10 років тому «КУРСЬК» атакували американці Людство стояло на межі ядерного конфлікту, але світові лідери уникли катастрофи. Якою ціною?

10 років тому в Баренцовому морі під час навчань Північного флоту загинув атомний підводний ракетний крейсер «Курськ» з 118 членами екіпажа на борту. Історія загибелі під­водного човна «Курськ» поповнюється новими вер­сіями, які повністю заперечують попередні.

10 серпня 2000 року АПРК «Курськ» вийшов на навчання Північного флоту. Ранком 12 серпня він умовно атакував крилатою ракетою ескадру на чолі з авіаносцем «Адмірал Кузнєцов» і флагманом флоту атомним крейсером «Петр  Великий». Через декілька годин підводний човен повинен був добити умовного супротивника учбовими торпедами.

Проте в призначений час замість руху торпеди гідроакустик на крейсері «Петро Великий» зафіксував хлопок, після чого корабель відчутно струсонуло. Командир «Петра Великого», капітан першого рангу В.Касатонов, вислухавши доповідь про хлопок, не надав йому значення. Командувач Пів­нічним флотом В.Попов, що також знаходився на крейсері, поцікавився, що сталося. Йому відповіли: «включилася антена станції» радіолокації.

Насправді на крейсері відчули наслідки вибухів на «Курську», який знаходився в 40 кілометрах від «Петра Великого».

 Основні версії, які підносилися як найбільш правдоподібні, були: зіткнення з іноземним підводним човном; підрив на якірній міні часів Великої Вітчизняної війни; вибух торпеди в першому відсіку.

Перший варіант — зіткнення з іноземним під­водним човном.

а) При введених реакторах глибина під кілем підводного човна має бути не менше 80-ти метрів (ця вимога обумовлена потужністю циркуляційних насосів, що подають забортну воду в 4-й контур реактора, — при меншій глибині станеться засмоктування мулу, водоростей і тому подібне в трубопроводи 4-го контура і в самі насоси). б) При знаходженні ПЛ під перископом — а саме в такому положенні вона знаходилася у момент аварії (судячи по піднятих висувних пристроях) — особовий склад повинен знаходитися на бойових постах згідно розкладу по бойовій тривозі. в) При знаходженні в підводному положенні глибина занурення має бути не менше 40 метрів (вимога міжнародних правил запобігання зіткненню судів). Дотримання цих положень обов’язкове для усіх підводних човнів, незалежно від державної приналежності.

Якщо врахувати, що глибина місця загибелі ПЛ «Курськ» ледве досягала 100 метрів і вона знаходилася під перископом, то стає ясно, що факт її перебування в цій точці в перископному положенні є грубим порушенням керівних документів, оскільки висота ПЛ досягає 28-ми метрів, а перископна глибина — 10 метрів. Разом — 62 метри. 62 м замість покладених 80-ти. Допустити вірогідність того, що командир іноземного підводного човна, знаходячись на бойовій службі далеко від своїх берегів, зажене свій човен на подібну глибину нісенітниця. 

Далі, а якої ж водотоннажності має бути іноземна ПЛ, щоб нанести такі серйозні ушкодження «Курську», що має водотонажність 17 тис. тонн? Причому необхідно врахувати, що багатоцільові човни іноземних держав мають водотоннажність від 5 до 8 тис. тонн. Допустити ж, що в зіткненні брав участь підводний крейсер типу «Лафайет» з водотоннажністю близьким до водотонажності «Курська» — просто не серйозно. Човну подібного типу просто нічого робити в цьому районі.

Зіткнення ж човна меншої водотоннажності з ПЛ «Курськ», мало б для неї такі ж наслідки, як для «Запорожця» з «Бєлазом». Ця версія — нонсенс.

Другий варіант — підрив на міні періоду Великої Вітчизняної війни. Ця версія взагалі не витримує ніякої критики. По-перше, ушкодження, що завдаються морською мінною зброєю надводним і підводним судам настільки характерні, що розпізнати їх, або переплутати з іншими, просто неможливо. Станься подібне — вмить відпали б усі інші версії. Більше того, міна періоду Друнгої світової війни не змогла б нанести підводному човну подібного класу ушкоджень, що призводять до його негайної загибелі.

