ДЕРЖАВНА МОВА - КАТЕГОРІЯ ЕКОНОМІЧНА Й ВИХОВНА

      Тільки-но починаються вибори, відзразу ж «добродії різних мастей» починають розмови про статус російської мови, щоб, ще раз обдуривши частину російськомовного населення на «патріотизмі», засісти у владних кріслах. Та обдурювати дедалі важче — народ розумнішає. І це підтвердила Помаранчева революція.
      Українська мова як основний чинник ідентичності нації, її культури й духовності протягом століть зазнавала всілякого гноблення. Імперіалісти, грабіжники розуміють: з втратою мови народ втрачає свою національну гідність, перетворюється у глину, з якої можна зліпити зрадника, раба, народ стає дешевим гарматним м'ясом, бо патріотично свідома людина може віддати життя тільки за родину чи Батьківщину.
      Після підписання Переяславської угоди з Моско-вією в Україні накладається заборона на українську мову — в навчальних закладах, церквах, державних установах. Про це багато розповідали вчені й політики багатьох країн світу.
      Так, соціолог Ф.Опенгаймер пише: «Народ, що бореться за свою мову й незалежність, тим самим бореться за культуру й щастя цілого людства. Тому хай вам, українці, світить у вашій боротьбі зоря щастя!»
Навіть патріот Росії Гер-цен 1851 року застерігав: «Якщо вона (Росія) й далі крокуватиме по петербурзькому шляху або якщо повернеться до московських традицій, то вона не матиме іншого призначення, ніж накидатися на Європу, як напівварварська орда, руйнувати цивілізовані країни й нарешті загинути серед загального спустошення». Говорив, ніби сьогодні.
      У перші роки існування Союзу почало відроджуватися українство, але у грудні 1933 року Сталін забороняє на Кубані українську мову — в школах, на радіо, у газетах. І не стало українців. За переписом 1926 року на Кубані їх проживало 61,5%, а за переписом 1939 року залишилося всього 4%! 1718 року було спалено бібліотеку Києво-Печерської Лаври, де зберігалася історія України, а 1964 року Москва вчинила підпали приміщень Бібліотеки АН УРСР та інших бібліотек, де зберігалися архівні довідки, щоб остаточно знищити останні докази українського коріння.
      1968 року пленум ЦК КПСС ухвалив постанову про перехід українських шкіл на викладання російською мовою. Щоб усвідомити це фарисейство, досить прочитати «Додаток до пункту 3, прот. 2, № 85. Цілком таємно. «Заходи з організації виконання постанови ЦК КПСС від 31 серпня 1978 року «Про дальше вдосконалення і викладання російської мови в союзних республіках». Вдумаймося: якщо постанова КПСС — КПУ в інтересах республік, то чому вона засекречена для народу?!
      Мову нищили й через висилання українців за межі України. У 1917— 1946 pp. було знищено 29 мільйонів українців, зокрема письменників, працівників культури, освіти, науки. Навіть Голодомор був використаний не тільки задля насильницької колективізації, а й для знищення носія української мови.
      Ще не вивітрився трупний сопух в українських хатах, як з Росії в Одеську, Донецьку, Харківську і Дніпропетровську області тільки в грудні 1933 року примусово переселили 21736 сімей (хазяйств).
      За наказом №0078 від 22.06.44 року, підписаним Берією і Жуковим, усіх українців потрібно було вислати з України «в отдаленные края СССР» . Цей план не здійснили завдяки УПА, яку більш як десять років не могли здолати ні фашисти, ні дивізії НКВД — злякалися загальноукраїнського повстання.
