ТАЄМНИЦЯ ЗАГИБЕЛІ ГЕНЕРАЛА

Пізно увечері 4 липня 1943 року в Гібралтарі зазнав катастрофи важкий бомбардувальник далекої дії Б-24С «Ліберейтор». На його борту знаходився прем’єр-міністр польського еміграційного уряду і головнокомандувач військами РП генерал Владислав Сікор­ський, його дочка Софія, начальник польського Ген­штабу генерал Тадеуш Климецький, а також декілька пасажирів.

Врятувати вдалося тільки першого пілота. Досі обставини катастрофи не вдається виразно сформулювати, попри два офіційних розслідування. Понад те, усі документи обох комісій досіль закриті у Британському вій­ськовому архіві і не підлягають розголосу до 2033 року. 

Що відомо про катастрофу? Напередодні, після інспекції II Польського Корпусу на Близькому Сході, генерал Сікорський вилетів з Єгипту в Лондон, зробивши коротку зупинку в Гібралтарі. У Єгипті до нього приєдналися три польські офіцери на чолі з Т.Климецким, його донька Зофья Лесневська і британський зв’язковий — полковник В.Казалет. В останню мить додалися ще англійські військові поліцейські та високопосадові офіцери-розвідники.

«Ліберейтор» злетів рівно о 23.07. Погода стояла відмінна, безвітряна. Було відомо, що злітна смуга аеродрому королівських ВПС надзвичайно коротка. Літак досяг висоти 50 метрів і швидкості близько 200 км на годину. Як раптом стався найстрашніше. Через декілька хвилин після зльоту «Либерейтор» впав у море. Перший пілот залишився  живим, але ніхто з пасажирів не врятувався.

Зліт літака спостерігав зв’язківець Д.Мартін, що чергував в ту ніч. З його свідчень можна встановити наступну картину. «Ліберейтор» з ревом нісся до точки відриву. І усі двигуни працювали чудово. Смуга була короткою, але зліт відбувся задовго до її кінця. Літак піднявся на 50 метрів (вище за Гібралтарське узгір’я) і мав уже випрямити політ. Проте, для такої висоти з сильними зустрічними вітрами швидкість була явно недостатньою. Пілот опустився трохи нижче, щоб набрати 248 км на годину. Так пілоти робили у випадку перевантаження. Але, як пізніше показав Прхал, штурвал несподівано заклинило. Пілот тільки встиг крикнути: «Екстрена посадка»!, як літак нестримно, під кутом 15 — 20 градусів, почав падати. Впавши у воду, він переламався навпіл.

Відразу ж до нього спрямувалися рятувальники. Деякий час, приблизно 7 хвилин, «Ліберейтор» залишався на поверхні. Але несподівано перекинувся і став повільно тонути. Рятувальникам вдалося витягнути з кабіни пілота Прхала. Потім з води підняли ще 4 загиблих. Генерал Владислав Сікорський загинув відразу при падінні літака. Тіло його дочки Зосі так і не було виявлене. Також не знайшли тіл другого пілота Вільяма Херрінга, другого радиста Хандера і  британського розвідника «містера Лока». Згодом, це зіграло певну роль у версіях щодо катастрофи.

Негайно після катастрофи було проведено два офіційні розслідування — британське і польське. Проте, ні та, ні інша слідчі комісії так і не змогли визначити вірогідну причину трагедії. Слідчі виявили, що «літак став некерований з причин, встановити які неможливо». Спираючись на свідчення першого пілота і технічну експертизу, комісії дійшли висновку, що некерованість літака була викликана несправністю керма висоти. Проте, розслідування так і не відповіло на запитання — чому кермо виявилося несправним? Зате повністю виключило версію саботажу. Слідство також встановило, що літак був надмірно переобтяжений. Річ у тому, що в Англії у той час гостро відчувалася нестача продуктів. Особливо, овочів і фруктів. Ось, чому пасажири, що поверталися у Лондон, як поляки, так і англійці, везли величезні валізи, набиті колоніальними товарами. Увесь цей багаж було запхано у вантажний відсік літака ще в Єгипті. Але і в пасажирському відсіку також знаходився вантаж — коробки з апельсинами.

