«НЕ ХЛІБОМ ЄДИНИМ…»

Про сучасний  стан споживання риби та рибних продуктів в Україні ми ведемо бесіду з науковим співробітником Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України Віктором Черніком.

- Зараз триває Великий піст і, як свідчить статистика, до третини наших співгромадян, дотримуються посту. Більшість із них обмежують споживання м’ясних продуктів і переходять на молочні та рибні. Скажіть, будь ласка, чи українці вповні забезпечені рибними продуктами і якою є фізіологічна норма споживання рибної продукції на одну особу?

— Нормативна основа цього показника напередодні здобуття української незалежності у поєднанні з певним набором м’ясних, овочевих, молочних та хлібних продуктів складала трохи більше 18 кг рибної продукції на рік на одну людину. З часом у нас постала необхідність у новій нормативній базі з більш досконалим співвідношенням калорій, вітамінів, амінокислот тощо. Тож тепер за основу всіх розрахунків береться показник у 20 кг рибопродуктів на одну особу. До розрахунку цієї цифри входять морожена, жива і охолоджена, копчена і солона риба, рибні консерви, кулінарні вироби з риби. Хоча загальна картина споживання риби в світі та впродовж новітнього періоду України є досить строкатою.

— Якими були світові тенденції зростання споживання рибної продукції в останні десятиліття?

 — Приміром лише за останні чотири десятиліття споживання риби зазнало величезних змін. Так, світове видиме споживання риби на душу населення неухильно збільшувалося: з 10 кг в середньому в 1960-ті роки до 11,5 кг в 1970-ті роки, 12,5 кг — в 1980-ті роки, 14,4 кг — в 1990-ті роки і досягло 16,4 кг в 2005 році. В Україні ж споживання в 1990 році складало 17,5 кг. У подальшому до 1995 року український ринок споживання риби на одну особу катастрофічно знизився до найнижчого рівня — менше 4 кг за рік. І з того часу почалося помітне стабільне зростання: до 8 кг/рік у 2000 та  до 12 — у 2002 році. Надалі у 2005 р. споживання рибних продуктів досягло 14,5 кг/рік і трохи наблизилося до загальносвітового показника — 16 кг/рік, а в 2008  р. перевищило 17 кг/рік. Разом з тим, зростання споживання риби у абсолютному вимірі супроводжувалося  й зростанням її частки в загальному кошику українського споживача.

— А який відсоток становить рибна продукція у загальній структурі харчування українців та чи можна стверджувати, що в сучасних умовах ми досягли сталого зростання спо­живання риби в Україні?

 — Впродовж останніх півтора десятка років частка риби та рибопродуктів, як свідчать статистичні дані за період 1995 — 2007 рр., в споживацькому кошику українців зросла в чотири рази з 0,13 до 0,55 %, що говорить про стале зростаюче значення риби в раціоні харчування українців. Хоча в той же час коли рибної продукції ми споживали в розрахунку на одну особу трохи більше 17 кг/рік, то частка м’ясних продуктів перевищила 45 кг/рік, а молочних — 225 кг/рік. Та й у останні роки знову намітилося коливання поставок риби та рибопродуктів до українського столу, а з 2010 р. знову спостерігається падіння споживання риби до 14,5 кг/рік. Хоча в європейських країнах цей показник не лише гарантовано перевищує 15 кг/рік (Німеччина, Нідерланди), часто становить 40-60 кг/рік (Іспанія, Португалія, Норвегія), а в деяких випадках сягає й 90 кг/люд. за рік (Ісландія).

— Якими є державні заходи щодо розвитку рибної галузі України?

