Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ШОУ-МЕНТ

Якби був конкурс на найбездарнішого міністра, — гран-прі в стовідсотково отримав би в. о. міністра внутрішніх справ України Юрій Луценко.

І справа навіть не в тому, що він, не маючи досвіду (окрім хіба що дачі свідчень), очолив відомство, яке відповідає за безпеку громадян. Просто деякі його кроки викликають певні підозри в адекватності. До того ж не лише у «маленьких українців», а й насамперед у самих міліціонерів. І сержанти, і полковники у приватних розмовах при згадці імені нинішнього міністра видавали на адресу Юрія Віталійовича стільки «епітетів», що він, бідолаха, мав би постійно ходити червоним, неначе буряк. Найскромніший з них — «клоун». Вочевидь, зрозуміли це і однопартійці Луценка. Принаймні Йосип Вінський недавно заявив, що соціалісти не наполягатимуть, аби в новому «помаранчевому» коаліційному уряді (якщо такий буде створено) посаду міністра внутрішніх справ зберегли за їхньою партією. Щоправда, буквально наступного дня після цієї заяви ще один чільник Соцпартії заявив, що таки головним міліціонером має бути саме Юрій Віталійович. Мовляв, саме цю особу і саме на цій посаді хоче бачити Президент України Віктор Ющенко. Тож якщо він залишиться на цій посаді то не за квотою СПУ, а за квотою «Нашої України». Чи не тому через це президентське бажання Луценко не пішов за списком СПУ до Верховної Ради та відмовився від роботи в Рівненській облраді та Київській міськраді? Утім, хоч би як там було, але безробітним Юрій Віталійович не залишиться. Тепле місце у разі відставки з посади міністра внутрішніх справ йому вже готують. Серед можливих варіантів — голова Служби безпеки України. Така версія розвитку подій дещо «напружила» офіцерів спецслужби. Вони й досі не можуть оговтатися після того, як ними покерував баптист-БЮТівець Олександр Турчинов. Аналітичні записки спецслужб про можливі провокації (і в Криму, і в інших регіонах) так і лежать у столах вищого керівництва цієї структури. Адже для них архіважливим завданням залишається одне — вияснити, хто ж таки «нагодував» Ющенка діоксином. Хоча, схоже, він і самий вже не дуже хоче про це дізнатися.

Стосовно ж Луценка, то він став ще одним «улюбленцем» Президента. Принаймні стільки «проколів», як їх зробив Юрій Віталійович за свою міністерську кар’єру, нікому й ніколи не прощалося. Принаймні (і Луценко сам цього не приховує) гасло «Бандити сидітимуть в  тюрмах»  після  останніх виборів трансформувалося в «Бандити сидітимуть в радах». Чого варта лише «справа Колесникова». Завдяки старанням Луценка, який на весь голос заявив, що доведе цю справу до логічного завершення, Україна отримала замість засудженого «конкретного пацана» ще одну «жертву політичного переслідування». А нині — народного депутата України. А як пафосно підлеглі Юрія Віталійовича влаштували «маски-шоу» в рідному селі колишнього губернатора Київщини Анатолія Засухи Ковалівці! Щоправда, й тут у нього нічого не вийшло. Засуха, як подейкують, нині збирається повернутися на Батьківщину з Москви, де начебто спокійнісінько перечекав бурю луценківського словоблуддя в компанії ще однієї відомої особи — колишнього начальника Державного управління справами  президента Ігоря Бакая. Якого знову ж таки розшукував Луценко, навіть за допомогою Інтерполу, за фінансові зловживання на сотні мільйонів доларів. Останній же, особливо не напружуючись,  отримав громадянство Росії і навіть дав інтерв’ю одному з українських  телеканалів. Після чого почалися неприємності. Ні, не в «Игорька», і навіть не в Луценка (хоча після такого публічного ляпаса він мав піти у відставку), а у журналіста, якого викликали на допит до міліції — як же він  міг   не   повідомити органам, що планує виконати  свій   професійний обов’язок. До речі, схоже, від дій Луценка шоковані не лише українські правоохоронці, а й їхні закордонні  колеги. Так,   Юрій Віталійович заявив, що Засуху розшукує Інтерпол. Хоча в українському представництві цієї міжнародної організації повідомили, що з ГУМВС України в Київській області надійшло доручення про припинення міжнародного розшуку цієї особи з копією постанови про закриття Генпрокуратурою кримінальної справи стосовно нього.

Тим часом досить зручно почувається в Росії і ще один «розшукуваний» Луценком — колишній мер Одеси Руслан Боделан. I працює він нині заступником начальника морського порту в Санкт-Петербурзі. І також шле полум’яні вітання «польовому командиру Майдану» Луценку.

Хоча ні. Є у Юрія Віталійовича і досягнення. Він після кількох своїх запрошень таки попив чайку з «хазяїном Донбасу» Ринатом Ахметовим. Щоправда, результати такого «чаювання» для суспільства були неочікуваними. Настільки, що дозволимо собі процитувати частину з інтерв’ю Луценка (мовою оригіналу).

