Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ТЕПЛИЙ ВІДСВІТ ДОБРОЇ ДУШІ

На портреті роботи Кіпренського, що зберігається в київському Музеї російського мистецтва, — гарна молода жінка, дружина великого князя Михайла Павловича, брата імператорів Олександра І і Миколи І, велика княгиня Єлена Павлівна Романова.

У неї ніжне одухотворене обличчя, але коштовних прикрас, обов’язкових для особи такого рангу, нема. Вона передала їх у чоловічий монастир у Грецію, де тоді збирали гроші для голодуючих. Добросердність княгині Єлени неабияк прислужилася українському народові.

Навіть з шкільних хрестоматій відомо, що талановитий кріпак Тарас Шевченко завдяки своєму землякові Івану Сошенкові, який став його «іскрєнним другом», познайомився з тодішніми видатними культурними діячами — Олексієм Венеціановим, Василем Григоровичем, а в майстерні Карла Брюллова в його домі зустрічався з Василем Жуковським, який був наставником наступника престолу Олександра. Постала проблема викупу обдарованого юнака, за висловом Брюллова, в «свині в торжковських пантофлях» — в поміщика Енгельгарда, який, скориставшись моментом, загилив за нього дуже велику як на той час суму — 2 500 карбованців. «Великий Карл» намалював портрет Жуковського, який було розіграно в лотерею при царському дворі. 14 квітня 1838 року наш геній дістав жадану свободу. Виявляється, неабиякий внесок зробила Єлена Павлівна, яка не втратила інтересу до українського поета. Організатором лотереї була саме вона.

1860 року Тарас Шевченко створює свій передостанній автопортрет, який нині зберігається в Державному музеї українського образотворчого мистецтва. Малює себе молодим: з-під зсунутої набакир смушкової шапки вже в’ється чуб, під свиткою — біла вишивана сорочка, пов’язана червоною стрічкою. З цим образом дивно контрастує погляд — втомленої, передчасно постарілої, фізично зламаної людини. Уже пережито останній спалах почуттів, уже написано вірші «Поставлю хату і кімнату», «Барвінок цвів і зеленів», уже хвороба обтинає крила всім мріям...

Цей портрет було експоновано 1860 року на виставці в Петербурзькій академії мистецтв. Його купила там велика княгиня Єлена Павлівна.

Вона народилася 1806 року в сім’ї вюртембурзького принца. Її ім’я при народженні — Фредеріка Шарлотта Марія.

Освіту здобула в престижному паризькому пансіоні, де слухала лекції засновника науки й викопних тварин та рослин Жоржа Кюв’є. Бувала на практичних заняттях у Музеї природничої історії: користуючись принципом спів-відношення органів, який розробив її наставник, брала участь у заняттях з відтворення вигляду цілого організму за кількома кістками, знайденими під час розкопок. Його щонайкраще характеризує кумедний випадок з біографії Кюв’є. Бажаючи пожартувати, один з його друзів вдягнув на себе шкуру дикого барана й вранці розбудив ученого криком: «Я тебе з’їм!» На що Кюв’є спокійно відреагував: «У тебе роги й копита? Отже, ти травоїдний і мене не з’їси».

Кумедний випадок трапився і в житті нашої героїні. Ставши великою княгинею, Єлена Павлівна прагнула досконало опанувати російську мову і послуговуватися нею так, щоб у ній не відчувалося іноземної вимови. Десь на задвірках прочитавши ві-доме слово з трьох літер, з притаманною їй безпосередністю звернулася до присутніх на званому обіді літераторів з проханням пояснити їй його зміст. Усі збентежилися: що в такому випадку можна сказати високородній дамі, навіть такій, яка вправляється в природничих дослідженнях? Виручив всіма шанований Жуковський: він відповів, що слово те дуже погане і її величності навіть подумки не належить його вимовляти.

Була то особа дуже допитлива й люб’язна. Готуючись до шлюбу з братом російського імператора, вона старанно вивчала історію країни, де збиралася жити. Під час прийому при санкт-петербурзькому дворі їй представили 200 відомих у імперії людей — і всім вона сказала щось доречне. Поета Шишкова, який боровся із засиллям іноземних слів у російській мові (калоші, наприклад, радив називати мокроступами, бульвар — гульбищем, градусник — тепломіром), похвалила за патріотизм. Жуковському висловила захват з приводу його історичних досліджень, які прочитала в оригіналі, — перекладів тоді ще не було. Кожному генералу нагадала про його бойові подвиги...

У своєму палаці любила влаштовувати обіди, на які запрошувала видатних діячів мистецтва. В її альбом вписували свої вірші відомі поети, серед них — Пушкін.

Особливо благородно проявила себе під час Кримської війни. У своїй резиденції влаштувала склад медикаментів, допомогла видатному хірургові Миколі Пирогову (його тіло покоїться у Вінниці, в музейному склепі) орга-нізувати громаду сестер-жалібниць. Зокрема профінансувала Хрестововоздвиженську громаду. Самовіддані жінки, ризикуючи власним життям, надавали допомогу пораненим і хворим.

У клініці М. Пирогова власноручно перев’язувала поранених.

Тож пам’ять про велику княгиню Єлену Павлівну особливо шанують кримські медики. Збираються навіть на її честь побудувати якусь капличку чи установити погруддя, але за браком коштів відкладають цю справу до «кращих часів».

Добре вже те, що ім’я цієї аристократки з щирим серцем, яка, прийшовши з чужої землі, глибоко перейнялася проблемами тієї, де жила, в історії не загубилося. Пушкін справедливо зазначав, що «при дворе она не ко Двору». А нам варто про неї пам’ятати.

Лідія ПАШКЕВИЧ

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com