ЖИТТЯ В БОРГ

Володимир Лановий - генеральний директор Центру ринкових реформ, один з перших міністрів економіки в незалежній Україні. Які перспективи в української економіки, чим пояснюється неуспіх реформ і чи загрожує, зрештою, Україні дефолт, — про це УНІАН запитали у Володимира Ланового.

— Володимире Тимофійовичу, владні очільники дають нам таку динаміку економічного розвитку: у 2010 році після приходу Януковича була економічна ситуація, близька до катастрофи. І ось тепер йде повільне, але впевнене зростання. Ви поділяєте такий погляд?

— Насправді провал економіки (15%) відбувся у 2008 році, у 2009 році почалося відновлення. І відновлення досягло 8%. У 2010 році було відновлення вже на 5%. У 2011 році відновлення було трохи більшим, ніж 4%. А в 2012 році зростання ВВП поки що є нульовим. Промисловість зросла на 2%, у той час, як рік тому в січні вона зросла на 8%. А промисловість є найбільш вагомою галуззю у загальному виробництві. І такий хід подій був передбачений, бо економіка України, всі її сектори позбавлені фінансового ресурсу для розвитку. Уряд Януковича-Азарова з 2010 року почав шаленими темпами набирати позички і набрав за рік їх 140 мільярдів гривень і вилучив тим самим 60 мільярдів гривень з банківського сектору України. Ще 20 мільярдів викрутив через податкові інсинуації. У вересні 2011 року відбулася перша серйозна криза платіжної системи, коли не було коштів виплатити соціальні та різні платежі з бюджету. Тоді слід було зібрати 5 мільярдів гривень для термінового погашення облігацій внутрішньої державної позики, був саме період погашення. Зняли кошти звідусіль, затягли процес, країна стояла без грошей, поки змогли оплатити. І ця тенденція все одно продовжується. Усі борги уряд погашає за рахунок нових боргів, нових вилучень з банківського сектору. У такому випадку кредитів для промисловості, аграрного комплексу, торгівлі не вистачає. Через це ресурсів для розвитку нема... Будують мости та стадіони двадцять-тридцять людей, це не створення робочих місць. Це капіталомісткі, а не трудомісткі об`єкти. Збільшені видатки різного типу на державні холдинги, на різного типу інфраструктурні об`єкти, естакади, розкішні дорожні шляхопроводи. Причому будуть там, де вони не потрібні. Будівництво гігантомантських об`єктів - це ознака всіх централізованих економік. Починаючи з держави інків, гітлерівської Німеччини та закінчуючи радянською економікою. У цьому році ми, швидше за все, не матимемо зростання ВВП. Хоча за рахунок статистичних маніпуляцій, як це вже є мінімум десять років, влада та Держкомстат будуть нам показувати невеличкі кривульки вище нуля.

Держкомстат, на жаль, виконавець замовлення уряду, а не об`єктивний спостерігач, який фіксує процеси, що відбуваються у країні. Протягом десяти років Держкомстат показує, що темп зростання всіх доходів громадян в розрахунку на одну людину перевищує зростання ВВП України. Такого не може бути.

Суть моделі, яку використовує влада в економіці, виглядає так: життя в борг. Оскільки бюджет обмежений, то починають різати виплати, фінансування по різних напрямках. Скорочують  фінансування сфер, не пов`язаних із інтересами правлячого класу та їх фінансово-промислових та інших партнерів.

У нас зростають борги по заробітній платі. Вони досягли в бюджетній сфері одного мільярда. А по всіх секторах - до дванадцяти мільярдів по Україні. Те, що нам розповідають урядовці та різні керівники - це замилювання очей. В цілому обсяги держзакупівель з бюджету досягли майже ста мільярдів гривень. Кому йдуть ці держзакупівлі? Для медицини? Для освіти? Для культури? Але це видатки в межах одного-двох мільярдів. Житлово-комунальний сектор ще пів­мільярда. Куди йдуть десятки мільярдів гривень державних закупівель? Оцим монстрам, про які я кажу? Половина осідає в кишенях.  Нам потрібно розвивати послуги, швейні виробництва, приладобудування. Нам потрібні виробництва, де є багато праці. Плюс необхідний розвиток новітніх технологій, куди піде молодь.

— Ви казали про держзакупівлі. Таке враження, що для будь-якої влади є три священні корови: держзакупівлі, офшори та тіньовий імпорт. Були намагання їх зачепити за Тимошенко, але ніяка влада не робила послідовних та потужних спроб з цим розібратися до кінця, чи не так?

— Так. Створена високорумпована система. Люди, які йдуть до влади, навіть на вищі шаблі, - йдуть лише для самозбагачення та отримання корупційних доходів. Це стало реальністю. Інформація про те, скільки грошей йде на приватні компанії очільників, друкується в ЗМІ. На корупції втрачається половина  державних коштів. Країна не має ресурсу для елементарного задоволення потреб.

— Ви поділяєте оптимізм першого віце-прем`єра Хорошковського щодо неможливості дефолту?