      Щорічно виселяли до двох мільйонів молодих людей. До того ж хитро, непомітно для загалу: відправленням новобранців подалі за межі України, примусовим розподілом спеціалістів по закінченні вищих навчальних закладів — аж до Тихого океану. За переписом 1983 року в Магадані проживало 15,4% українців, на Чукотці —16,8%, на Камчатці —9,1%, у Примор'ї — 9,1%. Звісно, це занижені дані. До того ж багато українців записано росіянами. Немає даних про українців на їхніх корінних територіях, що відійшли до Курської, Воронезької (Слобожанщина) областей, Краснодарського і Ставропольського країв (Малиновий край). Таким же чином надсилали в Україну російських відставників армії, флоту, КГБ, НКВД. Саме тому в Україні на плечах тих, що працюють, удвічі більше пенсіонерів, ніж у Росії, причому з більшою пенсією, ніж зарплата працюючого.
      Нині «Партія Регіонів» Януковича, КПУ Симоненка, СДПУ(О) Медведчука, ПСПУ Вітренко, «Нова Демократія» Кушнарьова, які захищають олігархів, ошукують довірливих громадян через вимагання другої державної мови — мовляв, у Канаді дві державні мови. Однак наразі «забувають», що в Канаді кожен державний посадовець повинен знати і англійську, і французьку мови, аби незнанням мови не принижувати жодну з націй. І головне: «забувають», що англійці і французи прибули до Канади на неосвоєну землю. Робиться це для того, щоб українець і росіянин ворогували між собою, а «тим часом у каламутній воді мільярдами рибка ловиться» (за прем'єрства Януковича капітал тільки одного Ахметова, його компаньйона, зріс до 20 мільярдів гривень). Для них запросто віддати мільйони євро швейцарським адвокатам, запрошеним для відбілювання злочинної фальсифікації виборів у Верховному Суді, замість віддати ці гроші на підручники обікраденим дітям України.
      Демократія — це влада народу, а «Нова демократія» — це що, демократія для можновладців, приправлена ідеологією сіонізму, фашизму, імпершовінізму чи ще чогось? Кушнарьову потрібно нагадати, що амбітні прагнення до світового панування гітлерівців, а з ними і 150 тисяч євреїв-сіоністів під проводом євреїв-фельдмаршалів, генералів і найлиховіснішого єврея — улюбленця Гітлера Р. Гейдріха, який контролював роботу гестапо і кримінальної поліції у фашистській Німеччині, коштували шести мільйонів життів пересічних євреїв-трударів, десятків мільйонів українців, росіян та інших національностей. «Народи попадали в яму, яку самі викопали, до пастки, яку заховали, нога їхня схоплена» (Новий Заповіт. Псалом 9.16.). Так що залишмо особисті амбіції, надуману федералізацію України, імперське «розділяй і володарюй», живімо цивілізовано, як до цього закликає письменник і керівник харківської юдейської громади Едуард Ходос.
      І перш ніж порушувати питання про надання російській мові статусу державної чи то про федералізацію, необхідно повернути до паспортів графу «національність», згадати, чиї ми діти, і поглянути, яка національність порушує ці питання і з якою метою.
      Ми громадяни однієї держави — України. Росіяни, євреї та інші народи, яких закинуло життя на українську землю, повинні поважати мову землі, на якій живуть. Це елементарна вимога моралі, етики. Однак захисники інтересів олігархів навчають російськомовне населення ігнорувати державну мову, хоч саме українці навчили росіян писати й читати. (Згадаймо переведення викладацького складу Києво-Могилянської академії з Києва до Москви і заборону професорам-українцям викладати в закладах України).
      Зневага до української мови — то зневага до українця. Якщо це не так, то чи існувала б проблема мови? Поляк, чех, словак нині знає 2—3 іноземні мови. Певен, кожний слов'янин, який хоче злагоди на українській землі, може вивчити будь-яку із слов'янських мов за 3—4 місяці. Прикро, що в імперсько-амбітній Росії так і не створено жодної української школи, хоча більш як десять мільйонів українців своєю працею роблять потужний внесок у бюджет Російської Федерації. Такий спадок Україні залишено в Криму — споконвічній українській землі (Володимир Великий прийняв хрещення 987 р. в Корсуні — так тоді називався Севастополь), де на 700 тисяч українців — одна українська школа. Не краща ситуація у східних областях України.
