ПРО «ЧЕСНІ» ВИБОРИ, ЛУКАШЕНКА І ПАЦЮКА У ВІДРІ

У суботу, 8 квітня, на­решті відбулася урочиста інавгурація пана Лукашен­ка на посаду президента Республіки Білорусь.

Дар­ма, що лише Росія, Куба й Іран визнали вибори відкритими, чесними і легі­тимними. Дарма, що попри всілякі можливі заляку­вання всесильного адмінресурсу білоруси не побоялися вийти на вулиці, аби мирним протестом засвідчити, що вони не згодні з таким станом ре­чей, коли купка урядовців з «бацькаю» на чолі від­верто, нахабно фальсифі­кують результати чергових виборів у Білорусі.

Не дивно, що біло­руські ЗМІ мовчать з цьо­го приводу, адже, як всім відомо, Республіку Біло­русь навіть з натяжкою важко назвати демократич­ною державою. Однак справжній подив викликає те, що мовчать українські ЗМІ, зважаючи на ситуацію, яка склалася у Мінську одразу після оголошення результатів «чеснихта про­зорих» виборів. Та, на ща­стя, в наш час є такі по­тужні засоби інформації, як інтернет, контролювати який майже неможливо. Лише там білоруси мають можливість відкрито роз­повісти, що насправді відбувається в їхній країні, не ризикуючи «загриміти» за «антидержавну діяль­ність» до буцегарні. Отож маємо невеликий дискурс щодо події, яка передува­ла третій інавгурації пана Лукашенка.

Як вже було зазначе­но, весь білоруський адмін-ресурс не покладаючи рук працював у всіх можливих напрямах, аби результати президентських виборів були «такі як треба». До­ходило навіть до курйозів. 19 березня всім абонен­там найпрестижнішого в Мінську мобільного опе­ратора Velkom прислали SMS такого змісту: «Вече­ром 19 марта 2006 года на Октябрьской площади (центральна площа в Мінську) провокаторы го­товят кровопролитие. Бе­регите свои жизни и здоровье».

Днем раніше по теле­баченню — Білоруське ТВ (головний державний те­леканал) — показали двох заарештованих чоловіків, нібито терористів, яких тренували в Грузії. Вони роз­повіли про свої зловісні плани: крім підриву чоти­рьох шкіл, у їхніх планах було отруєння всієї води у Мінську. Для цього вони збиралися кинути дохло­го пацюка у відро з водою на кілька тижнів, а потім цей гнилий розчин вили­ти в міську мережу водо­постачання. Вочевидь, ніхто не подумав, що таке зізнання, тим більше від «тренованих терористів», виглядає, м’яко кажучи, безглуздо, оскільки в міську мережу водопоста­чання неможливо просто так нічого залити — там все під тиском, і всі спе­ціальні входи контролю­ються відповідними службами. Якщо навіть, що ма­лоймовірно, таке станеть­ся, то про це одразу ж ці самі служби дізнаються. Крім того, головний інже­нер водоканалу у відповідь на стурбовані дзвінки мінчан відповіла: щоб отруїти питну воду в місько­му водоканалі, потрібно зібрати мінімум всю популяцію пацюків Мінська.

В опозиційні партії надходили «листи від доб­розичливців». В одному з них писалося таке:

«В Мінськ підтягнуто всі частини і підрозділи ЗС із обласних районних центрів загальною кіль­кістю до 7,5 тис. чоловік. Всі ОМОНи і підрозділи швидкого реагування, пол­ки міліції чисельністю до 10 тисяч чоловік...

Зі складів МВС вида­ються закуплені в Росії і Україні спеціальні мілі­цейські засоби нелетальної дії: світлозвукові гра­нати «Зоря 1» — 1 тисяча штук; газові гранати «Тай­фун», «Черемшина» і «Си­рень» — 700 штук; патро­ни з гумовими кулями — 2,5 тисячі штук; нові газові гранати «Тайфун М», зара­жені нервово-паралітич­ним газом, що викликає мимовільне випорожнення, — 200 штук».

Погодьтеся, різнома­нітні й винахідливі мето­ди залякування людей проти будь-якого спротиву. Чи не нагадує це вам ситуацію, що склалася в Україні на президентських виборах 2004 року? Вла­да з Лукашенком на чолі чудово розуміла, що біло­руський народ справді збирається вийти на ву­лиці й відстоювати свої права. Вона за всяку ціну хотіла цьому завадити.

