ПЛАСТ: З ВІРОЮ В БОГА ТА УКРАЇНУ

За десять років до появи радянських піонерів з’явилися скаути. Скаутська організація була такою успішною, що вже у перші роки свого існування поширилася по всьому світу.

В Україні скаути з’явилися 1911 року, коли було створено підготовчі гуртки при Академічній гімназії у Львові. А вже 1912 року доктор Олександр Тисовський прийняв присягу від першого гуртка юнаків. Український скаутський рух отримав назву Пласт – від імені козацьких розвідників, чим наголосив на специфіці своєї діяльності – виховання молоді в патріотичному дусі.

З огляду на складні історичні умови існування Української держави початку ХХ століття український Пласт суттєво вирізнявся від інших скаутських організацій. Так, скажімо, 1914 року, коли було офіційно проголошено створення легіону Українських січових стрільців, серед вояків і старшин УСС 39 старшин і 489 стрільців були вихованцями Пласту, серед них Дмитро Вітовський – державний секретар військових справ ЗУНР. Після розподілу влади на українських землях між Радянською Росією та Польщею Пласт заборонили. Пластуни були змушені діяти у підпіллі, здебільшого на Заході України або в еміграції. Наразі відділення Пласту існують у восьми країнах світу. Однак не лише трагічне минуле та еміграційна забарвленість вирізняють Пласт з-поміж інших скаутських організацій.

- У світі є країни, де скаутські організації існують окремо – для хлопчиків і для дівчаток, – розповідає голова прес-служби НСОУ «Пласт» Сергій Летенко. – Інколи ж буває так, що організація одна. Саме український Пласт характерний тим, що в ньому є і юнаки, і юнки. Це певною мірою, як казав Богдан Гаврилишин, голова Пласта, дуже позитивно впливає на подальше життя. Молодь, перебуваючи разом в одному таборі, мусить багато чого робити разом, а це сприяє формуванню навичок подальшого подружнього життя.

Пласт, як і будь-яка інша скаутська організація, є національним молодіжним об’єднанням. Так, польські скаути – «хорсежі», німецькі – «пфайфіндери», чеські – «юнаки», російські – «юные разведчики»”, британські – «бойскаути» та ін. Дуже популярні національні програми.

- У дітей віком 6 - 11 років – новаків – є програми, які називаються «історичні ігрові комплекси». Такі освітні програми розраховані приблизно на рік; вони включають в себе різноманітні «ігри на терені» в таборах, пісні, вивчення історії та ін. Кожен комплекс спрямовано на вивчення певної історичної доби.

Табори зазвичай тематичні: табір з козацькими традиціями, кінний. Діти мають змогу осягти той чи інший аспект української культури і традицій. У таборах обов’язково відзначаються традиційні українські свята: Андріївське свято, свято Святого Миколая, Різдвяна Свічечка, Зелені Свята. Українська національна традиція обов’язково присутня у пластових виховних програмах.

У Пласті все діловедення, всі заняття провадяться тільки українською мовою.

 - Інколи навіть через це виникають певні запитання у місцевих скаутських організаціях, – зазначає Сергій, – мовляв, ось в Україні багато людей не говорять українською мовою. Та, прийшовши до Пласту, вони мусять говорити, принаймні на заняттях, українською. Такі розмови характерні для Донецької області, Криму, Луганщини, Харківщини.

- Причина цього, – пояснює член крайової пластунської старшини Костянтин Жук, –  є специфіка мовної ситуації в Україні. У Німеччині, скажімо, живуть мільйони турків, але турки  - члени Національної скаутської організації Німеччини безпроблемно розмовляють німецькою. Таким чином, Пласт допомагає молоді опанувати державну мову.

- А коли проводяться заходи в інших країнах, скажімо, Росії, пластуни теж розмовляють тільки українською мовою?

- Я вам скажу так: одна річ, коли йдеться про суто пластівський захід. Коли німецькі пластуни приїздять до України,  вони спілкуються українською. Відтак, скажімо, аргентинські пластуни - іспаномовні. Коли ж ми беремо участь у міжнародному заході у Франції, Великій Британії, тут стають чинними норми міжнародного спілкування – через перекладача або якоюсь спільною мовою. 

Специфіка Пласту полягає також у тому, що він не обмежений однією країною, як більшість скаутських організацій, а поширений у восьми країнах світу. Це зазвичай пов’язано з еміграцією, що тривала протягом мало не всього ХХ століття. Практично люди, якими може пишатися Пласт, здебільшого вихідці з еміграції: генерал американського війська Микола Кравців, лауреат Американського хімічного товариства доктор Любомир Романків, консул Канади в Києві Роман Ващук, останній президент уряду України в екзилі Микола Плав’юк, професор Роман Андрушків та багато інших. Еміграційний чинник дуже впливовий у Пласті. Це дає можливість міжнародних обмінів – наші пластуни їздять до таборів Великої Британії, Польщі, Німеччини тощо.

- Як зазвичай потрапляють до Пласту?

- Я можу розповісти про свій випадок, – пропонує Костянтин Жук. – Потрапивши до Києва після розвалу Союзу, я кілька років шукав організацію, де б дітей виховували в українському дусі. Склалося так, що тоді я сам погано знав українську, не розумів багатьох слів, діти ж попри те, що навчалися в українській школі,, на перервах спілкувалися російською. Отже, рідна мова фактично була чужою. Знаючи, що є такий Пласт, де всі без винятку розмовляють українською – тоді нічого іншого про Пласт я не знав, – я їх туди привів. Спочатку молодшу доньку, бо думав, що старша вже вийшла з того віку. Однак молодшенькій так сподобалося, що згодом до Пласта пішла і старша. Тобто можна сказати, що це той випадок, коли батьки шукають для дітей.