      Українська мова давня і багата. Увесь світ знає, що вона старша за грецьку і латинську. У санскриті — більш як тисяча українських слів, вживаних і донині. Відомо, що вивчення давньоукраїнської мови дозволило Ж.Шампольйону 1822 року прочитати єгипетське письмо і відкрити культуру Стародавнього Єгипту. 1975 року болгарин-поліглот Джон Стойко розшифрував рукопис «Листи до ока Божого» — пам'ятку української мови VII — VI ст. до Різдва Христового. У ній згадується про Мідія, царя Ор, Русь. За класифікацією ЮНЕСКО, українська мова за влучністю передачі образу, дії, мелодійністю посідає третє місце серед мов світу.
      За панування Росії над Україною, щоб знищити мову, яка була перешкодою на шляху знищення української нації, імперська верхівка видала більш як 170 указів, виключила зі словників більш як 30 000 слів. Тільки багата українська мова змогла зберегти уп'ятеро більше слів, ніж є нині в російській мові (чит.: Л.Шульмана в «Освіті», №60 — 63, 2001 p.). Навіть звертання «пане» замінили словом «товариш» (похідне від російського «товар», яке походить від тюркського «давар», що означає «гурт худоби, виставленої на продаж»). Перше звертання почало слугувати на означення «експлуататор», друге — на означення «друг», хоч предки наші вкладали в них інший зміст.
      Пан — ім'я бога природи у Стародавній Греції. Коли його культ прийшов в Україну, він став богом землеробства. Шануючи цього бога, батьки давали відповідні імена своїм синам: Панас, Степан, Пантелеймон, Панкрат. З початком християнства ім'я бога Пана почало слугувати звертанням. Звертаючись до людини «пане», ми мовби ставимо її в ранг бога, обожнюємо. Після такого звертання, хоч би як кепсько тій людині було, вона вже не вдасться до лайливих слів — «ранг» не дозволить. Це звертання виховувало високі моральні якості, інтелігентність. До речі, раніше і батьків називали на «Ви». Українцям не властиво було матюкатися, адже мати-земля, мати, яка дала життя, — це священне.
      Мова — це засіб спілкування, передачі інформації. Державна ж мова, не тільки інструмент спілкування — це категорія економічна і виховна. Про це знає кожен громадянин цивілізованих країн. Громадянином Ізраїлю може стати єврей, який вивчив державну мову іврит. Так і в інших країнах.
      Державна мова — це інструмент злагоди, єднання всіх громадян держави навколо загальнодержавних проблем, це інструмент добробуту й захисту інтересів громадян держави. Згадаймо, як призупинився розвиток Росії, коли верхівка і частина російської інтелігенції, зрадивши народ, почали спілкуватися французькою, будуючи палаци за рахунок праці трударя на французькій Рив'єрі. Тому правильно В.Путін вимагає від кожного громадянина держави знання російської мови.
      Знати державну мову, шанувати і захищати її — життєва необхідність для кожного громадянина України, бо мова обслуговує потужний ринок інформаційно-інтелектуальних товарів, вартість яких уже зрівнялася з вартістю всіх інших товарів (літаків, вагонів, зерна тощо). Якщо суспільство не послуговується в повному обсязі державною мовою, на нього чекають колосальні економічні, політичні, духовні й інтелектуальні втрати. Тому всі документи, ухвалені парламентом Євросоюзу, видаються на мовах держав, що входять до його складу.
