Вчитися ініціативі зі шкільної парти

У поляків є чому повчитися.  Декілька днів я перебувала у невеличкому польському містечку Велюнь. Його чисельність всього 27 тис. жителів. Ще 15 років тому воно було в занепаді — пригадують місцеві жителі. Тепер це затише та прогресивне селище європейського типу. Одна з його переваг — місцева школа, що є найкращою у всій Польщі.

Її випускники у 95-97% вступають у виші. Тут престижно вчитися. До того ж у цьому навчальному закладі досить потужний орган шкільного самоврядування. Його назва «Сеймик».

 Шкільні лідери більше 10 років тому самоорганізувалися з метою впроваджувати різні ініціативи, щоб зробити власне життя кращим. Спілкування з молодими поляками мене переконало, що все в наших руках і не потрібно шукати «когось», або «щось», щоб змінити власне житя. На рахунку цих школярів десятки успішно реалізованих ініціатив. Наведу декілька прикладів.

Учні ініціювали збір макулатури. «Ідея не нова — розповідають вони — проте, ми не збирали макулатуру, щоб просто зібрати макулатуру. А зробили акцент на тому, що, організувавши збір, кожен може себе спробувати в якості організатора і зрозуміти, чи є в нього організаторські здібності, наскільки це важко або просто, чи зможе він займатися громадською діяльністю в загалі, чи є в нього задатки лідера... До цієї ініціативи підключилися різні навчальні заклади, які й змагалися між собою, хто збире більше макулатури. Переможець отримав приз, гроші на який було виділено місцевою владою. А кошти, виручені за продаж макулатури, були віддані школам, які взяли участь в цій ініціативі, на їхній розвиток.

Ще одна цікава ініціатива — розмалювання стін місцевого залізничного вокзалу за допомогою вуличного мистецтва — граффіті. «Стіни виглядали жахливими, зашарпаними — розповідають жителі —  ініціатива учнів перетворила їх на яскраві та справжні витвори мистецтва».  Серед населення панувала стереотипна думка, що граффіті  — це хаос, безлад та антиморально. Ініціатива школярів мала на меті донести до громадськості, що граффіті — це не псування стін, а мистецтво, креативний спосіб самовираження. Саме тому «реставрувати» стіни вокзалу вони вирішили у форматі вуличного мистецтва.

 Мені сподобалась ще одна позиція представників шкільного самоврядування. Коли «Сеймику» держава запропонувала, щоб різні школи до них в якості членів направляли своїх представників —  лідери «Сеймику» відмовились. Їхні пояснення дуже прості, але переконливі: «Так наше самоврядування перетвориться на формальне, офіційне спілкування. Це більше схоже на насильство — коли кожний учбовий  заклад примусово делегує свого представника, який не хоче займатися громадською діяльністю, але буде змушений це робити, бо є наказ дирекції. При такому підході важко буде щось ініціювати та впроваджувати в життя. У нас подібна схема колись застосовувалась.Проте ми від неї відмовилися через її неефективність».  Виходить, зміни можна впроваджувати, коли людина сама хоче змінитися, а не чекає, поки її змінять інші. Як на мене, юні поляки мають рацію, і цю ідею можна ектраполювати на життя будь-якої громади...

Тетяна Гончарук
Інтернет-ресурс Гурт