— На вимогу Державного агентства рибного господарства України сьогодні ставиться завдання збіль­шити фонд виробництва риби до 900 тис. тонн — тобто досягти встановленої наукової біологічно обгрунтованої норми рибної продукції на душу населення України (45,8 млн чол.). Адже в останні роки цей показник (навіть без урахування вилову у фермерських господарствах) коливався в межах 660 — 810 тис. тонн з яких майже 70% припадало на імпорт. Тому одним із подальших пріоритетів розвитку рибної галузі України сьогодні є скорочення на 20% відсотків  частки імпорту риби при збереженні досягнутого рівня загального обсягу її споживання. Особливий акцент також робиться на імпортних поставках свіжої рибної продукції на вітчизняні прилавки. Загалом впродовж минулого 2011 року Україна імпортувала більше 14 тис. тонн свіжої риби і в цьому 2012 році вказані темпи продовжують зростати. Так у лютому 2012 року цей показник становив 1736 тонн на місяць, що на 17 тонн більше, ніж було в січні.

— Чим, на вашу думку, окрім виробничих можливостей, викликані вказані тенденції та коливання рівня споживання рибної продукції в Україні?

— Факторами впливу на зміну рівня споживання продуктів харчування в цілому та риби й рибопродуктів, зокрема, є купівельна спроможність населення, традиції харчування та смакові пріоритети, реальна доступність продуктів і матеріальні умови проживання основної частини споживачів. Також зростання рівня урбанізації зазвичай веде до зміни режиму харчування як у кількісному, та і у якісному відношенню та зміни способу життя людей. Необхідно також відмітити й більш високий рівень доходів у міських жителів та, як наслідок, їх більш високу купівельну спроможність і різноманітніше висококалорійне харчування, з більшим вмістом білку з м’яса, птиці, риби та молока, і меншим вмістом вуглеводів та клітковини. Жителі міст споживають більше свіжої та мороженої риби, в той час, як в раціоні жителів сіл переважає солона, копчена та сушена риба, що також пов’язано з традиціями їхнього харчування. Крім того, урбанізація сприяє розвитку інфраструктури, в тому числі й значному поширенню холодильних камер, що краще забезпечує торгівлю продуктами, які швидко псуються.

- Скажіть, а якою є регіональна специфіка споживання рибної продукції в Україні і чи підтверджується тут вплив урбанізаційного чинника?

- Ми спостерігаємо пряму залежність рівня споживання риби від кількості міського населення в тому чи іншому регіоні України. Зокрема, в Донецькій (частка міського населення 90,4 %), Запорізькій (76,6 %), та Миколаївській (67,5 %) областях цей показник коливається від 15 і до  понад 17 кг/рік. А от в аграрних регіонах — у Закарпатській (частка міського населення 37,1 %), Івано-Франківській (42,9 %), Рівненській (47,5 %), Тернопільській (43,2 %) областях фіксувалося лише 8,8-11,6 кг риби на душу населення на рік. Деякий виняток складає Київській область (частка міського населення 60,4 %), де рівень споживання рибної продукції у попередній період був чи не найвищим і становив майже 19,5 кг, тобто досяг необхідної фізіологічної норми споживання на одну особу, що пояснюється статусом столичного регіону із вищими доходами населення та кращими поставками товарної продукції. В трійку українських регіонів-лідерів у споживанні риби також потрапили «приморська» Одеська (18,6 кг/рік) та Черкаська (19,2 кг/рік) області. Остання, зокрема, через те, що розташована на берегах Кременчуцького водосховища, Дніпра, Росі та Сули.

— Чи достатньо відпрацьованим є механізми реалізації рибної продукції на українському ринку? Адже в повсякденному житті ми можемо спостерігати продаж ри­би як у спеціалізованих магазинах та відділах супермаркетів, так і на базарних прилавках, лотках, а то й прямо із машин-цистерн?

— Специфічні особливості продукції рибопромислового комплексу вимагають особливих підходів щодо чіткої організації в сфері її реалізації. На даний час, на жаль, не існує відлагодженого механізму функціонування системи реалізації риби та рибної продукції на внутрішньому ринку України. В більшості випадків шлях рибопродукції до споживача проходить через низку оптовиків та посередників, що негативно впливає на її якість, оскільки відсутність належних умов для зберігання під час перепродажу призводить до погіршення  її харчових властивостей.

— Тож можна сказати, що внутрішній ринок рибної торгівлі стоїть на порозі реформ?

