НАСКІЛЬКИ СПРАВЖНЄ СВЯТО 8 БЕРЕЗНЯ, або Український жіночий день на противагу міжнародному

Доводилося чути чимало версій походження свята 8 Березня. Ще за радянських, часів чи то жартома, чи то всерйоз говорили, що цього дня Клара Цеткін (Ейснер) стала жінкою. Потім вирішила вписати цю інтимну дату в світову історію, завуалювавши її під день “міжнародної солідарності жіночого пролетаріату”. 8 березня 1910 року на Міжнародній конференції жінок-соціалісток у Копенгагені було вирішено щороку відзначати цей.

Є думка, що ця дата має значно давніше походження. Начебто колись 8 березня вважалося професійним святом єврейських повій. Перша вісімка весни вважалася специфічною сороміцькою символікою.

Інша версія розповідає про ще глибше юдейське коріння святкування цього дня. До того ж одразу двох відомих нам ще з радянських часів дат. 23 лютого за старим (або 8 березня за новим) календарем юдеї знищили 75 тисяч людей, яких вважали своїми ворогами. Відтоді юдеї святкують цей день, називаючи його Пуримом. Після встановлення радянської влади її творці й ідеологи, насамперед Лев Троцький (Бронштейн), під іншим «соусом» нав’язали малограмотному пролетаріату ці дати.

Єдине чого не довелося чути – якихось українських чи слов’янських ознак та коренів святкування 8 березня. Адже природнішим днем зустрічі весни було б, скажімо 1 березня – календарний початок пори року. Або ж 23 березня – день весняного рівнодення.

Попри це радянська влада десятиліттями відзначала 8 березня як жіночу дату. На зло “загниваючому капіталізму” відстоюючи рівноправ’я жінок. Здебільшого воно знаходило своє вираження в роботі жінок з лопатою та відбійним молотком нарівні з чоловіками. Або ж у присутності жінок на тодішніх бутафорських “органах влади”. Натомість помпезність святкування та офіційний вихідний 8 березня були ідеологічно покликані  засвідчити повагу радянської влади до жіноцтва, надавши день відпочинку від ударної фізичної праці.  

У добу кравчуко-кучмізму теж не забули про жіноцтво. Було значно розширено його права. До лопати й молотка додалося право заробляти по всьому світу “індивідуальною жіночою діяльністю”. Або ж незалежно від пори року днями масово торгувати всіляким крамом на ринках, базарах чи просто людних місцях. Відтак продовження традиції святкування 8 березня виглядало цілком резонним.  Водночас жінки помітно втратили досягнуте за радянських часів “гендерне представництво” в органах влади - точна ознака того, що останні почали щось вирішувати.

Судячи з виборчих списків після майбутніх березневих виборів, гендерна ситуація не врівноважиться і за нинішньої влади. Попри те, що у нашому політикумі з’являється дедалі більше жінок-лідерів – себто лідерок. Утім, вони чомусь зовсім не поспішають вирівнювати гендерну ситуацію в парламенті. Не помітно “жіночої солідарності” і в складанні списків претендентів та претенденток на депутатські крісла. Навіть у тих списках, де логічно мало б бути виправлено “гендерну нерівність”.  Натомість лідерки воліють бачити себе в оточенні іншої статі – такого собі слухняно-прирученого “гарему” чоловіків з мандатами.

Утім, не можна сказати, що нинішня влада зовсім забула про жінок. Зовсім ні – день 8 Березня традиційно урочисто-вихідний. До того ж для жінок започатковується ще одне “право” – народжувати якомога більше дітей. Суттєво підвищена грошова допомога за народження дитини – безперечно, важлива і потрібна справа. Проте, сказавши з цього приводу “А”, нова влада наче заклякла з відкритим ротом, безпорадно силкуючись вимовити якусь наступну літеру алфавіту. Бо ж якщо й надалі такими темпами здійснюватиметься решта соціально-економічних обіцянок, проголошених на Майдані, то наші жінки швидко освоять ще одну “професію” – породілей. Займатимуться тим, що народжуватимуть дітей та доглядатимуть за ними протягом року, доки отримуватимуть грошову допомогу. Після чого тих дітей підкидатимуть у дитячі притулки й народжуватимуть нових. Такі випадки вже трапляються.

Торішнє 1 березня стало справді вагомою датою для українського жіноцтва та суспільства загалом. З цього дня на новонароджених почали виплачувати обіцяну на Майдані суттєво збільшену матеріальну допомогу молодим матерям. Ось цю дату можна справді вважати жіночим святом! Цілком доречно було б її відзначати щорічно. Зважаючи на те, що діти і ціни постійно зростають (не збагнеш, що швидше), вшанування жіночого дня 1 березня резонно відзначати щорічним підвищенням розміру грошової допомоги для новонароджених, а також постійним подовженням “вікового цензу” дитини, на яку виплачується допомога – до двох, трьох, п’яти років… Ось так - без банальних “помп” і без вихідного.