      Щоб усвідомити вплив мови на економіку, розглянемо збут газети «Спід-Інфо», яку продають в Україні в середньому по 5 грн в кількості більш як мільйон примірників. Коли врахувати періодичність видання, отримаємо вражаючий результат: громадяни України щорічно віддають тільки за одну газету в Санкт-Петербург більш як 60 мільйонів гривень (1 000 000 x 5 грн х 12 = 60 000 000 грн). Якщо врахувати, що у нас продають тисячі найменувань газет, журналів, книжок, радіо, телебачення, то нешанування державної мови робить щорічно 300 — 400 тисяч безробітних. Таке не допускається в жодній цивілізованій країні, там навіть школяр знає, що знання іноземних мов повинно приносити прибуток, а не збитки. А у нас не тільки телебачення і більшість друкованої продукції не українські (телеканали у власності Г.Суркіса, В.Медведчука, В.Пінчука і доньки екс-президента), а і влада (за підрахунками письменника Е. Ходоса, у ВР України нині понад 40% євреїв, більшість яких цікавлять гроші, а не добробут народу. Отже, влада в Україні належить нації, яка становить 0,2% від загальної кількості населення держави). Ось чому інформаційний ринок неукраїнський і спеціально розбурхується, щоб посіяти неприязнь між українцем і росіянином на мовному полі. УТ-1 і 1+1, які доступні селу (там не живуть росіяни) повинні працювати виключно державною мовою.
      Захист свого товаровиробника на інформаційному ринку важливий ще й тому, що надходить багато продукції, яка спеціально сіє ворожнечу.
      Так усі разом (хто несвідомо, хто зумисне) заохочуємо до нехтування державною мовою, до порушення законів цивілізованого світу. Безперечно, хай діти навчаються в російських, угорських, болгарських, єврейських... школах, однак з обов'язковим вивченням державної української мови. А у ВНЗ готують спеціалістів для держави України, тому викладання повинно бути тільки на державній мові. Часом доводиться чути, що українську важко вивчити. Я вважаю, якщо протягом десятка років людина не може оволодіти спорідненою слов'янською, то чи може вона, маючи такі нікчемні здібності, працювати в парламенті, державних установах, армії, міліції, СБУ, банках, ВНЗ, школі?! Кому ми довіряємо виховувати й навчати наших дітей, економіку і долю держави? До речі, оволодіння спеціальністю коштує дорого — від 5 до 40 тисяч доларів на рік, а з деяких спеціальностей — мільйони доларів за рік. Якщо навчатимемо у ВНЗ мовами нацменшин, порушуючи закони стандартизації і здорового глузду, то громадяни України ніколи не вилізуть із злиднів. Коли хтось бажає отримати освіту в США, передусім повинен вивчити англійську.
      Усе сказане не означає, що ми, громадяни вільної України, повинні нехтувати російською чи іншими мовами. Наприклад, якби сьогодні комерсанти запропонували японський підручник «Теорія сучасного товарознавства», за нього з чистою совістю віддав би великі гроші. Бо передані студентам нові знання сповна окупили б витрати — більш кваліфікованою працею випускників економічних ВНЗ, таке вкладання коштів в інформаційний товар вигідне. Однак купувати на втіху непотріб, не шануючи свого товаровиробника, щоб потому твої співвітчизники залишилися без роботи, без шматка хліба — аморально. Купівля імпортного товару виправдана тільки в тому разі, коли його не можна створити у своїй державі.
      У Франції за порушення закону про державну французьку мову від 4 серпня 1994 року порушник карається штрафом в еквіваленті до 9 тисяч доларів, ув'язненням до 6 місяців. Там парламентарі знають, як захищати інтереси своїх громадян. 22 липня 1999 року і польський парламент ухвалив закон про чистоту польської мови, а молдовський — закон, за яким уся реклама має бути тільки молдовською мовою.
      Нині XXI ст. Зникли імперії, зникають і імперські амбіції. Росіяни, які живуть в Україні, повинні зрозуміти, що, розбудовуючи демократичну Україну, вони сприяють розбудові справжніх братерських відносин з Росією. Росіянам і українцям нічого ділити — вони вихідці з однієї колиски — Київської Русі, а отже, нам вічно бути добрими сусідами — це єдиний шлях накопичення доброї сили і добробуту для українців і росіян. Не забуваймо народну мудрість: «Де двоє чубляться — виграє третій».