Д0ВКОЛООСВІТНІ ПРИГОДИ УКРАЇНЦІВ У РОСІЇ

Міністерство освіти України витра­тило чимало зусиль, розсилаючи ли­сти про незаконність діяльності навчально-консультаційних центрів МАУП у багатьох країнах.

У резуль­таті цієї бурхливої діяльності «міністерських освітян» непорозумін­ня й проблеми, незважаючи на чинні угоди про взаємне визнання дипломів, спіткали не лише випускників філій МАУП у Болгарії, Польщі та Чехії, а й сягли найдальших куточків Росії, де тотальні перевірки перешкоджають діяльності центрів Академії на Камчатці, в Ямало-Ненецькому автоном­ному окрузі у Новому-Уренгої та Тюмені. Про проблеми українських освітян у Росії та перспективи розвитку мережі філій МАУП на території тради­ційно братньої держави намагався розібратися у Москві заступник гене­рального директора Міжнародного Відкритого Університету Ігор МАЛЕНЬКИЙ.

С.КОЛАБШ - зас­тупник керівника Феде­ральної служби нагляду у сфері освіти та науки Міністерства освіти РФ.

— Почати, напевно, потрібно з того, що МАУП нині є не лише першим українським ВНЗ, який намагається розгорнути діяльність своїх філій у Росії, а й взагалі єдиним іноземним навчальним закладом, що виявляє бажання закон­ним чином провадити тут свою діяльність. Однак діяльність навчально-консультативних центрів МАУП у Росії нині пере­буває поза межами правового поля, як і діяльність філій російських ВНЗ у Криму та на Східній Україні. У межах чинного законодавства МАУП може відкривати на тери­торії Росії представництва без права провадження
навчальної діяльності, обмежуючись консуль­тативними функціями за участі викладачів цен­трального ВНЗ.

Виправити ситуацію може затвердження Кабміном України «Міжуря-дової угоди про створення та функціонування філій вищих навчальних закладів України на території РФ та філій ВНЗ РФ на території України», підписаної віце-прем’єрміністрами з гуманітар­ної політики України та РФ ще 28.01.2003 р. й затвердженої урядом РФ 20.05.2003 p. Кабінет Міністрів України цього досі не зробив. Таке враження, що уряди України, зайняті з середини 2003 року здебільшого внутрішньо-політичними процесами, просто не знаходять часу для еле­ментарних законодавчих дій, які легалізували б діяльність філій відомих в обох країнах ВНЗ, у яких навчаються тисячі людей. На нашу думку, з будь-яких міркувань, включаючи й політичні, легітимна здорова конкуренція на територіях обох сусідніх країн, безперечно, краща за постійні проблеми, що виникають в освітян та випускників через неврегульованість правового поля, чого не дотримується саме українська сторона.

Т.КОЛОМІЄЦЬ -«українка російського по­ходження» (нар. у Москві, хоч батьки родом з Полтавщини), викладач кількох Московських ВНЗ у галузі основ бізнесу та управління персоналом, автор багатьох підручників та наукових праць.

— Намагання МАУП створити мережу філій у Росії можна лише вітати, хоча б з тієї простої причини, що у Росії нині більш-менш постійно працює кілька мільйонів українців. Значна їх частина — молоді люди, яким так чи інакше потрібно здобувати освіту, і дуже добре, що вони матимуть можливість отримувати її у філіях українських ВНЗ. До цього варто додати ще багато мільйонів   людей, які відчувають свою спорідненість з Україною і досить компактно проживають у Нечорноземній зоні, на Півдні Росії, в Приураллі й Забайкаллі, щоб зрозуміти, що попит на освітні послуги україн­ських ВНЗ у Росії досить значний. Інша річ, яким змістом МАУП збирається наповнювати освіту, яку молодь з українськими коренями здобуватиме в російських філіях. Важливо, щоб ця освіта відзначалася сучасним рівнем наукових досягнень у сфері управління персоналом й менеджменту, основ бізнесу чи інших спеціальностей, які здобуватиме у цих філіях найактивніша і найперспективніша час­тина молоді, бо виїздить на роботу у сусідню країну саме ця категорія людей.

Зі свого боку російські вчені та викладачі, бага-то з яких не забули своє українське коріння, го­тові всіляко допомагати у цьому, сприяти повноці­нному наповненню ос­вітнього процесу, хоча б тому, що особисто мені та й, напевно, багатьом моїм колегам приємно допомагати тим, хто на досить насиченому рос­ійському освітянському ринку намагається зайняти активну позицію, не полишаючи без уваги своїх співгромадян та вихідців з України.

О.ЩИПУЧОВ - ко­лишній спортсмен, май­стер спорту міжнародного класу із самбо та вільної боротьби, голова Фонду підтримки спорту, мистецтва та культури.

