Георгій Щокін: «ДУХОВНІСТЬ РОБИТЬ НАЦІЮ НЕПЕРЕМОЖНОЮ»

Відповіді голови Української Консервативної партії на запитання журналістів та учасників регіонального Форуму національно-патріотичних сил у Херсоні

Національну власність, незаконно приватизовану чи просто нахабно вкрадену, необхідно повернути 

— Георгію Васильовичу, якими будуть перші кроки українських консерваторів, коли вони прийдуть до влади? Бодай у найголовніших сферах українського буття…

— Насамперед потрібен  закон про  українську державотворчу націю, треба законодавчо затвердити довготермінову програму її захисту. Чому?  Бо, наприклад, вилучення з паспортів графи «національність» дуже небезпечне для самого існування української титульної нації, оскільки з часом може постати питання про те, що  господарями надр, землі, інших природних багатств України стануть неукраїнці. Тому такий Закон конче необхідний. Необхідно також  реалізувати гасло, під яким ми разом з вами виходили на Майдан: «Бандити повинні сидіти в тюрмах!», повернути в національну власність усе, що було незаконно приватизовано або просто нахабно вкрадено.

Щодо сільського господарства, то його треба відроджувати через державне кредитування, змінювати банківську систему, яка має бути тільки національною і жодним чином не залежати від федеральної резервної системи Сполучених Штатів Америки чи банків, розміщених у Росії. Має відбутися військова реформа, основною ланкою якої є відновлення військового козацького стану — своєрідного кадрового резервуару для підготовки українських військовиків.

Серед першочергових завдань — також адміністративно-територіальна реформа, метою якої є повернення до наших історичних витоків, тобто до земель ще часів Київської Русі, де формувалися прадавні археологічні культури. Бо кожний субетнос може гармонійно розвиватися тільки в притаманній йому природній ніші. Вона ж зумовлює й особливості матеріального виробництва: вирощування хліборобських культур, видобуток тих чи інших корисних копалин чи, скажімо, розвій народних промислів…

Для вирішення нагальних сучасних проблем кожної галузі суспільного життя у нас є свої напрацювання, які ми маємо впроваджувати в життя через Верховну Раду.

Піраміда влади має бути українською

Однак головне нині — українізувати владу. Бо жодна з цих досить грунтовних реформ (а  до розробки їх було залучено чимало досвідчених фахівців-науковців) не може бути реалізована за умов чужинської антинародної влади. Якби вона не була антинародною, щороку 500 000 українців не зникли б  з теренів своєї Вітчизни. Тому ще не можемо говорити про весь спектр розбудови суспільства. Візьмемо  найважливішу ланку цього ланцюжка — владу. Якщо ми її — законодавчо — українізуємо, то зможемо обрати український уряд. А відтак змінити ситуацію й на рівні областей, міст, містечок, районів. У такий спосіб побудуємо українську піраміду влади, в якій українці посядуть провідні місця. Бо ніхто, крім українців, не може бути відповідальним за стан справ у державі, за розвиток України.

Український народ може конкурувати з будь-яким народом світу в будь-якій сфері буття

— Як ви ставитеся до таких наддержавних утворень, як ЄЕП, ЄЕС, НАТО?

— Однозначно проти. Проти  ЄЕП. Проти ЄЕС. Проти НАТО. Проти будь-яких міждержавних структур, які мають наддержавні органи управління. Ми конституційно визначилися, що Україна має позаблоковий статус, то необхідно цього й дотримуватися, не поспішати у жоден з цих блоків. Тобто можна співпрацювати з ними, але в жодному разі не допустити вступу України в якесь нове тоталітарне об’єднання. Лише п’ятнадцятий рік, як ми незалежні. І що -  зрадити власній незалежності й стрімголов бігти в якесь із названих вами тоталітарних об’єднань? Україна — самодостатня. Український народ може конкурувати в будь-яких галузях людської діяльності з будь-яким іншим народом світу. Нам треба торувати свій, суто український шлях. А здаватися в полон НАТО чи ЄЕП на чолі з Росією — це, безперечно, не шлях національного розвитку.