Полігони, де сталася катастрофа, використовуються для бойової підготовки багато десятиліть, протралені вздовж і поперек і в мінному відношенні є повністю безпечними.  Отже і ця версія є помилковою.

Третій варіант — вибух торпеди в першому відсіку. Вибухнула учбова торпеда, яка знаходилася в торпедному апараті і вже була готова до пуску. Від вибуху потужністю в 300 кілограмів в тротиловому еквіваленті загинув увесь особовий склад першого відсіку. Кришка люка торпедного апарату і хвостова частина торпеди летіли із швидкістю 600-800 метрів в секунду, буквально м’явши усе на своєму шляху. Через 136 секунд вибухнули інші торпеди. Після цього від ударної хвилі і забортної води, що поступила, загинули підводники носових відсіків, аж до пятого-бис. Слід сказати, що якби такий вибух стався на суші, то утворилася воронка розміром як мінімум з футбольне поле. Тут же ударна хвиля разом з водою пішла всередину човна як поршень, який розривав міцні перегородки як папір.

Офіційні структури зупинилися на цій версії як на основній саме тому, що вона найлегше вводить в оману обивателів. Розглянемо цей варіант детальніше.

У першому відсіку, окрім торпед, що знаходяться в торпедних апаратах, знаходиться велика кількість стелажних торпед. Стелажні торпеди призначені для перезарядки торпедних апаратів після використання за призначенням торпед, що вже знаходяться в них. На відміну від учбової торпеди, на вибух якої посилаються офіційні круги, це торпеди бойові, з бойовим зарядним відділенням.

Уявімо, що дійсно стався вибух учбової торпеди в торпедному апараті. Що ж там могло вибухнути, якщо бойове зарядне відділення  відсутнє? Гримуча суміш (водню з киснем, в якій водню не менш 4-х відсотків), що утворилася при витоку перекису водню? Для того, щоб допустити подібну версію, необхідно прийняти ще одне припущення: або особовий склад абсолютно не розуміє, що він робить, або вони самовбивці.  Особовий склад не міг не контролювати тиск в торпедних апаратах і не проводити аналіз газового складу повітря як у відсіку. Методи боротьби з подібними витоками не представляють особливої складності. 

Допустимо, що в торпедному апараті стався вибух гримучої суміші. Просто б зірвало б кришки торпедного апарату і у відсік хлинула б вода, що могло б призвести до загибелі частини особового складу першого відсіку, але не усього підводного човна. Підводні човни розраховувалися на збереження плавучості при затопленні трьох відсіків.

Вибух більшої потужності у відсіку спричинив би детонацію стелажних торпед, що призвело б не просто до загибелі ПЛ, а до її повного руйнування на окремі дрібні фрагменти. Отже, версію вибуху учбової торпеди в торпедному апараті серйозно розглядати не можна.

У чому ж полягає істинна причина катастрофи атомного підводного човна «Курськ«?

Загибель АПЧ «Курськ» є наслідком таранного удару великотоннажного надводного корабля або торпеди. Удар був завданий по правому борту під гострим кутом в районі першого відсіку. Від завданого удару і від великого надходження води в перший відсік через пробоїну, що утворилася, підводний човен отримав різкий диферент на ніс і із швидкістю порядку п’яти вузлівударився в грунт.

Далі події розвиваються лавиноподібно. У найбільш насичених приладами носових відсіках — особливо в другому і в третьому, від потужного удару об грунт зриваються з фундаментів прилади (декілька сотень «шаф» вагою приблизно по двісті — двісті п’ятдесят кілограм), відбувається розрив кабельних трас, що супроводжується короткими замиканнями і, відповідно, починається пожежа у відсіках.

Нині є низка непрямих підтверджень правильності цього припущення. По-перше, в інформаційному хаосі початкового періоду після катастрофи, поки правлячі верхи Росії ще не визначили свою лінію поведінки, на екрани телевізорів проскочила графічна схема отриманих підводним човном механічних ушкоджень. На ній чітко були видно три похилі пробоїни у верхній частині корпусу по правому борту, в районі першого відсіку. Отримані подібні ушкодження могли бути тільки від форштевня і гвинтів надводного корабля. Згодом ця інформація не повторювалася.