- Пласт, – підхоплює Сергій Летенко, – має унікальну виховну пропозицію для дітей. Більшість молодіжних організацій наразі не провадять серйозної молодіжної роботи, а лише такі-собі «заходи». У Пласті ж заняття проводять поступово і  періодично. У малих групах збираються діти і займаються за певною програмою, мета якої – виховати доброго провідника суспільства. 10 000 (кількість членів Пласту за статистикою. – І.Р.) - то не мало; можемо задекларувати і 200 000. Однак це 200 тисяч тих, які зберуться, приміром, на якусь дитячу акцію. Зберуться – і розійдуться. А тих дітей, які свідомо ходять на заняття, платять внески, упродовж року беруть участь не в одному заході, а в десятках, - близько 10 тисяч.

Пласт – недержавна організація, побудована на виключно добровільних началах. Вона має виховувати свідомих, відповідальних і повноцінних громадян місцевої, національної та світової спільнот, провідників суспільства. Неначе у відомій книзі Германа Гессе, де основою життя в Пласті є гра з точно визначеними правилами під керівництвом провідника. Це не гра дорослих в казино та на іподромах. Ця гра вчить життю, допомагає молодій людині стати повноцінною дорослою людиною, кращою за собі подібних, однак не вивищуючись над іншими, слугуючи опорою слабким і невпевненим у собі.

Прийшовши до Пласту, людина має передусім скласти присягу:

«Присягаюся своєю честю, що робитиму все, що в моїй силі, щоб:

-  бути вірним Богові й Україні;

-  допомагати іншим;

-   жити за Пластовим законом і слухатися пластового проводу».

Що являє собою Пластовий закон? Це своєрідне зведення правил та настанов, головними серед яких є, зокрема, такі: сумлінність, ощадливість, справедливість, доброзичливість, урівноваженість, піклування про власне здоров’я, відвага та ін. Можна сказати, що в Пласті формують сильних особистостей, основу майбутньої національної еліти.

- Отже, від політики Пласт повністю дістанціонується?

- За статутом ми неполітична неконфесійна молодіжна організації, – розповідає Сергій. – Це не означає, що члени Пласту не можуть брати участі в політичних акціях, однак вони не можуть бути присутніми в цих акціях суто як члени організації. Є, наприклад, пластуни, які  водночас є членами якихось політичних партій; до того ж спектр дуже великий – від Партії регіонів до «Нашої України». Приміром, у нас, на Донеччині, дуже різко стояло питання Помаранчевої революції. Оскільки всі пластуни громадсько активні люди – це є однією з найголовніших настанов Пласту, - то вони брали активну участь у виборчому процесі. Так, голова донецької крайової пластової старшини був членом комісії від Ющенка, а його заступник - спостерігачем від Януковича. Та  це не означає, що їхні політичні погляди можуть якимось чином проявлятися в пластовій діяльності.

Один з найважливіших моментів у виховній системі Пласту – віра в Бога. Пластун не може бути атеїстом. Не має значення, яку віру він сповідує – православ’я, мусульманство, адвентизм чи РУН-віра. День пластуна починається і закінчується молитвою до Бога. «Кожен пластун, – пишеться у Статуті, – шанує Бога згідно зі своїм віровизнанням і одночасно шанує право кожного на своє віровизнання». Понад те, Пласт може привчити людину до Бога, переконати її у його існуванні. Потрапляючи на дику природу, де у таборах проводиться більшість пластових заходів, молодий пластун не може не поставити собі запитання: «Хіба весь цей надзвичайно складний світ міг бути створений з нічого й ніким? Певно, що була якась вища сила».

Неполітичність, неконфесійність Пласту, його толерантне ставлення до всіх без винятку, окрім відвертих непатріотів і безбожників (оскільки перевиховати таких людей неможливо, а створити з них представників національної еліти, не перевиховавши – марна справа) – саме ті риси, які можуть привернути до Пласту увагу молоді. Усе, що відбувається в Пласті, робиться на добровільній основі – тобто теоретично ні держава, ні будь-яка політична сила не можуть диктувати Пласту свою волю. Можливо, це схоже на утопію, однак це правда.   

- Яке, на вашу думку, місце Пласту в майбутньому України?

- Гадаю, рано чи пізно Пласт і український скавтинг займуть те місце, яке зазвичай, займають скаути в інших країнах світу, – зазначає Сергій. – Це є найпотужніша дитяча молодіжна організація, до якої входить в середньому до 3% дітей і молоді країни. Пласт має унікальну систему виховання. Нічого кращого за скаутську систему досі не вигадано. До того ж, Пласт, як і скаутинг загалом – повністю волонтерський рух. Тобто грошей за свою роботу люди не отримують, працюючи задля власного задоволення та певних вищих ідей, на відміну від формальної освіти – дитсадок, школа, університет, – на яку держава витрачає велетенські кошти.

І все ж, чи отримає українська молодь потужну виховну організацію на добровольчих засадах – залежить тільки від держави. Для Пласту проблема не знайти вихованців, проблема – знайти вихователів. Мало хто йде працювати безплатно. І це зовсім не свідчить про бездушність людей, радше – про той надзвичайно низький рівень життя, що не дає змоги працювати не за гроші хоча б годину в день. У суспільстві не бракує ідей – бракує гідних керманичів суспільства, які б принаймні не заважали йому нормально розвиватися.