У політику пішли, щоб захистити право українських дітей на освіту…

— Свого часу вам поталанило заснувати Міжрегіональну Академію управління персоналом, відому нині в цілому світі, а не лише в Україні. Тож, здавалося б, навіщо було йти в політику?

— Нині, на жаль, виникла така  вкрай парадоксальна, якщо не сказати — драматична, ситуація в Україні, коли українські недержавні вищі навчальні заклади починають … знищувати. Там, де є щось українське, сприймається українською псевдоелітою як вороже. Тому навіть створення Української Консервативної партії — один із своєрідних засобів захисту дітей, які нині навчаються — і не тільки в МАУП, а й в інших вищих навчальних закладах. Необхідно протриматися, доки вони підростуть і прийдуть нам на зміну… За такої ситуації нам, науковцям-освітянам, довелося взяти на себе зовсім не властиві функції й піти в політику.

Розпорошити Україну не вдалося, але…

— Хочу запитати про адміністративно-територіальну реформу, яку так активно почав здійснювати Безсмертний…

— Я вже критикував його, і ще раз говорити про нього — чи не забагато честі? Однак скажу: затіяна ним реформа — з погляду управління — це безглуздя. Безсмертний і Рибачук з його євроінтеграцією —  віце-прем’єри без портфелів. Буває хіба що міністр без портфеля, і то на дуже незначний час, а це  віце-прем’єри без міністерств, без відомств, сама  посада… Пригадую, на одній з прес-конференцій на телебаченні журналіст запитав його: «А навіщо адміністративна реформа?»  А той напустив на себе важнецький вигляд: «Ви розумієте, усі великі державні реформатори увійшли в історію лише завдяки адміністративній реформі». Не  потреба українського буття ним рухає - лише амбітне бажання ввійти в історію автором адміністративно-територіальної реформи. До того ж, наскільки я зрозумів, Безсмертний і Ко намагалися втілити в Україні модель часів … великої масонської революції у Франції - мовляв, ми займаємо таку саму площу, як і ця країна. Така, з дозволу сказати, реформа поділила б Україну на маленькі округ, розпорошила б її на атомізовані осередки, якими можна керувати згідно з теорією керованого хаосу, про яку міг би довго й предметно розповідати мій колега  Микола Сенченко.

…нами керують невігласи й себелюбці

Що ж до справжньої адміністративно-територіальної реформи, то треба зазначити, що області за радянських часів «нарізано» доволі штучно. Скажімо так: партією «для успішного управління». А природно — за принципом того, наприклад, як з’явилися перші відомі археологічні культури — черняхівська, зарубинецька та ін. Люди, які й донині живуть на цій землі, найбільш відповідають цьому ландшафту. Звідси випливає той чи інший вид виробництва, найпритаманніший цій людності.  Потім — Київська Русь. Її князівства пролягали переважно на землях, які об’єднували певний субетнос з довкіллям. Мешканці цих земель входили до єдиного українського етносу. Однак кожен етнос мав свої  відмінності, особливості. Таких територіальних округів як історичних земель не може бути більш як 10 - 12. Це природний поділ, найдоцільніший з погляду управління країною, а не задля того, щоб Безсмертний увійшов в історію. Навіщо це йому - він і так Безсмертний?  

Скажу в цьому зв’язку про  призначення  на високі державні посади людей відверто примітивних. Маю на увазі нинішній склад уряду. У нас в Академії нині приблизно п’ятдесят з половиною тисяч студентів  і п’ять тисяч співробітників. Дві третини цього складу уряду я ніколи б не запросив до керівництва Академією, в якій лише близько шістдесяти тисяч людей. А урядовці намагаються керувати сорока семи мільйонами наших співвітчизників. Це просто жах. 

