Вибори до Верховної ради України-2012: Час збирати каміння

Вибори до української Верховної Ради, на які так довго очікували українці та зарубіжжя, нарешті стали фактом історії. Голоси підраховано і навряд чи позови чи протести відкоригують результати у чийсь бік. Нині цифри, які з’являються на екранах телевізорів, комп’ютерів, не сильно відрізняються від результатів екзит-полів.

Ось як в середньому виглядали результати екзитполів: Партія регіонів — 31,6%, Об’єд­нана опозиція — 24%, «Удар» — 13,2%, Компартія — 12%, «Свобода» — 11%. У пропорційній частині виборів всі без винятку екзит-поли давали перемогу трьом опозиційним політичним силам (ПО «Батьківщина», ВО «Свобода» та «Удар») проти двох провладних (ПР та КПУ). Різниця між владою і опозицією становила від 3,6% у Research&Branding до 13% у Національного екзит-полу, що говорило про незначну, але все ж поразку правлячої партії. Проте ще є мажоритарні округи, де кількісна перевага ПР буде значнішою і це дозволить владі заявити про перемогу. На сьогод­нішній день підраховано 93,75% відсотків голосів виборців. Партія регіонів — 30,88%, Об’єд­нана опозиція — 24,92%, «Удар» — 13,66%, Компартія — 13,52%, «Свобода» — 10,05%.

Тривожить лише інформація про дивне неспівпадання деяких результатів, введенних в електронну систему підрахунку голосів і результатів суми протоколів з виборчих дільниць. Тобто фальшування може відбутися аж на останньому етапі підрахунку голосів. Про це заявляють лідери опозиції і зокрема лідер «Свободи» О.Тягнибок. Є певна невідповідність результатів екзит-полів і реальних результатів голосування саме по цій політичній силі.

За словами Тягнибока існує певна технологія фальсифікацій, коли протоколи від­правляють «на доробку» і штучно затягують оголошення результатів на певних дільницях, де перемагають опозиційні кандидати. Невже перемагає той, хто останнім рахує голоси, причому без свідків? Українцям не звикати до таких чуток, тому напруження зберігатиметься ще упродовж тижнів роботи ЦВК.

Це підтверджує і несподівана заява заступника голови Центрвиборчкому Жанни Усенко-Чорної. Вона каже, що у низці округів до електронної системи «Вибори» вносяться «фантомні» результати голосування: «Є цілий перелік округів, в яких мають місце розбіжності між введенням в інформаційно-аналітичну систему «Вибори» і протоколами з мокрими печатками та підписами членів виборчих комісій. Таких округів по Україні досить багато».

Заступник голови Центрвиборчкому Андрій Магера пригрозив системним адміністраторам окружних комісій кримінальними справами за неправильні цифри. Про це він сказав на брифінгу. Говорячи про ситуацію, коли в електронну систему «Вибори» вносяться дані, які не відповідають даним в паперових протоколах, Магера зазначив, що 29 жовтня такі випадки були на чотирьох дільницях Шевченківського району Києва (округ №223).

«Ми виявили невід­повід­ність і вимагали від окружної комісії перевірити дані, оскільки у протоколах дільничних комісій цифри правильні, а електронні дані не відповідали дійсності», — сказав він. «Я хочу вірити, що це помилка системного адміністратора, в іншому випадку доведеться звертатися до правоохоронних органів. Це стосується всіх системних адміністраторів у всіх комісіях — уважно потрібно вводити дані. Якщо будуть ознаки навмисного спотворення інформації, будуть питання до правоохоронних органів про порушення кримінальних справ», — зазначив він.

Але, схоже на те, що в цілому картина, яка вималювалася сьогодні принципово не зміниться.

