Сакральні гори

Повідомлення про те, що гора Лева у Львові має ознаки піраміди, безперечно, зацікавило багатьох українців. Відтепер найдопитливіші з них уважніше придивлятимуться до місцин, де вони мешкають, та намагатимуться взнати якомога більше про історію рідного краю. Знання ж своєї історії сприятиме формуванню поваги до минувшини, до сакральних місць рідної землі та викликатиме бажання оберігати ці наші святині.   

Версія про те, що окремі гори на території Львова можуть бути рукотворними, хоча і здається вельми сумнівною з точки зору пануючих донині історичних догм стосовно нашої минувшини, але, безперечно, має право на існування. Пригадаймо, який опір чинили окремі представники академічної історіографії визнанню пірамідального комплексу в Боснії, відкритого на початку цього століття. Та всі їхні намагання спростувати ознаки піраміди у природного утворення, яким є гора Височиця, зазнали поразки. Під час досліджень цієї гори в 2006 році були знайдені величезні кам’яні блоки штучного походження, щільно притерті один до одного, а також підтвердився факт використання невідомої технології для надання гірській породі форми ребер. Були зафіксовані й інші свідчення про присутність «людського фактору» у формуванні піраміди-гори.

Тож маємо звикати до чергових відкриттів сакральних гір на європейських теренах — гір і природних, і частково штучно оброблених, і повністю штучних. Прикладом гір із слідами обробки є так звані Гераклові Стовпи біля Хортиці, які нині дуже зруйновані, але ще трохи більше століття тому мали форму ступінчастих пірамід  (мал.3). Якщо самі ці три гори є, вочевидь, природними утвореннями, то їхні ребра та поверхня у вигляді сходів свідчать про докладання до цих стовпів людських зусиль…

У цьому світлі по-новому сприймаються збережені в різних джерелах і пам’яті людській повідомлення про українські гори, зокрема ті гори, котрі, вочевидь, маючи сакральну ауру, наснажили чимало видатних митців на творення світових шедеврів.

Однією з таких гір можна із впевненістю вважати гору на Хмельниччині, котра має назву «Вовча» і на схилах якої виросло село, що так і називається — «Вовча гора».  Поруч розкинулось містечко Чорний Острів, на гербі якого і зображено цю гору.

Селище міського типу Чорний Острів є однією із природних і історичних перлин Поділля. Розташоване за 20 км від м. Хмельницького на річці Південний Буг, мальовниче й зелене, воно має давню й величну історію. Це нині воно є одним із багатьох поселень, що мають традиційну назву провінційних містечок. А колись це селище кілька сотень років поспіль було містом європейського рівня, центром культури і творчих злетів непересічних особистостей із світовими іменами.

Засноване це місто, за переказами, за часів Золотої Орди, коли воєвода на ймення Свищ зі своєю дружиною оселився на Острові Буга (Бога). У середні віки над Островом промайнула епідемія чуми, відібравши у багатьох мешканців їхні життя, і Острів став називатися Чорним.

У ХIV столітті цe місце фігурує у джерелах під назвою Чорного городка, однак у другій половині цього ж століття — це вже Чорний Острів.

Відомо, що при укладені угоди 1366 року між Ольгердом, Казимирoм III Великим, Любартом, Олександром та Юрієм Коріатовичем, Любарт отримав Луцьку землю зі всіма повітами та осадами і, окрім того, король Казимир III Великий залишив Любартові Володимирський округ, куди входив також Чорний городок (Чернеч городок).

У другій половині XVI століття Чорному Oстрову було надано Магдебурзьке право. В 1592 році племінник Дмитра Байди Вишневецького, Костянтин Вишневецький,  через одруження з Аннoю отримав його у своє володіння, і до 1744 Чорний Острів належав Вишневецьким. Після смерті Михайла Вишневецького, останього потомка з Вишневецьких, місто перейшло його внучці — Катерині з Огінських Пшездецькій.

