ЗОЛОТА ЛИХОМАНКА — СТАЛІНСЬКА ВЕРСІЯ

Чергові річниці цієї Події відзначалися в СРСР 17-го квітня з належним розмахом і пієтетом. А сам вислів «Лєнський розстріл» був для радянських істориків та ідеологів таким же знаковим, як нині забуті «Червона Пресня», «кривава неділя», «броненосець «Потьомкін» та залп «Аврори». Останнє 1989-го року видання «Великого Радянського енциклопедичного словника» прямо стверджувало, що реакція суспільства на події 17.04.1912 р. у Бодайбо призвела, врешті решт, до падіння у 1917-му році самої Російської Імперії. Більше того — у деяких зарубіжних джерелах ще й досі побутує думка, що лідер російських більшовиків В.І.Ульянов узяв собі псевдонім Ленін саме після трагічних подій в Іркутській губернії.

Нові часи, нові підручники, нові концепції і, як водиться, забуття істини. Сторіччя розстрілу страйкуючих робітників російсько-англійської компанії «Лєнзолото» в сучасній Росії проґавили майже всі ЗМІ. І лише мало відомий в Україні сайт радіостанції «Голос Росії» подав надзвичайно цікаву історичну розвідку донедавна суворо засекречених документів. Для нас, громадян незалежної України, ця не така вже й давня історія цікава хоча б тим, що серед робітників копалень «Лєнзолото» щонайменше сорок відсотків були вихідцями з тодішніх Малоросії, Новоросії та Подільського краю. Такі собі «вахтовики» початку минулого століття.

Страйк, що спалахнув на копальнях поблизу міста Бодайбо ранньої весни 1912-го року, всупереч твердженням радянських істориків і особисто товаришів Леніна і Сталіна, не був політичним. Робітники вимагали підвищення на 30 відсотків оплати праці, скорочення на три години (з 11 до 8) робочого дня, праці у релігійні свята лише за власної волі та поліпшення побутових умов, перш за все, проживання і харчування.

Слід сказати, що зарплата на рудниках «Лєнзолото» була вдвічі вищою, ніж, приміром, на шахтах Донбасу. Крім того, робітники мали право у вільний від роботи час самостійно шукати золото у шахтних відвалах та на берегах і притоках річки Бодайбо, яка дала назву селищу. Якщо дозволяло здоров’я, то за рік набігало близько тисячі рублів. Сума дуже солідна. Задля цього робітники терпіли і одинадцятигодинний робочий день у залитих по коліна холодною водою штреках, і паскудні умови життя в бараках, і високі ціни у продовольчих рундуках та лавках, що, знову ж таки, належали тій самій компанії. Навіть віднайдені поза рудниками золоті самородки робітники мусили здавати до каси фірми за демпінговими розцінками.

Приводом до страйку стала елементарна жадібність власників компанії та боротьба за контрольний пакет акцій. На початку 1912-го року робітникам оголосили, що відтепер зарплата знижується на 30%, відміняються премії за віднайдені під час роботи в штреках великі самородки, а також категорично забороняється приватний пошук золота за межами рудників.

Сучасні дослідники стверджують, що за кулісами робочого невдоволення діяли ймовірно досвідчені провокатори. Наприклад, так і не підтвердилися чутки про те, що робітників нагодували гнилим м’ясом — де воно взялося взимку в умовах вічної мерзлоти? — та факти колективних зґвалтувань дружин і дочок робітників конкретними чиновниками адміністрації фірми. Однак — що мало статися, те сталося. Робітники застрайкували і висунули власникам «Лєнзолота» вищезгадані вимоги. У відповідь добре прикормлена, як водиться, поліція заарештувала страйковий комітет і почала вимагати від губернатора термінового перекидання військових підрозділів начебто для придушення бунту.

Зранку 17-го квітня близько трьох тисяч страйкуючих понесли представнику губернатора, що прибув на місце події, вимогу про звільнення товаришів і початок переговорів. Такий собі ротмістр Микола Трещенков віддав наказ озброєним охоронцям рудників та поліцейським стріляти в натовп бойовими патронами. Пролилась кров… і розпочалося велике затемнення фактів.