Відразу ж поповзли чутки про умисне усунення Сікорського. Вони базувалися не на порожньому місці. Політичний контекст того, що сталося, наявність деяких дивних і цікавих обставин — усе це примушувало припускати, що генерал міг стати жертвою не нещасного випадку, а в результаті добре спланованої акції. Яка, у свою чергу, стала наслідком британської, радянської і навіть польської змови.

У 1940 році Сікорського вже намагалися убити в Парижі. У 1941 — на лондонській вулиці. 21 березня 1942 року генерал вилетів з доповіддю до Рузвельта, щоб розповісти йому про становище поляків і їх нестабільні стосунки з СРСР. Але на півдорозі пасажирів охопила паніка — на борту була виявлена бомба, яка повинна була вибухнути відразу ж після посадки. Бомбу швидко знешкодили. Спочатку припустили, що це випадковість, але потім послідувало ще декілька подібних тривожних інцидентів.

Через 7 місяців, 30 листопада 1942 року Сікорський знову вилетів до США. Цього разу він летів на двомоторному літаку «Локхід-Хадсон». Метою візиту до Рузвельта було обговорення складних польсько-радянських стосунків. Стартувавши на монреальському аеродромі Дорвав, літак злетів благополучно, але на висоті 30 метрів несподівано відмовили обидва двигуни. Пілот, проте, зумів посадити машину в Монреалі. Її протягло смугою 200 метрів, але пасажири не постраждали. Тепер уже ніхто не вважав це випадковістю. Та ж історія сталася 12 січня 1943 року на аеродромі Гендер в Ньюфаундленді на шляху назад у Великобританію. Все це свідчило про те, що на генерала Сікорського відкрили «полювання» дуже серйозні сили.

За шість тижнів до катастрофи генерал зробив зупинку в Гібралтарі на шляху з Лондона у Єгипет, міністр Народної оборони генерал М.Кукель і його заступник генерал І.Модельский отримали по телефону повідомлення невідомої особи. Яке стверджувало, що літак з Сікорським розбився у Гібралтарі. При цьому усі пасажири і екіпаж загинули. Схвильовані генерали зажадали підтвердження. І дізналися, що насправді «Либерейтор» благополучно прибув у Каїр. Досі так і не відомо, що, власне, означало це повідомлення про загибель Сікорського. Чийсь безглуздий жарт? Чи хтось просто поквапився? 

Кому ж була вигідна смерть польського генерала? Вже відразу після трагедії називалися три прізвища. І перше — В.Черчіль. Невдоволення британського прем’єра політикою Сікорського досягло свого апогею саме влітку 1943 року. І передусім, внаслідок різкого ускладнення польсько-радянських стосунків. Слід сказати, що, в принципі, В.Сікорський симпатизував СРСР. За що, до речі, неодноразово піддавався критиці з боку своїх політичних супротивників. Спочатку маршала Юзефа Пілсудського. Потім — генерала Владислава Андерса. Але Сталін особисто ненавидів Сікорського ще з 1920 року. Втім, як політика, особа Сікорського як прем’єра його, загалом, влаштовувала. Проте, з часом, їх стосунки значно погіршали, про що генерал постійно інформував союзників. Причин було декілька. Це насамперед загадкова доля польських військовополонених. А також численні перепони у формуванні військових підрозділів з поляків, що знаходилися в СРСР.

До листопада 1942 року стосунки польського уряду і СРСР набули граничного напруження. Такими вони були три місяці. І раптом, у лютому 1943 року німці розкопали таємницю Катинь. Сікор­ський був у нестямі. Він зажадав найретельнішого розслідування.   Особливо, важкою вона виявилася для Черчіля, який признався, що не може зайняти однозначну позицію у конфлікті між Польщею і СРСР. Це поставило на грань розвалу увесь союзницький альянс.

