Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
ШПИГУНСЬКІ ПРИСТРАСТІРік України в Грузії почався з грандіозного шпигунського скандалу, викликаного затримкою в Тбілісі російських розвідників. Надзвичайно різка реакція Москви на цей інцидент демонструє, чого варто очікувати Києву у разі збереження стратегічного курсу на вступ до НАТО. Ще не вщухли пристрасті навколо розкритої на початку цього місяця антидержавної змови грузинської опозиції, як у країні розгорівся новий скандал. МВС Грузії затримало офіцерів Головного розвідувального управління Російської Федерації, звинувативши їх у шпигунстві. Інцидент миттєво отримав широкий міжнародний розголос. Зараз навряд чи хтось зможе однозначно сказати, що ж усе-таки відбулося: чи справді російські розвідники полювали за грузинськими військовими секретами, чи то була спецоперація грузинських силовиків, спрямована на загострення грузинсько-російських відносин. І перший, і другий варіант здаються рівнозначно правдоподібними. Однак, відповідно до загально-прийнятої світової практики, держави та їхніх спецслужб, 99% випадків не підтверджують і не спростовують цю інформацію. Тому не варто однозначно вірити гучним обвинувальним заявам якоїсь зі сторін — вони є обов’язковим елементом дипломатичного «етикету» у таких ситуаціях. Та й не так уже важливо нині з’ясовувати, хто кого «перешпигував», оскільки в таких подіях істина за межами досяжного. Принаймні, для простих смертних. Набагато важливіше те, на якому тлі відбувся інцидент і як сторони надалі використовують сформовану ситуацію. Почнімо з найвразливішого для Росії моменту. Днями у Нью-Йорку на засіданні міністрів закордонних справ країн НАТО Грузії запропонували почати інтенсифікований діалог щодо членства в Альянсі. Крім того, у США відбулася зустріч міністрів закордонних справ «Організації за демократію і розвиток — ГУАМ». На ній, за словами голови Комітету Ради Федерації у справах СНД Вадима Густова, серед інших, обговорювалося й питання створення в рамках ГУАМ власних миротворчих сил. Очевидно, їхнім головним призначенням є здійснення місій у регіонах «заморожених конфліктів» на території СНД. Зрозуміло, перспектива заміни ро-сійських військовиків у Наддністрянщині, Південній Осетії й Абхазії на багатонаціональні контингенти країн — членів ГУАМ під егідою ООН Москву аж ніяк не приваблює, оскільки суттєво послабить вплив Кремля в цих регіонах. Ці чинники об’єктивно вказують на зацікавленість Росії в нагнітанні обстановки в Закавказзі. З іншого боку, через тиждень у Грузії відбудуться вибори в місцеві органи влади, перемога на яких життєво необхідна Михаїлу Са-акашвілі та його команді. У цьому контексті скандали з підготовкою державного перевороту і російських розвідників об’єктивно грають на руку нинішній владі, оскільки дають змогу максимально мобілізувати націоналістично налаштований електорат. Загалом кон-флікт виявився доречним для обох його учасників. Тепер про короткострокові наслідки інциденту. Безумовно, коли грузинська влада позитивно вирішувала питання про арешт російських розвідників, вона розуміла, що реакція Москви буде твердою. Але вона виявилася ще й не зовсім адекватною. Адже викриття російських шпигунів, які працюють за кордоном (як, утім, і іноземних агентів, які працюють у Росії), відбувається регулярно, навіть періодично. Так, зовсім недавно розсекречено російського розвідника у Чехії. Раніше цього року схожі інциденти відбувалися в Японії, США й Австрії. Отже, те, що сталося в Грузії, аж ніяк не щось надзвичайне, як те намагаються представити багато російських полі-тиків і засоби масової інформації. Щоправда, Служба зовнішньої розвідки РФ дуже пишається тим, що, за словами першого заступника директора СЗР Володимира Завершинського, жодного російського розвідника досі не було ув’язнено закордоном. У різних ситуаціях їх або просто висилали з країни — одразу або після нетривалого затримання, — або обмінювали, або вживали інших заходів для звільнення. А тут «якась» Грузія затримала одразу чотирьох агентів! Ось і посипалися на Тбілісі обвинувачення в провокаціях, бандитизмі, незаконному придбанні зброї та інших гріхах. Пам’ятається, Росія, коли ФСБ затримала чотирьох британських шпигунів, геть відмітала аналогічні нападки, що посипалися на неї з багатьох країн Європи. Але в одному аспекті свого «справедливого гніву» Кремль, здається, усе-таки перестарався. Росія планує найближчим часом винести все це сміття на обговорення Ради Безпеки ООН. Таким чином, Москва добровільно робить той крок, якого від неї вже багато місяців вимагав офіційний Тбілісі — обговорити ситуацію в Гру-зії на найвищому міжнародному рівні. І якщо Росія спробує зосередити увагу ООН лише на епізоді з розвідниками, то грузинське керівництво зробить усе, щоб використовувати його як привід для обговорення ситуації загалом, разом з підтримкою Москвою сепаратистських режимів у Південній Осетії та Абхазії. Затримка російських офіцерів ГРУ в Грузії, крім чергового загострення грузинсько-російських відносин, має ще один аспект. Схоже, у в Москві не вірять, що Грузія могла зважитися на такий крок без, принаймні, відома США. Ось і взялися журналісти шукати і, що найцікавіше, нібито знаходять, у цій історії американський слід. Мовляв, ЦРУ не просто допомогло грузинам вирахувати російських розвідників, а й координувало всю роботу своїх грузинських колег. І тепер з ініціативи американців росіян можуть обміняти на затриманих раніше у Москві британських агентів. Підтвердженням такої теорії слугує такий приклад: 2004 року офіційна влада Катару визнала, що американські спецслужби надали їм допомогу під час проведення розслідування вбивства Зелімхана Яндарбієва. Саме за допомогою американців катарські правоохоронні органи вийшли на слід трьох співробітників ГРУ Міноборони РФ, двох з яких згодом визнано винними в убивстві. Щоправда, на відміну від катарської історії, у нинішній ситуації і Тбілісі, і Вашингтон навряд чи визнають факт співробітництва під час підготовки нинішньої спецоперації, навіть якщо таке й було. Російська позиція така, що будь-яке втручання США означає відкрите протистояння російських і американських спецслужб у дусі холодної війни. Обидві держави вважають Кавказ і Закавказзя стратегічно важливими для себе регіонами — Москва ще з імперських часів, а Вашингтон — з 2004 року, після приходу до влади Михаїла Саакашвілі. Отже, інцидент з російськими розвідниками має перспективу стати каталізатором переходу від періодичних загострень до повномасштабного протистояння між Росією і США. Валерій ГРІНЧЕНКО |
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |