’як росте. А щоб його позбутися, треба взяти ложку, якою їла людина, що померла, і, коли її ховатимуть, то кинути в могилу.

— Щось надто складно! — мовила я на те, подякувавши за пораду. — Де того небіжчика узяти? Хай краще всі будуть живі-здорові, а я піду на операцію.

— Так в іншому місці виросте ж! Ще й такому, що зовсім незручно буде.

Повернувшись додому, я спіймала себе на химерному бажанні побити пухлинку ложкою, якою їла сама. Послухалась: ніби наріст поменшав. Знову побила — таки поменшав! Днів за три я кинула ложку туди, де їй і належало бути, а про операцію забула.

Як це пояснити? Най-імовірніше, пухлина утворилася через те, що забилася якась судина, й тут досить було м’якого масажу. Але хто б сприйняв пораду поборотися з наростом ложкою, коли б те скромне дійство не було оповите таємницею? Пізніше я зустрічалася з випадками, коли після операції «мертвяк» виростав в особливо незручних місцях — і то зрозуміло, бо у випадку розвитку пухлин хірургічне втручання справді може дати такі наслідки.

Ні, плацебо — не «обдурювання»: воно засвідчує, що людський організм спроможний сам виробляти речовини, що переборюють функціональні розлади. Медицина знає навіть випадки спонтанного виліковування найтяжчих форм раку.

З цього можна зробити один дуже важливий для кожного висновок, який найкраще сформулював автор світового бестселера «Зміни свою ДНК» англієць Роберт Джерард: «Ви самі відіграєте життєво важливу роль у тому, що ви чините зі своїм здоров’ям, коли ви говорите те, що думаєте, й створюєте в своєму житті те, що приносить вам радість. Час настав! Візьміть на себе відповідальність за наше життя — йдіть вглиб себе. Зрозумійте, що стати господарем самого себе — ось ваш дар. Ви володієте усвідомленим наміром і тонкими енергіями для того, щоб змінити свою реальність, зокрема й ДНК. Станьте всім тим, чим ви можете стати!»

І справді, якщо принаймні до якоїсь межі ми спроможні впливати на фізіологічні процеси свого організму, то чому б нам не вдосконалитися в цьому мистецтві, повсякчас навіюючи собі здоров’я, бадьорість та добрий настрій? «В здоровому тілі — здоровий дух» — у такому вигляді дійшла до нас ця формула з еллінських часів. Дійшла, на жаль, з дещо перекрученим змістом, бо початковий її варіант був такий: «Здоровий дух — здорове тіло», тобто фізичний стан людини визначає психічна установка. Нервові клітини не діляться, але вольовим зусиллям можна проростити вражену тканину нейронами і вийти навіть з паралічу чи глибокого інсульту.

Ми вже писали, що кожне покоління, якому випало жити в ХХ столітті, поступово піднімало «вікову планку», яку встановили їхні попередники. Жінки, чия молодість припала на повоєнні літа, пам’ятають, з яким осудом тоді дивилися на тих, хто після сорока років не хотів спускати «вітрила жіночності»: дозволяє собі гарне вбрання, певну невимушеність у поведінці. Як добре, що ця антигуманна суспільна тенденція, що навіювала передчасну старість, відходить у минуле!

От ви і маєте якось мірою відповідь на запитання, чому деякі люди знаходять полегкість у цілителів, які хоч і перебувають на маргінесах медицини, однак позицій своїх не здають. Та, можливо, й не треба, бо вміле застосування плацебо теж дає ефект. До речі, усіляким навроченням, пристрітам, «порчам» піддаються лиш ті, хто вірить у такі явища, вони й становлять ті 35%, на яких «порожня таблетка» діє безвідмовно. Але самими тільки ефектом плацебо магічні дійства не вичерпуються, є в них інший аспект, відтак розмову на цю тему продовжимо.

Поки що ж підліткам, які потерпають від юнацьких прищів, даруємо старовинне заклинання «Шоперлиця» (від циганського «шопер» — чиряк, нарив). Читається воно в ритмі, який поступово прискорюється, втім його вам продиктують самі рядки: «Мала вдова сім синів, пішла з ними на війну. Пішла з сімома, прийшла з шістьома, пішла з шістьома, прийшла з п’ятьма, пішла з п’ятьма, прийшла з чотирма, пішла з чотирма, прийшла з трьома, пішла з трьома, прийшла з одним, пішла з одним — прийшла сама, пішла сама — і не прийшла! Як вона загубилася поміж пнів сухих та боліт гнилих, так і прищі нехай згинуть з мого ясного обличчя».

Ге ж, красиво? А раптом ще й допоможе!

Наталя ОКОЛІТЕНКО

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com