СЕЛО ЯК СВОБОДА ВІД ЧИНОВНИКА

Дедалі більшої популярності у світі набувають екопоселення.  Чому людство вирішило змінити напрямок руху і звернулося до природи і надиктованих нею законів життя? А можливо це протест проти нахабної присутності і диктату всесильного апарату чиновників, які хотіли б контролювати наше життя від народження до самої смерті?

У сучасному мегаполісіми на 100% залежимо від комунальних мереж. Ці мережі безпосередньо пов’язані з державним або олігархічним управлінням, вони виконують роль збирачів данини, вони диктують умови нашого життя, регулярно спустошуючи наші кишені новими і новими незамовленими нами послугами, які до всього іншого виконуються або не виконуються на бажання виконавця. Будь-яке новаторське рішення у процесі так званих реформ комунального сектору країни уже є в очах більшості підозрілим саме через брутальну тенденцію викачати з нас якомога більше грошей. Те саме ОСББ, яке нині проштовхується владою, на практиці може обернутися витонченою грою майбутніх монополістів на ринку послуг. Майбутній монополіст диктуватиме вам таку ціну за послуги, яку вважатиме за потрібну. Сьогодні ми уже переплачуємо  за реальні комунальні послуги. Це система, яка приносить величезні прибутки і наша присутність у місті конче необхідна для нашого нечистого на руку державного апарату. В таких умовах нав’язливого контролю деякі сміливці наважуються вибудовувати свою антисистему, абсолютно відмінну від існуючої. Існування екологічних поселень стає реальністю і веде до певної незалежності від держави і збирачів податків. Нині ця форма існування суспільства не фінансується банками, сюди не вкладають кошти олігархи, яких лякає певна обмеженість нових общин. Так ці общини не збираються платити за неіснуючі послуги, вони живуть в доволі скромних умовах і не замовляють піццу у хату. Дехто з них (який жах для обленерго!) не потребує електроенергії і газу.  Максимальна економічна незалежність громадян не влаштовує державні структури, бо вона обриває потік «шарових» грошей, які за звичною українською схемою розпилюються по кишенях правлячого клану зі сходу.

Нині зароджується  новий стиль життя, який умовно можна назвати «повернення до витоків». Люди, які залишають міста і переїздять у села, прагнуть не лише прямого доступу до природи, але й певної комунальної незалежності від держави. Ніхто не заперечуватиме, що життя в селі дешевше, ніж у місті. Чого варте лише опалення наших будинків. Останні платіжки за опалення в Києві викликали занепокоєння навіть у середнього класу.  За трикімнатну квартиру мої земляки вже платять майже 1000 грн.

Відомо, що у сучасному місті ми отримуємо електрику від ТЕЦ. Тепло-електроцентраль дає відразу два види енергії: тепло і електрику. Проблема лише у їх доставці до споживача. Зроблені ще за часів СРСР теплопроводи дають колосальні втрати тепла. Наші вулиці від початку весни перетворюють на «протитанкові» траншеї, де невпинно триває процес латання дірок на трубах. Схема, за якою обігріваються наші великі міста, абсолютно неекономна, неефективна і затратна. Ми змушені власним коштом її підтримувати і скільки це триватиме наразі невідомо. Інвестицій у цю сферу, схоже, не намічається.  Будуть експлуатовати старі радянські потужності.

Нині є інші способи отримання електрики для обігріву: вітрогенератори, теплові насоси, пічне опалення, бесплотинні ГЕС невеликої потужності. Задіяти їх можна лише в селах, або невеликих містах.

Для обігріву будинку в 100 кв.м, треба мати тепловий насос з вихідною потужністю 10-15 кВт, вхідна потужність цього пристрою — 2-3 кВт, при опалюванні електрикою тепло перераховується 1кДж=1кВт витраченої електроенергії. Гарячу воду влітку дають нескладної конструкції сталеві ємності-панелі на даху, які можна виготовити навіть власноруч. Взимку можна задіяти для обігріву і газ, і електрику, але лише як додаткові теплопродукуючі джерела. Ви були колись на пілорамах? Бачили скільки там гниє тирси? Кілька тонн такої тирси, спресованої в брикети, обігріють вашу родину упродовж кількох зимових місяців. Це не фантастика, це реальність. Брикети з тирси, торфу давно виробляють і використовують фінни, норвежці, німці, американці, канадці. З’явилися у продажу вони і у нас, але їх ціна занадто висока. Газ у Західній Європі — дуже дороге задоволення.

