Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

«ПОМАРАНЧЕВІ» Й «ПОРА!» — «П’ЯТА КОЛОНА» США?!

Здійснити аналіз «оксамитової» революції нас змусив інциндент, який стався 19 липня 2005 року біля входу до Державного Комітету телерадіомовлення з участю «Пори». З 9-ої години на п’ятому поверсі приміщення комітету мало відбутися засідання експертної ради з питань визначення переліку книжок, які потрібно включити до програми «Українська книга», що мала державну підтримку. Проте експертів, до складу яких входять такі поважні люди, як народний депутат, Герой України Борис Олійник, поет Микола Луків, директор Інституту рукописів Любов Дубровіна та ін., не пустили в приміщення представники якоїсь «Пори». Не дивуйтеся, якщо тепер ця організація не пускатиме вас до власної квартири.

Суть їхніх претензій полягає в тому, що голова комітету І.Чиж не передав приміщення Комітету Держтелерадіомовлення Національній Раді з питань телебачення та радіомовлення. Проте справа не в приміщенні. А в тім, чому ця організація так безцеремонно діє на теренах України і хто за нею стоїть?

Я вже писав про те, що в нашій державі немає української влади, а є колоніальна адміністрація. Дії «Пори» — цьому підтвердження. Нахабність її членів не викликає сумніву, що вона добре фінансується різними «неурядовими організаціями», яких в нашій країні тисяча.

Якщо уважно розглянути роботу західних фондів та інших грантодавців в Україні, то на сьогодні за їхньої підтримки офіційно діє: 421 фонд з міжнародним статусом, 399 міжнародних організацій, що працюють з «третім сектором», 179 структурних підрозділів іноземних недержавних організацій. Яка ще країна в світі має відкриті кордони і владу, яка не рахується із законами? Чи могла б якась організація у США, фінансована українським чи іншим закордонним фондом, так нахабно поводитися в Америці, як поводиться «Пора!» в Україні? Захотіли - й не пустили на роботу державних службовців. Міліція, яка мала б зупинити незаконні дії «Пори», не заважала їй творити беззаконня. Чому це відбувається? Чи не тому, що завдяки цій організації сучасна влада прийшла до влади? А може, тому, що така вказівка надійшла від посла США Хербста?

Латентні товариства суттєво впливають на національні вибори і політику, але разом з тим є напрочуд недоступними для будь-яких досліджень - і урядовим організаціям, і засобам масової інформації. Візьміть таку латентну організацію, як Бнай Брит, зареєстровану в Україні, що має свого керівника, але ми не знаємо про мету її існування. Мін’юст довідок не дає. Сама ж організація мовчить.

Нині відомо, що кінцева мета всіх таємних товариств – створення єдиного світового уряду з постійним централізованим соціальним контролем і втратою всіма країнами національного суверенітету. Чи не час такій поважній організації, як Служба безпеки України зацікавитися організаціями, які мають намір захопити владу? Ця мета стає дедалі реальнішою, завдяки зростаючому корпоративному і фінансовому контролю над урядами й економікою окремих країн. Звідси й намагання запровадити нові пластикові паспорти, ліквідувати позначку про національність у паспортах українських громадян, тотальне присвоєння ідентифікаційних кодів.

Семуель Бергер, радник з Національної безпеки колишнього президента США Клінтона і постійний учасник зустрічей Більдерберзького клубу, розкрив справжню мету латентних товариств. На одній із зустрічей в Інституті Брукінгса він заявив: «Глобалізація процесів прискорення економічної, технологічної, культурної і політичної інтеграції не ставить проблеми вибору. Це факт, що відбувся. Це подія, що відбувається у світі, хочемо ми того, чи ні».

Нині тільки на території США більш як 40 000 фондів, які не обкладають податками. Усі вони сприяють планам таємних товариств у питаннях глобалізації й централізації уряду.

«Оксамитові революції»

Розглядаючи сценарії зміни влади в Югославії, Грузії, Україні й Киргизії, варто поставити під сумнів сам термін «революція» для означення таких процесів. Головний аргумент на користь цієї обставини - цілковита схожість «революційних» технологій, застосованих у названих вище країнах. Це свідчення того, що в кожному випадку «революція» була нав’язана зовнішніми силами, а не є наслідком глибоких економічних і соціально-політичних процесів. Цілком ймовірно, що така технологія «оксамитової» революції незабаром буде застосовано й у США.

Словом, «оксамитові» революції на відміну від справжніх революцій мають екзогенний (породжений зовнішнім впливом), а не енодогенний (породжений внутрішіми силами) характер. Про це свідчить і той факт, що в жодній з країн, де відбулися «революції», зокрема й в Україні, не сталося і не передбачається глибоких трансформацій політичної та економічної систем.