Настав час підбити підсумки. Щоб там не говорили, але вибори були найбруднішими після 2004 року. Партія влади  все ж застосовувала адмінресурс, який за часів правління В.Ющенка лише подекуди згадувався як вирішальний фактор на виборах. Оброблялися у потрібному руслі бюджетники (робітники великих промислових підприємств Сходу, Півдня і Центру, лікарі, вчителі, чиновники держустанов) були обмежені у доступі до реклами опозиційні кандидати. Основних підбурювачів протестних настроїв, пасіонаріїв Ю.Тимошенко та Ю. Луценка з численними юридичними казусами запроторили до в’язниці. Знову з’явилися такі давно забуті виборчі «каруселі», а кількість бажаючих голосувати вдома взагалі зашкалювала і сягнула... мільйона осіб! Лише це могло поставити під сумнів легітимність виборів. Тобто влада балансувала на межі визнання або невизнання міжнародною спільнотою виборів легітимними. Передвиборча гонка викликала неабиякий інтерес Західного світу і Росії, що дещо стримало можливі фальсифікації. Росія вкрай незадоволена незалежницькою поведінкою Президента України, який, попри великі поступки Росії у гуманітарній сфері, вперто захищає економічні інтереси України (по більшості вони співпадають з олігархічними інтересами) і не допускає розпродажу української промисловості російським економічним гігантам. Натомість всі бюджетоутворюючі підприємства  зосереджуються у руках громадян України і, щоб там не говорили, — це певним чином — позитивне явище. Тому слова В.Яну­ковича колись сказані В.Ющенку «ти думаєш, що я не націоналіст? Я — економічний націоналіст» стали реальністю вже за часів правління регіоналів. Все це спонукало росіян критично поставитися до виборчого процесу в Україні і так натиснути на незговірливого Віктора Федоровича. Західні спостерігачі «накручені» сюжетами про перебування Ю.Тимошенко у в’язниці також були дуже прискіпливими в оцінці виборів. Зокрема спостерігачі міжнародної місії ОБСЄ у своєму попередньому звіті, представленому в українській столиці у понеділок, 29 жовтня, назвали проведені вибори «кроком назад» у порівнянні із попередніми. «Парламентські вибори характеризувалися недостатнім рівнем змагальності, причинами цьому переважно було зловживання адмінресурсом, недостатня прозорість кампанії і фінансування партій, а також незбалансованість у медіа-середовищі», — йдеться у звіті міжнародних спостерігачів.  Росіяни, хоч як дивно, залишилися в цілому задоволеними виборами в Україні.

Українська громадська організація ОПОРА також констатує регрес України щодо проведення демократичних виборів: «Парламентська кампанія 2012 року характеризувалася штучним обмеженням змагальності виборчого процесу та грубим порушенням принципу рівних можливостей для партій і кандидатів. В умовах змішаної виборчої системи, позазаконні технології використання адміністративного ресурсу і підкупу виборців мали вирішальний вплив на перебіг кампанії, що в цілому не сприяло чесності її результатів.

Дані порушення мали системний характер і не мали жодних правових наслідків для суб’єктів виборчого процесу». 

Проте день голосування пройшов без масових та системних порушень, які б могли суттєво вплинути на результати волевиявлення громадян України. 

Отож, велика кількість рішуче налаштованих спостерігачів та пильна увага зарубіжних ЗМІ були дуже несприятливими факторами для системної фальсифікації і відіграли важливу роль у дотриманні хоча б видимої пристойності у тих округах, де ПР не мала жодних шансів на перемогу. Тому правляча еліта взялася «дотискати» власний електорат на власній території. Батогом і пряником.  Таке ми бачили ще за Кучми і це явище не може вплинути на принципових людей, які мають намір проголосувати по совісті.

Щоб там не говорили у владних кабінетах про чергову «велику перемогу» і «підтримку народу», але більшість політично активного електорату налаштована дуже критично щодо партії влади і це не можна завуалювати.

Не говорячи про основні опозиційні сили, до протестного електорату можна віднести виборців непрохідних «Україна – Вперед!», «Нашої України» та Радикальної партії, які відібрали у парламентської опозиції близько 4%. Певна частина виборців-комуністів є протестувальниками проти засилля олігархів. Зважаючи на факти тиску і підкупу виборців, які нараховують уже сотні зафіксованих випадків, за нормальних умов число протестного електорату могло зрости ще на кілька процентів. Своєрідно протестували проти влади і ті люди, які не прийшли на виборчі дільниці.  Бо якби влада була їм так люба, то напевно ж вони товпилися у чергах до дільниць ще зі сходом сонця. Тривожить, що по більшості на ділянки не з’явилися саме молоді люди. Така байдужість і небажання брати участь у політичному життя країни не може не тривожити.

Загальна явка виборців склала усього 57,99%. Наразі можна завважити стійку тенденцію до зменшення активності виборців під час виборів до Верховної Ради. Найвища явка була зафіксована у Львівській області – понад 67% виборців, Тернопільська і Волинська області дали понад 66% і 65% відповідно. Найменша кількість виборців прийшла на вибори в Криму – 49% виборців. Така низька, як для України, явка виборців говорить про недовіру людей до виборів, як механізму впливу на владу. Згадаймо, що керуюча еліта крутила конституцією як циган сонцем. Така демонстрація зневаги до фундаментальних законів і думки суспільства насамперед і опустила планку довіри до всіх інститутів і парламентиризму в цілому. Проте це не виправдовує асоціальну поведінку «противсіхів». Цей прошарок суспільства вже став цілим явищем нашої буденності і напрочуд ефективно використовується правлячою «елітою».