По-друге, після підйому «Курська» було вивантажено крилаті ракети. При спробі вивантаження ракет з деяких контейнерів виникли труднощі з відкриттям їх кришок. Причина в цьому могла бути тільки одна — деформація кришок контейнерів. Ушкодження подібного роду можуть бути отримані тільки при зовнішній механічній дії. Досить згадати наслідки аварійної ситуації на   «К-47» (28 грудня 1973 року) з деформацією кормових кремальєр і комінгсів середнього блоку контейнерів і наслідку зіткнення ПЧ «К-22» з американським фрегатом в серпні 1976 року (ті ж саме пробоїни від гвинтів фрегата в легкому корпусі і в першому контейнері).  

Чим викликана необхідність «ампутації» першого відсіку перед підйомом човна, окрім як прагненням приховати істинні причини загибелі підводного човна?  У кожного підводника не може не виникнути запитання — чому на такій малій глибині загинув особовий склад? Чому відразу після виявлення аварійного ПЧ, на нього не було подано повітря? Чому особовий склад кормових відсіків самостійно не покинув аварійний підводний човен, використовуючи індивідуальне спорядження підводника (можна врятуватися з глибини до 110 метрів)? У відсіках живучості  зберігається 10% -й запас додаткових комплектів ІРП-60.  У тому, що вони були на борту, легко переконатися, перевіривши контрольний лист готовності до виходу в море. 

Офіційної чесної відповіді чекати не доводиться, бо занадто явно  підтасовано факти, і незграбно маскуються істинні причини і виводяться з-під удару, точніше — відводяться від відповідальності, істинні винуватці катастрофи і загибелі підводників. 

***

Відомий підводник капітан  першого рангу у відставці О.Лєсков каже: «Ідея про те, що «Курськ» був потоплений ракетою з «Петра Великого» маловірогідна, оскільки надто багато було б свідків. Хоча могли заплатити, тобто, купити це мовчання. Я ж в основу кладу найголовніше зі своєї власної практики: при будь-якій аварії у командира завжди є час для того, щоб оповістити, прийняти якісь заходи з порятунку екіпажа. Не може відразу екіпаж увесь загинути. Тут же були настільки сильні, притому миттєві руйнування, що у командира не було ні секунди. Від чого могло бути таке ушкодження?  Якою б сильною не була пожежа, вона не може тривати одну хвилину і бути в усіх відсіках відразу. Коли у нас на «К-3» була стрімка об’ємна пожежа, все одно особовий склад вилітав з відсіків, де він бушував. Ми загерметизували відсік, що горів, і ті, хто встиг звідти піти, були врятовані. На «Курську» об’ємної пожежі бути не могло, горіло щось конкретне.

Генпрокурор стверджував, що торпеди здетонували. Вони не можуть детонувати! Тоді б ми кожного разу йшли на самогубство, збираючи по двадцять торпед в одному відсіку — одна вибухає, а інші детонують? Так не буває. Нам говорять, що між першим вибухом і другим був деякий час, значить, командир міг повідомити про аварію. Чому він цього не зробив?

Ракета «Булава» цілком могла уразити підводний крейсер. Адже Путіну відрапортували, що ракета в Тихому океані уразила ціль. Загалом, вона наводиться куди завгодно. Хоча я не стверджую, що «Курськ» уразила саме «Булава». Нині розформовано конструкторське бюро, яке розробляло ракети «Булава». «Булава» знята з озброєння».

***

По History Channel в Канаді нині демонструють французький фільм, присвячений загибелі АПЧ  «Курськ». Інформація про це прослизала в ЗМІ і публікувалася в Інтернеті. Автори фільму впевнено оголосили, що російську субмарину підірвали американські підводні човни, що шпигували неподалік і що спостерігали за тим, як Росія демонструвала високопоставленим китайським офіцерам новітню торпеду «Шквал», що рухається під водою в пухирі кавітації з немислимою швидкістю близько 500 км/ч і яка абсолютно не реагує ні на які пастки або перешкоди. У той час Росія готувала великий контракт на продаж цих ракет Китаю.