Відбувається ротація верхівки псевдо- і ксеноліти, в ході якої окремі представники колишньої влади змушені залишати країну, бо не вписуються в рамки діянь нової влади. Розмови про колишню «бандитську» владу поступово вщухають, а єврейські олігархи знаходять чи купують для себе «новий дах». Наприклад, Гіршфельд сховався за спину спікера Литвина, Фельдман увійшов у «блок Юлії Тимошенко», а Юхим Звягільський – у «Партію регіонів». І це досить логічно, бо більшість членів нової влади непогано почувалася й за старої влади. Так, віце-прем’єр уряду з адміністративно-територіальної реформи Роман Безсмертний був одним з найревніших прибічників Леоніда Кучми, п’ять років пропрацював представником президента в парламенті. Чи Олександр Зінченко, призначений державним секретарем президента і керівником секретаріату президента, який вісім років був членом СДПУ(О), зокрема й першим заступником голови Віктора Медведчука – керівника Адміністрації Президента Кучми. Цей список можна продовжити.

Яка технологія так званих революцій?

Вона складається з трьох етапів.

На першому етапі в передвиборний період єдиний кандидат від «опозиції», використовуючи молодіжні організації і незадоволення владою, завершує передвиборний марафон, чекаючи результатів виборів і постійно наголошуючи, що голосування буде сфальсифіковано. Цей етап є одним з головних, бо «революція» ніколи не відбудеться там, де люди задоволені своїм життям, діючою владою і президентом країни.

Тут же розпочинається активна дія другого етапу, що включає Exit Polls, паралельний підрахунок голосів і активізацію міжнародних спостерігачів.

На третьому етапі після голосування не на користь «опозиції» затримується оприлюднення результатів голосування, на вулицях відбуваються мирні акції протесту, західні політики роблять усе можливе для підтримки лідера «опозиції».

Усі ці етапи ми спостерігали в повному обсязі під час виборів президента України наприкінці позаминулого року. Якщо додати до цього низький рівень життя основної маси населення, судимість прем’єра, головного суперника лідера «опозиції» і купівлю майже за безцінь зятем Кучми Криворіжсталі, то стане зрозумілим корегування результатів виборів на користь опозиції і зміна влади.

А хто замовник?

Не скидаючи з рахунків енодогенні чинники, про які йшлося вище, пріоритет у розгляді «революцій» потрібно все ж таки надавати екзогенним чинникам – зовнішним силам. Такими зовнішніми силами є Сполучені Штати Америки. Це підтверджується багатьма фактами активного впливу цієї країни на внутрішню політику держав, де відбулися «оксамитові» революції.

Перед другим туром президентських виборів в Україні президент США Джордж Буш, виявляючи особливу зацікавленість станом справ у нашій державі, призначає Річарда Лугара, главу сенатського Комітету з міжнародних відносин (член латентної структури Ради з міжнародних відносин), спостерігати за виборчим процесом в Україні. Тоді ж прес-секретар Білого дому заявив, що «США підтримують прагнення України вступити до Євро-Антлантичного співтовариства, що вимагає прихильності до загальних цінностей. Якщо вибори в Україні не відповідатимуть демократичним стандартам, очікування України не справдяться». Таким своєрідним чином дається установка на зміну влади. У цьому напрямі активно працював і Посол США в Україні Джон Хербст, який встановив довірливі стосунки з лідерами опозиції.

Проте не тільки словами американці підтримували опозицію. Як заявив 7 грудня 2004 року конгресмен США від штату Техас Рон Пол, до фонду виборчої кампанії В.Ющенка було перераховано десятки мільйонів доларів. І додав, що це тільки верхівка айзберга. Його спонсорами були: Національний фонд підтримки демократії (National Endowment for Democracy), урядове Агентство з міжнародного розвитку (US AID), Фонд Чарльза Стюарда Мотта (Charles Stewart Mott Foundation), Фонд Форда (Ford Foundation), Фонд Сороса (Soros Foundation) та ін.

Незважаючи на заперечення офіційного Вашингтона про допомогу, наведемо довідку про спонсорів Віктора Ющенка[1].

Вих. 18/7Ю.4 Підготовлено для: Департаменту контррозвідувального захисту

економіки держави СБУ

Копія: в Управління податкової міліції і аудиту ДПА в Київській області

 

Список организацій, що надали фінансову допомогу кандидатам у президенти України

В період з 03.07.2004 до 11.11.2004

 

Кандидат: Ющенко В.А.

Загальна кількість організацій: 13

Джерело: 5/30.005ПР

Організація

Сума

(тис. дол.)

Дата

Вид

платежу

Примітки

1.

The Lynde Harry Bradley Foundation

500

03.07.2004

 

 

2.

The Byrne Foundation

750

18.07.2004

б/н

 

3.

Березовський Борис

20.000

06.08.2004

 

 

4.

The Eurasia Foundation

1.350

19.08.2004

б/н

 

5.