— Часто в связи с расследованием резонансных преступлений по Донецкой области упоминается некая ОПГ «Люкс». В то же время в Донецке существует фирма «Люкс», которая имеет отношение к Ринату Ахметову, президенту футбольного клуба «Шахтер». Так вот, болельщиков «Шахтера» интересует, ОПГ «Люкс» и фирма «Люкс» — одно и то же или нет?

— О том, что в собственности у Рината Леонидовича есть фирма «Люкс», я узнал, лишь когда пил с ним чай. После этого я перезвонил своим, чтобы узнать, есть ли между «Люксом» Ахметова и ОПГ «Люкс» какая-то связь. Мне сказали — нет никакой связи, просто преступную группу так назвали. Следствие не располагает данными, которые могут свидетельствовать о взаимосвязи. Так что, думаю, тревоги болельщиков напрасны.

—  А что такое ОПГ «Люкс», чем она занималась?

— Она состояла из бывших и действующих работников милиции, но в основном из преступных элементов, людей разных национальностей, которыми руководил человек по кличке Гиви. Были и другие ответвления, то есть это была не просто одна банда, а мозговой центр, который  руководил  разными  группировками  по всей территории Донецкой и сопредельных областей. На их счету десятки трупов. И много десятков других преступлений. Следствие опросило сотни людей по этому поводу, арестовало, если не ошиба-юсь, около полутора десятков членов банды, некоторые в бегах».

Кому із «своїх» телефонував міністр, невідомо. Однак донеччани завжди пов’язували, про що не раз писали ЗМІ, нинішнього депутата, головного спонсора Партії регіонів Ахметова з організованим злочинним угрупованням «Люкс». Фірма з такою самою назвою була лише ширмою для темних справ. І хіба про це не знати міністрові внутрішніх справ? Утім, іноді виникає відчуття, що такі публічні заяви Луценко робить навмисне. Схоже, він виторговує собі певні преференції. І за голосними публічними заявами приховано особисті інтереси. Так, зовсім недавно міністр опинився в центрі скандалу, суть якого в тому, що його дружина стала власницею автомобіля Mazda 6. Звісно, не найдорожчого, але й не дешевого. Принаймні, як стало відомо, було зроб-лено певну комбінацію, аби сплата митних платежів за ввезення авто до України становила копійки.

Про те, що Луценко займається не тим, чим має займатися міністр, свідчить і такий факт. Генеральний прокурор України Олександр Медведько на координаційній нараді керівників правоохоронних органів заявив, що за підсумками 2005 року діяльність правоохоронних органів є незадовільною. Торік зареєстровано 485 тисяч злочинів, з яких половина — тяжкі й особливо тяжкі. Рівень злочинності зріс у Донецькій та Житомирській областях, а також у Севастополі.

Для Луценка це має стати приводом для роздумів про свою діяльність. Напередодні парламентських виборів він увесь час розшукував «злочинців, які рвуться у ради». «Забракував» тих, хто не сплатив аліменти, натомість ті, у кого руки по лікоть в крові, нині ходять з мандатами. Понад те. У списку Луценка були й учасники акцій «Україна без Кучми» та «Повстань, Україно», яких засудили за надуманими приводами. Тим часом самого Юрія Віталійовича, який вперше «засвітився» на тих акціях як публічний політик, лише допитали як свідка. Хоча, пригадується, сам із соціалістичним запалом закликав до непокори. Чому ж Феміда так поблажливо поставилася до нього? Нині його вчорашні соратники по акціях непокори йому не те що руки не подають, а й при згадці його імені лаються нецензурними словами.

Нагадаю ще один епізод, який яскраво свідчить про певні психологічні проблеми у Луценка. Свого часу, перебуваючи на Закарпатті, він ледь не власноруч змінив табличку «Землі Шуфрича» на «Землі НЕ Шуфрича». Якщо цим займається міністр внутрішніх справ, то чи варто дивуватися, що чинять деякі його підлеглі? Зовсім недавно на Чернігівщині троє виродків з міліцейськими погонами жорстоко побили підполковника Міністерства з надзвичайних ситуацій України, унаслідок чого чоловік помер. Наступного дня після цих трагічних подій їх було звільнено з лав української міліції. Самі ж правоохоронці почали всіляко відхрещуватися — мовляв, загиблий підполковник сам затіяв бійку. І це не поодинокий приклад «подвигів» тих, хто мав би захищати громадян. Утім, ми не прагнемо звинуватити всіх українських правоохоронців, адже більшість з них і справді професійно виконують свої обов’язки. Єдине в чому їм нині не щастить — то це зі своїм міністром.

Попередників Луценка на цій посаді чимало критикували, позаяк служили не так народу України, як тодішній владі. І все ж вони були професіоналами, які дійшли до міністерської посади з самих низів — від дільничного інспектора чи звичайного патрульного. І знали всю специфіку і роботи, і потреб. А Юрію Луценку більше личить роль артиста розмовного жанру, ніж політика. Тим паче голови такого силового відомства.

Іван ЧЕРЕВИЧКО
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com