МИТРОПОЛИТ ПЕТРО МОГИЛА — ВОЇН ПРАВОСЛАВ’Я

В останню ніч 1646 року, на новий, 1647 рік, в повному розцвіті сил, 1 січня 1647 року (за старим стилем), 366 років тому, відійшов до Господа, в Святій Лаврі архімандрит, намісник Києво-Печерської Лаври, Київський Митрополит Петро Могила, раптово, як полум’яна догорівша свічка, вичерпавши свою життєву енергію, надзвичайно перенавантаживши свій «біологічний комп’ютер» духовним і мирським вантажом, завершивши трохи більше піввіку своє подвижницьке життя, чотирнадцятирічне управління Київською митрополією, успішно захистивши Православну Віру від жорстокого переслідування католиків і уніатів.

19 березня 1647 року незтлінні, останки Митрополита Петра Могили (2 місяці і 19 днів), були передані землі в названому ним місці, за 9 днів до своєї кончини, в Великій Печерській (Успенській) Соборній Церкві біля лівого кліроса, яку в листопаді 1941 року підірвали служби КГБ СРСР (вибухівка була закладена біля Його саркофага), під час входу німецького війська в Київ, саркофаг Святителя, який пролежав 294 роки, було повністю знищено.

Все життя Митрополита Петра Могили, — високоосвіченої людини, людини глибокої Православної Віри, великого розуму і твердого характеру — було використано ним для відняття і розвитку Православної Церкви в важкі часи України під владою Польщі. Кожну хвилину церковної діяльності він використав для позитивного вирішення багатьох проблем Церкви. З кипучою енергією він вів боротьбу за розвиток православної богословської науки, церковного Богослужіння, видавництво богослужбових книг, відновлення і реставрацію православних святинь, (більшість із яких перебували в запустінні і знаходилися в напівзруйнованому стані), покращання монастирського життя і особливе піклування про Святу Києво-Печерську Лавру. Чотирнадцять років управління Київською митрополією можна назвати «Святою, Золотою Весною» відродження Православної Церкви.

Діяльність Митрополита Петра відзначається великою різносторонністю. З’єднуючи в своїх руках посади Митрополита Київського і намісника Києво-Печерської Лаври, він мав велику владу і розпоряджався великими матеріальними достатками, маючи особисті, значні кошти, як заможний спадкоємець князівського роду Молдавії, які також використовувались в потрібному руслі зміцнення Православної Церкви. Енергійний, наполегливий, Митрополит Петро прямував по наміченому плану головної цілі — відродження Православної Церкви в Україні, маючи відповідні грамоти польського короля і підтримки, у потрібний момент, Українського Козацтва. Завдяки цьому Митрополит Петро, як людина віддана Православній Вірі, досягнула своєї головної цілі і як сильна особистість залишала вагомий вклад в історії Православної Церкви, освіти і культурного розвитку всієї України. Місто Київ при Митрополиті Петру стало Православним центром не тільки в Україні, а і в Польщі і Литві, при цьому настрій в Православній Церкві значно піднявся в противазі введеної раніше унії 1596 року і значно поліпшилися умови життя Православної Церкви.

6 грудня 1996 року, на відзначення чотирьохсотлітнього ювілею від дня народження Митрополита Київського і Галицького Петра Могили, Священний Синод Української Православної Церкви причислив Святителя до лику Святих.

Який же шлях земний пройдено Святителем?

Петро Могила народився 21 грудня 1596 року, за старим стилем, в сім’ї князів (воєвод) Молдавських, відзначених особливим благочестям в Православній Вірі. Батько Петра Могили — Симеон був воєводою волоським, з 1601 року володарем Валахії, а з 1607 року володарем Молдавії. Брат Симеона, Георгій — був православним Молдавським Митрополитом, другий брат Симеона, Ієремія — був до Симеона володарем Молдавії. Рід князів Могил сприяв розвитку Львівському Православному Братству і присилав йому значну матеріальну допомогу. Без сумніву, Митрополит Георгій втілив в душу Петра, майбутнього Митрополита Київського, глибоку релігій­ність, знання Православної Віри (благочестя), любов до Бога і до Святої Православної Церкви. В 1608 році сім’я Cимеона Могили переїжджає проживати на західні українські землі, які були під владою Польщі, де неповнолітній Петро вивчає українську мову, українські звичаї, а також польську мову. Сім’я Могили сприяє розвитку Православної Церкви в Україні, так батько Петра могили з своїм братом Ієремією будують Успенську Православну церкву при Львівському Православному Братстві.