Дивно, що радянські історики, ідеологи, журналісти та письменники так і не спромоглися встановити точну кількість жертв розстрілу. Навіть Велика Радянська Енциклопедія наводить цифру від 83 до 270 убитих. Ну, тут зрозуміло: радянський агітпроп дбав, перш за все, про політичне забарвлення факту, а не про його достовірність.

Окрім того, годі було знайти бодай посилання на реакцію тодішнього російського парламенту — Державної Думи — і самого государя.

Так от — вчитайтесь уважно: Державна Дума мало не того ж дня викликала «на килим» щойно призначеного (у лютому 1912 р.) міністра внутрішніх справ Макарова і відшмагала його в присутності журналістів так, що він мусив негайно подати у відставку і розпрощатися з політичною кар’єрою. На місце події одразу відрядили дві високі комісії. Першу під керівництвом сенатора Манухіна сформував і наділив особливими повноваженнями цар Микола Перший. Другу — парламентську — очолив професійний юрист Олександр Федорович Керенський. Так-так, саме той.

Олександр Керенський у своїх мемуарах згадував, що комісія сенатора Манухіна жодним чином не втручалась у роботу думців, а місцева влада всіляко сприяла об’єктивному розслідуванню трагедії.

Заслуговують уваги вжиті царським урядом заходи:

— компанію «Лєнзолото» визнано винуватцем подій, її покарали специфічно, але ефективно: позбавили права на монопольний видобуток золота у регіоні; нові, обачніші фірми швидко потіснили російсько-британських конкурентів з золотого ринку. «Лєнзолото» за короткий період втратило понад 6 мільйонів рублів прибутку, а дехто з головних акціонерів взагалі збанкрутував;

— заарештованих членів страйкового комітету відпустили на волю ще до прибуття комісій і ніяких карних заходів проти них надалі не вживали;

— всім бажаючим робітникам і службовцям компанії дозволили розірвати контракт з її власниками на вигідних умовах. В результаті «Лєнзолото» за кілька днів позбулося всіх робітників та більшості персоналу, що, природно, теж добряче вдарило по бізнесу;

-              більшовики спочатку вдало використали трагедію у Бодайбо для розпалення суспільних пристрастей. Близько 300 тисяч чоловік взяло участь у протестних акціях. Проте, створити нову революційну ситуацію не вдалося. Рішення обох надзвичайних комісій та дії уряду ліквідували напругу.

Окремо слід згадати про ротмістра Трещенкова. Його визнали безпосередньо винним  у загибелі людей. Водночас комісії дійшли висновку, що керівництво компанії і губернські власті фактично покинули його напризволяще. І своїми вимогами спровокували офіцера до злочинних дій. Покарання для Трещенкова обрали, з нинішньої точки зору, дивне. Його «лише» позбавили офіцерського звання, розжалували у рядові і віддали до дисциплінарного батальйону. Через два роки, коли почалася Перша Світова війна, Микола Другий пішов назустріч численним проханням екс-ротмістра, і його відправили на передову аби він змив там свою ганьбу кров’ю. Так воно і сталося. У травні 1915-го року Микола Трещенков підняв свій батальйон в атаку і повів його на ворога у першій шерензі. Загинув по-солдатському — чесно, в атаці.

Через 15 років після Лєнського розстрілу тов. Сталін привітав робітників Бодайбо з річницею трагедії і втішив їх, що відтепер вони видобувають золото не для забаганок капіталістів, а для зміцнення основ своєї робітничо-селянської держави. Іронія долі полягала в тому, що ще на початку 20-х років 97% акцій радянського тресту «Лєнзолото» належали… отій самій британській фірмі, котра була власником рудників (на паях з російськими капіталістами) до 1917-го року. Тож основи чиєї держави зміцнювали радянські золотошукачі? Краще не уточнювати.

А тепер — найстрашніше, набагато жахливіше, ніж той дикий розстріл мирних людей, котрі вимагали лише людського ставлення до себе. На вищезгаданому сайті радіо «Голос Росії» вперше цитується телеграма, відіслана взимку 1938-го року з Бодайбо до Іркутська: «Закуплено 900 голів худоби. Забито на м’ясо 280. Худоба продовжує прибувати з місць. Ймовірно в найближчі 3-4 дні буде 1000 з гаком голів. Тому до 10 березня провести забій не встигну. Як бути?».