Генерал оголосив про розрив стосунків із Сталіном. У відповідь на це останній створив інший польський уряд. На противагу Армії Крайовій — прокомуністичну Гвардію Людову. Зі свого боку британський прем’єр відчайдушно намагався виправити ситуацію. Черчіль попросив Сікорського відвідати усі польські підрозділи і заспокоїти своїх людей. У травні 1943 року йому надали бомбардувальник «Ліберейтор» для поїздки на Близький Схід. Генерал летів маршрутом Лондон — Гібралтар — Каїр.

У Каїрі генерал відвідав частини, які відважно билися під Тобруком і повинні були висадитися разом з союзниками в Італії. Тут же він зустрівся з командиром польського II Корпусу і своїм давнім суперником генералом В.Андерсом. Після виконання своєї місії Сікорський збирався повернутися до Лондону із зупинкою у Гібралтарі. Він летів назад тим же літаком, з тим же пілотом. До польоту приєдналися також і нові пасажири. Увечері 4-го липня генерал Сікорський попрощався зі своїм особистим другом, губернатором Гібралтара генерал-лейтенантом сером М.Макфарлейном, гостем якого він був, і піднявся на борт. Вилетіли із затримкою, оскільки перший пілот Е.Пр­хал був заклопотаний перевантаженням і зажадав вивантажити частину багажу. У 23.07 диспетчер дав дозвіл на зліт.

Що ж змусило британське керівництво засекретити до 2050 року усі матеріали розслідування по краху «Ліберейтора»? Відомо також, що після катастрофи підводники ретельно обстежували затонулий літак. Вони знайшли особистий портфель Сікорського і передали його губернаторові. Відтоді цей портфель більше ніхто не бачив.

У нещодавно розсекреченому листі Р.Купера, колишнього пілота Кабінету міністрів, Б.Тренду, секретареві Кабінету, говориться про те, що «заходи безпеки в Гібралтарі носили випадковий характер». І що «було багато можливостей для саботажу, поки літак знаходився там». Сам Купер сумнівався, що мала місце диверсія або умисна акція з боку пілотів. Проте, визнав потрібним додати, що якщо це і замах, то британці не мають до нього ніякого відношення. В той же час, підкреслив Купер, не унеможливлюється вбивства Сікорського невідомими особами.

У 1968 році вийшла п’єса німецького драматурга Р.Хоххута, в якій він прямо звинувачує В.Черчіля в організації замаху на генерала Сікорського. А на початку 1969 року британський прем’єр Г.Вільсон, який був знайомий з усіма матеріалами справи, прихованими від широкої публіки, заявив в Палаті Громад: «В усьому цьому немає ніякої ясності, у зв’язку з чим є серйозні підстави для повторного розслідування». Майже одночасно з п’єсою Хоххута, скандально знаменитий історик і журналіст Д.Ірвінг, відомий своїми симпатіями до нацистських лідерів (і їх біограф), випустив книгу «Смерть генерала Сікорського», де також звинуватив В.Черчіля. А безпосереднім виконавцем він назвав пілота Е.Прхала. Слід сказати, що чех, що вижив після катастрофи, відразу ж викликав серйозні підозри.

Порятунок Прхала пояснювався наявністю у нього рятувального жилета.

Знаменитий жилет В-4 винайдений Дж.Бойлом у роки Другої світової війни отримав ім’я популярної голлівудської актриси і секс-символа тієї епохи «Мей Уэст». Проте, чеський льотчик був відомий тим, що ніколи не надівав рятувальних жилетів. І, якимось дивним чином, виявився в нім саме в цей фатальний вечір. Сам пілот усе заперечував. А пізніше, вже через роки, посилався на амнезію, викликану ударом літака об воду. Книга Ірвінга викликала у нього лють. За підтримки онука Черчіля він подав на письменника до суду за наклеп і виграв. Це змусило прибічників «черчілівської» версії стулити рота. Але версія англійського сліду жива і понині.

