Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
«...НА УКРАИНУ ЗУБЫ НЕ СКАЛЬ»Недавно Міністерство юстиції України оприлюднило Концепцію державної мовної політики в Україні. У цьому законопроекті зазначається, що державною мовою України є українська. Не володіючи нею, ніхто не має права претендувати на державну посаду. До того ж зазначено, що в Україні гарантується розвиток інших мов, носії яких проживають на території України, зокрема й російської. Але чомусь положення, які повторюють зафіксоване в Конституції України, викликали обурення Департаменту інформації і преси МЗС Росії. Російські дипломати доводять, що двомовність в Україні — «це історично сформоване» явище, саме тому всілякі намагання захистити українську мову та затвердити її використання у всіх сферах «позбавлені здорової логіки». Окрім згаданого законопроекту, Москву обурили заяви деяких політиків. Наприклад, заклик депутата від БЮТ Володимира Яворівського до обмеженого використання російської мови державними високопосадовцями під час засідань Верховної Ради. А також критичний вислів Миколи Томенка щодо використання російської мови в офіційній діяльності мером Києва Леонідом Черновецьким. Але чому ці заклики повинні когось обурювати? Адже всі вони відповідають нормам чинного законодавства. Чому в Росії, де мешкає чимало українців, під час засідань Державної Думи не чути української або якоїсь іншої мови? Чому в російських школах не вивчають українську мову та літературу, як це відбувається в Україні? Чому губернатор Санкт-Петербурга Валентина Матвієнко під час святкування 750-річчя Львова не вважала нижче своєї гідності звернутися до присутніх українською мовою? Погляньмо детальніше на Концепцію державної мовної політики в Україні, через яку й почався увесь цей шарварок. Вона має статус законопроекту і являє собою систему «основоположних нормативних настанов, які грунтуються на комплексній оцінці мовної ситуації в Україні і якими мають керуватися органи державної влади та органи місцевого самоврядування у регулюванні суспільних відносин у мовній царині». Пріоритетний напрям мовної політики — утвердження та розвиток української мови як «визначального чинника та головної ознаки ідентичності україн-ської нації». У Концепції є досить цікавий розділ, який, напевно, і став причиною обурення МЗС Росії: «Мовна ситуація в Україні». Зокрема в ньому зазначається, що «нинішню мовну ситуацію в Україні треба розглядати як результат незавершеного асиміляційного процесу примусового перетворення україномовної спільноти на російськомовну, що здійснювався задля…знищення української України». І далі: «Стан фактичної дискримінації українців у їхній власній країні створює напруження у міжмовних відносинах, яке посилюється через необгрунтовані намагання окремих політиків надати російській мові статус другої державної мови нарівні з українською і таким чином вибороти для чиновника право не користуватися українською мовою в офіційному вжитку. Ці намагання спрямовані не на захист мовних прав росіян і російської мови, якій в Україні ніщо не загрожує, а проти відродження української мови». Остання теза має під собою підтвердження. Наприклад, у Івано-Франківську 80% книжок та періодичних видань — російськомовні. Крім того, у місто регулярно приїжджають артисти з російських міст та сотні російських туристів. Як зазначив мер Івано-Франківська, у місті немає і не буде упередженого ставлення до представників некорінної нації. Тим часом обурення російських дипломатів викликає й затверджена міськрадою Івано-Франківська ще 9 червня 2004 року Програма розвитку та функціонування української мови в місті на 2004—2006 рр. Згідно з нею, на території Івано-Франківська заборонено розміщувати рекламу іноземними мовами, транслювати російськомовні блатні пісні у міських маршрутках. Наголошуємо: у документі вжито словосполучення «іноземними мовами», а не «російською мовою». Насамкінець запитаємо в росій-ських дипломатів: як з позиції захисту мови пояснити переслідування людини за використання державної мови? Саме переслідуванням можна назвати те, що, старшому майстру Донецького молокозаводу Юрію Литвину за те, що він спілкується і заповнює документи українською мовою, спершу втричі знизили заробітну плату, а потім перевели на посаду молодшого майстра. І як можна пояснити відмову суду задовольнити позику Литвина через відсутність доказів? Ніка КОСТЕНКО |
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |