Чи возитимуть туристів до чорного лісу?

Не пропускаю жодної нагоди, щоб побувати в рідному селі на Олександрівщині (Кіровоградська обл.), розташованому в самому серці нашого гайдамацького краю. Автобус проїжджав біля Кам’янки, там, де дорога на Грушківку.

 «Оце тут були володіння Холодноярської Республіки, тут вільні козаки встановили свої селянські порядки» — звернувся я до сусіда. Той злякано подивився на мене, а потім вдав, що спить. На його обличчі застигла маска жаху. 

Так він відгородився від крамольного пасажира, який, бачте, знає забагато про Холодноярську Республіку, і не боїться говорити про це. 

В Олександрівці видається з 1935 року газета «Вперед». В ній я прочитав, що Кіровоградщина стане музейно-туристичним центром. Це дуже добре! А що ж будуть показувати туристам? Тут кожне село пов’язане то з Чигиринською Республікою Свирида Коцура, то з Республікою Чорного Лісу під керівництвом розумного і доброго хазяїна, хороброго воїна Пилипа Хмари, то з Холодноярськими околицями, а в лісі під Розумівкою в своєму останньому запеклому бою в 1925 році загинув легендарний отаман Чорний Ворон.  Туристи, які приїдуть сюди за програмою «зеленого туризму», мають дізнатися і всю правду про так звану «громадянську» війну в Україні, яка насправді була боротьбою українських селян-повстанців проти червоних окупантів.

Як би було гарно та повчально подивитися на насип недобудованої залізниці, яка пронизувала Холодноярщину від Фундукліївки до Чигрина та вела до берега Дніпра. Селяни розуміли вигоду, ставали акціонерами, лопатами копали землю та возили її на возах, побудували майже 45 км насипу, але … настала «власть трудящіхся пралєтарієв», і залізницю не дозволили закінчити.

Мій дід Овсій запрягав свого коника, брав з собою синів, ще навіть і не юнаків, і вони їхали возити землю на насип. Дід за виконану роботу отримував акції, щоб на схиліі років мати прибуток від роботи залізниці. Акції можна було отримати і за здані курячі яйця, які використовувалися для приготування розчину при  побудові залізничних містків. Містки стоять і сьогодні, міцні і непорушні, що навіть «нувориші» не пробують розбивати їх для побудови своїх свинячих хлівів.     

Так би воно і сталося, був би прибуток від залізниці, та чужинці почали «робить людям щастьє». Дід Овсій та баба Агафія померли молодими голодною смертю, а їх діти, як і всі селяни нашого багатого, але нещасливого краю, з розпачем дивилися на недобудовану колію та розвалище станції «Могилеве», яку вже спорудили за селом серед скіфських могил. Надії на краще життя стали примарними. 

По тому насипу їхала гайдамацька кіннота пом’яти боки чужій «владі» в Олександрівці, яку охороняв навіть бронепоїзд. Там виступав Лейба Бронштейн, який закликав палити наші «куркульські» села. До речі, в нашому селі був тільки один дійсно заможний селянин. В інших селах було те ж саме, але кричали, що воююють з куркулями, довго і затято.       

«А біля мосту через Тясмин, мабуть, спорудять пам’ятник Юрію Горліс-Горському верхи на коні, бо він його заслужив», — такі мрії появилися, і тут же зникли.

А газета написала, що показувати збираються не місце загибелі Чорного Ворона під Розумівкою, а провезуть маршрутом «Раєвські — династія героїв». Це добре, що хоч Раєвських можна показувати туристам, бо вірних слуг російського царя червоні правителі могли б викинути з домовин давно, якби не злякалися разючих шабель українських вільних козаків. То чи хоч Чорний Ворон буде включений в маршрут «династії героїв”? Або талановитий отаман Загородній, який діяв в тих лісах і селах? Чи розкажуть ще й про захоплення «Пірса», автомобіля для президентів, та страту чекістів Вільгруде-Соколова з Козіцьким, саме на Розумівських хуторах, поряд з могилами Раєвських, героїв Російської імперії, які вдало командували українськими кавалерійськими полками? У російській армії було 12 таких полків, з них 9 були укомплектовані українськими селянами-козаками. Цікаві факти з історії, але була й інші історія, яку не можна приховати від туристів.