— Я, напевне, не скажу нічого нового, якщо стверджуватиму, що культура та освіта — якраз та сфера людської діяль­ності, яка потребує най-тіснішої співпраці. З МАУП, на мою думку, ми могли б успішно співпрацювати в освітній сфері. У тому ж Підмосков’ї працює дуже багато україн­ців, а у багатьох містах з населенням від 300 до 500 тис. не лише під Москвою, де працює близько мільйона українців, а й у Нечорноземній зоні, Во­ронезькій, звідки я ро­дом, Курській, Тамбов­ській, Липецькій та інших областях   часто   немає жодного ВНЗ. А на Півдні Росії, на мою думку, ринок освітніх послуг українських навчальних закладів взагалі необме­жений. Чому б МАУП не допомогти своїм земля­кам здобувати заочну освіту, доки вони тут працюють. За такого розвитку подій видається цілком можливим створити асо­ціацію регіональних філій МАУП з умовною на­звою, скажімо, «Акаде­мія», яка змогла б централізовано й комплексно вирішувати проблеми розвитку й наповнення су-часним змістом всієї ме­режі представництв.

Між нашими політиками весь час виникають якісь непорозуміння, втручання у виборчі про­цеси, газові війни й афери тощо, але простим людям від цього немає жодної користі. Тому можна тільки вітати ваше намагання принести конкретну практичну ко­ристь своїм землякам та виходцям з України, до­помагаючи їм здобувати сучасну освіту. Ми по­винні співпрацювати у сфері культури, освіти й спорту, незважаючи на витівки зайнятих своїми інтересами політиків і відвертих ворогів, які зно­ву намагаються вимурувати стіну непорозуміння між нашими народами, зомбуючи російських лю­дей з телеекранів ство­ренням образу «нахабно­го хохла», який краде з російської труби газ і намагається вступити до НАТО, чи, навпаки, українців образом російського п’яного дядька з імперським нафтогазовим пужалном. Співпраця в культурі, спорті й освіті невпинно зніматиме ці суперечності, зближуючи простих людей обох країн. З практичного погляду я порадив би вам вклю­чити до списку своїх спе­ціальностей фахівців у галузі мистецтва й антикваріату, яких нині не готує жоден російський ВНЗ. Наш фонд активно займається справою повер­нення в Росію художніх цінностей, вивезених з її території. У цьому сенсі підписано низку угод з багатьма країнами, зокре­ма й з Україною, відпрацьовуються механізми податкового заохочуван­ня організацій, що сприяють поверненню таких цінностей, практика аукціонного продажу таких цінностей задля акумулювання коштів на благодійні програми нашого фонду. Гадаю, нині в Росії залишилося немало художніх цінностей, кар­тин, книжок, творів мистецтва, свого часу вивезе­них з України. Тож не бачу жодних перешкод для започаткування співпраці у цій галузі. І взагалі, від слів про співпрацю давно пора пе­реходити до конкретних справ, реально зміцнюю­чи взаєморозуміння між нашими народами.

В.ВЕРИПН — коорди-натор культурно-освітніх програм ООН та ЮНЕС-КО у Росії.

— Насправді сфери нашої можливої співпраці в галузі культури та освіти важко навіть перерахувати. Однією з них може бути нова програма «Діалог культур», яку ми тільки-но збираємося впроваджувати у російських ВНЗ. Вона полягати-ме в спільних семінарах та студентських роботах представників різних на-вчальних закладів РФ зі студентами Казані, Даге­стану, міст з переважно мусульманським насе­ленням.

Гадаю, ми могли б спільно запровадити цю програму і в Україні, де є для цього відповідний грунт для спілкування студентів МАУП — скажімо, з Галичини чи Донбасу —  з кримськотатарськими студентами та ін. Загалом виробити спільну програму в ос­вітній галузі чи культурі й мистецтві не проблема. Для цього потрібно лише більше спілкуватися і більше знати один одного, щоб не виходило так, що два слов’янські народи, які споконвіку живуть по сусідству, чи представники різних віроспові­дань, які живуть в одній країні, знають одне про одного набагато менше, ніж про індіанців Американського континенту.

А.НИРКО - украї­нець, виходець з Одеської області. Член наглядової ради слов’янських това-риств Естонії. Генераль-ний директор ВАТ «Захід-ний Митний Термінальний Комплекс».