Свою першу освіту Петро Могила отримує в Православному Львівському Братстві. Потім він продовжує навчання в Парижській Сорбоні (Франція), де вільно оволодів декількома мовами, в тому числі латиною і грецькою. В 1619 році Петро Могила вступає на військову службу до Війська Польського і уже в 1620 році бере участь в боях під Цецорою, де польське військо зазнало від турків поразки. Господь збе­ріг життя Петра Могили для майбутнього служіння Православній Церкві. Відомо про те, що в цій битві загинув Михайло Хмельницький, батько майбутнього Гетьмана України Богдана Хмельницького, а сам Богдан потрапив у полон, пробувши в турецькій неволі два роки.

Наступного року Осман ІІ зібрав величезне, 300-тисячне військо й разом із кримськими васалами і прислугою рушив на Річ Посполиту погрожуючи знищенню країні. В 1621 році, в чині старшини Війська Поль­ського Петро Могила бере участь в битві під Хотином, де 35-тисячне польське військо намагалося затримати турків. І на цей раз Господь зберіг життя Петра Могили для України, так як врятувала від неминучої загибелі польське військо вчасна підмога 40 тис. козаків, на чолі з Гетьманом Петром Сагайдачним, які, завдяки своїй хоробрості та винахідливості в обороні, примусили турків відступити з великими втратами, але Гетьман був важко поранений. Можна уявити з якою повагою віднісся Петро Могила до Українського Козацтва і особливо до Гетьмана Петра Сагайдачного, популярність якого була такою великою, що коли у 1622 році він помер, на похорон в Київ прийшли звідусіль натовпи людей. На цьому похороні був присутній Петро Могила (слухав красномовні виступи багатьох поважних людей, в тому числі Ректора Київської Братської школи Касіяна Саховича, які називали Петра Кононовича Сагайдачного мудрим ватажком і відданим покровителем Православ’я й прирівнювали діяльність Сагайдачного із діяльністю Київських князів) і прийшов до висновку, яке значення може мати Українське Козацтво у вирішенні його задумів в розвитку Православної Церкви України.

Після похорону Гетьмана Петра Сагайдачного, в 1622 році, Петро Могила залишає назавжди військову службу, де мав високий військовий чин Війська Польського після успішної битви під Хотином і ще більшу світську кар’єру в Молдавії, іде в Свято-Успенську Києво-Печерську Лавру на Успіня Пресвятої Богородиці, стає послушником Києво-Печерської Лаври, виконуючи різну послушність три роки. Петро Могила часто відвідує Митрополита Іова (Борецького), який стає його духовним батьком і це сприяє основою його подальшого духовного життя в формуванні його релігійного світогляду. В 1625 році Петро Могила приймає іноческий постриг від намісника Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври архімандрита Захарія (Копистенського), (після відходу до Господа архімандрита Єлисея Плетенецького, Захарія вибраний братією 20 листопада 1624 року і затверджений в званні архімандрита королівською грамотою 7 лютого 1625 року), що назавжди визначило його подальший життєвий шлях.