І ось, нарешті, вибори. Олександр Лукашенко на­брав 82,6% голосів. На другому місці був опо­зиційні кандидат Олек­сандр Мілінкевич — 6%, заявила голова ЦВК Лідія Єрмошина на прес-конфе­ренції в Мінську. «На третій термін обрано Олександра Григоровича Лукашен­ка», — повідомила вона.

Багато людей у Біло­русі й так вважали, що Лукашенко може набрати більш як 50% голосів, особливо враховуючи, що виступи опозиційних кан­дидатів транслювалися по телебаченню двічі, по півгодини кожен, та й то вони були дуже сильно «порізані». Та, вочевидь, «тричі бацька» такий «роз­клад» не влаштовував. Йому потрібно було показати, що його підтримують близько 80% білорусів. А всі інші? А скільки їх там «тих інших»?

Цікава була позиція офіційної Москви, проте вона особливо не відрізня­лася від оцінки президентських виборів в Україні 2004 року, які, нагадаю, були просто хрестоматій­ними з погляду масштабів фальсифікації. Так, депутат Держдуми РФ Геннадій Селезньов висловив по­див, що опозиційні канди­дати не відправили своїх спостерігачів на виборчі дільниці. Політик зазначив, що вибори в Білорусі відбуваються у «святковій атмосфері», але «акція, яку мають намір здійснити опозиційні кандидати, буде повною провока­цією».

Геннадій Селезньов також цікавився, що гово­ритимуть опозиційні кан­дидати на запланованих акціях, якщо навіть не змогли направити своїх спостерігачів на виборчі дільниці, щоб зафіксувати порушення.

Доцільне зауваження, особливо якщо врахувати, що більшість опозиційних спостерігачів  взагалі  не отримали акредитацію, щоб потрапити на виборчі дільниці, а тих небагатьох, яким все ж таки «пощас­тило» там побувати, ніхто не забороняв звідти виганяти, що й успішно практикувалося.

Так чи інакше, але місія спостерігачів СНД визна­ла президентські вибори в Білорусі вільними, відкритими і транспарентними, заявив відповідальний секретар Співдружності Володимир Рушайло.

Ось що каже дівчина, яка сама була спостерігачем і на власні очі бачила «вільні, відкриті і транспарентні» вибори у «свят­ковій атмосфері». Ім’я її зі зрозумілих причин не ого­лошую.

«Я сама була спостері­гачем. І якби не побачила ту картину, можливо, по­вірила б у правдивість результатів виборів.

Почався підрахунок го­лосів. Нам показали всі урни після того, як бюлетені висипали на стіл. Про­демонстрували, що ящики справді порожні. Підрахо­вували голоси, розклада­ючи бюлетені на купки. Почали з урни достроко­вого голосування — там безсумнівним лідером був діючий президент. Та при підрахунку голосів вияви­лося, що не все так одно­значно.

З того місця, де я сиді­ла, було чудово видно, за кого яка купка. Два стоси росли практично рівномірно — один за Лукашенка, інший — за Мілінкевича. Третій за розміром — за Козуліна, а потім стос «Проти всіх». Найменшим стосом був стос за Гайдукевича. Інші спостерігачі, бачачи все це, почали го­ворити, що другого туру не минути.

Далі — процес упаку­вання бюлетенів. Потім якийсь чоловік ( я навіть не знаю, звідкіля він узявся — голова і його заступник ти­хо сиділи збоку) оголосив нам результати, які шокували навіть самих членів комісії. Лукашенко— 1325, Гайдукевич — 165, Мі­лінкевич — 117, Козулін — 38. Потім він сховав про­токол у портфель і швидко пішов».

Як кажуть у такому разі, без коментарів. Немає підстав вважати, що на інших виборчих дільницях ця си­туація, чи, краще сказати — цей сценарій, якось особ­ливо відрізнявся. Усе про­сто — ви собі рахуйте, як хочете — ми самі знаємо результат... Погодьтеся, аж надто цинічно!