Уже кілька сезонів, я провожу експеримент з власним заміським будинком. Використовую різні види палива — електрику, газ, дрова, вугілля. Навіть тоненькі гілочки я зкручую у жгути, зв’язую і використовую як дрова. Заміст котла використовую газові конвектори. На обігрів двоповерхового будинку у 100 м² використовую десь 100 м³ газу у найлютіший зимовий місяць (100 грн на місяць). Воду грію електробойлером (100 Квт = 100 грн). Постійно топлю піч з кахлів (10-20 полін на день). Дрова заготовлюю в навколишніх посадках, «очищаю» берег Десни від топляка. Намагаюсь підтримувати температуру в будинку 18-20⁰С. Не переймаюся, коли вона падає до 16⁰. Японці сплять при температорі +5⁰ (йде пара з рота) і живуть понад 90 років. В Шотландії, Англії взимку теж звикли до 10-15⁰ в приміщенні. Звичайно залучення для обігріву різних видів палива вимагає щоденної праці, але погодьтеся, що аналогічна житлова площа в Києві обійшлася б у 8-10 разів дорожче!

Якщо комплексно підійти до вироблення електроенергії і поєднати вітер і воду, то можна взагалі відмовитися від паливних систем вироблення енергії і повністю забезпечити подібні поселення електрикою, тим паче, що існуючі вітрогенератори вже можуть давати потужність до 30 кВт.

Досвід експлуатації вітрогенераторів говорить про те, що для побутових потреб без обігріву потрібен генератор потужністю 1,5-3 кВт, оснащений акумуляторною батареєю і інвертором для отримання змінного струму з напругою 220 або 110 В.

Відомо, що сучасні генератори починають вироблення струму за швидкості вітру 2-3 м/с, що відповідає щоденним погодним реаліям України. В ідеалі установка складається з генератора, батареї акумуляторів і інвертора, який перетворить постійний струм в змінний. Проте така установка повинна бути ще й безпечною — тобто не створювати зайвого шуму. При цьому електроенергію треба уміти економити. Зокрема проблему холодильника може вирішити глибокий льох. Замініть усі лампочки на енергозберігаючі. Для нагріву води можна використовувати старі добрі титани. Старий саморобний титан я встановив у ванній кімнаті. 4-5 дровин за 10 хв нагрівають 80 літрів води майже до кипіння. Титан добре тримає тепло, тож сміливо виключайте  електробойлер на добу.

У кожному міському дворі стоять баки наповнені несортованим сміттям,  бо служба вивезення побутових відходів досі організована украй примітивно.  Сортування сміття у нас справа не державного рівня і нею займаються лише час від часу під настрій.

Як правило, переробляється лише10% сміття. Рукотворні гори мотлоху ростуть і займають дедалі біль­ші площі навколо наших міст і потребують витрати величезної кількості грошей на їх перевезення і утримання. Хоч як дивно, але державі вони вигідні, бо дають змогу маніпулювати з бюджетними коштами.

Натомість проблему може вирішити плазмова піч (1,5 куб об’єму, 2-3 запуски в день і великий будинок не вивозить жодного грама сміття). Вимагає цей агрегат приблизно 15 кіловат потужності. Є подібні печі безперервної дії об’ємами більше 20 кубів. Піч зроблена так, що не дає отруйних викидів в атмосферу і може адсорбувати корисні елементи.

Взагалі мешканець села залишає після себе на порядок менше відходів ніж міський житель. Харчові відходи утилізуються за допомогою природи. Дере­в’яні спалюються. Тобто природі дешевше обходиться людина, яка живе на власному клаптику землі, окремо від інших особин.

Кількість міського населення нині невпинно зростає і вже перевищує кількість сільського. Села знелюднюють, поля заростають бур’я­ном, а люди маніакально лізуть у міста. І це при тому, що ціни на квартири не падають, а транспортна інфраструктура стає більш якісною. Доступ до роботи займає щороку менше часу. При цьому   інертність мислення не дає нам шанс на альтернативну поведінку. Ми ніяк не можемо позбутися думки, нав’язаної ще за часів СРСР, що міське життя дає якісь особливі культурно-побутові переваги.

Натомість у місті ми не можемо відгородитися від чужих вух і очей. Ми  не можемо повноцінно відпочити через постійну метушню і шум вулиці. Наші діти уже майже не виходять гуляти у двір, де все заставлене автівками. Якщо м’яч не припусти Господи влучить в якийсь Лексус, біди вам не оминути. Тому ви вважаєте за краще заборонити дитині грати у рухомі ігри, кататися на велосипеді, роликах. Простір для розвитку дитини у мегаполісах скорочується щороку. В рідному мені Печерському районі Києва лише за останні 10 років зникло до 10 футбольних майданчиків. В дитинстві ми навіть обговорювали, куди підемо грати. Зараз таке неможливе — київський дворовий футбол мертвий.

А от для влади таке скупчення людей просто знахідка. Жителів міст легко контролювати, збирати податки, виселяти за борги, шантажувати пенею і контролювати достаток новими тарифами. Будинки компактно розташовані, тому у випадку заворушень, мешканців легко оточити і продиктувати вигідні умови здачі. Крім того мешканцям можна пері­одично відключати електрику, газ, воду. Тим сами знову ж контролювати наші симпатії і антипатії. Особливо це стосується електоральних планів. Наприклад до виборів можна і воду включити, а як не за того проголосують, можна і прикрутити газ, позбавити тепла. Наступного разу знатимуть, як треба голосувати...