Держави, які багато нагрішили, неминуче зникатимуть

— Георгію Васильовичу, яке Ваше ставлення до Болонського процесу? Що це, скажіть, за освіта, коли чимало студентів не знають речей засадничих, натомість вивчають лише якісь вузькі предмети, не обтяжуючи себе знаннями, без яких важко почуватися інтелігентною людиною?

— Я  з вами цілком згоден. Це питання консерватизму.  Тобто консерватизм, крім багато чого іншого,  — це заглиблення в історію, у часи виникнення людності, націй, Всесвіту. Ми хочемо зберегти цю пам’ять від витоків до сьогодення. А через систему освіти, про яку ви говорите, нам   маємо освіту, що дає знання лише в якійсь окремій галузі діяльності. Наприклад - у торгівлі. І все! Зі студента роблять лише торговця. Чи маркетолога на підприємстві. Чи менеджера вузької спеціалізації. У нас ніколи такої освіти не було - була освіта фундаментальна. Усе, що є в неї позитивного (а це якраз і має щонайтісніший стосунок до консервативної ідеології), необхідно від неї взяти. А починати необхідно з того, щоб кожна людина мала світоглядну модель розвитку, щоб вона знала, яке місце посідає Україна в Європі, Євразії, світі; за якими законами розвиваються суспільства; які закони соціального управління; що можна очікувати від тієї чи іншої моделі розвитку суспільства - наприклад, американського. Для мене жодної таємниці нема, що це живий покійник, який до пори лякає всіх на своєму шляху. Переконаний, що ще на пам’яті нашого покоління цієї імперії не буде - вона повністю повторить шлях колишнього СРСР. І мені зараз часом смішно, коли високопоставлені представники України тремтять зі страху перед послом США, який намагається вказувати, як тут діяти, що впроваджувати… Люди не вірять і не розуміють, що й найбільші держави, особливо такі многогрішні, неминуче зникнуть. Чимало дослідників, футурологів передбачають, що Сполученим Штатам Америки залишилося якихось 10 - 15 років. Нам треба своє будувати. Ми природні— тож і вічні. СРСР була штучною імперією. Як і Америка. Як і Європейський Союз. У  СРСР витворювали (незалежно від того, хто ти - казах, узбек ти чи українець) якусь химерну «спільність» — радянський народ. В Америці, де свого часу було вісімнадцять мільйонів індіанців, нині залишилося три мільйони. П’ятнадцять мільйонів «аборигенів» просто знищили, загнали у резервації і показують їх тепер туристам. Решта індіанців «стали» американцями. Те саме чиниться в Європі. Там ви не іспанець, не португалець, не італієць, там ви — європеєць! Скажіть, де є така нація, що це за народ?

Романо-германський світ відходить у минуле, настає доба слов’янського суперетносу

Якщо виходити із законів суспільного розвитку, в Європі існує три суперетноси: германський, романський і слов’янський. Романо-германський світ відходить у минуле, настає доба світу слов’янського. А всередині його осередям духовності завжди була і буде Україна. Повторюю: так було завше, незалежно від того, була на її теренах держава чи не була. Українство в усі часи зберігало в собі духовність,  світло і Богоносність. Ще від доби Кам’яної Могили. Це, якщо хочете, і є консерватизм. Бо на відміну від лібералізму, який над усе ставить економічні, матеріальні  цінності, і на відміну від соціалізму, який ставить передусім політичні цінності, владу, ми  віддаємо перевагу цінностям духовним. Відроджуючи духовність у кожному з нас,  духовність всієї нації, ми робимо її непереможною. Ми її робимо великою.

