З КИМ ЗАВГОДНО – ТІЛЬКИ Б НЕ З ІРАНОМ

Недавно на офіційному сайті Міжнародної федерації футбольних асоціацій (ФІФА) з’явилася інформація про запланований на 1 березня в Тегерані товариський матч між національними збірними Ірану та України.

Проте одразу ж наші вітчизняні футбольні керманичі заходилися спростовувати це повідомлення. Віце-президент Федерації футболу України Володимир Лашкул назвав Іран одним з кандидатів, з якими ведуться переговори щодо можливого спарингу 1 березня. За його словами, окрім Ірану, кандидатами на товариську гру з українцями є Судан, Алжир, Марокко та Люксембург. Згодом ще категоричніше щодо ймовірної зустрічі зі збірною Ірану висловився головний тренер національної команди України Олег Блохін: “До Ірану ми не полетимо. Я одразу був проти цього – далекувато, та й регіон нині не дуже спокійний”. Щодо майбутніх планів збірної наш тренер повідомив, що не досягнуто домовленості про зустріч з Марокко, ведуться переговори з єгиптянами.

Проте дати 28 лютого, 1 березня  офіційно відведено ФІФА для навчально-тренувальних зборів національних команд. Тобто у будь-якому разі протягом цих двох діб тренери зберуть гравців національної команди. За словами Блохіна, якщо не вдасться досягнути домовленості з кимось із закордонних суперників, нашу збірну буде розбито на дві команди, які проведуть між собою тренувальну зустріч. Словом, гратимемо з ким завгодно, хоч самі з собою – тільки  б не з Іраном. Із суто футбольного погляду це очевидний нонсенс. Як ви, певно, вже здогадалися, тут справа вже не у футболі, а в політиці. На жаль, ці поняття у нас ще й досі тісно переплетені. Незважаючи на зміну президентської влади, влада футбольна вперто гне свою політику.

Ні для кого не секрет, що нашу національну Федерацію футболу очолює єврей Григорій Суркіс. Також відомі недавні висловлювання президента Ірану щодо Ізраїлю, який “потрібно стерти з лиця землі”. А також реакція на це офіційного Ізраїлю. Звісно, коли політична влада висловлює з цього приводу свою позицію. А ось коли футбольна - то це вже нонсенс. Не збирається ж, скажімо, ФІФА вдаватися до якихось санкцій щодо іранської команди, яка, до речі, не в приклад ізраїльській, як і Україна, здобула путівку на чемпіонат світу в Німеччині. А ось міжнародний сіонізм на заклик ізраїльських властей організовує ізоляцію Ірану. Де є нагода - то явну, де немає такої можливості – приховану. Останнє стосується футболу, зокрема домовленості ФФУ щодо товариського матчу з Іраном. Тобто негласного її бойкоту. Відкрито заявити про нього, зрозуміло, Суркіс не наважиться. У таких випадках він завше використовує своїх підлеглих, які,  своєю чергою, всіляко відмазуються. Посудіть самі. З-поміж усіх перерахованих вище збірних – кандидатів на зустріч з Україною тільки Іран здобув путівку на світовий чемпіонат з футболу, що відбудеться цього літа. Що ж до “далекувато” і “неспокійного регіону”, то зазвичай чимало українських команд проводять зимову підготовку на Близькому Сході. Зокрема, цього міжсезоння київське “Динамо” та донецький “Шахтар” вирушили потренуватися до Об’єднаних Арабських Еміратів, які приблизно на однаковій з Іраном відстані від України. А на початку лютого флагмани нашого клубного футболу вирушать на тренувальний турнір до Ізраїлю, де за їхньою грою спостерігатиме й Олег Блохін. Певно, за його логікою, Ізраїль, який упродовж усього свого існування є постійним осередком нестабільності на Близькому Сході, можна вважати “спокійним регіоном”.

Зрозуміло, з чиєї подачі наші функціонери та тренери змушені робити такі заяви. Попередні переговори (внаслідок яких і з’явилася інформація на сайті ФІФА про запланований матч Іран–Україна) було проведено у правильному напрямі. Адже на чемпіонаті світу до нашої групи “Н” потрапили дві команди арабського світу – Туніс та Саудівська Аравія. Остання є представником одного регіону й ледь не сусідом Ірану. Тож тренувальна зустріч зі збірною цієї країни була б аж ніяк не зайвою для наших футболістів. Та, на жаль, зайвою для “кошерної” репутації “любителя футболу” Суркіса. Вочевидь, боїться, аби його не “викреслили зі списків” євреїв за таку співпрацю з “ворогами юдаїзму”, як участь України у товариському матчі з Іраном. Власне, це їхні жидівські стосунки – нехай самі розбираються. А ось викинути такого горе-керівника з українського футболу – це вже наша справа і об’єктивно назріла необхідність. До того ж не суто футбольна, а  загалом – суспільно-корисна.

Олександр НАКАЗНЕНКО