Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ЗОНА № 0-ВР
ПЕРСПЕКТИВА ОБ’ЄДНАННЯ НА НУЛЬОВОМУ РІВНІ

Згідно з попередніми підрахунками голосів (як свідчить практика, в подальшому ці показни­ки не зазнають суттєвих змін), представництво партій у Верховній Раді наступного скликання розподілиться таким чином.

Партія регіонів 32,12 % (трансформуються у 186 депутатських мандатів); Блок Юлії Тимошенко 22,27% (129 депутатів); Народний Союз «Наша Україна» 13,94 (81 депутат), Соціалістична партія України 5,67% (33 депутати); Комуні­стична партія України 3,66% (21  депутат).

Теорія філософа

Відома формула, ви­словлена філософом Фрідріхом Ніцше, має та­кий зміст. Якщо хочеш, аби твої сили збільшили­ся у десять разів, у сто, ти­сячу, — шукай «нулі». Та­кими «нулями» для Вікто­ра Ющенка є Блок «Наша Україна». Ті, які вирішили, що становлять більше «нуля» (хоч і менше трьох відсотків), пішли на вибо­ри «паралельними коло­нами». Проте після підра­хунку голосів виявилося, що у провладної партії в новому парламенті набра­лося достатньо місць хіба що для формування опо­зиції. Ну що ж, якщо своїх рідних «нулів» не вистачає, то доведеться долучати інші — вирішив Ющенко і розпочав переговори з іншими силами, що прой­шли до нової Верховної Ради. Незалежно від їхньої ідеологічно-риторичної передвиборної сумісності. Основним критерієм щодо вибору майбутніх парт­нерів для формування провладної коаліції став суто прагматичний чинник — кількісне представництво в майбутньому парламенті.

«П'ять копійок» соціалістів

Найбільше «нулів» во­лею виборців цього разу випало Партії регіонів. Відтак практично саме вона і є основним претен­дентом на об’єднання з «непримиренними» супер­никами — «Нашою Украї­ною». Така ось об’єктивна логіка подій. Зрозуміло, у цьому зв’язку лише з мо­раллю не ладиться.

Якби Блок Тимошенко разом з «Нашою Україною» набрали понад половину місць у парламенті, тоді можна було б розраховувати на значно «моральні­шу» парламентську біль­шість суто помаранчевого походження. Проте за нинішньої ситуації така не виявляється можливою без участі ще одних «мо­ралістів широкого про­філю» — соціалістів. Тих, що спроможні за свої п’ять копійок (тобто 5%) виторгувати максимум міністерських портфелів і всіляких провладних по­вноважень та вигідних їм законодавчих змін, зокре­ма й конституційних.

Вочевидь, навчений гірким досвідом торгів піврічної давності Ющен­ко тепер може обійтися без Мороза і К, незважаю­чи на те, що останні одра­зу після виборів поспішно й активно почали напро­шуватися «підписатися» до нашоукраїнців. Коли їх тактовно попросили зачека­ти, то вони почали гово­рити про інші варіанти об’єднання (от уже «прин­циповість»).  Зрозуміло, СПУ запросять до коаліції під умовною назвою «Наші регіони», але вже як ста­тистів, масовку, а не воло­дарів «золотої акції», яки­ми ті ситуативно були на минулих президентських виборах.

Поділяй і володарюй — відомий принцип ще з часів Римської імперії. Еле-ментарна логіка підказує, що вигідніше ділити на два (ПР та НСНУ), ніж на три (БЮТ, НСНУ та СПУ). Тим більше, що останній варіант аж ніяк невигідний «регіоналам». Ще б пак, нині «помаранчеві» спіль­но оберуть прем’єра та уряд, а завтра так само спільно голосуватимуть за поданням прокуратури про позбавлення депу­татської недоторканності. Самі розумієте, як це «при­ємно» для багатьох з фракції Партії регіонів. Тож попри всі маневрові танці-манці вона буде змушена піти на союз з НСНУ з політичної точки зору на невигідних умовах.

