Конфлікт зі старим корінням

29 вересня виповнилося 40 років нормалізації стосунків між Китаєм і Японією — країнами, які провели велику частину XX століття якщо і не в стані прямої війни, то у взаємній ворожнечі. Ця річниця співпала з досягненням найбільш низької точки в двосторонніх стосунках на тлі суперечки, що ведеться між країнами, відносно приналежності архіпелагу у Східно-Китайському морі, відомого в Японії як Сенкаку, а в Китаї — як Дяоюйдао. Ці практично повністю незаселені скелясті острови самі по собі, здавалося б, не представляють особливої цінності.

Проте, націоналістичні угрупування в обох країнах використовують їх для того, щоб «витягнути» з шухляди стару ворожнечу. Уряд КНР, наприклад, допоміг в організації масових протестів громадськості проти планів Японії з придбання Дяоюйдао у приватних власників і їх «націоналізації». При цьому Пекін не обмежується тільки цим питанням. Китай прийняв ряд заходів по розширенню і удосконаленню ВМС. Японія ж, будучи острівною державою, залежною від доступу до морських шляхів, розглядає ці кроки як загрозу своїй безпеці. Наростання війсь­кової активності Китаю може розбудити Японію від пацифістської сплячки, характерної для неї з часів закінчення Другої світової війни, вважає експерт «Стратфор» Бейкер.

Протягом десятиліть Токіо і Пекін в основному дотримувалися негласної угоди про те, що не поновлюватимуть суперечку за ці острови.  Але ідея гіпотетичного прийому цих островів під опіку токійською муніципальною адміністрацією і створення там своєрідних «форпостів безпеки» змусили японський уряд вирішити, що «націоналізація» Сенкаку буде «найменш спірним варіантом». Зберігши контроль над веденням будівництва і висадкою на острови, центральний уряд також планував зберегти в силі і свою мовчазну угоду з Китаєм відносно управління цими територіями.

Коли в Токіо ще тільки обговорювали подальші дії, в КНР вже почали наростати антияпонські настрої. Пекін мовчазно підтримав акцію активістів з Гонконгу, що попрямували до спірних островів. При цьому він не дозволяв своїм риболовецьким судам входити в акваторію Дяоюйдао, використовуючи особливий статус Гонконгу як спосіб «дистанціюватися від подій і зберегти гнуч­кість.

Японська берегова охорона заарештувала активістів з Гонконгу і конфіскувала їх судно, проте щоб уникнути ескалації напруженості протестуючих так само швидко звільнили. 

Нині Китай і Японія спільно працюють над тим, як не дозволити суперечці вийти з-під контролю. Проте на місцевому рівні Китай зайняв позицію зниження рівня торговельних зв’язків з Японією, зокрема, за рахунок збільшення часу, необхідного для розмитнення деяких японських товарів. Китайські кораблі продовжують патрулювання в районі спірних островів, навколо акваторії яких зараз знаходяться сотні риболовецьких суден з КНР. Обидві сторони шукають способи отримати з ситуації політичну вигоду і одночасно не дати напрузі поглибитися.

Суперечка за острови йде в той час, коли Китай і Японія — друга і третя економіки світу — переживають політичну кризу і стикаються з проблемою невизначеності майбутнього економічного розвитку. Проте їх суперечка відбиває і відмінність позицій двох країн стосовно підтримки балансу сил в Східній Азії.

Новий азіатський гігант, Китай, після декількох десятиліть бурхливого економічного розвитку зіткнувся зараз з тією системною кризою, яка сталася в Японії на початку 1990-х років, говорить Бейкер. КНР досягла меж своєї економічної моделі, що фінансується за рахунок позик і орієнтованої на експорт, і тепер стоїть перед проблемою виправлення економічних і соціальних дисбалансів. Китайська політична еліта якраз обговорює варіанти переходу до стійкішої економічної моделі. Одночасно триває нарощування військового потенціалу КНР, чия армія стає усе більш сучасною бойовою силою. 

Упродовж двох останніх десятиліть Японія знаходиться в стані економічної кризи і загального застою, що, проте, не означає повного зниження економічної потужності країни. Врешті-решт «китайській економіці було потрібно два десятиліття росту для того, щоб наздогнати японську». Основною проблемою Японії є відсутність належної динаміки зростання, через внутрішньополітичні тривоги. На зміну Ліберально-демократичній партії (ЛДП) у 2009 році прийшла опозиційна Демократична партія Японії (ДПЯ), і обоє зараз стикаються з новими викликами, які кидають їм незалежні кандидати і регіональні партії, що стоять на націоналістичних позиціях і закликають до проведення агресивнішої зовнішньої політики.

Ще до виникнення таких регіональних партій Японія  повільно але неухильно рухалася у бік зняття обмежень, встановлених для неї за підсумками Другої світової війни. Токіо пильно спостерігає за ростом військового потенціалу Китаю, за реалізацією ядерної програми КНДР, бачить в цих процесах потенційну загрозу своїм морським інтересам, а тому починає приймати відпо­відні заходи. Крім того, США також заохочують Японію до того, щоб вона грала активнішу, співвимірну її загальному економічному впливу, роль в регіональній і міжнародній політиці.

Одночасно з процесом економічної стагнації в Японії в останні два десятиліття йде повільна реформа національних сил самооборони, спрямована на розширення спектру допустимих для них дій. Наприклад, статус оборонного відомства підвищений до міністерського, зазнає зміни підхід до спільної зі США розробки і продажу систем озброєння, йде активніша інтеграція з американськими комплексами ПРО.

«Два десятиліття економічного сплеску досягли в Китаї своєї логічної межі, але, зважаючи на величезну кількість населення і від­сутність прогресу в переведенні економіки на модель внутрішнього споживання, на Пекін чекає довгий шлях, перш ніж він досягне цілі справедливого розподілу ресурсів і благ, — відмічає Бейкер. — Китайські лідери зустрілися з проблемою зростаючої соціальної напруги, одночасно маючи в розпорядженні меншу кількість нових ресурсів». «У Японії ж, де упродовж двох десятиліть суспільство погоджувалося підтримувати соціальну стабільність за рахунок структурної перебудови економіки, нині досягнута межа терпіння відносно тієї бюрократичної системи, яка понад усе відома своєю інерцією», — продовжує експерт.

Обидві країни стикаються з підвищенням затребуваності в суспільстві націоналістичних ідей, обоє передбачають активнішу роль своїх збройних сил, пише Бейкер. Крім того, фіксуючи підвищену увагу з боку Вашингтона до Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Пекін побоюється, що Японія може допомогти США в ізоляції Китаю у дусі часів «холодної війни».

«Основний інтерес для США представляє підтримка вічного балансу між двома ключовими державами в Азії на такому рівні, щоб жодна з них не була в змозі змагатися за першість Вашингтона в Тихому океані, — стверджує експерт «Стратфор». — Під час Другої світової війни ці міркування змусили США надати Китаю підтримку в його боротьбі проти імперіалістичної Японії». «Нинішня політика США, що стоять за спиною японського уряду, зважаючи на зростаючу військову потужність Китаю також диктується цими мотивами, — продовжує він. — Коли КНР вийде на новий економічний виток, який буде пов’язаний з глибокими зрушеннями в господарській системі, геополітичний баланс в стосунках Японії і Китаю знову зміститься». І, коли це станеться, може змінитися і роль США.

Родон