ЧИ ПРИМИРИТЬСЯ ЖЕРТВА З КАТОМ?

Газета «Персонал Плюс» — найповажніша з тих кількох, які я читаю.

Так сталося, що саме №28 (179) дістався мені із запізненням, разом з №33. І ось я наткнувся на блюзнірський опус Ю.Бедзика «Позбудьмося звіра!» . І це в газеті, яку я найбільше шаную! Чим думали редактори, рекламуючи такий заклик? Невже головою?

Як можна поставити на один щабель героя — «сина, який пішов у ліс», і запроданця-бригадира, який, певно, захотів стати «в первых рядах строителей коммунизма»?!

Церква і криниця — це для українця святе. Чи могли б українці зганьбити свою живодайну криницю? Та де набралося стільки «москальок», аби завалити криницю? Ю.Б., мабуть, не знає, що до таких методів мордування населення вдавалися вихованці саратовської школи НКВС...

Невже хтось вважає, що до Галичини їхали організовувати колгоспи й несли знання порядні люди? Їхали, зазвичай, ідейні вискочки «на ловлю счастья и чинов», а тим паче зі Слобожанщини , яку ще до війни безжалісно випрасував каток деукраїнізації і колективізації. А голодний приїжджий селянин зі Сходу знаходив на Галичині і співчуття, і допомогу.

«Воістину, звірство було з обох боків». Львівський студент (він у ліс, напевно, не ходив) у голодному 1946-му вичавлював підписку на держпозику зі своїх же, які перебивалися на бараболі. Цікаво, чи згвалтував він на підписку стареньких господарів — оце було б звірство нечуване.

Гидко, бридко... розбирати ідеологію цього Бедзика. Останній абзац опусу прямо вражає — заклик «широко відкрити двері, навстіж, по-українськи». Так уже відкривати нічого: двері-вікна давно зірвано й вони догнивають у бур’янах, а в українській господі порядкують «богообрані» зайди. Усе робиться для благодійника Сороса — широко «відкрите суспільство».

«Українець» уже і в документах не згадується. За те нам і честь така, бо у нас залишилися від звіра тільки овеча стрижена шкура та обдристаний хвостик.

Микола НЕСТЕРЕНКО
Суми