— Об`єктивних обставин, які б дозволили збалансувати валютний та платіжний бюджет держави, не­має. Показники зовнішньої торгівлі у цьому році показуватимуть ще більший дефіцит. Ціна газу значно зросла. Інвестицій в країну не буде. Тому ніякого типу валютних надходжень очікувати не можна. Уряд розказує, що він розмістить облігації на зовнішніх ринках. На жаль, на західних ринках є інформація, і не лише з рейтингових агентств, про переддефолтний стан. Міжнародні банки та інвестори для себе визначили Україну, як зону, куди сьогодні ризиковано інвестувати. Тобто облігації купувати не будуть. Внутрішня ситуація дуже погана. Ми об’єктивно не маємо підстав, щоб говорити про покращення та збільшення надходжень валюти чи зменшення її витрат. Фінанси - така майже віртуальна система. Можна щось придумати. Але чи вдасться цій владі придумати це логічно, правильно, закономірно  - у мене величезні сумніви...

— Економічні неуспіхи влади пов`язані із згортанням політичних свобод, зокрема свободи слова?

— Абсолютно взає­мопов`язані. Ринкова економіка передбачає рівність прав усіх осіб держави. У тому числі  прав на власність, прав на інформацію, прав на діяльність.  Підприємництво, яке не має прав на інформацію, прав на діяльність, прав на власність, не має юридичних, економічних, політичних та фінансових свобод, - обмежене, зарегульоване та обплутане різного типу приписами, заборонами, контролями, перевірками. Таке підприємництво не може розвиватися. А основою розвитку сучасних суспільств є середній та дрібний бізнес. Він най­більш гнучкий до ринку та не потрапляє у халепи, коли на вулиці опиняються десятки тисяч людей. Він є фінансово відповідальним. Так просто там одне одного не надуєш, як зараз модно - мільярди запозичити чи не платити до бюджету. Тиск на права та свободи, ліквідація економічних умов, доступу до інформації, громадського контролю та звіту влади перед суспільством виключає позитивні рішення інвесторів вкладати гроші.

— Але головний податківець Клименко та уповноважений уряду з питань дерегуляції Бродський кажуть, що вони зробили повну дерегуляцію, тільки живи та роби бізнес...

— Вони не розуміють, що таке власність як категорія. Комунальна, колективна, державна власність - це сурогати власності, тому що власність є власністю, коли ти повністю можеш реалізувати своє право власності. Коли ти можеш реалізувати своє прагнення до отримання прибутків і у тебе є всі можливості, ніхто тобі у цьому не заважає.

У наших підприємців немає можливості отримати прибутки, бо вони платять податок з обороту, а не з прибутку і вони можуть не мати прибутків, а з них все одно знімуть шкуру.  Тому що вони обмежені в праві конвертації валюти, а як без конвертації валюти гривні виконувати свою нормальну об’єктивну функцію? Бізнес не може без конвертації. Він весь час щось купує та продає за кордон. Бо йому потрібне обладнання, інформація, телефонні переговори. Так виглядає відкрита до торгівлі країна.

Дерегуляція бізнесу лежить поза формальними дозволами на відкриття чи закриття підприємства. Ці формальні дозволи до кінця і не врегульовані. Але головне — дрібному бізнесу потрібний доступ до фінансів. Щоб він мав таке ж право на отримання кредитів, як і великий бізнес. А у нас дають кредит тільки під майно. А майна немає у малих підприємств, у початківців чи в іноваційників. Все заплутано дозволами та заборонами. І бізнес краще не починати.

— Чим пояснюється неуспіх реформ?

— Загальні цілі та пріоритети у владі не продиктовані національним розвитком, який базується на широті залучення громадян до власності та до активності справи. Дрібний бізнес є антиподом та класовим ворогом для олігархів. Вони стоять по різні сторони барикад. Вичавлення крові та соків з дрібного бізнесу є одним з пріоритетів влади. Саме так вона розуміє розподіл доходів та активність суспільства. Великий олігархічний бізнес, побудований на колишньому державному соціалістичному секторі економіки, на її великих об`єктах, які є величезними споживачами електроенергії та газу, тягне нашу економіку в розряд найбільш енергомістких економік в світових рейтингах. Ми в 20 разів споживаємо більше газу на одиницю виробленої продукції, ніж Німеччина. Збереження цих монстрів минулого є зацікавленістю олігархів, які їх захопили.

Останні платежі за газ здійснені за рахунок Пенсійного фонду. Ніякої прозорості. Люди, які прийшли для вирішення своїм особистих проблем, не думають про інтереси країни. Податкова - лише інструмент, щоб стягти гроші з малого та середнього бізнесу. Стягти арештами, обшуками, штрафами...

Верхівка влади скорочує апарат державних службовців та каже, що це колосальні досягнення. Але не зменшує витрати на самих себе, на літаки, офіси, дачі, оренду офісів. Вони збільшують витрати на державні закупівлі... Тобто чиновництво неоднорідне. Є пересічне чиновництво, яке є живим м`ясом для олігархату та авторитарного керівництва.

— Що робити в умовах існування аморальних еліт?

— У нас одна надія -  громадянське суспільство.

У жодній країні бюрократія не поступалася своєю владою. Вони контролюють ресурси, той же ПДВ, створений лише для того, щоб чиновники мали більше грошей у своєму розпорядженні, щоб вони більше впливали на суспільство. Це їхня об`єктивна природа. І тільки громадянське суспільство здатне обмежити їх, контролювати фінансові потоки, створити режим неможливості корупції, покарання...