«Під ковпаком» у Ющенка

Як у такому разі бути з «ідеалами революції», а також «контрреволюції»? Так їх вже давно всі ліде­ри розміняли хто на що спромігся, керуючись особисто-партійно-олігархічними інтересами. Тій же Тимошенко, ображеній лідерці однойменного блоку, цілком резонно на­гадають, кого вона залучила до своїх лав, керуючись далеко не якимись ідеала­ми, а фінансово-практич­ною доцільністю. Недавня виборча компанія вияви­лася аж ніяк не боротьбою ідеологій, а змаганням грошових мішків. При­наймні для тих партій, що туди потрапили, та щонай­менше стількох, які теж добряче витратилися, але пролетіли. А «ідеали рево­люції» лідери залишили як інструмент для агітаторів. З погляду державних чільників, взагалі немає принципової різниці: по-ТАКають і заспокояться, чи по НЕТАКають і заспоко­яться, чи всіх по-матері й по-батькові нації ПЕРЕТА-Кають — і все одно заспо­кояться.

Бо ж Україну справді потрібно об’єднувати. Таку фундаментальну справу цілком логічно розпочинати з найнижчого, нульово­го рівня. Відтак блокуван­ня ПР з НСНУ з усіх міркувань відповідатиме визначенню: об’єднання на нульовому рівні. До того ж дуже важлива деталь — «нулі» регіоналів значно керованіші, так би мовити, кругліші, ніж у тимошенківців чи соціалістів. Адже нині така ситуація, що «золота акція» в руках тих, хто має вплив на лідерів ПР, передусім на їхнього головного фінан­систа Ахметова. Тобто «регіональні» лідери, а отже, і вся партія «під ковпаком» у Ющенка.

Знаєте, чому бандитам замість обіцяних тюрем дали можливість потрапи­ти до парламенту? А щоб ними було легко керува­ти. Хто сумнівається —хай пригадає долю Лазаренка. Інкриміноване останньому видається малодоказовою вигадкою і для більшості населення малозрозумі­лим порушенням порівня­но з тими звинувачення­ми, які дедалі частіше з різних джерел  чуємо на адресу Ахметова, Колесни­кова, Ківалова, сепара­тистів. З їхнім приходом Верховну Раду можна ото­чити колючим дротом з автоматниками на вежах і повісити табличку — «зона № 0-ВР». Відтак і вовки будуть цілі (під наглядом і з недоторканністю), і вівці ситі (виконаними пере­двиборними обіцянками дворічної давнини). Сміш­но, якби не було так сум­но.

Для перевірки наведених вище міркувань зроби­мо логічне порівняння у вигляду ще одного варіан­та парламентської біль­шості. ПР, СПУ й КПУ ра-зом мають понад полови­ну мандатів з добрим «хво­стом». До того ж ідеологічно така трійця видається доволі сумісною. Настільки, що навіть не страшно ділити на три. Була б воля Регіонів, то використали б вони в парламенті «за но­міналом» і «п’ять копійок» соціалістів, і «три копійки» комуністів. Проте регіонали «під ковпаком» у нині­шньої влади, тобто у НСНУ, а не в когось іншого. Відтак «переможці» зму­шені будуть йти на братан­ня з «переможеними». Війна дурня — головне маневри.

МІЦНІСТЬ «регіонів» — опора президентства

Слабкість Януковича у тому, що він любитель застосовувати фізичну силу, оскільки іншої немає. Слабкість Ющенка — це те, що він обирає у суперни­ки (на президентські ви­бори) та в соратники (після виборів парламентських) таких слабких діячів, як Янукович, яких можна тріумфально-пафосно пе­ремагати, або ж як «пере­можців» вигідно залучати в союзники. Найбільшим «западлом» для нинішньої влади було б самоусунен­ня «апазиции» від політичної боротьби. Тобто аби вона, визнаючи власну безпорадність і неспро­можність реально змінити ситуацію, звільнила місце для інших — менш грошо­витих, водночас менш ко­румпованих і скомпроме­тованих, а більш ідейних й інтелектуальних політич­них сил. Та це вже зі сфе­ри фантастики. Тим біль­ше, що «авторитети» регі­оналів, йдучи до Верхов­ної Ради, передусім керувалися іншими мотивація­ми, ніж бажанням політич­ної перемоги. Складно передбачити особисту пер­спективу тих, кому ра­ніше обіцяли тюрми. Про­те долю самої Партії регі­онів спрогнозувати не складно. Вона при Ющен­ку виконуватиме функцію Компартії при Кучмі, а після відходу помаранчевого лідера від влади на регіо­налів чекатиме доля ко­муністів. Відтак, намагаю­чись продовжити своє існування, вони підтримуватимуть Ющенка, водно­час критикуючи і навіть проклинаючи його і все «помаранчеве». Та це тільки на словах.

