В ОЧІКУВАННІ МІНІСТРА-ПАТРІОТА

З давніх-давен українці дивували світ своєю освіченістю, прагненням до знань. Відомо, що в часи князя-книжника Ярослава Мудрого було створено найбільшу бібліотеку Середньовіччя.

 Багато руських (себто українських) князів вивчали і шанували закони «Руської Правди» Ярослава, виховували на них свідомих нащадків-патріотів своєї землі. За часів Запорозької Січі європейських мандрівників вражало, що у кожному українському селі «є школа і всі вміють читати-писати». Світ знає Запорозьку Січ як першу у світі демократичну структуру, у якій народ сам обирав свого керманича — Гетьмана. Світ знає і першу конституцію як «Конституцію Пилипа Орлика». Сьогодні Україна відома в світі, передусім своїми видатними вченими, їх вагомими науковими здобутками в сучасній науці, і в техніці (найбільші в світі літаки — українські, найкращі в світі космічні ракети на рідкому паливі, якими зараз світ запускає з екваторії океану на Земну орбіту супутники зв’язку — також українські). Українські вчені вперше розв’язали надскладні проблеми сучасної кібернетики — оптимального керування в реально існуючих умовах неповноти даних та випадкових збурень, створили основи наукової теорії недиференційованої стохастичної оптимізації та розробили найефективніші у світі алгорит-ми розв’язання задач оптимізації та управління з мінімаксними критеріями.

Нині ці алгоритми є основним інструментарієм оптимального управління великими технічними комплексами і системами — і у військовій техніці, космонавтиці, авіації, і в усіх інших системах управління з комп’ютерним прогнозуванням наслідків альтернативних управлінських рішень.

Дехто вважає, що бурхливому розвитку української кібернетики «зробили послугу» — хоч як це парадоксально — наші недосконалі комп’ютери, на яких вченим необхідно було розв’язувати ті ж надскладні завдання військово-промислового комплексу, що й іншим вченим світу на значно досконаліших комп’ютерах. Насправді успіхам сприяли здавна притаманні українцям природна кмітливість, винахідливість. Саме наш, український, вчений-математикГрдиня вперше заклав основи нової науки кібернетики, математично сформулював завдання управління. Пізніше під Києвом було створено першу в Європі комп’ютерну машину і відкрито перший у світі академічний Інститут кібернетики, що його названо і честь всесвітньо відомого Віктора Глушкова.

Приємно зазначити такий факт. Недавно точною статистикою США й Канади зафіксовано найбільший відсоток громадян з вищою освітою саме з тамтешніх українців — виходців з України. Адже цей «відсоток громадян з вищою освітою» якраз і є індикатором, основним у визначенні належності тієї чи іншої держави до розвинутих країн світу, де інтелектуальні професії масові й забезпечують найвищі темпи зростання добробуту населення.

За наявним інтелектуальним потенціалом та можливостями його подальшого нарощування Україна має шанс увійти в коло найосвіченіших країн світу. Це підтверджується, зокрема, і тим, що перехід України до ринкових відносин розпочався масовим створенням різних недержавних навчальних закладів (дитячих садків, шкіл, ліцеїв, технікумів, багатьох ВНЗ), які у пошуках нових форм та засобів підвищення якості навчання успішно долають застій формалізму державної системи освіти і здобули авторитет і вдома, і за кордоном.

Однак Україна перебуває в чиновницьких лещатах здебільшого чужинців та манкуртів прогнилої розваленої імперії, що донині старанно маскуються в коридорах української влади. У сфері національної освіти панує монополія МОН, яка суперечить основному принципу ринкової економіки, заважає створенню конкуруючих форм власності, що сприяють підвищенню якості навчання, нарощуванню інтелектуального потенціалу суспільства. Бюрократи від Міносвіти — чи то свідомо, чи то за інерцією — ставлять нові перешкоди на шляху розвитку української освіти. Саме вони всупереч здоровому глузду урізають фундаментальні  дисципліни   з   навчальних програм шкіл і ВНЗ. Через це у випускників середніх навчальних закладів катастрофічно падає рівень знань з математики, інформатики, фізики, хімії — предметів, вкрай необхідних для підготовки фахівців сучасного комп’ютеризованого виробництва та управління.

Мимоволі виникає запитання: чи не виконують чиновники від МОН замовлення чорних сил опустити українську освіту до рівня малорозвинутих країн, аби позбутися в майбутньому конкурентів високоосвіченої України — майбутніх фахівців науко-місткого виробництва? Підозра виникає ще й тому, що наше Міносвіти ніби й не помічає, що за прикладом Японії розвинуті країни включають до переліку обов’язкових шкільних дисциплін вищу математику, теорію ймовірностей, математичну статистику, вкрай необхідні для підготовки майбутніх спеціалістів комп’ютеризованого віку. Зате Міністерство допомагало суркісам виганяти учнів з уроків математики та фізики на «уроки» футболу. Ба більше! Незважаючи на рішучі заперечення наукової громадськості, Міносвіти ліквідувало раніше обов’язкові випускні іспити з математики та фізики, чим завдало найвідчутнішого за всі останні роки удару українській освіті, грубо відштовхнувши абітурієнтів від вкрай необхідних для сучасного виробництва інженерних спеціальностей. Адже той, хто не складав випускних іспитів з математики та фізики, не наважившись складати всту-пні іспити з цих предметів, подає документи на інші спеціальності. Через це інститути науково-інженерних спеціальностей вже не мають належно підготовлених абітурієнтів, і якість підготовки таких фахівців також падає. Чи ж не навмисне, бува, чиновники від Міносвіти не бачать того, що своїми «нововведеннями» опускають Україну з висоти країни-виробника наукомісткої продукції до ями бідних країн-перекупників і споживачів чужої продукції?