Тому треба віддати шану незламному отаманові Чорному Ворону, який міг би «реквізувати» які завгодно цінності, а потім з вірними друзями дременути за Збруч. Але вони вибрали гасло «Воля України — або смерть!». І були вбиті чужими зайдами, але не залишили Україну в біді. То чого ж сьогодні про тих уже казкових українських героїв домашні холуї не хочуть навіть слухати? 

Обурює, що українських селян та їх керівників, які так багато зробили для звільнення України, не хочуть навіть згадувати ті, кого сьогодні посадили «при кориті».

Може, в тому «кориті» не таке вже і смачне їдло, але ж треба мати хоч би елементарну людську совість та хоч якусь гідність. 

Наведу один історичний документ: «За перші дві декади липня 1919 р. органи НКВД УССР  зареєстрували 20715 повстань.

“Непрекращающаяся в течение более 3 месяцев волна крупных и мелких кулацких восстаний, в корне дезорганизующих начало советского строительства, является одним из главнейших фактов, характеризующих особенности переживаемого момента на Украине».

З резолюції серпневого (1919 р.) Пленуму ЦК КП(б)У. Чи це не грандіозний розмах боротьби, про якій мусять знати і місцеві мешканці, і туристи?

А що маємо в результаті? В результаті керівництво навіть туристичною галуззю віддане в руки нащадків чужинців та їх українських холуїв. І вони кинулися показувати світові династію російських, а не українських героїв, які вдало використовували українських селян для захисту інтересів російського царя. Бачте, із 12 кавалерійських частин імператорської армії 9 були укомплектовані українськими козаками! А тому і війна з Наполеоном зроблена для українців «вітчизняною».

А чого мовчать про отруєну царицю Єлизавету, яка хотіла зробити Україну незалежним королівством під керівництвом козака Розума? І для чого місто Єлисаветград перейменували на Кіровоград? Чому пишуть Єградківка, а не Єлисаветградівка? Бо справедлива цариця всім своїм чесним серцем любила Україну та її добрий і щирий народ!

Будьте певні — ні слова туристи не почують і про налагодження здорових, чисто українських економічних відносин в Республіках Чорного Лісу та Холодного Яру. Бідняк і Георгіївський кавалер Пилип Хмара зрозумів, що треба ввести свої гроші, щоб налагодити нормальне життя селян. В Республіці Холодного Яру поля обробляли всі разом, толокою, а не колгоспом-кібуцом, щоб сім’ї загиблих вільних козаків не залишилися без хліба. Хтось з керівників туристичної галузі збирається розповісти про все це людям?

Жаліються в газеті на брак спеціалістів з туризму. А може, все-таки,  ніхто не хоче мати справу з безсовісними перебріхувачами історії українців? Бо смішно — безробіття, а працювати в туристичній галузі ніхто не хоче. Отже, ще не всі стали холуями! До речі, в селянських республіках сексотів, грабіжників та зрадників швидко і невідворотно знищували.

В російських ЗМІ про незламного отамана Чорного Ворона пишуть часто. Особливо підреслюють епізод, коли колишній царський штабс-капітан, захищаючи честь української символіки «Выхватил саблю, взмахнул со всего плеча, и чужая рука, отсеченная по локоть, упала на землю.

Толпа вмиг притихла, ошалевшие москали, потупив головы, смотрели на отрубленную руку, которая еще жила и шевелила растопыренными пальцами».

Попри плани таких собі «туристичних» промоутерів українці все ж мають СВОЇХ героїв. Звичайно, «українські» ЗМІ про наших героїв бояться навіть згадувати! Росіяни роблять усе, щоб увіковічнити пам’ять про Раєвських і свою династію героїв. І це можна зрозуміти. А от династій українських героїв у нас справді немає, бо їх вбивали окупанти ще молодими. Сьогодні пробують вбити і пам’ять про них. Але то марна справа, бо все таємне рано чи пізно стане очевидним. Україна важко, але неухильно йде до правди про саму себе і холуї того не зупинять.