Необхідно сказати про події церковного життя, які дали можливість Петру Могилі здійснити іноческий постриг. Рушійною силою Православного відродження в Україні була стародавня Києво-Печерська Лавра. У 1610 р., її архімандрит Єлисей Плетенецький, виходець із галицької знаті, із білих священиків, згуртував навколо себе освічених священнослужителів, зокрема Іова Борецького, Тарасія Земку, Захарію Копистенського, Памву Беринду, Стефана Беринду, Лаврентія Тустановського, Іосіфа Кириловича, Гаврила Дорофеєвича, Філофея Казаревича, Олександра Мігуру, Тимофія Вербицького, Андрія Миколаєвича і Андрія Наумовича, реалізував великий видавничий проект. За 15 років було опубліковано близько 30 книг, що перевищувало загальну кількість усіх книг, надрукованих на Україні до 1610 року, в основному релігійного змісту. Натхненні допомогою для розвитку Православного відродження, заможні кияни заснували в 1615 р. Київське Православне Братство при Богоявленській церкві. В 1620 році Гетьман Петро Сагайдачний разом з усім Запорозьким Кошем вступили до Київського Православного Братства. Ця подія мала величезне значення, адже з укладенням Берестейської Унії в 1596 році, Православна Церква втратила своїх ієрархів. Вселенській Патріарх єрусалимський Феофан висвятив кількох єпископів, рукопоклав Іова Борецького на Митрополита Київського. Православні українці знову отримали своїх Церковних Владик. У католиків і греко-католиків цей «незаконний акт» викликав лють. Однак, польському королю Сігізмунду ІІІ потрібна була підтримка ураїнських козаків у веденні війн, й нова Православна Київська Ієрархія дістала визнання.

Що примусило Петра Могилу поміняти блискучу світську кар’єру, на скромну чернечу долю?

Тут очевидно здійснилася Божа благодать, та духовна спадщина, яку отримав в дитинстві та юнацтві Петро Могила від брата його батька Митрополита Георгія, дружба і розмови з його духовним батьком Митрополитом Іовом (Борецьким) і намісником Свято-Успенсткої Києво-Печерської Лаври архімандритом Захаріям (Копистенським) і давня мрія Петра Могили бути в Святій Лаври, що назавжди визначило його подальший життєвий шлях.

З часу прийняття Петром Могилою іночеського постригу, починається новий духовний період життя Петра Могили, — він воїн Христовий, стає на шлях служіння Церкві Христової і Святому Православ’ю. 1625 рік характеризується великою бідою і випробуваннями для Православної Церкви, так як православне населення за свою Православну Віру указом польського короля Сигізмунда ІІІ, фанатичного католика, було поставлено в положення злочинців. Попри гоніння, православні твердо тримались своєї Віри. Важливу допомогу в боротьбі за збереження Православ’я подавали православні братства, монастирі і українські козаки, які, в 1625 році, нарешті вибрали Гетьманом поміркованого Дорошенка. Гетьман Дорошенко розпочав переговори з поляками, що завершилися компромісом, за яким було збільшено реєстрових «законних козаків» до 6,0 тис. Гетьман Дорошенко розташував козацькі полки з осередками по лінії Київ, Канів, Корсунь, Біла Церква, Фастів, Переяслав та Черкаси, де Козаки удосконалювали своє самоуправління і захищали свою Цер­кву. Запорозька Січ — територія «незаконних» козаків формально підпорядковувалася Гетьманові Дорошенку, але зберігала автономію.

У 1625 році Митрополит Іова Борецький, переконаний в тому, що Православ’я на Україні може бути знищене, звернувся до царя з проханням прийняти Україну під свій захист. Москва віднеслася до цього звернення з обережністю. Вона надала Православній Церкві України підтримку співчуттям і грішми, не беручи зобов’язань стати на її захист. Про те, в цей період, Православна Церква уже здобула міцну опору захисту від захисників Православної Віри, які відкрито виступали на польських генеральних Сеймах, що за конституцією Речі Посполитої дозволялось. Таким чадо-патріотом і яскравим апологетом Православ’я виявився Петро Могила.

В цей час, коли католики і уніати заполонили Православну Церкву лайливою видавничою продукцією, прекрасно освічений, маючи вагомі впливові зв’язки, Петро Могила, в сані простого ієромонаха, мав особливий вплив на ієрархічні справи в Сеймі. Петро Могила приймає рішення створити опонентам кваліфікований спротив. Для цього, з дозволу всього київського духовенства, він вибирає молодих людей із чернецтва і білого духовенства і, на свої кошти, відправляє їх для навчання в різні навчальні заклади Європи з надією організувати в Києві свою вищу Православну Школу. В цей же період Петро Могила успішно публікується під іменем Філалета, де він звинувачує католиків і греко-католиків в розповсюдженні ними уніатства.