— Сучасні ринкові умови вимагають створення формувань нового типу, які б активно сприяли гармонічному функціонуванню оптової та роздрібної торгівлі. Організаційно-структурна побудова оптових і роздрібних торговельних підприємств повинна базуватися на реальних потребах і постійно корегуватися у обсягах і напрямах діяльності при дотриманні принципів економічної доцільності і конкурентності. Тому вважаємо за доцільне створення спеціалізованих оптових баз регіонального рівня, бажано при великих рибних господарствах, або рибодобувних та переробних підприємствах, що сприятиме активній взаємодії їх з товаровиробниками. Такі підприємства повинні добиватися ефективного просування  рибопродукції на вітчизняному ринку та забезпечувати  організаційно-методичні засади економічної діяльності. З метою максимального наближення рибопродукції до районів споживання, на наш погляд, можливе створення підприємств  локального рівня  — переважно невеликих за обсягом оптового обороту складів, покликаних обслуговувати потреби населення міських поселень і сільських адміністративних районів в масштабах роздрібних торговельних асоціацій або великих роздрібних торговельних підприємств. При цьому важливо добиватися уникнення нераціонального дублювання, скупчення оптових підприємств з аналогічною продукцією, монопольного охоплення окремих сегментів товарного ринку обмеженою кількістю суб’єктів  оптової торгівлі.

Один із головних моментів також має стати забезпечення підприємств-постачальників спеціально обладнаним автотранспортом — машинами для перевезення живої риби та спеціально обладнаними холодильними камерами для готової та переробленої продукції. При цьому особливу увагу слід звертати на потенціал і демографічні тенденції в конкретному регіоні (області), характер розподілу і рівень стабільності доходів населення, діловий клімат і рівень регіональної конкуренції.

— Чи задовільною є матеріальна база оптових закладів зберігання рибної продукції в Україні? Адже за неналежних умов риба може швидко втрачати товарний вигляд та якість?

— Дійсно для того, щоб не допустити погіршення якості риби у процесі зберігання, потрібне створення таких умов які б відповідали фізико-кліматичним та біологічним властивостям кожного виду рибопродукції. Оскільки риба і рибна продукція належать до товарів короткострокового зберігання, необхідне дотримання чинних державних стандартів щодо періоду, режимів і способів утримання. Так, наприклад, жива риба потребує спеціальних басейнів або акваріумів у складських приміщеннях оптових підприємств та підприємств роздрібного продажу з необхідним дотриманням температурного режиму (до +10°С) — у теплу пору року до 24 год., у холодну — до 48 год. У великих містах, де є вихід на природні водойми, доцільно створювати живорибні бази, а рибу перетримувати у стаціонарних садках, які встановлюються на прилеглі до міста водойми у місцях, вільних від забруднення. У такий спосіб можна зберігати до 100 тонн живої риби досить тривалий час. Таким чином, додержання необхідних умов транспортування і перетримки риби та рибної продукції сприятиме збереженню її харчової цінності і надасть можливість довести до споживача якісну рибопродукцію.

— Тож, виходить що в Україні є ще значні резерви для подальшого вдосконалення й розвитку рибної галузі економіки?

— Справді в Україні резерви нарощування обсягів виробництва конкурентноспроможної рибної продукції ще далеко невичерпані і це дає всі підстави для подальшого розвитку  внутрішнього ринку риби та рибної продукції. Для цього, звичайно, мають бути комплексно вирішені всі нагальні проблеми підприємств рибної галузі: швидке поновлення основних виробничих фондів та їх технічна модернізація; формування адекватного цінового, податкового та кредитних механізмів і митної політики з урахуванням специфіки рибного господарства; визначення окремих ланок та напрямів рибогосподарської діяльності, які потребують дотування та надання субсидій з боку держави; удосконалення системи довгострокового кредитування; створення лізингового, страхового і гарантійних фондів; проведення оцінки земель під рибогосподарськими водними об’єктами; створення сприятливих та надійних умов для залучення інвестицій у сферу рибного господарства.

Розмовляла
Олеся Гурбик