Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

УГОРСЬКИЙ ГУЛЯШ З НАПАЛМОМ ТА КРОВ’Ю

Це — архіпелаг. Ми живемо поруч з ними та подекуди з біблійною несамовитістю винищуємо одні одних (1848 рік — каральний похід етнічного українця, імперського генерала Паскевича проти угорських революціонерів, 1939 рік — влаштована угорцями різанина в українському Закарпатті), але геть нічого не знаємо одні про одних. Є туристична атракція — розкішне європейське місто понад Дунаєм, завжди пронизане призахідним осіннім сонцем Старої Європи, є божевільний ритм чардашу, який примушує танцювати навіть мертвих, є історична література про війни з турками, про кривавий та гучний 1956 рік і, нарешті, є книга червоного чеха про вправного вояка Швейка, сповнена кпинів з угорців та угорського національного характеру. Цього замало. Ми змушені зізнатися собі, що по той бік сивих та грізних Карпат, південніше провінційно-зухвалого Ужгорода-Унгвара, поряд з незламною та загадковою землею білих горватів, починається країна, про яку ми знаємо ще менше, аніж про джунглі Амазонки. Проте ця сусідська terra incognita варта уваги.

Східна Європа — від Естонії до Балкан — це «темний бік Місяця». Це — колючі чагарі довкола випещеної оранжереї. Можна по двісті разів щодня приймати новачків до ЄС, але прадавній вислів австрійського державця Меттерніха про те, що Азія починається одразу на схід від його віденської садиби, не втратив своєї актуальності і для його полі-тичних нащадків. Навіть якщо називати загадковий варварський архіпелаг не Азією, а, скажімо, Євразією, Мезогеєю або Великою Сарматією, — його загадкова сутність не зміниться. Герметичні мови, заскладні для романо-германської банди масонів-аналітиків, унеможливлюють бодай найслабшу подобу будь-якого дослідження тих підземних вулканічних процесів, які в ЄС чомусь називають політикою. Червона і страшна магма революцій, заколотів, етнічних чисток, «Залізних гвардій», «Схрещених стріл», «Шкіл бойового гопака» та ін. досліджується та оспівується східноєвропейськими аборигенами. Брюссельські та страсбурзькі розумники не в змозі опанувати складних граматик східніше Відня. Тому несподіванкою для них була навіть така травоїдна вистава, як українська Помаранчева революція. Ще більшою несподіванкою для адептів відкритого суспільства та одностатевих шлюбів став вересневий угорський вибух.

Угорщина впродовж тривалого часу здавалася сумирною та безгомінною частиною глобалізаційної «санаторної зони», суспільством, яке нагадує водночас біржу, гольф-клуб і недешевий ресторан. Але це лише на перший погляд — насправді під кригою нуртував вогонь. Що-правда, потрапляли до нас лише фрагменти інформації — про угорських ультраправих, про ксенофобію, але все це не віщувало того, що почалося 19 вересня 2006 року.

Зовнішній бік подій. 19 вересня 2006 року (хоч би хто там що казав, а вересень — тривожний, загадковий та кривавий, принаймні Друга світова та Четверта світова війни розпочалися саме цього місяця) збурене населення угорської столиці вийшло на вулиці і вдалося до численних бешкетів та неподобств: бійки з поліцією, підпалювання автомашин та приміщень державного телебачення та ін. Приводом до цього став своє-рідний касетний скандал: засобами масової інформації пішли гуляти плівки із записами неоднозначних — ой, яких неоднозначних! — висловлювань прем’єр-міністра Угорщини, соціаліста Ференца Дюрчені. У не зовсім літературній формі пан високопосадовець змалював економічний стан Угорщини. Прем’єр-міністр чітко дав зрозуміти, що згаданий стан є дуже далеким від процвітання (м’яко кажучи). До того ж Дюрчені визнав, що уряд брехав своєму народу і що угорська економіка ще не пішла на дно тільки через надлишок грошей у світовій економіці та політичне штукарство. Звісно, з огляду на предивний національний характер угорців, у жилах яких нуртує кров степових кочівників, панонійських слов’ян, германців та кельтів, від цих одкровень стався вибух. Упродовж майже десяти днів телевізійні канали транслювали поліцейські лави, які перетворюються на юрмища панікерів перед зливою з каміння, майже купальські напалмові вогнища, виголені черепи протестантів і хмари сльозогінного газу. Коли протести почали затягуватися і перетворюватися ледь не на консервативну революцію, світові медіа схаменулися і почали гнати стовідсоткову дезінформацію. Останні дні інформація з Угорщини майже не надходить, принаймні у попередніх обсягах. Воно й не дивно. Ультраправі та ліберали-консерватори уклали вимушену угоду. Лібералам потрібна влада. Ультраправі живуть за принципом легендарного лицаря-поета Бертрана де Борна — «Прокляття тим, хто хоче миру». У лібералів є кошти. В ультраправих є штурмові загони. Ліберали оплачують адвокатів. Ультраправі сподіваються коштом лібералів розпалити яскраву націонал-соціалістичну ватру. Щоправда, ліберали мають погану звичку мужньо втікати з поля бою, полишаючи зброю, гідність та поранених союзників. Так було в Україні за часів «України без Кучми». Так є зараз в Угорщині.

Прихований бік подій. На жаль, конспірології в угорських подіях небагато. Російські спецслужби на такі розваги вже не здатні — хоч би яких верховин сягали ціни за барель нафти в доларовому вимірі, двоголове курча не рівня серпу та молоту. Американські спецслужби, які за будь-яку ціну прагнуть дестабілізації та подальшого упокорення європейського глобалізаційного центру, ставлять на негрів та арабів з брюссельских та паризьких гетто. Про існування, тих, хто сповідує культ легендарних королів Атіли та Арпада, в Ленглі знають одиниці. Радше стався збій пекельного механізму і неоліберальний звір з безодні почав кульгавіти навіть на європейських дорогах. Впровадження жорсткого різновиду неоліберальних соціал-дарвіністських практик, коли зростають ціни на все, а заробітна плата вперто залишається на місці, стало прегарним додатком до тієї вибухової суміші, яка запалила угорську осінь. Економічний сатанізм пробудив щось приховане в угорській душі. Мадяри відмовилися бути офісним мотлохом та акторами для порнофільмів. Євразійська містика, барвиста жорстокість степу, який, власне, і виплекав мадярську душу, зійшлися в рукопашному бою з чорною месою глобалістського пекла. І ліпше не згадувати, що цей двобій нерівний.

Головний висновок для нас: навіть членство в ЄС, СОТ та в інших масонських збіговиськах не забезпечує економічного добробуту та наявності порядних людей при владі. Радше навпаки. До того ж, коли слизькі пальці поплічників Чорнобога почнуть стискатися на нашому горлі, не варто розраховувати на лібералів та протестувати, хвацько витанцьовуючи рок-н-рол під «Океан Ельзи» на Майдані. Можна не любити угорців — за азійське походження, за незрозумілу мову, за кривавий Хуст 1939 року, але не можна не сприйняти головного уроку угорських подій 2006 року — напалм і каміння є ознакою революції, напалм і каміння, а не блуд у наметах.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com