НАК “Нефтегаз”

2.000

29.08.2004

 

Бойко Ю.

6.

The Freedom Forum

950

06.09.2004

б/н

 

7.

Charles Stewart Mott Foundation

1.450

15.09.2004

б/н

 

8.

National Endowment for Democracy

3.500

26.09.2004

б/н

 

9.

The Ford Foundation

1.500

30.09.2004

б/н

 

10.

АТ “Укртатнафта”

650

07.10.2004

 

Муратов Р.

11.

US Agency for International Development

2.300

28.10.2004

б/н

 

12.

ОАО “Татнефтепром - Зюзеевнефть”

1.850

29.10.2004

 

 

13.

The Soros Foundation

250

02.11.2004

б/н

 

Головною аналітичною установою, що підтримувала В.Ющенка, був Центр економічних і політичних досліджень імені Разумкова, який було розміщено у філії російського банку. Російські компанії, які займаються бізнесом в Україні, активно підтримували лідерів опозиції. Заступник Гендиректора компанії «Русский алюминий», екс-міністр фінансів Росії Олександр Лівшиц в інтерв’ю пресі заявив: «Дрейф України в Європу нам навіть дуже вигідний. Російські компанії, які провадять бізнес в Україні, також автоматично стануть європейськими. До того ж «Русский алюминий» через дочірні компанії володіє українським глиноземним комбінатом під Миколаєвим. І отримав він його за прем’єр-міністра В.Ющенка. Який же резон алюмінієвому королю Росії Олегу Дерипасці бути проти «помаранчевого» президента? Тоді ж прийшли в Україну й російські нафтові компанії: «Лукойл», «Татнафта», ТНК. Тому вони й зацікавлені у приході до влади В.Ющенка.

Однак хто стоїть за різними фондами, які відраховували кошти на підтримку опозиції? Для економії часу наведемо окремі дані про «Фонд Форда». Норманн Додд, який відповідає за роботу виборчого комітету Палати представників і вивчає фонди та організації, що прирівнюються до них, повідомив, що 1952 року президент «Фонда Форда» особисто сказав йому, що його фонд, «діючи за вказівками з Білого дому», призначений «для зміни нашого життя у США», аби забезпечити мирне існування з Радянським Союзом.

Тривалий час президентом «Фонда Форда» був всюдисущий Макджордж Банді, член Ради з міжнародних відносин і Ордену «Череп і Кістки», радник Ради Національної безпеки, який здійснював контроль за інциндентом в Тонкінській затоці, що призвів до війни у В’єтнамі[2]. Латентні структури стоять і за іншими фондами.

Молодіжна політична організація «Пора!»

Аналіз зміни влади в кількох країнах засвідчив: політтехнологічною підготовкою і супроводженням «оксамитових революцій» займалася одна й та сама структура[3]. Зрештою це цілком природно: для представництва своїх інтересів зацікавленим силам у США було б зовсім нераціонально використовувати розрізнені організації і різні технології проведення «революцій». Значно ефективніше зосередити відповідні ресурси (інтелектуальні, інформаційні) в руках однієї структури, яка перебрала б на себе роль координатора «революційних» процесів.

З усього видно, що аналітики корпорації RAND – розробники теорії хаосу, не надто високої думки про своїх колег зі спецслужб країн, де вони здійснюють свої брудні операції. (RAND Corporation – аналітичний центр, створений при військово-повітряних силах США для аналізу делікатних проблем. Нині RAND – мозок республіканської партії, однак він добре працює й руками). Тому США й не дуже втаємничують свою діяльність. У епіцентрі всіх «революцій» перебуває Східно-Європейський Демократичний Центр (WschodnioEuropejskie Centrum Demokratyczne, WECD). Офіс WECD розміщено у Варшаві. Сама організація виникла й була зареєстрована 2001 року на базі білоруської програми американського Інституту з підтримки демократії в Східній Європі (Institute for Democracy in Eastern Europe, IDEE). Він фінансується тими ж організаціями, які спонсорували опозицію на президентських виборах в Україні.

У всіх «оксамитових» революціях, що відбувалися в різних країнах, важливу роль відігравали молодіжні політичні організації, які проводили акції непокори, організовували вихід студентів на політичні демонстрації. Масова участь молоді створювала враження справжньої «революційності», видаючи студентський рух за загальнонародний.

 


[1] Российский кто есть кто. № 1. – 2005. – С. 9.

[2] James Perloff. The Shadows of Power: The Council on Foreign Relations and the American Decline (Appleton, WS: Western Islands, 1988), p. 129.

[3] Любшин В. Переворот в Киргизии организовали спецслужбы Польши и США// Сайт «Segodnia.ru», 03.05.2005 (http:|//www.segodnnia.ru/part=article&id=706).

(далі буде)

Микола Сенченко,
голова Всеукраїнської Антинаклепницької Ліги

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com