Графи Пшездецькі, яким землі Чорного Острова передавались із покоління в покоління,  володіли 20 селами. Їхній чорноострівський палац та інші будівлі добре збереглися до наших часів  і продовжують служити мешканцям містечка. Місцеві краєзнавці вважають, що саме за часів Пшездецьких, які задля власного задоволення тримали вовків (організовували на них полювання), і виникла назва гори — «Вовча». Більш рання назва гори невідома. Зате відомо, що гора була набагато вищою ніж нині, а свої розміри і з ними, вочевидь, форму вона втратила в результаті забудови на її схилах будинків із використанням при цьому матеріалу, з якого гора складалась (пісок, каміння, вапняк).    

Карл Пшездецький, меценат, покровитель мистецтв і наук, мав велику бібліотеку, картинну галерею, утримував артистичну і танцювальну групи, а також академічний оркестр під управлінням італійського диригента Тоніні. Про це дізнаємося, зокрема, з листа всесвітньо відомого композитора і піаніста ХІХ ст. Ференца Ліста до М.Сайн-Вітгенштейн, доньки Кароліни Івановської, яка проживала у містечку Воронінце (нині —  с. Воронівці Хмільницького району на Вінниччині). Свій лист композитор писав французькою мовою і датував Святою п’ятницею 1847 року, напередодні Пасхи.

 У Чорному Острові Ференц Ліст перебував у лютому-березні 1847 року, мешкав у палаці Пшездецьких і саме тут, за твердженням дослідників, записав всесвітньо відомий шедевр — Другу угорську рапсодію, яку нині виконує кожен концертуючий піаніст.

У Чорному Острові було повітове однокласове народне училище. З 1856 по 1859 роки у цьому училищі викладав історію видатний український поет, байкар Леонід Глібов. І саме тут, схоже, ним був написаний відомий вірш «Журба» (вірш датується 1859 роком), котрий згодом  став популярною піс­нею «Стоїть гора високая».

Такі історичні відомості про Чорний Острів та Вовчу гору змушують небайдужого дослідника української давнини шукати відповіді на певні запитання. Чи випадково саме тут, на берегах священної для наших предків ріки Бог (нині — Південний Буг), біля Вовчої гори, засновано поселення? Коли виникла Вовча гора — за часів Золотої Орди, як захисний вал від татарських набігів (цієї версії притримуються місцеві краєзнавці, хоча поняття «вал» і «гора» є різними), чи набагато раніше? Чому саме ці землі так цінились у польської і української знаті протягом багатьох століть, що дозволило містечку Чорний Острів перетворитися на один із культурних і духовних центрів Європи і залишатися ним протягом кількох століть? Чи не сакральна аура навколо цієї місцини із горою має стати відправною точкою для пошуків відповідей на ці запитання? До речі, сакральність і семи гір на території Львова, і семи гір, на яких розкинувся Київ, також прояснюють питання стосовно виникнення цих міст та набуття ними статусу культурних і духовних центрів набагато раніше за інші поселення деінде. 

Прийнявши сакраль­ність українських гір за відправну точку в історичних дослідженнях, можна отримати відповіді і на запитання із сфери філософії мистецтва. Зокрема, стане зрозумілим, звідки у вірша «Журба», написаного Глібовим, неймовірна внутрішня сила — сила, яка спонукала іншу творчу людину із світовим ім’ям, Миколу Лисенка, написати до цієї поезії музику. Музика ця також несе потужну енергетику — енергетику того рівня, котрий забезпечив спільному творчому доробкові двох людей —  Глібова і Лисенка — перетворитись у вічну субстанцію, тандем Слова і Мелодії — народну пісню «Стоїть гора високая». Стане зрозумілим також і суть того підґрунтя, на якому виник інший світовий музичний шедевр — Друга угорська рапсодія Ференца Ліста. 

