ЧОМУ МАУП НЕ ЗДОЛАТИ?

МАУП – це щось більше, ніж просто вищий навчальний заклад. Її велич з кожним роком привертає увагу дедалі більшої кількості студентів. Хоча й колишні студенти не можуть забути того досвіду життя, який дала їм Академія. МАУП згуртовує у своїх стінах майбутню еліту України, не один її випускник працюватиме у Верховній Раді чи Парламенті. Однак впевнений: потрапивши на вищі державні посади, ніхто з них не стане на заваді 57-тисячній студентській армії, як це робиться нині.

Співати дифірамби чи величальні МАУП я не збираюся. Просто на своєму досвіді (а це чотири роки навчання в Академії) хотілося б довести деяким можновладцям і всім, хто став заручником інформаційної війни проти МАУП, що означає цей заклад, кого він виховує і яка в нього мета.

Тут вчать говорити рідною мовою. Зазвичай усі мої україномовні знайомі, які вирвалися в Київ відчути смак студентського життя, поверталися додому з російським акцентом. Я ж приїхав додому з чистим українським. МАУП довела мені й багатьом іншим її студентам: українська мова вирізнятиме нас у суспільстві, вона стає дедалі популярнішою, на україномовних менеджерів, фінансистів, маркетологів, дипломатів існує шалений попит.

Кажуть, МАУП виховує низькоякісних фахівців, «штампує» тисячі нікому непотрібних банкірів, юристів, перекладачів. Однак маупівці вже встигли заявити про себе на високих посадах - і в приватному секторі, і на державних посадах. Нині сотні працівників Академії – її випускники. Здається, безглуздо було б упродовж п’яти років “погано” навчати студентів, а потім брати їх до себе на роботу. Крім того, для всіх працівників - випускників МАУП передбачено десятивідсоткову надбавку до зарплати.

А скільки тут пам’ятників, архітектурних споруд! Який ще заклад України має бібліотеку ім. Ярослава Мудрого, де зберігаються тисячі книг, Сад України з пам’ятниками  Тарасу Шевченку, Лесі Українці, Григорію Сковороді, з меморіалом жертв Голодомору. А ще – Алея Духовності, Музей семи чудес світу, пам’ятник Святославу Хороброму, каплички. Це не просто «красива візитівка» - це духовність, приємна атмосфера, тепле відчуття рідного дому.

Щороку МАУП бере на безплатне навчання дітей-сиріт. Упродовж п’яти років дитина, яка потрапила на навчання до Академії, буде повністю соціально забезпечена, а це – безплатне проживання в гуртожитку, отримання щомісячної стипендії і літній відпочинок у санаторіях. До того ж заклад паралельно займається доброчинністю: збирає книжки для  бібліотек, відреставровує церкви, опікується дітьми-сиротами загиблих міліціонерів, створивши для них  спеціальний благодійний фонд.

Студенти МАУП постійно відчувають піклування. Для них створено студії сучасної пісні, танцю - народного,  арабського, бального, студентське радіо, три студентські  газети, телеуніверситет, КВК, гурток з волейболу, баскетболу, футболу, шахів, аеробіки, чоловічого й  жіночого фітнесу, вільної боротьби, греко-римської боротьби, настільного і великого тенісу, сучасного бойового мистецтва “Спас” і багато інших розваг, від перераховування яких можна елементарно стомитися. Не можна не згадати про чемпіонати серед державних і недержавних ВНЗ, чемпіонати різних рівнів -Києва, України, Європи, світу, навіть Олімпійські ігри. МАУП має трьох олімпійських призерів: Ельбруса Тедеєва, Наталю Скакун і Ігоря Разорьонова.

Можливо, саме статус недержавного ВНЗ додає студентам МАУП впевненості в собі й відчуття незалежності. Хто як не МАУП однією з перших підтримала нинішнього Президента України Віктора Ющенка в Українській національній революції, не злякавшись режиму попередньої влади. Хто як не студенти МАУП мерзли на Майдані, штурмували Адміністрацію Президента, охороняли наметові містечка, забезпечували провізією мітингуючих і, врешті-решт, виконували свій громадянський обов’язок (але не заради такої держави, як оце нині). І за все це нас називають фашистами, антисемітами, ксенофобами?!

Та в Академії навчаються студенти з більш як з 20 країн світу, зокрема й євреї. А скільки представників цієї нації серед викладачів і співробітників? Хіба хоч раз хтось із них зазнав утисків чи приниження?

Тепер частина засобів масової інформації провадить проти МАУП війну. “Найближчі прихильники” Академії обдзвонюють провідних українських працедавців і розповідають, хто такі випускники МАУП. Та ганьба тому працедавцю, який послухає таких знавців і не перевірить сам. Бо переможці Всеукраїнських олімпіад – не бездарі.

Віримо у свою країну і сподіваємося на взаємність. І без сумніву, й надалі відстоюватимемо свої права.

Нас  ніхто не змушував ходити на мітинги. І то було не прагнення “потусуватися” по-студентськи, не напад ностальгії за минулорічними днями протистояння, а черговий привід замислитися над тим, хто зараз при владі,  кого ми обрали, намагання відстояти честь свого вищого навчального закладу і, власне, свою.

“О, Академіє, ти даєш початок злетам, о, Академіє, оберіг своїм студентам...” , - співали ми в ті дні з гордо піднятою головою. Що на нас чекає завтра? Боротьба лише почалася. Боротьба за те, щоб через роки, приводячи до Арки Слави свого сина чи доньку,  мав можливість з гордістю сказати: “Віват Академія”!

Олександр Супрунець,
студент МАУП