Ну то й що? — запитає сучасний читач. Либонь, кепські справи були у радянської влади із заготівлею м’яса, що послали вигрібати останню скотинку у таку глушину. Людина уважніша здивується: яка худоба в умовах вічної мерзлоти? А потім — що це за дикунство, адже зима — це час, коли корови теляться, чого ж їх під ніж пускати?

Усе стане зрозумілим, коли ми зацитуємо підпис «заготівника» — старший лейтенант держбезпеки Кульвець. Адресат — начальник Іркутського обласного НКВС Маліков. Це вельми прозора шифровка. Йдеться не про корів, а про людей, так званих ворогів народу.

Офіційно місія старшого лейтенанта Кульвеця до бодайбинського ведмежого кута визначалася так: щось замало у тому районі розстріляно ворогів народу, усього 280 чоловік. Пригадайте число вбитих у 1912-му — максимум 270. Отже, треба перевірити і довести до «справної цифри». Бо он інші регіони вже про десятки тисяч розстрільних епізодів рапортують, а ми задніх пасемо.

Наступні телеграми, опубліковані на російському сайті, настільки моторошні за змістом, що їх ми не наважилися дослівно цитувати. Проте — один момент варто, все ж таки, наголосити, бо він багато про що говорить. З-поміж іншого хоробрий чекіст мав завдання «повністю ліквідувати китайський елемент у регіоні». Як уже той «елемент» втрапив зі своєї Піднебесної до сибірської тайги — то окрема тема, якою Кульвеь не проймався. Є установка ліквідувати — треба виконати. І тут виникла непередбачена перешкода.

Чекіст скаржиться іркутському начальству, що китайці, виявляється, мають звичку вживати наркотики. І без них не можуть давати потрібні свідчення. Більше того — вмирають своєю смертю! А померлий, з точки зору логіки тодішнього НКВС, знищеним ворогом не вважається. Тож — увага!!! — старший лейтенант доповідає, що для доведення до розстрільної кондиції «китайського елементу» він мусить ділитись із ними… власними запасами опіуму. Чи потрібні ще коментарі?

Той факт, що чекіст був наркоманом (явище у їхньому середовищі не рідкісне) пояснює його наступні дії.

Кульвець також скаржиться іркутському начальству, що головна проблема — катастрофічно не вистачає погоничів. Через погодні умови доводиться доставляти «худобу» пішки і частина її вимирає по дорозі. Місцева в’язниця на 75 місць забита вщерть. Довелося конфіскувати приміщення школи, але цього замало. «Худоба» покотом лежить у коридорах місцевого відділення НКВС, помираючи від інфекційних хвороб та переохолодження. А тут іще нема кому писати протоколи. Всі грамотні чекають своєї черги «на забій». Вічна мерзлота не дозволяє навіть за допомогою вибухівки обладнати сякі-такі розстрільні ями. Але він, старший лейтенант держбезпеки виконає і перевиконає завдання партії і керівництва. От тільки ніхто не хоче йому допомагати, тож доводиться все робити самому — і сортувати, і допитувати, і протоколи писати, і розстрілювати.

Попри «об’єктивні складності» незламний чекіст у встановлені строки розстріляв особисто 948 жителів Бодайбо та навколишніх селищ. Така запопадливість жахнула навіть нового шефа НКВС Лаврентія Берію. Кульвеця заарештували, пропустили через «червону м’ясорубку», змусили зізнатися в тому, що він — замаскований есер, колишній білогвардієць, німецький та японський шпигун. І засудили до розстрілу. Потім змилувалися, дали 10 років ГУЛАГу. Там його сліди губляться у 1941-му році. Достеменно відомо: на фронт екс-чекіст не просився. Бо не почувався винним. Журналісти радіостанції «Голос Росії» висловили припущення, що «Лєнський розстріл-1938» був влаштований аби знищити всіх без винятку, навіть випадкових свідків подій 1912-го року. Чому? Наша здогадка: якраз на той час у тих краях перебував у засланні розконвойований кавказький терорист на прізвище Джугашвілі. Йосип Віссаріонович. Але то лише версія. До речі, члени отого страйкового комітету були знищені ще до появи в Бодайбо «заготівельника худоби».

В.Н.