Зараз ситуація  з кіль­кісним і процентним наповненням фракцій парламенту виглядає цілком прогнозованою і дуже сприятливою для влади. Отримавши 31% відсоток голосів на пропорційних виборах Партія Регіонів, ймовірно, добере необхідну кількість депутатів на мажоритарних округах і без проблем сформує більшість у парламенті. Саме, щоб убезпечитися від поразки на парламентських виборах, і була свого часу введена владою така фішка як «мажоритарка». Якщо більшості не вийде з мажоритарниками, то більшість поповниться так званими «тушками» і ситуативними союзниками з КПУ. Єдине, що втішає так це те, що тушок на цей раз буде набагато менше і більшість не буде такою монолітною, як у минулій Верховній Раді. Зокрема вже зараз представники ПР ведуть переговори щонайменше з 50 депутатами самовисуванцями для залучення їх до створення більшості.

Але Конституційна більшість, про яку мріяла влада з метою змінити Конституцію для полегшеного обрання президента у парламенті, так і залишилася захмарними мріяннями. Тож результати виборів говорять про те, що В.Януковичу таки доведеться балотуватися на президентських виборах 2015 року у звичайни «електоральний» спосіб. І можливість вдруге стати президентом України наразі виглядає доволі примарною.

Це підтверджує і потужний старт такої ліберальної «третьої» сили як партія «Удар». Зацікавленість частини українських олігархів цією силою і її пристойний, як для новачка, результат на виборах говорить про те, що великий капітал може зробити ставку на майбутніх президентських перегонах на Віталія Кличка. Тим паче, що серед ліберально налаштованого прошарку українців така сила набуває певної популярності. Не виключаю, що на В.Кличка робитиме ставку і Захід. Такі райдужні перспективи, думаю, утримають у колі фракції потенційних перебіжчиків. А Віталій Кличко, як політик, має бути насамперед чесним і спертися не на олігархічну силу, яка його інтенсивно намагається інтегрувати у себе, а на малий та середній бізнес, який чекає на свого лідера і готовий до потужного старту. Чи до кінця усвідомлює свої нинішню роль знаменитий спортсмен до кінця ще не зрозуміло.

Не варто заперечувати і перспективи ВО «Батьківщина», яка, попри відсутність Ю.Тимошенко, досягла просто феноменального у таких умовах результату. Це говорить про те, що повернення Юлії Володимирівни у велику політику вже не за горами, і вона спроможна за певних сприятливих умов дати  справжній бій В.Януковичу на президентських виборах.

Але найбільшою сенсацією став вихід на арену національноорієнтованої «Свободи». Її результат у понад 10% відсотків навіть не повністю відбиває реальність. Багато людей боялися голосувати за цю партію не через її буцім-то «радикалізм», а через  5% бар’єр проходження до парламенту. Страх втратити голос примушував людей голосувати за стовідсоткову прохідну «Батьківщину». Тож реальний результат цієї сили щонайменше на 5% вищий і це ще доведе майбутнє. Вже зараз з’явилося дуже багато «схвильованих» радикалізмом та націоналізмом «Свободи» лібералів за кордоном і в Україні. Вони дедалі більше просторікують про ілюзорні загрози стабільності, про антисемітизм, антирусизм цієї партії. Чому ці критики не спромоглися захистити інтереси автохтонних українців, коли на них обвалився потужний вал  русифікації через ЗМІ, газети, школи? Одіозні особи з правлячої еліти зробили все можливе, щоб автохтонні українці втратили той незначний дріб’язок довіри до влади усього-навсього за два роки. А закон про мови став тим Рубіконом, за який українці вже не мали права відступати. Чи розуміють ситуацію у країні ті зарубіжні аналітики-ліберали, які трублять про «екстремізм» націоналістів?

Один великий політик минулого назвав націоналістів «сторожевими псами» парламенту. Охоронці інтересів українців у Верховній Раді нині потрібні як ніколи. Хтось підрахував, що етнічних українців у минулій ВР було не більше 30%. Зараз цей відсоток значно зросте і це — оздоровлюючі ліки для суспільства.

Щодо Партії Регіонів, то у зв’язку з успіхом «Свободи», її базовим завданням на майбутнє є... українізація партії. Без цих заходів ПР (потужна економічна і фінансова сила) не зможе позиціонуватися як всеукраїнська партія, а поступово відкочуватиметься на Схід і Південь. Демографічна ситуація в Україні також не дуже сприятлива для переможців. Кількість населення на Сході стрімко знижується. Великі міста мало не найшвидше в Європі втрачають свій кількісний склад. Життєвий рівень населення поступається життєвому рівню опозиційного Києва. Внутрішня міграція спрямовується на Захід і Центр України. Українська школа повільно, але неухильно працює над створенням україноцентричного покоління. Тому, щоб залишитися на плаву, варто подумати про залучення до партії не лише національноорієнтованих рішучих у відстоюванні інтересів нації українців, але й започаткувати оздоровлення  суспільного клімату на Сході і Півдні України, де українці часом є упослідженим «елементом» і не мають елементарних прав на спілкування, навчання, обслуговування рідною мовою. Тим, хто формує національну політику у ПР варто замислитися і над ідеологічною складовою пропаганди. Опора на комуно-радянські підручники історії, традиції, форми суспільної поведінки є наразі абсолютно безперспективною і приносить лише тактичний успіх.