— Гадаю, і в Росії, і в Естонії, і в інших країнах Балтії знайдуться люди, здатні допогти МАУП у створенні філій. Однак освіта в МАУП, окрім суто технологічних новинок із запровадження дистанційної чи заочної форми навчання, повин­на вирізнятися серед інших ВНЗ передусім змістом, зокрема новими спеціальностями. Однією з них може бути економічний консалтинг і логі­стика, які мали б сприйматися як комплексні наукові дисципліни. Не рутинна купівля-продаж або доставка певного товару з пункта А до пункта Б, а спеціальність, яка вчила б, як з найменшими витратами створити опти­мальний виробничо-споживчий комплекс, максимально використавши для цього всі природні, виробничі, технологічні й людські ресурси кожного конкретного регіону.

За такої спеціальності, якісного навчання і практичної підготовки студентів МАУП не мала б конкурентів у підготовці кадрів у сфері управління персоналом не лише в Росії і Балтії, а й у Європі.

Р.СИЧОВ — доктор медичних наук, гранд-док-тор філософії, віце-президент Академії проблем безпеки, оборони та пра­вопорядку, голова постійно діючого конгресу «Екологія і діти», проректор з міжнародних зв’язків Краснодарської медичної академії (Анапа).

— З 29 травня до 2 червня цього року в Анапі буде проведено вже третє щорічне засідання Кон­гресу «Екологія і діти», до участі в якому я запро­шую й МАУП, бо екологію ми розуміємо комплексно — як природно-соціальне середовище, в якому ростуть і навчаються наші діти, майбутні громадяни наших країн, які ми намагаємося зро­бити кращими й придатнішими до здорового й демократичного життя. Наша мета — привабити найкращих наших і зарубіжних вчених для науко­вого вирішення цієї проблеми, тим більше, що актуальність та гострота цієї проблематики щороку зростає, а спеціалістів з екології готують не так і багато російських ВНЗ. Гадаю, запровадження такої спеціальності значно збагатило б науковий та навчальний потенціал МАУП. А підвищення освітнього і наукового рівня кожної країни незмінно збільшує економічний потенціал. Що більше у наших державах буде справжніх спеціалістів і вчених, то швидше закінчаться наші негаразди й краще житимуть народи.

Л.КОСТЮКЕВИЧ -українка, народилася і більше 20 років прожила на Донеччині, англійський філолог та перекладач художньої літератури, директор Московського навчально-консультативного цент-ру МАУП.

— Я задоволена, що можу принести користь своїй батьківщині. Потрапивши до Москви, я почала будувати якісь осо­бисті проекти, основним з яких стало створення навчально-консультацій­ного центру МАУП. На цей проект уже покладе­но три роки, хоча досі ми маємо більше проблем, ніж успіхів, в основному через те, що дуже багато чого залежить не від нас з вами, а від загальної атмосфери непростих відносин між нашими державами. Як на мене, тільки особистісний чинник може змінити ситуацію на краще. Я багато років пропрацювала на кафедрі іноземних мов, психології й педагогіки, захистила кандидатську дисертацію у Донецьку і погодилася очолити про­ект створення філії МАУП у Москві, бо сам факт появи такої філії «під боком у Кремля» — сміливий крок, який свідчить про активну й наступальну позицію Ака-демії. І якщо ми зможе­мо внести свою частку у справу наближення й порозуміння наших народів і нашої молоді, це прине­се ні з чим не порівнюване вдоволення.

Моя донька, яка виїхала з Донбасу ще майже дитиною, зараз видає дві книжки віршів, де пише про Україну, Донбас, те­рикони, Слов’яногірські монастирі та заходи сонця над степом. Відчуття батьківщини нікуди з часом, прожитим поза рідною землею, не зни­кає. Мабуть, таки має сенс криворізький вчений Василь Чумаченко, коли стверджує, що людина, яка прагне почуватися в гармонії з довкіллям і космосом, має жити там, де народилася, бо зі своїм народженням вона пере­бирає енергетику своєї землі. У Москві ми ство­рили донецьке земляцтво з півтора десятка ко­лишніх міністрів, діячів науки і культури, які на-магаються сприяти налагодженнню стабільного взаєморозуміння між нашими державами.

Мені імпонує в МАУП, що, створюючи мережі навчально-кон­сультативних центрів та філій на території Росії, вона допомагає молоді отримати якісну освіту й не втратити зв’язку зі своєю батьківщиною. Як на мене, це дуже дипломатична, політична і лю­дяна справа. Особисто я навіть зараз дуже хотіла б повернутися і жити в Україні. Однак це неможливо, бо мої діти уже пустили корені в Москві, та й надто багато останнім часом з’явилося всіляких міфів та бюрократичної тяганини, кордонів і митниць, що роз’єднують ко­лись єдину країну. Однак саме у зрілому віці розумієш, що нічого в світі не приносить більшого вдо­волення, ніж реальні справи, якими ми може­мо повернути свої борги рідній землі.