Попри залякування опозиція організувала на центральній площі наме­тове містечко. Та влада, за словами учасників, доду­малася до геніального кроку: ночувати на площі дозволила, а ось виходити в туалет чи за їжею — ні. Люди з околиць приноси­ли мітингувальникам їжу, чай у термосах, але за це їх арештовували на 10-15 діб. Арештовували навіть тих, хто проходив повз Жовтневу площу. Лише за першу добу таким чином забрали понад 100 чо­ловік.

Тим часом Віктор Янукович вже 22 березня по­здоровляв Олександра Лукашенка з перемогою на президентських вибо­рах. Ну що ж, як кажуть ро­сіяни, «свой свояка видит издалека».

24 березня в 03:41 було проведено наліт (інакше й не скажеш) на наметове містечко. Сотні омонівців і міліціонерів вчинили серед ночі по­гром містечка. О 3-й ночі до площі підігнали 20 ма­шин. Міліція оточила всю площу і вивела звідти всіх журналістів. Потім вони затримали кілька сотень людей, які тієї ночі були в містечку, покидали всіх до машин і вивезли в невідо­мому напрямку. На площі залишилися лише роз­громлені намети. Націо­нальні прапори, транспаранти, плакати, теплий одяг — все потоптали чо­бітьми омоновці і міліціо­нери. Трохи згодом від людей, яких вивезли в машинах, надійшла інформація, що проти них було ви­користано якісь спецзасоби — в машини запустили газ білого забарвлення.

А вже 25 березня в центрі Мінська у брутальний спосіб було розігна­но мирну демонстрацію. Влада виставила колосальну кількість омонівців і бійців підрозділів особли­вого призначення проти беззбройних демонст­рантів. Зі слів очевидців, використовували навіть гумові кулі. Також було зафіксовано випадок, коли просто в натовп демонстрантів кинули світлошумову гранату. Точну кількість жертв серед мирних де­монстрантів визначити важко, адже лікарням, куди ті надходили, заборонили надавати інформацію про потерпілих. Родичі, які знаходили своїх близьких, казали, що побитих і травмо­ваних записували з інши­ми діагнозами — загострення виразки, бронхіт та ін. Списків затриманих не було. Міліція і лікарні відмовлялися повідомляти про кількість потерпілих та їхній стан.

Наводимо текст з електронного щоденника пра­цівника однієї з мінських лікарень:

«З чергового відділен­ня лікарні «швидкої допо­моги» повідомили, що до них (приблизно 16:00 — 17:00 години 25 березня) почали привозити людей. Усі сині, з синцями і слідами від ударів. У трьох по­шкоджено хребет. Ще в одного — пошкоджено хребетний стовп, не відчуває ніг.

Доставили шість хлоп­ців з підозрами на відкри­ту черепно-мозкову трав­му. У трьох без рентгену видно, що пошкоджено череп. Усі непритомні.

Привезли дуже багато людей з пошкодженими ребрами. Дві дівчинки років 18-20 — також не­притомні. Швидше за все ЧМТ середньої тяжкості. Носи розбиті. В однієї зламане ребро.

Близько 21:00 приїха­ли люди в чорному, з написами МІЛІЦІЯ на спинах. Почали розпитувати, кого привозили і в якому стані. Одна дівчина прийшла до тями, вони хотіли її одразу ж забрати. Однак лікарі запротестували — мовляв, з такою травмою їй по­трібно лежати. Увірвалися в палату, взяли й через усю лікарню понесли ту дівчину на вулицю. Там посадили в автомобіль і кудись повезли разом з двома хлопцями, які могли ходити.

Весь медперсонал шокований...

Отож, як бачимо, Лукашенку таки справді є що святкувати! За результатами «чесних та прозорих» виборів він вже втретє президент Білорусі. Пре­зидент країни, мову та культуру якої він вже практично знищив. Президент країни, народ якої він розганяв кийками, гранатами і гумовими кулями тільки за те, що вони чи не впер­ше захотіли висловити свою громадянську пози­цію.

Чи довго ще в Білорусі триватиме такий стан речей, сказати важко... Ті­шить лише те, що цього разу білоруський народ попри тотальний тиск і залякування влади не по­боявся відкрито засвідчи­ти своє ставлення до того, що відбувається в їхній країні.

Олексій ЖУПАНСЬКИЙ