Щоб стати дійсно всеукраїнською партією, ПР необхідно займатися вихованням власного електорату у дусі українства, приналежності до українського народу і його традицій. Владі це з блиском вдалося під час організації Євро-2012, коли всю країну об’єднав наш жовто-блакитний прапор і успіх збірної у матчі зі шведами. Саме такою має бути політика і в інших сферах життя.

А коли ПР пішла на поводу у радикальних російських націоналістів і прийняла у брутальний спосіб Закон про мови, нація відразу роз’єдналася. Така непродумана політика не робить честі еліті, що відповідає за таку велику країну. Удар у відповідь, який завдала на виборах «Свобода» є лише природньою реакцією організма у якого хочуть відірвати шматок тіла. Це своєрідна реакція захисту.

Тобто Партії Регіонів навряд чи варто нині «спочивати на лаврах» ілюзорної першості на рік, а треба активно опрацювати фіаско на українському національному напрямку роботи. Жити в Україні і бути вільним від   трагічної та героїчної історії УПА, боротьби холодноярців, трагедії геноциду-голодомору 1932-33 рр. уже неможливо. Рано чи пізно ці питання знову виринатимуть і правляча партійна еліта вже не зможе оперувати сучасністю за допомогою застарілих і примітивно-агресивних радянських кліше. Інакше на наступних виборах результат насправді радикальної та іншої націоналістичної сили буде ще більшим.

Щодо майбутньої розстановки сил у парламенті, то сподіватися на єдність опозиційних партій тут марно. Ніякої єдиної монолітної опозиції у парламенті не буде. Кожна із парламентських опозиційних сил буде голосувати окремо і орієнтуватися на власного виборця. Більшість буде стійкою, але не монолітною. Примітивне залякування мажоритарників або їх підкуп буде ймовірним, але не набуде фактору невідворотності і постійності. При ослабленні влади в результаті несприятливого економічного становища частина мажоритарників напевне займе нейтральну позицію. Тому диригування голосуванням у парламенті уже не буде систематичним і не набуватиме таких кумедних образливих для депутатів форм. При наближенні президентських виборів парламентське життя стане ще строкатішим, особливо зважаючи на примарні шанси на успіх В. Януковича у 2015 р.

Щодо КПУ, то тут також намічається певна інтрига. Чи увійдуть комуністи до провладної більшості — ще не факт. Ситуація з наповненням бюджету в Україні зараз дуже критична. Соціальні програми напевно будуть стагновані. Ціни на газ зростуть під тиском наших всесильних західних кредиторів. Ймовірно жити стане ще гірше, бо світова економічна криза не збирається відступати. На цьому тлі скандальні відкати, відмиви, офшори, дерибани майна і земель можновладцями будуть серйозним протестним чинником у країні. Так нахабно красти у часи тотальної скрути вже буде небезпечно, бо наступна влада, яка наступає на п’яти переможцям перегонів жовтня 2012, не буде милосердною до сучасної владної еліти. У такій ситуації підлабузницька поведінка КПУ, яка вже занапастилася зв’язками з олігархами і голосуваннями у їх інтересах, може завдати їй великої шкоди у майбутньому. Тому, ймовірно, сила П.Симоненка буде дуже обережною у голосуванні за спільні проекти з ПР. Якщо свободівці будуть сторожевими псами нації, то комуністи можуть стати охоронцями соціальних програм, на які регіонали робитимуть замахи і надалі. І навряд чи вони зможуть пояснювати це «економічною доцільністю» або «економією бюджетних коштів». На тлі системної корупції у «країні  відкатів» таке уже не проходить. Тож життя для переможців перегонів буде не таким солодким як раніше, політичний клімат у ВР має оздоровитися. Нові депутати не обов’язково наслідуватимуть ганебну флюгерну практику попередників.  Тим більше, українці давно потребують нової якості парламенту. Проте, на жаль, майбутні парламентські баталії наврядчи щось змінять на краще у країні, яка давно живе за президентськими правилами. Абсолютна влада президента не потерпає від балакучості і активності депутатів. Політика і надалі формуватися не під склепінням ВР, а у тихому кабінеті на Банковій і коло фонтанів у Межигір’ї. Ну, дали українцям трохи побавитися у демократію — і годі. Господар у домі не змінився...

Андрій ГУСЄВ