Другим замовником був, звичайно, І.Сталін. Дійсно, у нього були дуже вагомі підстави прибрати генерала. Тим паче, що і сам подібний метод подібного усунення політичних супротивників був дуже йому до душі («немає людини — немає проблеми».). Якраз тоді, після Сталінграду, коли вже усім стало ясно, що німці програють, Сталін став серйозно замислюватися про післявоєнний устрій Європи. Польщі у ньому відводилася дуже важлива роль. Головною перешкодою до цього, поза сумнівом, був В.Сікор­ський. За яким обов’язково пішла б велика частина поляків. Не кажучи вже про його підтримку з боку США і Великої Британії. Питання про радянизацію Східної Європи вже давно турбувало Черчіля. При цьому Сталін ясно усвідомлював, що генерал не пробачить йому Катині. Усього цього цілком вистачало для усунення Сікорського. Проте, виникає запитання — яким чином радянським агентам вдалося провести подібну операцію? І чи є цьому підтвердження?

У той самий час, коли Сікорський прибув до Гібралтару,  сюди ж прибув посол СРСР у Великобританії І.Майський. Обоє добре знали один одного і неодноразово зустрічалися у Лондоні. Там підписали Пакт про формування в СРСР польських військових підрозділів. Проте, зараз, після розриву стосунків між РП і СРСР, було абсолютно очевидно, що вони не могли разом гостювати у губернатора. Останньому вдалося розв’язати цю складну проблему. Обидві делегації оселилися у губернатора. А літаки... ділили загальну злітну смугу. «Ліберейтор» Сікор­ського охоронявся як зовні, так і усередині, де постійно чергував солдат охорони. Проте, літак залишався уразливим до сторонніх навмисних дій.

Майський прямував в Москву через Каїр. Як правило, літаки, що летять з Гібралтара до Каїра, здійснювали по дорозі одну посадку. І була вона на аеродромі Кастель-Беніто, біля Тріполі. Майський чомусь приземлився у пустелі на військовому аеродромі. Це сталося приблизно о 18.00 4 липня 1943 року. Згідно з Майським, його літак знову вилетів десь після півночі і досяг Каїра до 7.00 5 липня. Це представляється дуже сумнівним. Маршрут від військового аеродрому в Лівійській пустелі до Каїра зайняв би 31 годину (при тому, що він взагалі технічно ненадійний). Ось, чому багато експертів вважають, що Майський вилетів з Гібралтара не в неділю 4 липня, а в понеділок, 5-го. Тобто, вже після катастрофи.

У своєму інтерв’ю 1966 року колишній посол заперечує, що проживав разом з Сікорським в губернаторському палаці. Більше того, він заявив, що взагалі не знав про присутність генерала. За його словами, губернатор Макфарлейн не любив його і, щоб запобігти будь-якому дипломатичному інциденту, не повідомив його про Сікорського. Як вже було сказано вище, обидва літаки стояли поряд. Це привело до того, що навкруги крутилося багато чиновників і військових, особи яких досі не встановлені. Це робило диверсію цілком реальною. А штурвал, що заклинив, — явна ознака сторонніх і навмисних дій досвідченного диверсанта, що знався на авіаційній техніці.

Але найцікавіше інше. Шефом британської контррозвідки на Піренейському півострові у 1941 — 1944 роках був Кім Філби. Він дезертував у 1963 році і заявив про те, що вже з 1940 року працював на СРСР. Тобто, був подвійним агентом. А до 1941 року Філбі служив інструктором у відділі «Спеціальних операцій», що займалося диверсіями і саботажем у ворожому тилу. Уже після війни несподівано з’ясувалося, що якраз тоді, 4 липня 1943 року він знаходився у Гібралтарі. Цьому факту не надали особливого значення. Проте, після його втечі... Тут, правда, виникає одне «але». Якщо Філбі організував цю катастрофу (що для нього, зрозуміло, не представляло особливої напруги), то на кого він працював тоді? Чий наказ виконував — Сталіна чи Черчіля?

