ЗНАЙШОВ СВОЄ ЩАСТЯ В УКРАЇНІ

У ніч на 31 жовтня 1949 року в небі сонячного Азербайджану (Кіровобад) засяяла зірка. Велика, яскрава. Зірка добра і радості, з якою на світ з’явилося немовля в родині Махмудових - янголятко, а не хлопчик.

А назвали його Ельдаром. Батько — юрист, адвокат за фахом, протягом усього свідомого життя творив добро для людей, віднаходив у кожному підозрюваному риси людської чесності, віддано служив народу, захищаючи гідність кожної людини, особливо немічної і бідної. Справедливість батька стала рисою характеру новонародженого.

Мама – вчителька, все своє життя сіяла в дитячих душах «мудре, розумне і вічне». Інтелігентність добро, мудрість, вірність і справедливість, високе почуття обов’язку і любові панувало в цій родині.

Зростав Ельдар у теплі і любові батьків. Найпрекрасніші роки дитинства та юності пройшли в Баку. Бакинський енергетичний технікум, науково-дослідний інститут Нафтохімавтомат. Нині Ельдар Мазмудов - директор Міжнародного підготовчого інституту. Після служби в армійських рядах приїхав до Києва, бо мріяв навчатися в Інституті інженерів цивільної авіації (НАУ). Після успішного завершення цього вищого навчального закладу молодого спеціаліста залишили викладачем кафедри авіаційних електричних машин. Юнак хотів стати інженером-конструктором літальних апаратів. А далі - інженер, викладач, старший викладач в НАУ.

Тепер Ельдар Юсифович вигартовує характер у своїх студентів, бо з першого дня навчання у НАУ досягав поставленої мети самостійно, завдяки своїй сильній волі. За час роботи в НАУ Махмудов отримав високі нагороди угорської і монгольської авіакомпаній. Під час відзначення 70-ліття Монгольської авіакомпанії в Улан-Баторі за вагомі досягнення в науці техніці, вихованні та навчанні студентства отримав найвищу нагороду Міністерства освіта Монголії — «Відмінник освіти Монголії» (1982 - 1983 рр.). Він залучив до роботи в НАУ більш як 1 500 студентів зі 120 країн світу.

З приємним щемом у серці пригадує Ельдар Юсифович зустрічі з випускниками, студентами Сирії, Лівану, Алжиру, Монголії В’єтнаму.

Невгамовний характер Ельдара Юсифовича, його прагнення до об’єднання націй, інтернаціональність і разом з тим українська політичність, активність життєвої позиції 2001 року привели молодого викладача НАУ до МАУП. Почав працювати з іноземними студентами заступником декана. Ідею створення Міжнародного підготовчого інституту в МАУП було підтримано і прийнято однозначно. Ельдар Юсифович творчо працював під час створення такої важливої інституції.

І зав’язалася дружба з багатьма країнами Азії, Африки, Сходу. Почалося налагодження колишніх зв’язків, аби залучити до МПІ студентів.

Донині Ельдар Юсифович обіймає посаду директора МПУ. Він згуртував творчий колектив співробітників Інституту. Завжди витриманий, врівноважений, гречний, інтелігентний – таким його звикли бачити друзі, співробітники. Це великий дар, переданий йому на генетичному рівні. З теплом і вдячністю пригадує Ельдар Юсифович батьків, які вже відійшли у вічність.

Батько — досвідчений адвокат. Ще в юності Ельдар спостерігав його високий професіоналізм. За азербайджанською традицією, якась надзвичайна подія відзначається жертвоприношенням тварини (барана та ін.) та влаштуванням веселого свята для всіх. Якось Ельдар запитав батька, чому люди радіють. Той відповів: «Сину, народ радіє, що я звільнив з-під варти ні в чому не повинну людину, виправдав її людську гідність».

Ельдар Юсипович знайшов своє щастя в Україні. Тут він одружився з православною християнкою Наталею. Тепер у них є син Дмитро. Він, як і його мама, обрав професію стоматолога. У родині панує взаєморозуміння, духовне, релігійне. Мама і син – віруючі православні християни, вони дотримуються усіх постів і вдячні Богові за життя. Ель дар Осипович, мусульманин, розуміє і всіляко їх підтримує. Дві релігії створюють гармонійну духовну конструкцію. Це надто важливо, адже Бог – один.

Нині Ельдар Махмудов очолює надто важливу інституцію – Міжнародний підготовчий інститут. Робота в цьому закладі специфічна. Студенти з Ірану, Китаю, Сирії та інших країн, приїхавши до Києва, почуваються відірваними від корінної цивілізації. Іноземець має за десять місяців  адаптуватися до нового життя. Серед проблем - і ностальгія, і неприйняття нашого побуту, і вседозволеність (батьки далеко). Отже, доводиться всьому колективу – директорові, вихователям, викладачам, коменданту, охороні, обслуговуючому персоналу багато і терпляче працювати з кожним студентом індивідуально, бо всі вони надто різні. А до всього ще й не знають української та російської мов. На іноземних  студентів чекають екскурсії визначними місцями Києва  й Україною загалом, творчі вечори у співдружності з іноземними та українськими студентами, відвідування театрів, Національної опери та оперети, концертів, виставок художніх творів.

Доводиться з кожним проблемним питанням та організацією заходу звертатися до директора Інституту. І щоразу Ельдар Юсипович підтримує творчу ідею, оперативно створюється атмосфера доброзичливості та співтворчості.

Людмила Верелей
провідний фахівець з виховної роботи МПІ