8 квітня 1627 року відійшов до Господа намісник Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври архімандрит Захарія (Копистенський) і після його смерті, в грудні 1627 року Петро Могила ( на 30 році життя), по згоді усієї братії, був введений в сан архімандрита Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, а в 1629 році, титулований Кирилом Лукарисом, Патріархом Константинопольським, екзархом патріаршого престолу.

Як намісник Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври Петро Могила бере активну участь в усіх скликаних Соборах Західноросійської Церкви. Особливим був Собор 13-24 серпня 1628 році в Києві, на якому було віддано до осуду архієпископа Полоцького Мелетія (Смотрицького) і його публікацію «Апологія», яка мала суперечливі думки про Православ’я, де Мелетій, побоюючись помсти українських козаків, відрікся від своєї «Апології» і приніс Собору розкаяння. За рішенням Собору була підписана Соборна грамота і розіслана усім віруючим, в якій Митрополит і архіреї, і в тому числі архімандрит Петро Могила, закликали і переконували усіх віруючих бути твердими до своєї Православної Віри.

2 березня 1631 року відійшов до Господа Митрополит Іова (Борецький). Його місце зайняв Ісая (Копинський), бувший в той час архієпископом Смоленським. Послані архімандритом Петром Могилою люди на навчання, почали повертатися в Україну для викладання відповідних наук, з метою підвищення рівня духовної освіти православних. Члени Київського Братства, 30 грудня 1631 року, склали акт про те, що архімандрит Петро Могила є довічним наставником і опікуном Київського Братства і підпорядкували свою Православну школу виключно владі Константинопольського Патріарха. Після цього Петро Могила з’єднує свою Лаврську школу з Братською, перейменувавши їх в колегію і взявши її на своє утримання. Подібну школу Петро Могила організував і у Вінниці, при Вознесенському монастирі, підпорядкувавши її колегії. Ця колегія, названа Києво-Могилянською, стала одним із найважливіших учбових закладів слов’янського світу.

В квітні 1632 році помирає король Сигізмунд ІІІ. Відповідно з польськими звичаями скликався спочатку Сейм «Конвокаційний», де розглядалися поточні справи, а потім Сейм «Елекційний» — для вибрання нового короля. Перший Сейм відбувся в Кракові, куди були офіційно запрошені всі чини духовні і світські. Митрополит Київський Ісая (Копинський), обтяжений старістю і хворобами, не міг відправитися сам і відправив на Сейм свого представника, архімандрита Петра Могилу.  На Сеймі в Кракові Петро Могила від імені українського народу, духовенства і дворян заявив, що вони не будуть брати участі у Сеймі доти, доки не отримають від Сейма гарантій на повернення Православній Церкві усього, що від неї забрали уніати. Не бажаючи зупиняти відкриття засідання Сейму, королевич Владислав прийняв пропозицію архімандрита Петра Могили. Відповідний Акт згоди (Меморіал) був підписаний і затверджений печатями королевича і уніатського митрополита Вельяміна (Рудського) і за наполяганням архімандрита Петра Могили, для більшої впевненості, був розісланий по всім відповідним місцям, попри незгоду, присутнього на Сеймі папи.

Незважаючи також на всі протести католицького і уніатського духовенства Православна Церква отримала від короля Владислава IV диплом, який підтверджував вільне існування Православної Віри, дозвіл реставрувати церкви і будувати нові, при монастирях, церквах створювати братства, школи, семінарії і друкарні. Сеймом було проголошено про те, щоб усі суперечки зупинити, жити всім в спокої, без утиску один одного. Православній Церкві було дозволено вибирати самим Православного Митрополита і посвящатися йому від Патріарха Константинополь­ського. 1 грудня 1632 року всі ці постанови були затверджені королем і Сеймом.

Православні дворяни, разом з православним духовенством, які були присутні на Сеймі, побачили Петра Могилу як вихованого, високоосвіченого, видатного і тонкого дипломата і вирішили вибрати Петра Могилу митрополитом Київським, на що він дав згоду.