Користуючись монопольним становищем, чиновники МОН чинять свавілля і в ліцензуванні та акредитації приватних навчальних закладів, придумуючи нові, часто необгрунтовані вимоги до стандартизації обліку та звітності навчальних закладів. Такі новації призводять до неадекватного збільшення і без того роздутого адміністративно-управлінського апарату державних ВНЗ, значно численнішого, ніж у недержавних. Міносвіти саме придумує, продукує нормативні вимоги до акредитації та ліцензування,   саме   формує комісії для перевірки цих переважно дискримінаційних вимог. За таких умов акредитація і ліцензування зазвичай набувають формального характеру і стають узаконеною формою прихованого хабарництва.

Відбувається систематична дискримінація викладачів навчальних закладів недержавної форми власності, яка проявляється в несправедливих правилах підрахунку їхнього наукового стажу та значно нижчому пенсійному забезпеченні порівняно з викладачами державних ВНЗ.

Якби Міносвіти у своїй роботі спиралося на об’єктивні критерії якості навчання та його собівартості, включаючи середні витрати на підготовку кожного фахівця, відсоток випускників, які успішно опанували фахові знання, працевлаштувалися по закінченні навчання і знайшли своє місце у вирі суспільно-громадської діяльності, мають належний рівень заробітної плати, демонструють здатність до фахового зростання в нашому конкурентному середовищі, то переваги навчання у недержавних ВНЗ, таких, як Міжрегіональна Академія управління персоналом, стали б очевидними. А такою інформацією про всебічне зростання молодої людини-фахівця та її становлення як повноцінного громадянина повинні володіти і працівники Міносвіти.

Саме цими критеріями керується МАУП у підготовці молодих людей до повноцінного життя. Тут студенти не тільки здобувають всебічні знання зі спеціальних дисциплін та набувають фахових навичок, а й поряд беруть активну участь у різних мистецьких студіях, отримують належне патріотичне виховання. Це збагачує їхнє духовне життя, зміцнює любов до своєї альма-матер, а відтак і до Вітчизни. Правильність такого підходу підтверджує, зокрема, і досвід Японії. Вона своїми успіхами та добробутом завдячує не тільки високому рівню освіти (та вивченню вищої математики в усіх японських школах), а й великому патріотизму японців, чим вони особливо пишаються. Жоден японець не може отримати диплом, якщо не навчиться співати сотні пісень свого народу. Народні пісні дають життєдайну енергію, наснагу і любов до рідної землі. Шанобливе ставлення студентів МАУП до рідної української культури багато в чому підтверджує зростання авторитету МАУП серед українців і за кордоном, щорічне збільшення набору студентів.

Професорсько-викладацькому складу Міжрегіональної Академії управління персоналом почесно усвідомлювати високу оцінку своєї праці громадськістю, коли за об’єктивними показниками якості навчання Академія здобуває призові місця на Всеукраїнських конкурсах, а її студенти — на Всеукраїнських олімпіадах.

Незважаючи на очевидні успіхи, МАУП та інші великі приватні ВНЗ ходять у пасинках Міністерства освіти і науки та його міністра-соціаліста Станіслава Ніколаєнка, які, вочевидь, не зосереджують увагу на підвищенні рівня освіченості українського суспільства до рівня передових держав, не об’єднують зусиль професорсько-викладацьких складів навчальних закладів усіх форм власності, не допомагають підвищувати рівень науково-методичного забезпечення...

Замість цього міністр та його професійно недієздатна псевдо-патріотична команда сіють розбрат між ВНЗ різних форм власності.

Чому ж на розв’язання стратегічних загальнодержавних освітянських проблем не звертали уваги обрані нами президенти? Чому не видно рішучої протидії ганебним явищам в національній освіті чинного Президента? Чому посаду міністра освіти і науки і досі обіймає нефахівець? Хіба проблеми освіти і науки не потребують повсякденної уваги, дбайливої опіки та рішучих дій з усунення цих хиб? І колись, і нині українська освіта і наука не отримують відчутної допомоги від українських президентів через вплив на їхню свідомість багатовікового манкуртування, витравлення з неї історичної пам’яті, зокрема усвідомлення національної належності. Вони ніяк не можуть звільнитися від колоніальних пут.

«Наш» Леонід Перший замість опікуватися добробутом українського народу зайнявся власним збагаченням і звалив у глибоке провалля найіндустріальнішу з колишнього Союзу республіку.

«Нашому» Леоніду Другому взагалі чужа «національна ідея».

Тепер надіємося на здатність нашого помаранчевого Президента подолати негативні явища, які розквітли буйним цвітом у часи правління Леонідів. А для цього, передуім, необхідно призначити на керівні посади в Міністерство освіти і науки справжніх високоосвічених українських патріотів з сучасним мисленням та незаплямованою репутацією. Для рішучої боротьби з невігласами та корупціонерами народ вручив Президенту булаву! Колись Кобзар закликав «...громадою обух сталить та добре вигострить сокиру!» Але наша українська помаранчева революція довела світу, що українці — мирні люди і можуть і без сокири викорінювати зло та без крові здобувати святу волю. Сподіватимемося, наш народний помаранчевий Президент, який вже нераз пропонує «закопати сокиру», замість сокири рішуче підійме булаву, аби «злодіїв загнати за грати». Сподіватимемося, що своїми рішучими діями наш Президент у співпраці з помаранчевою коаліцією призначить на керівні посади в Міністерство освіти і науки справжніх високопрофесійних українських патріотів, людей з сучасним мисленням та незаплямованою репутацією.

Іван БЕЙКО,
професор,
доктор технічних наук,
директор Інституту кібернетики МАУП