ДЕНЬ ТУГИ ЗА КОНСТИТУЦІЙНІСТЮ

У дивному стані Україна відзначає День Конституції. Весь пафос, що протягом тижня лився з телеекранів, усі послання Президента не можуть пролізти в голову, забиту лише одним: День Конституції Україна відзначає без Конституційного Суду, без нормально діючого Парламенту, без спікера, без прем’єра, без Кабміну...

Країна лишилася без влади. Комусь це, безумовно, на руку. Реальна влада лишилася у ЗМІ та «в.о.». А також у закулісних гравців, таких як Березовський, Тарута, Міттал, Сорос, Пінчук. Враження, що комусь це все потрібно, посилюється ще й так званим «чергуванням» членів фракції Партії регіонів у ВР. Офіційна версія — перешкодити коаліціянтам провести засідання. Але ж вибачте, шановні, а чом би БЮТ, НСНУ та СПУ не зібратися в якомусь іншому місці? Скажімо, в Українському домі? Чи Палаці «Україна»? Адже це вони — більшість, а, як відомо, за демократичними законами, кого більше — той правий. Отже, регіоналам просто так сподобалося у сесійному залі, що вони вирішили там і ночувати. Причому роблять з себе «чемних хлопчиків» — мовляв, сухий закон, жодних шахів і нардів (мабуть, це тому, що ігри інтелектуальні, а після законотворчості думати ще й над сильними шаховими ходами ліньки). Не виходячи з зали засідань, вивчають політичну ситуацію в країні. Проситься порівняння зі страусом, який, сховавши голову в пісок, думає, що слідкує за ворогом.

Тим часом країну, крім дощів і вітрів, лихоманять шабаші «виконуючих». Здається, скоро «виконуючі» нас зовсім доконають. Тут теж є враження. Своєрідне, хоч і не нове. Ну скажіть, кому було потрібно підвищувати ціни на залізничні квитки? Хто від цього більше виграв? Правильно, туристичні фірми, орієнтовані не на Крим, а на Сочі, Болгарію, Туреччину. Адже підвищення цін на квитки вдарило саме по Криму. Подібний непопит на путівки годі й пригадати. Залишається лише знайти того лобіста, що домовився про цю оборудку з «виконуючими». Знайти й лобіювальний орган відірвати. Відтак не все так просто. Криза в Криму напрочуд вигідна... Кремлю. Бо кримчани навіть коли всім задоволені, обов’язково мають у житті одну «халепу» — те, що вони офіційно живуть на території України, а не Росії. Проте доки ситі — мовчать. А от коли холодильники порожніють — починають гарчати не гірше пекельного Цербера. Упевнені в своїй перемозі росіяни навіть наважуються розганяти мирні демонстрації українців (!) на українській землі (!). Цікаво, що сказав би Путін, якби скінхеди прийшли під українське посольство і, сто-ячи за огорожею, нікому не погрожуючи, просто висловили б протест проти Помаранчевої революції та засилля українців у російській культурі. А працівники посольства у відповідь спрямували б на них до зубів озброєних охоронців і наказали б чинити якнайсуворіше? Мабуть, кремлівський зверхник перефразував би власний крилатий вираз стосовно «мочить в сортирах!»

Але така вже у нас Конституція... З «великою» історією і сумною недієздатністю. Захистити своїх громадян, побитих російськими моряками, не може; стати на захист заробітчан, погорілих у Ханти-Мансійську, теж. Власне, не заробітчан захищати треба, а сільське господарство відроджувати, аби не їхали у відчаї селяни до ворожих країн за міфічними заробітками. Та хто буде відроджувати? «Виконуючі»? їм би довиконувати з найбільш вигідним для себе результатом, а все інше... Най палає, як заробітчани у Ханти-Мансійську!

Отак живемо — регіонали ночами Раду стережуть, «виконуючі» приймають (теж,  певно,  ночами) останніх лобістів, про українських заробітчан дбає російська Держдума, про Крим не дбає ніхто, а Чорноморський флот і досі там... Власне майбутнє, доля держави відступили на другий план — найважливішою справою стало, чи потрапить Україна у півфінал Чемпіонату світу з футболу. Навіть дні, коли наші грали, уряд скорочував. Але — з власних спостережень — під час матчів людей, заклопотаних роботою, у маршрутках більше, ніж тих, хто під пиво і розмальовані під фінських монстрів поїдає очима екран. Футбол — свято для власників кав’ярень і ресторанів, продавців пива та горішків; водночас це — кількагодинний параліч держави, причому примусовий, далеко не обов’язковий, надзвичайно невигідний. Люди подивилися б матч, навіть якби день був не скорочений; натомість промисловість і установи працювали б. Та, мабуть, «виконуючим» комфортніше спостерігати за голами й пасами Шевченка в елегантних пивницях, розслабившись і з насолодою витрачаючи «пролобійоване» на залізничниках і енергетиках. Певно, й охоронці-регіонали дивляться футбол на терміналі «Рада». Невже без пива? Адже в них сухий закон... Цікаво, якою буде наша багатостраждальна Конституція ще через десять років? Адже вона вже зазнала серйозних змін. А може, не треба нічого змінювати, просто спробувати хоча б досягти запланованого — доступної кожному освіти, медичного обслуговування, свободи слова та переконань? Згадати самі початки найважливішого в житті країни документа — про мову та соборність. І просто почати жити. Дивитися футбол. їздити відпочивати у Крим, Анталію, на Хорватську Рів’єру. Щовечора сидіти в кнайпі. Щотижня купувати нові книжки. І кожні чотири роки з гордістю іти на вибори — з переконанням, що обираєш не «охоронця» крісел Ради і не лобіста єврейських закордонників, а виразників інтересів народу, народних депутатів.