Французи і італійці упевнені, що «Курськ» погубила торпеда МК48, випущена з підводного човна «Meмфіс». А вже чи був її пуск мимовільним або запланованим, іноземні журналісти стверджувати не беруться. У районі маневрів були два американські підводні човни. У них було спецзавдання стежити за маневрами. «Мем­фіс» йшов під прикриттям іншого човна, «Толедо». На екранах радарів і сонарів вони виглядали як один човен. Потім «Мемфіс» виринув з-під провідного човна, щоб трохи краще досліджувати запуск балістичної ракети з «Курська», не розрахувавши напрям і відстань. Американці виявилися на зустрічному курсі і зіткнулися. Вони пройшли усім корпусом по найуразливішому другому відсіку «Курська».

Але найжахливіше сталося потім. На «Толедо», спостерігаючи усю картину, капітан вирішив, що росіяни якимсь чином атакували «Мемфіс» і, недовго думаючи, випустив торпеду по «Курську». Торпеда влучила прямо в ослаблену частину на стику другого і третього відсіків і розірвалася усередині. У фільмі показали комп’ютерну реставрацію події. Російськими літаками сві­жими слідами були зафіксовані оливні плями на воді по курсу. У деяких газетах писали, що це був іноземний підводний човен.

Виявляється, росіяни вели ці два американські підводні човни до усіх подій і точно знали, що це були американці. Після зіткнення і атаки на «Курськ» міністр оборони РФ Сергєєв підняв дві протичовнові ескадрильї в повітря. Негайно доповіли В.Путіну. І в той же момент на зв’язок з В.Путіним вийшли американці.

Після зв’язку з американцями В.Путін відкликав літаки і прийняв рішення не провокувати нагнітання напруженості.  Терміново прибув в Москву директор ЦРУ для консультацій. Весь цей час Путін постійно був на зв’язку з Б.Клінтоном. У результаті до човна нікого не підпускали, хоча весь світ пропонував кваліфіковану допомогу. Через декілька днів росіяни погодилися пустити данців, але з найсуворішим наказом не підпливати до носа човна. Данці зуміли відкрити люк у восьмому відсіку, знайшли декілька передсмертних записок і підтвердили, що усередині човна ніхто не вижив.

Після цього йшла робота водолазів. Вони вже не піклувалися про човен, її реактор і загиблих моряків. Виявляється, з дна біля «Курська» в терміновому порядку забиралися шматки і уламки американського «Мемфіса». Ті російські газети, які все ж примудрилися опублікувати знімки «підозрілого іноземного» підводного човна на ремонті в норвезькому порту, були атаковані ФСБ. «Мемфіс»  добирався до Норвегії 7 днів замість 2 звичайних. Інший американський човен «Толедо» зигзагами, нестандартним курсом пішов у США.

Двоє представників російського військового і політичного керівництва Ігор Сергєєв і Ілля Клєбанов, які відстоювали «американський слід» як публічну версію були у результаті відправлені у відставку. Деякий час через (близько двох тижнів після події) увесь попередній російський борг США був анулюваний і Америка надала Росії новий кредит на 10 мільярдів доларів. Кожна сім’я загиблих на «Курську» моряків отримала компенсацію в 25 тис. доларів. В.Путіну, проте, треба було підняти човен — для збереження політичного іміджу. На підйом «Курська» рік потому був підписаний контракт з голландською компанією, єдиною, яка погодилася підняти тільки середню і хвостову частину.

Усі інші компанії за багато менші гроші погоджувалися підняти увесь корпус цілком. Голландці відпиляли два носові відсіки і вивезли на сушу усе інше. Ось тут нам і показали кадри човна великим планом. Прямо біля місця відпила зяяла величезна кругла діра, і краї у цієї діри були вм’яті всередину. Негайно ця частина фюзеляжу була оголошена засекреченою і згодом була лік­відована, як, втім, і усі кіноплівки. У фільмі були приведені свідчення експертів, які підтвердили, що тільки американська торпеда нового зразка може залишати такі сліди, пропалюючи зовнішній шар і вибухаючи усередині. Дивний фільм. Особливо тут, в Канаді. Одне безперечне: ідея американського сліду навіть не ставилася під сумнів. Фільм був зроблений за участю англійських, канадських і незалежних американських журналістів.

За матеріалами ЗМІ і Сайтів
підготував А.ГУСЄВ