Вибори як джерело народного добробуту

Одні й ті самі слова від виборів до виборів набри­дають, не спрацьовують. Особливо якщо стануться передчасні, тобто достро­кові вибори. Раптом що — таке цілком реальне. Ви думаєте, з якої радості до­зволили партіям та блокам необмежений виборчий фонд? Нехай вони всі яко­мога більше витратяться. Якщо ті, хто все ж потра­пив до парламенту, будуть незговірливими, то можна застосувати цілком легі­тимне й законне «кідалово» — достроковий роз­пуск Верховної Ради. І так повторювати доти, доки або всі партійні гроші не закінчаться, або «народні обранці» не навчаться пра­вильно тиснути на кнопки. Свіжий наочний приклад — як депутати минулого скликання «кинули» тих, кого щойно обрали в ради менші рангом (тільки регіонали «не здали» своїх колег). Мається на увазі скасування депутатської недоторканності депутатів місцевих рад. А для про­ходження туди люди, між іншим, також чимало витратилися.

Загальновідома істина, що передвиборна кампа­нія — це такий період, коли багатії змушені ділитися з народом. Тож аби наш люд став заможнішим, ціл­ком резонно якомога час­тіше проводити всілякі вибори,довибори, перевибори, голосування й переголосування. Такий спосіб видається найдієвішим, аби «піклувальники» вико­нали свої обіцянки «наго­дувати народ».


Ідеал лідера майбутнього

Колись давно наші предки самі запрошували варягів на князювання. Цікава й промовисто-по­вчальна ідеологія став­лення до можновладців — як до найманих праців­ників, покликаних забез­печити народу гідне життя.

Проте вже кілька століть поспіль у нас влада формується за іншим, прямо протилежним прин­ципом, ніж у сиву давни­ну. Непрошені нами кер­маничі самі чимдуж пнуться і змагаються між собою, аби очолити якомога більший загал чи терито­рію задля власної вигоди. Так відбувається тому, що на наших теренах виник величезний надлишок охочих очолювати націю загалом та окремі її тери­торії, галузі, підприємства й підрозділи зокрема. Цей нездоровий ажіотаж спро­воковано тими, які мають себе за «богообраних» і постійно шукають «таку роботу, аби поменше роботи». Як казав з цього приводу герой відомої ко­медії: «Працювати не можу, а от начальником бути можу». Зрозуміло, далеко не всі отакі «робо­тяги» мають хист і здібності справжнього керівника.

Нині фантастичною виглядає ситуація, щоб гро-мада сама просила того чи іншого діяча: прийди, очоль нас, керуй нами — заплатимо тобі сповна і без затримок. Навпаки, звичною до примітивізму є банальна ситуація, коли чималий кагал претен­дентів змагається за дер­жавну «булаву» чи «булав­ки» містечкового розміру. Вони клянутьсябожаться, що ними керує лише лю­бов до народу, якому вони прагнуть допомогти й нічо­го за це для себе не хо­чуть. Ставлення до них самого народу адекватно-природне: або брехуни, або не сповна розуму — думають люди.

Хтось повірив і прого­лосував, сподіваючись на покращення життя. Хтось зробив вигляд, що повірив, і проголосував за того, за керування якого і йому самому перепаде украсти. На минулих президентських виборах попри тиск, адмінресурс, фальсифікації та ін. було чимало таких виборців, які цілком свідо­мо й відверто говорили: «А я голосуватиму за банди­та». «Феномен» Кучми також, на думку багатьох, полягав утому, що «сам крав, але й іншим красти давав».

Відтак ідеал майбут­нього лідера видається таким. Передусім він сам замовляє ціни за свої керівні послуги. Скажімо, стільки-то землі, стільки-то поверховий будинок, тако­го-то класу авто — залежно від рангу керівництва і «запущеності» господар­ства, яке той очолює. Потенційний «батько нації» замовляє статки такого-то рівня для своїх нащадків по таке-то коліно. Водно­час майбутній правитель зобов’язується не забути і про очолюваний ним народ, забезпечуючи йому такий-то рівень проживан­ня протягом такого-то періоду. Ось так — просто, відверто й справедливо.

Олександр НАКАЗНЕНКО
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com