Відповідь на запитання про первопричину творчого злету будь-якого митця, безумовно, може мати багато аспектів. Разом з тим, важко не погодитися з твердженням  багатьох мистецтвознавців про вплив природи на творчість людини. Саме гармонія власних вібрацій душі з вібраціями довкілля дає можливість людині творити, і резонанс цих вібрацій може розглядатись як основа матриці митецького шедевру. Думається, саме така матриця є одним із перехідних мостів між свідомістю планети (певними вібраціями природи) і свідомістю людини. Такий міст зіткано із інформації — слів із високою частотою вібрацій (поезія, молитва), звуків із ще більш високими вібраціями (мелодія), або із поєднання першого із другим. Саме тому, слухаючи справжню поезію, чарівну мелодію або гарну пісню, ми забуваємо про все на світі, і тоді наші тривоги,  негаразди, образи  на деякий час кудись зникають. Тобто ми переходимо через збудований чи то поетом, чи то композитором міст із нижчих сфер буття, в яких відбувається фізичне існування організму,  у вищі сфери, де світ розвивається за якісно іншими, вищими, законами — духовними.  

Безумовно, наші далекі предки знали про ці та інші можливі шляхи (мости) між сферами буття і використовували їх в організації свого життя. Так, з огляду на характеристики пірамід, зокрема єгипетських, вік яких сягає тисячоліть, можна зробити висновок, що будівничим цих об’єктів був відомий вплив форми пірамід на властивості простору та на характеристики інших об’єктів, у тому числі на свідомість людини. Про ці властивості пірамід ми довідались порівняно недавно і вже їх використовуємо (модельками пірамід очищуємо простір від зайвих електромагнітних коливань, зберігаємо в них продукти, щоб ті залишалися свіжими тощо).

Що стосується Вовчої гори, то вона нині хоч і не має форми піраміди, але від того свою загадковість не втратила. Таїна цієї гори полягає у збігах її характеристик і характеристик  гір у Львові — гір, котрі, за версією львівських дослідників, складають сакральний комплекс. Адже Вовча гора розташована на тій же широті, що і гора Лева (490 північної широти),  її основу становлять такі ж, як і у цієї львівської гори, шари піску та вапняку, і вона теж має ознаки штучності. І головний збіг — це формування навколо цих утворень поселень, які згодом стали культурними і духовними центрами.

Чи не цікаві збіги? Може, саме вони допоможуть дати цілісну картину виникнення  на наших теренах давньої цивілізації, яка, розвинувшись, стала предтечею інших — шумерської, єгипетської, еллінської тощо? Цивілізація ця, яку можна назвати протоукраїнською, чекає офіційного відкриття історичною наукою, хоча вже відкрита багатьма дослідниками-ентузіастами кілька десятків років тому.     

Отже попереду — фантастично цікава й захоплююча робота для істориків, дослідників-краєзнавців, просто небайдужих до своєї минувшини людей. А ще ця робота дуже потрібна для відновлення тих природних і штучних об’єктів, які є важливими енергетичними точками духовної аури української землі і, значить, аури нашого народу. Тож працюймо!

P.S. Коли вже був завершений цей матеріал, з’явилося повідомлення про можливу забудову Гори Лева у Львові місцевими олігархами. Гора ця є святинею рідної землі і пам’яткою прадавньої історії. У разі забудови її чекає доля Вовчої гори, котра із високої гори, оспіваної Леонідом Глібовим, перетворилась у пагорб — непривабливий  та такий, що втратив свою сакральність. Бізнесмени знахабніли до безтями, задовольняючи  свої тваринні інстинкти, одним із яких є бажання володіти якомога більшою територією. Не даймо їм  забудовами порвати ауру гори Лева! Не допустімо втрати частини своєї духовності!

                Любов Чуб,
дослідниця історії, проблем сучасної цивілізації і сфери духовності,
м. Хмельницький