Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Сонце: друг чи ворог?

Вирішальна роль Сонця у житті на Землі очевидна. Але мало хто уявляє, що Сонце в масштабі людської історії теж змінює свої якості відповідно до етапів свого розвитку.

Так, згідно з новітніми науковими даними, отриманими на основі аналізу магнітосиноптичних карт Сонця (з 1878 по 2001 роки), вчені виявили, що за цей відрізок часу сталося подвоєння площі полярної зони Сонця. Цей факт дозволяє сформулювати висновок, що нині відбуваються до кінця нез’ясовані кліматичні перетворення і навіть можлива перебудова внутрішньої структури Сонця. Це пов’язано з величезною магнітоактивізацією полярних областей і магнітних потоків. 

Останні три цикли Сонячної активності — 21-й, 22-й і 23-й — піднесли дослідникам масу інформації для роздумів і чимало запитань.

21-й і 22-й сонячні цикли були рекордними за усіма енергетичними показниками серед непарних і парних циклів. З самого початку 23-го циклу усі прогнози, складені на підставі даних попереднього 21-го, виявилися такими, що не працюють повною мірою. Сонце поводилося абсолютно непередбачувано.

Наприкінці 1997 року на Сонці був зареєстрований один дуже інтенсивний спалах. Незвичність його полягала в наступному. При звичайному перебігу спалаха корональна хмара речовини плазми Сонця йде в міжпланетний простір з швидкістю близько 1000 км на секунду. При такій швидкості розрахунковий час його руху до орбіти Землі — 1,5-2 діб. У випадку із згаданим спалахом Земля відреагувала на нього через 9 годин після відходу з поверхні Сонця плазми, випускання плазми з коронарних дір. Тоді почала реагувати магнітосфера Землі.

На початку 23-го циклу були дуже інтенсивні серії спалахів. Квітнева і травнева серії спалахів 1998 року починалася з великого протонного спалаху, потім послідували 4 рентгенівських. Серпнева серія, навпаки, почалася з 4-х рентгенівських спалахів, а завершилася великим протонним спалахом. Причому усе це викликало рекордні збурення магнітного поля Землі.  27 серпня 1998 року пройшли протонні викиди, і в міжпланетному просторі виникли області геліомагнітного пилу. Наша магнітосфера реагувала дуже бурхливо. У серпні 1998 року була рекордна за тривалістю і дуже сильна геліомагнітна буря. При вимірах магнітного збурення 2 травня 1998 року ученим просто не вистачило реєстраційної шкали приладів. Довелося терміново виготовляти додаткові інженерні пристрої, щоб визначити величину геомагнітного збурення в заполярних регіонах.

З’явився ефект швидкодії між Землею і Сонцем. Це співпало з початком 23-го сонячного циклу, максимум якого очікувався в 2000-2001 роках. Вже на самому початку цього циклу була заявлена необхідність вивчення зростання процесу швидкої взаємодії Землі і Сонця. Для цих досліджень в 1998 році в США був запущений спеціальний супутник з дуже далекою орбітою, який по траєкторії польоту вивчав енергетичну і кількісну характеристику часток міжпланетного простору. Зонд зафіксував значне згущування речовини між Сонцем і Землею. Це згущування і є прямий зв’язок, який забезпечує швидкодію в міжпланетному просторі. Причому швидкодія енергоємна і речовинно насичена. Подібні процеси ще ніколи не реєструвалися.

Одночасно з цим на поверхні Сонця почали розвиватися незвичайні процеси, названі «торнадо на Сонці», стали спостерігатися і вивчатися геліосейсмічні явища.

11-12 травня 1999 року Сонце припинило корпускулярний потік зі своєї поверхні, і сонячний вітер зменшився на 98%. Це викликало низку нових станів магнітосфери Землі: зник радіаційний шар, оскільки межа магнітосфери «відскочила» від Землі на 380 тис. км (замість 50-60 тис. км); електронний потік з боку Сонця викликав в Північній півкулі не лише величезне полярне сяйво, але і потужне рентгенівське випромінювання. У багатьох геліофізиків виникає побоювання, що Сонце може здійснити суперспалах (енергією до 1044 ерг), що призведе до іонізації усієї атмосфери і перетворення магнітосфери. Крім того, характерна «ламкість» протікання 23-го сонячного циклу, за якій майже спокійні дні змінюються днями рекордних відміток плямоутворень, спалахів тощо.