Після свого вибрання в кандидати митрополитом Київським, архімандрит Петро Могила зразу звернувся до короля Владислава IV за затвердженням в цьому званні і за збереженням за ним поста намісника Києво-Печерської Лаври і отримав позитивне його рішення. Щоб не   було  ніякого  непорозуміння  між православними, які залишилися в Києві, Петро Могила відправив в Константинополь ректора київських духовних шкіл Ісаю Трохимовича для одержання від Патріарха благословення на своє посвячення в митрополити. Патріарх  Константинопольський  Кирило  дав  своє благословення. Огородив своє вибрання Митрополитом всіма законними формальностями,  архімандрит  Петро   Могила,  при   повній  підтримці Київського і Луцького братств, відправився в м. Львів, де  в  ставропігіальному монастирі Успіня Пресвятої Богородиці зустрівся з єдиним православним  епіскопом,  який  зберіг  свою кафедру,— Ієремією (Тисаровським) і який мав титул Екзарха  Константинопольського патріархату і мав право здійснювати посвячення Київського митрополита від імені Вселенського Патріарха.

В призначений термін прибули до Львова три православні епіскопи, хоча і звільнені уніатами від своїх єпархій: Аврамій (Пінський і Туровський), Ісаакій (Луцький) і Паїсій (Холмський), багаточисельне православне духовенство і миряни. Посвячення архімандрита Петра Могилу проходило 28 квітня 1633 року, в церкві Львівського ставропигаль­ського братства, на побудову якого багато виділили коштів православні молдавські воєводи.

Митрополит Петро Могила прожив у Львові більше двох місяців і весь цей час звертався  до короля Владислава IV, щоб він дозволив перетворити Києво-Братську і Богоявленську школи в Православну Академію. Високі чини Сейму відмовляли в його проханні, — король проявив тверду волю і прохання Митрополита Петра Могили було задоволене, але з іншою назвою не Академія а Колегія.

В кінці червня 1633 року Митрополит Петро Могила урочисто відправився на свою кафедру у Києві, де його чекали масові привітання. Маючи відповідні грамоти короля, Митрополит Петро Могила приступив до благої побудови своєї митрополії, опираючись на суспільство, де грамотність набувала на Україні дедалі відчутного поширення. Щоб задовольнити духовні прохання своїх прихожан, Митрополит Петро Могила усі наступні роки надзвичайно активно публікується. Духовна полеміка православних з іновірцями і видавнича діяльність Митрополита отримала особливе значення. Для цього Митрополит Петро Могила  мав потужні видавничі можливості, які зібрав у Києві, маючи при цьому матеріальні ресурси і друкарню Святої Лаври, яку залишили його попередники, а також  організував друкарні в Молдавії.

В цей період і усі наступні роки, весь свій словесний і поетичний талант  Святитель Петро направляв   на виховання православного  Українського народу, знаходив   свій  дуже   дорогий   час і на духовні зустрічі з багатьма представниками Православного Духовенства і особливо мирян, багато з яких мали духовну невизначеність, яких він повертав до Православ’я і укріплював бути  православними назавжди. Так земні шляхи Митрополита Петра Могили і Богдана Михайловича Хмельницького  переткнулися   вдруге,  в  1646  році,  за  декілька  місяців  до  відходу  Святителя до Господа (своєю передбачливістю Святитель виразно відчував необхідність цієї надзвичайно важливої зустрічі) і мали вирішальне значення в житті Богдана  Хмельницького,  з  огляду  на  його   особистий  вплив  на  події,  що   вагомо змінили українське суспільство, під кінець його життя (помер 04.09.1657 р.). Визволення, в 1622 році, Богдана Хмельницького з турецької неволі, де він був два роки,  можна назвати тільки Божою милістю для України, тому що, як правило, дуже рідко хто з неї повертався, не прийнявши іслам. Повернувшись з полону, Хмельницький не прийшов до Православної Віри, одружився, став обережний, заможний козак, уникаючи від будь якої участі у козацьких повстаннях 1625 та 1638 р.р. Завдяки добрим взаєминам з польським урядом і маючи належну освіту, він, в 1638 р., отримав посаду писаря Війська Запорозького, а в 1646 році, будучи сотником Чигиринського козацького полку, у 50-річному віці, вирушає в складі козацького посольства до короля Владислава IV. Повернувшись від короля Хмельницький з жахом побачив, що його маєток забрав польський шляхтич, убивши його молодшого сина і викрав жінку, з якою щойно овдовілий Хмельницький мав намір одружитися. Численні його скарги до суду не принесли успіху. Це душевне потрясіння перетворює стриманого, чемного Хмельницького на бунтаря польському режиму, який одночасно має тверді, рішучі наміри. В такому  душевному стані Богдан Хмельницький зустрівся з Митрополитом Петром Могилою і попросив Його благословення на будівництво 3-х Православних Церков в гирлі річок Унави і Ірпіня з перспективою будівництва козацького монастиря-фортеці і з цього місця  розпочати визволення України з польського ярма. Святитель уважно вислухав Богдана Хмельницького і з великою радістю  благословив його на  здійснення  рішучих намірів і надав Хмельницькому значну підтримку грішми.