Є і ще одна версія, що свідчить про «радянський слід». Ще тоді, відразу ж після катастрофи, висловлювалися припущення, що генерал Сікорський, можливо, загинув і не на борту літака. А був убитий разом з донькою і офіцерами у своїй резиденції ще до польоту. Прибічники цієї версії стверджують, що на тілі генерала не були ніяких поранень, а тільки ознаки задушення. Опис же рани на голові вже вписаний в протокол огляду пізніше. Іншими словами, протокол фальсифіковано! І не лише він. Є також припущення, що британські підводники, якщо і знайшли що-небудь, що підтверджує «російську» версію, то, у будь-якому випадку, приховали знахідку, щоб не зруйнувати крихкий союзницький альянс. Але, можливо і інше. Одним з підводників був Л.Кребб. Через 13 років він загадково зник прямо під радянським військовим кораблем в британських водах. Але «зникнути» він міг тільки перейшовши на вороже судно. Це дало основу вважати, що Кребб вже давно працював на СРСР.

Як відомо, чотири тіла так і не були виявлені. А зі знайдених не усе вдалося ідентифікувати. Це дало основу підозрювати, що, можливо, вони і вижили, але були викрадені радянськими агентами. Серед передбачуваних жертв і доньку Сікорського. На початку війни Зофья стала одним з ініціаторів створення польських елітних коммандос — «Тихотемних». Відомий польський політик Ян Козловський писав, що у 1945 або 1946 року один з «тихотемних» Т.Кобилинський набрав групу добровольців зі своїх однополчан — з метою спробувати визволити Зофью з... Гулага. Проте вони були захоплені прикордонниками, і більше про них ніхто не чув.

Нове дослідження, проведене в лондонському Державному архіві, показує, що до загибелі генерала Сікорського може бути причетна і 3-а сторона. Звіт полковника Хола, британського офіцера зв’язку при штабі генерала Андерса. На думку Хола, більшість поляків на Близькому Сході не влаштовує позиція уряду відносно Сталіна. І вони вимагають рішучих дій з питання Катинської трагедії. Усе це привело до падіння бойового духу, що позначилося на наступних кампаніях.

Хол повідомляє також, що Андерс знав про те, що в перших числах березня Сікорський зустрічався зі своїми наближеними. На зустрічі обговорювалося питання про зміщення генерала Андерса і арешт деяких польських військовослужбовців.

Далі Хол зазначає, що невдоволення Сікорським у частинах Андерса настільки велике, що останній зробить усе можливе для його заміни.  До речі, після смерті В.Сікорського його вдова Хелена офіційно звинуватила генерала Андерса в смерті чоловіка. 

Вже багато років увагу дослідників привертає єдиний пасажир, що піднявся на борт безпосередньо перед катастрофою — Ян Гралевський, кур’єр варшавського підпілля.  Ось, що пише Д.Балишевський: «4 липня у Гібралтарі знаходилося аж три людини, що видавали себе за Гралевського і представлялися кур’єрами з Польщі, які прагнули знаходитися як можна ближче до Сікорського». Одному з них Сікорський наказав летіти з собою в Лондон.

Вранці 4 липня якийсь кур’єр уже був біля Сікорського. У бесіді з генералом Гралевський заявив, що при нім знаходяться важливі документи, зашифровані кодом АК. Оскільки розшифрувати їх в Гібралтарі можливості не було, Сікорський вирішив привезти кур’єра в Лондон.  Невідомо для чого Сікорському потрібний був Гралевський. Може, хотів поговорити про обстановку в Польщі, а в Гібралтарі для цього не вистачало часу. Ясне одне. Ініціатива виходила від самого генерала. Гралевський по одному тільки своєму бажанню ні в якому разі не міг опинитися в літаку. Близько півночі з 4 на 5 липня на злітній смузі було виявлено тіло Яна Гралевського з кулею в голові. Його особисті речі були виловлені після катастрофи літака...  

Письменник Т.Киселевський вважає, що ключ до розгадки загибелі генерала Сікорського криється у встановленні істини навколо особи Яна Гралевського. Письменник пропонує ексгумувати тіло, поховане в Гібралтарі, щоб ідентифікувати його, застосувавши найсучасніші методи. Але навряд чи на це підуть англійці, які тримають інформацію про загибель Сікорського за сімома замками. 

За матеріалами polskifilm.ru