Усі ці дані не одноразового характеру, вони регулярно реєструються нині. Зараз в Сонячній системі працюють близько 600 датчиків на космічних апаратах, які систематично реєструють стан планет і міжпланетних порожнин. Отримувані при цьому дані буквально «з коліс» формують і доповнюють нову картину стану Сонячної системи і самого Сонця.

Активність 23-го циклу виявилася непередбачуваною і характеризується високою контрастністю. Так, в 2001 році глибокий спокій Сонця змінився різким зростанням активності, що досягло максимуму, — за два тижні сталося 11 рентгенівських спалахів. Природно, що подібна «черга» цих спалахів, як засіб «зачистки клімату», і призвела, в сукупності з іншими причинами, до того, що 2001 рік виявилося найбільш теплим за останніх 140 років. Величезний викид сонячної речовини стався 4 січня 2002 року. Так званий корональний викид сонячної плазми, що замагнічує, з величезною швидкістю (до 1000 км/с) спрямувався в міжпланетний простір. Але цей постріл мільярдів тонн плазми, в основному, пішов за площину екліптики, тобто за площину, в якій обертаються планети і Земля у тому числі. 

Багаторічні спостереження вогняних фонтанів на Сонці у кінці 2001 року доповнилися новими, доки нез’ясовними, фактами. Виявилось, що газові згущування можуть падати на поверхню Сонця з висоти 2,7 млн. км, тобто з відстані двох діаметрів нашого світила. Вважається, що це рух газових згущувань проти сонячного вітру, що дме назустріч із швидкістю більше 120 км/з, пов’язаний з процесами переполюсовки Сонця і сплесків напруженості його магнітного поля. Так, вже на початку 2002 року методом акустичної томографії виявлено, що відомі сонячні плями — це вертикальні магнітоструктури із зустрічним рухом речовини.

Цікаві події, що розбурхали геліофізиків, на Сонці сталися на початку квітня 2002 року: в області AR9878 стався спалах класу С3.1, причому він супроводжувався різким зниженням енергії (у 100 разів менше фонового енергетичного потоку). Тобто під час цього спалаху стався «негативний сплеск» з 10-6 Вт/м до 10-8 Вт/м. При цьому відмічений процес «обдирання електронів», який супроводжувався багатократною іонізацією хімічних елементів : чотирикратна іонізація кисню, дев’ятикратна, — магнію, пятнадцати- і двадцятикратна іонізація заліза.

Характерно також, що сплахова хвиля мала спіралевидну конфігурацію. Ці  новини 23-го сонячного циклу, тривалого в часі і виразно двовершинного, ще більш виділяють цей цикл з усіх циклів, що раніше спостерігалися. Природно, що «сонячні новини» позначаються на планетарних процесах.

Для багатьох дослідників ще в сімдесятих роках ХХ століття стало ясно, що погода і клімат на Землі контролюються саме поведінкою магнітного і електричного полів, якими Земля пов’язана із зовнішнім середовищем — Сонцем, Юпітером, іншими планетами і міжпланетним простором.

Простір, який оточує зараз Землю, знаходиться в постійному магнітоелектричному «мерехтінні», тобто ми маємо магнітоелектричну нестійкість. Разом з магнітоелектричною нестійкістю стану Сонячної системи і геокосмоса виникають й інші планетофізичні зміни. З’являються умови для різких коливань температур, зародження тайфунів, ураганів, супертайфунів, суперураганів. Постійне внесення до стану Землі додаткових енергій і речовини викликає у самого організму Землі складні адаптаційні процеси. Земля увесь час здійснює автоматичне підстроювання до того оточення і зовнішніх дій, в яких вона знаходиться.

До подібного підстроювання відноситься і переполюсовка магнітного поля Землі (почалася в середині XIX століття).

Цей процес неминуче супроводжується і супроводжуватиметься великими кліматичними перетвореннями. По території Канади і в напрямі від Антарктиди один назустріч одному рухається Північний і Південний полюси Землі.

Швидкість переміщення в 1999 році Північного магнітного полюса перевищила 20 км в рік (при фоновому русі 3-4 см на рік). Виявлено, що Північний і Південний полюси рухаються зі все більшим прискоренням. За 10 років руху (з 1980 по 1990 рр.) вони змістилися вже на 150 км. Переміщення полюсів реєструвалося і раніше, але це були екскурси (рух по кругу) зараз цей процес набув безповоротного характеру: йде інверсія поля, тобто переполюсовка.