Тому ми завжди виступали і виступаємо  проти вождизму в партії. Тому й їздимо гуртом, усією першою п’ятіркою. Для нас не важливо, хто очолюватиме партію -  головне, щоб природна ідея українського консерватизму, національної віри в свою перемогу поширювалася серед якомога більшої кількості українців, щоб люди прокинулися.  Ми ж реально й свідомо ризикуємо життям, про що свідчить і напад на мене минулого року, розслідування якого і досі не дало результатів. Григорій Іванович Мусієнко теж сповна це відчув. Ми щодня ризикуємо життям,  свободою, родинами, спокоєм і благополуччям. Та не зупиняємося на обраному шляху, прагнемо, щоб за нами йшло якомога більше людей. Щоразу їдемо в той чи інший регіон, аби розповісти співвітчизникам, що відбувається в країні та світі насправді, що нас очікує попереду. Не можу сказати, що слово наше доходить до всіх. Причиною цього, зокрема, є інформаційна блокада навколо Української Консервативної партії. Однак ми не розчаровуємося, не  втрачаємо віри й духу. Бо розуміємо: це процес поступовий. Настане час — і накотиться хвиля, яку не спинити. Україна постане як одна людина — Богосяйна, Богоносна, духовно наснажена і, безумовно, посяде одне з провідних місць у світі. Не за рахунок агресії чи приниження інших етносів, а лише завдяки своїй внутрішній силі, незнищенній духовності.

— Як ви збираєтеся  українізувати всі ланки влади з Верховною Радою включно і де подінете євреїв, яких, на вашу думку,  у владі непропорційно багато?

— Як її українізувати? Якщо є 78 відсотків етнічних українців, то хочемо, аби на всіх, а не тільки на верхніх,  щаблях соціальної піраміди були українці. Куди дівати євреїв? Та нікуди не дівати. Вони нині становлять 0, 2% населення України – тож хай займають відповідно до цього відсотка своє місце. І не тільки згори, не тільки при владі, а й у шахті, на полі й підприємстві — всюди, де є українські люди.

Я  — українець російського походження в третьому поколінні, мій син — в четвертому…

— Вот вы говорите: «Украина для украинцев». А как же Крым? И если у меня фамилия далеко не украинская, то, получается, я не могу получить место в органах власти?

—Треба відчувати самоідентифікацію: ким ви себе вважаєте? Я, наприклад, українець російського походження в третьому поколінні, починаючи з моїх дідів та бабусь. Вони жили  і вже вмерли в Україні… Мій син — уже в четвертому поколінні українець російського походження. Я себе ідентифікую з українством, але не можу сказати: «Я етнічний українець». Я — українець російського походження. Діди мої з Курщини, яка споконвіку була українською. Як і Білгородщина, і Орловщина, як частина Воронежчини. Тому тут, повторюю,  проблема в самоідентифікації. Мені здається, що більшість людей в Україні себе самоідентифікують як українців. Нехай ця людина буде й українцем єврейського походження. Людина ж не винна, що вона від народження належить до тієї чи іншої нації. Коли ти живеш серед українства, коли ти отримав освіту в Україні, їв український хліб, коли тебе виховали українці, то як ти можеш зневажливо чи вороже ставитися до них?  Хіба їх можна постійно ошукувати, експлуатувати, видирати те, що тобі зовсім не належить. Безумовно, такі люди-здирники  нам не потрібні, навіть якщо вони етнічні українці.

Віра: будемо дотримуватися своєї!

— Як ви ставитеся до християнської протестантської церкви адвентистів сьомого дня і чи не стоять за нею представники організованого єврейства?

— Віру кожен обирає сам… Ще в 55 році після Різдва Христового Андрій Первозванний благословив наш український люд на Православ’я. Однак у жодному разі ми не можемо дистанціюватися від носіїв прадавньої  дохристиянської віри, яка існувала на наших теренах. Ми, носії українства, увібрали якраз ці три віри: прадавня традиційна віра та її продовження у вигляді християнського православ’я і частинка католицизму як грецького обряду. Через те якби держава надавала підтримку саме цим, природно притаманним нам, релігіям, то у нас не виникала б величезна проблема у зв’язку з  появою сект, проповідників, які невідомо які цінності насправді сповідують. Наша віра провірена впродовж тисячі років - якщо йдеться про християнство. А якщо про віру прадавню, віру наших далеких пращурів, то — упродовж кількох тисячоліть.  Тож навіщо нам міняти віру своїх попередників? Будемо дотримуватися своєї!

 

       Записав
Олександр КАВУНЕНКО