Насправді компактне проживання безлічі людей створює більше проблем, ніж зручностей. Обслуговування житлового панельного будинку — ціла проблема. Обігрів будинку — суцільна економічна катастрофа через високу теплопровідність стін і неекономне витрачання енергоресурсів, характерне для мешканців пострадянського простору, які тривалий час жили в умовах низьких цін на енергоносії.

За містом діє інший принцип: кожній сім’ї — окремий будинок. Це не примха, а необхідність. Вільна людина повинна вільно будувати свої стосунки з близькими, не боячись, що в спину почнуть нашіптувати і сичати зависники і зловмисники. Крім того, наявність великого простору навколо будинку обмежує можливість контролю за вами. Уявіть собі, наприклад, умови розгортання українського Руху опору на Західній Україні. Вам не здається дивним, що війна з людиноненависницькою радянською державною силовою потугою тривала так довго? Упродовж довгих років Ста­лін, Хрущов, маючи всесильну армію і службу безпеки, не могли упокорити українських селян на невеликому клаптику території. В спогадах одного колишнього мгбіста прочитав таке: після пожежі в селі опергрупі МГБ доручили перевірити обійстя на предмет схованок зброї. Так от, на кожному попелищі знайшли по кілька одиниць гвинтівок, автоматів, навіть кулеметів! До цього були постійні обшуки, але нічого не знаходили. Так українські селяни готувалися захищати власні оселі. Якби бандерівці проживали у міських кварталах, то такий масштабний опір можна було придушити набагато швидше і ефективніше. Вільні люди в індивідуальному просторі з доступом до природи виявилися досить самостійними і незалежними у своїх діях. У власних оселях вони мали вдосталь предметів для самозахисту.   

Озброєна, вільна людина у власному обійсті — явна небезпека для державної машини. У своїй хаті була своя правда, своя воля... Нещодавно по телевізору демонструвався дуже повчальний російський фільм про події в Новочеркаську. У 1962 році радянська влада тут покосила з автоматів народну демонстрацію прямо на центральній площі міста. Бунт було ліквідовано за лічені хвилини. Оточили, попередили і прикінчили...

Зараз набули популярності компактні таунхаузи з окремим двориком для кожної сім’ї. Дерев’яні або каркасні будинки також сильно знижують вартість будівництва, але для наших суворих зим вони не зовсім підходять. Проте наука утеплення досягла нині небаченого прогресу. Теплові насоси будуть лише дешевшати, сонячні батереї і вітрогенератори — теж. Панелі утеплення ставатимуть тоншими і міцнішими, на ринок прийдуть теплоізолюючи матеріали нового покоління, а також спеціальні утеплюючі фарби. Проблеми з каналізацією також вирішуються. Уже зараз є ефективні системи очищення стоків і перетворення твердих відходів на добрива.

Якби описувані технології   розвивали, попри психологічну упередженість, з настирливістю і завзяттям, то паливні барони розорилися. Але психологічно і через хитрий маркетинг нас тримають на вуглеводневій голці. І не лише нас — усе людство. Весь світ живе за принципом живімо і веселімося поки є газ та нафта. Інтенсивно централізується інфраструктура життєзабезпечення, орієнтована лише на один відомий вид енергії. Люди скупчуються в містах і узалежнюються від примх держави. Останній дуже вигідно утримувати людей у кам’яній торбі з дозованим постачанням. Повернення людей у села може породити небачену вольницю, яка може змінити усю систему взаємовідносин у сус­піль­стві. Механізми насильства в нових умовах можуть не спрацювати. Люди можуть об’єднатися в потужні електоральні групи. Корупція, підкуп виборців в таких умовах не проходитиме. Не кажучи вже про маніпуляції зі спискам та інші технології. Чи не тому влада так поспішає з земельною реформою? Мета може бути не лише економічною, а й соціальною: убезпечитися від протистояння з незалежними землевласниками. Згадаймо, як заповзято воювали з «дрібно­­буржуазною» стихієї  в Україні комуністи упродовж усього свого правління. То, може, план глобалістів у скуповуванні наших земель і означає не прибутки, а упокорення?

На жаль, місто ще міцно тримає нас ву своїх обіймах, бо лише тут ми можемо заробити гроші і їх потратити. Є розгалуджена система нав’язаних суспільству розваг, схем поведінки, на які з дитинства підсажують суспільство, переконуючи в тому, що так краще. Змінити такі установки дуже важко, але поступово нові ідеї пробиваються через терни. Варто лише задіяти власну волю, адже людина завжди має свободу вибору: йти за натовпом, чи облаштувати власний життєвий простір.