Іншими словами, на основі останніх даних наземних і космічних реєстрацій кліматологи, геофізики, космофізики і метеорологи стверджують, що йде швидкісна зміна клімату Землі. Можна говорити про корінне перестворення клімату планети. Учені сьогодні фіксують реакцію мінерального, рослинного, тваринного світу, та й людства на процеси кліматичного перетворення, що відбуваються.

У світових інформаційних потоках неодноразово висловлювалася версія про те, що процес потепління обумовлений парниковим ефектом, викликаним збільшенням змісту в атмосфері вуглекислого газу — СО2. Ця версія надуманна і не витримує критики. При збільшенні вмісту в повітрі СО2 в два рази температура на Землі за рахунок вказаного збагачення СО2 в середньому збільшилася б на 0,2%. В той же час, з 1900 по 1995 роки, температура підвищилася на 4,0-4,5 градуси.

Звичайно, техногенний вклад в загальне потепління досягає 30%. Але цей вклад багатофакторний: величезні обсяги електровироблення (до 1027 ерг/рік), загальне забруднення атмосфери техногенними аерозолями, глобальне тепловиділення (згорання метану — «попутного газу» — до 100 млн. куб. м в рік) і т. д. Тут важливе навіть не абсолютна цифра зростання температури, а те, що цей процес нерівномірно розподілений по планеті. У тропіках і субтропіках вона зросла на 0,6-0,8°С, в середніх широтах на 2,5-3°С, а в полярних областях на 6-8°С.

Починається інтенсивне танення льодів в приполярних областях Землі. У Арктиці і Антарктиді зараз «сходить» по 5-6 суперайсбергів на рік, тоді як раніше один суперайсберг реєструвався раз за шість-вісімь років. Це впливає на температурний режим океану. Більше того, змінилася і сама фізика льоду! Загальне потепління викликало підвищену пластичність льоду.

У субтропічних широтах утворюються величезні маси як охолодженої, так і  потеплілої води. Крім того, потрібно відзначити роль зворотного атмосферно-гідросферного циклу, званого Ель-Ніньйо. Він уперше був зареєстрований в південній півкулі ще в 1923 році. Зараз цей процес у вигляді північної модифікації, званої Арктичною осциляцією, проявляється на околицях північних морів. Усе Арктичне узбережжя в 1998 році було буквально вкрите «теплими плямами». Мало хто знає, але на території суші в Арктиці і Антарктиді нині йде бурхливий розвиток і поширення рослинного світу. У російській тайзі почали відновлюватися хвойні ліси. Тайга наступає на північ і, природно, тваринний світ разом з нею. Наприклад, в Канаді ліси пересунулися на північ більш ніж на 100 км. Космічними супутниками зафіксовано зменшення периметра льодів Гренландії — за 3 роки аж на 0,93 м, а за рік тане 51 км3 льоду.

Окрім Ель-Ніньйо, наслідком енергетичних процесів, що відбуваються, є зміна вологообороту (десь сушить, десь заливає), зростання сейсмічності, зміна напряму рози вітрів, ломка загального поля тиску атмосфери. Різко міняється малюнок грозоактивності і з’являються нові види енергоємних розрядів блискавок. Вчені завалені показниками, які свідчать, що клімат наближається до піку свого перестворення. Що послідує далі, ніхто сказати не може, адже розгортається перебудова усієї Сонячної системи.

Про зміни, що відбудуться на Землі в нинішньому столітті попереджалося в «Листах Махатм». Цінність цієї книги не стільки в детальному описі процесів, що почалися нині. Головна їх цінність в тому, що вони надали досить детально розроблену систему заходів адаптації до описаних планетофізичним змін. Ця система знання може здатися незвичайною, але зміни, які відбуваються на планеті, також навряд чи можна назвати буденними. Махатми звернули увагу і на інший аспект процесів, що настають. Вже зазначалося, що інформаційно-енергетичний зв’язок між планетами і Сонцем обумовлений як станом простору між планетами, так і станом самих планет. На першу обставину впливають об’єктивні характеристики міжзоряного простору, по якому рухається Сонячна система. На другому позначається антропогенна активність, тобто діяльність людства. Саме у XX столітті техногенна потужність вийшла на планетарний масштаб і тому стала  впливаючим чинником.

Нестримна техногенна активність людей повністю спрямована проти природних закономірностей, включаючи і космічну. Узгодження законів розвитку Людини і Природи відбувається у разі еволюції людства в природному для Космосу природному ключі. Саме природозаперечуюча спрямованість людської діяльності, обумовлена, у тому числі, і станом сучасного наукового знання, посилює катастрофічність енергоємних планетофізичних процесів на Землі.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com