З благословенням Святителя Петра Могили і Його значної матеріальної під­тримки Хмельницький реалізував свої наміри, було побудовано три православні Церкви і на їх базі, побудований монастир-фортеця «Свято-Покровська Унаво-Ірпінська Пустинь». Розпочате будівництво освячено осінню 1647 р., на  Покрову Пресвятої Богородиці архімандритом Іосифом (Трізною), намісником Києво-Печерської Лаври  і  закінчено весною-літом 1648 р.  В  липні 1648  р.  Єрусалимський Патріарх   Паїсій  освятив   монастир — фортецю,  Унаво — Ірпінське   Козацтво  і  Його Верховним  Отаманом  Богдана  Хмельницького. В  серпні  1648 р., перед від’їздом в Єрусалим,    Єрусалимський   Патріарх   Паїсій освятив 100-тисячну Козацьку  Армію і Гетьмана України Б. Хмельницького,  а також  подарував  Б. Хмельницькому  Біблію. Цю Святу Книгу мені довелося тримати в руках, її з пучком свого  святішого волосся, о. Геронтій  (Захаров) (схіігумен  Києво-Печерської Лаври)   передав   мені рівно за два місяці до  свого відходу до Господа, передрікши  свою смерть (помер  24.11.2003 р.)  і  сказавши: «У тебе цю Біблію украдуть і з Нею ще дещо, але це так Богу угодно покарати тих хто краде і тих у кого «руки не крадуть», а ви будете мати з цього  все необхідне і отримаєте відповідну Божу милість і Божу благодатність по вашим і моїм молитвам…».  Так і сталося, книгу у мене викрали і це була добре продумана «операція» злодіїв і замовників. Шкодую, що свого часу не вберіг ту реліквії, або не передав у державне книгосховище.

В кінці серпня 1648 року, нарешті,  прибуло  очікуване  Б. Хмельницьким 80-тисячне татарське військо легкої кінноти хана Іслам Гірея. Оздоблений золотом намет хана   Іслам   Гірея   був   поставлений  на  лівому  березі  річки Унави, (до наших днів збереглися   ознаки   його   присутності,   і   у   місцевих жителів Козацької Слободи с. Чорногородка  це  місце  має  назву  «Ханьківка»), за 50-80 м., від новозбудованого на лівому  березі  Унави  блокпосту Свято-Покровської Унавської  Церкви, нижче течії річки Унави.

23 вересня 1648 р. Армією Б. Хмельницького (100 тис. козаків і 80 тис. татар) під Пилявцями було дощенту розбите велике польське військо, що відкрило шлях на захід і перспективи проголошення незалежності України. Дав би Господь полум’яній свічці життя Святителя Петра Могили горіти ще хоча б два роки, то була б таки проголошена Україна незалежною, так як Святитель не дозволив  би Хмельницькому укласти з королем Яном пагубне для України перемир’я. 

Ростислав Солопенко,
докторант  Варшавської Християнської
Богословської Академії, професор
по кафедрі  економіки і менеджменту