Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ГОРТАЮЧИ ЩЕ НЕ ПОЖОВКЛІ ШПАЛЬТИ

Аналіз публікацій в поважних загальноукраїнських виданнях зфокусував мою увагу на небажанні і навіть побоюванні журналістів дати чітку й тверезу оцінку подіям за опис або висвітлення яких вони взялися. 

Публікація в бізнесовому журналі «І. Статтус», без жодних коментарів повідомила про скасоване розпорядженням Кабінету Мініс­трів від 23.12.09. обов’язкове сертифікування продуктів харчування. Відмовитись за контролем над якістю 17-ти груп харчових продуктів, Україна здійснила йдучи на зустріч вимогам Всесвітньої Торгової Організації. Окрім того, згідно слів тогочасного міністра економіки, відмова від сертифікації якості продукції була однією з головних умов надання Всесвітнім банком займу розміром в 500 тис. доларів для фінансування дефіциту бюджету. Перейняті пошуком особистого зиску підприємці звичайно ж вітали скасування обов’язкового сертифікування харчових продуктів, проте аналітики й фахівці застерігали, що це суттєво збільшить кількість неякісної продукції та фальсифікату. Негативні наслідки принизливого запобігання перед наднаціональними фінансово-політичними структурами не змусили се­бе очікувати. Нині полиці крамниць переповнені продукцією, яка становить загрозу здоров’ю платників податків, проте органи контролю позбавлені одного з найголовніших аргументів в справі протидії.

Не дали тверезої оцінки перебуванню України у ВТО й журналісти газети «Комерсант». В числі №176 повідомлялось, що минулий рік був щедрим на врожай цукрового буряку. Згідно висновків спеціалістів галузевої асоціації «Укрцукор», рівень споживання цукру в Україні на рік сягає 1,86 млн. тон на рік. Зібраного врожаю вистачало для виробництва 2,1 млн. тонн. Проблемою для України також виявилось членство у згаданій вище міжнародній інституції, яке зобов’язувало нашу державу щорічно імпортувати 260 тис. тонн цукру-сирцю. Виробники вітчизняного продукту звичайно ж звернулись до президента з проханням доручити кільком міністерствам провести переговори й умовити бюрократів-глобалістів з ВТО скасувати хоча б на рік обов’язкову купівлю Україною квотово нав’язаної пробукції. На жаль, ця звістка так і не стала причиною уважнішого дослідження й аналізу того стану, в якому опинилась Україна після підпису угоди однополярного спрямування. А журналісти не наважились засудити практиковану від самих початків проголошення незалежності практику пояснення власних дій та вчинків посиланням на вимоги зовнішніх чинників. Прикро, але про реальне призначення держави, як суспільної інституції, нині майже не згадують.

Газета «Літературна Україна» за 06.10.11. у статті Марини Варич «Вечір пам’яті Михайла Логвиненка», процитував кілька речень з виступу доньки літератора Олени, яка зокрема розповіла, що батько, досліджуючи «творчість» Миколи Островського, «акцентував увагу на тому, що твір «Як гартувалась сталь» спершу було написано українською мовою.» Переклад на російську та корегування сюжету, Островський здійснив нібито під тиском більшовицької цензури. Важко зрозуміти логіку автора замітки про подію й акцентування на фактах, які жодного відношення до української літератури не мають. Невже нав’язувана для обов’язкового вивчення школярами періоду окупації примітивно-упереджена й антинаціональна в своїй суті, навіть за умови україномовності писанина, має вагоме і принципове значення для української культури в цілому і літератури зокрема? Навіть якщо факти фізичної недуги Миколи Островського в часі написання та тиск більшовицьких пропагандистів відповідають дій­сності? (до­сить сумнівно, як на мене) Прикре і ганебне явище атеїстичної віри в земний рай та слугування окупантам (тим же Остров­ським, Приймаковим, Галаном,  Дерев’янком, Боженком...) мусить трактуватися зрадою рідному народові й зобов’язує до пошуків шляхів подальшого унеможливлення. Особисто мене й переважну більшість моїх знайомих ніколи не наповнювала гордістю україномовність  Ковпака, який у часи Другної світової свідомо рушив у Західну Україну із суто антиукраїнською метою застовбити у боротьбі з УПА місце для україноненависницької радянської ідеології. То чому хтось намагається нині змусити мене повірити в щирість, відданість й патріотизм Островського? Під сучасну пору, як і в період бездержавності, українців позбавляють перспективи жити в національній державі. Претендуючі ж на роль інтелігенції, не наважуються подати сміливий і принциповий голос правди.

Не вдались до тверезого аналізу цього ганебного явища й журналісти з «Газета по-українськи». Число (№154(1307) за 21.10.11. повідомляє про звільнену з ізраїльської в’язниці етнічну українку Ірину Саріхне (дівоче прізвище Поліщук). Побіжно згадавши про її участь в теракті проти ізраїльських вояків, газета так і не обтяжила себе поясненням причини долучення українки до участі в єврейсько-арабському конфлікті. Читачів так і не змусили обтяжити себе роздумами над тим, яку загрозу становить шлюб з етнічним чужинцем. Факт відречення від рідного, перехід у віру, яка в історії України дуже часто була несприятливим для розвитку нашої нації чинником, уже є таким, що суперечить нашій магістральній національній традиції. Злюмпенізованих в період бездержавності українців відучили мислити категоріями обов’язку та відповідальності перед нацією. Підозрюю, що прагнення уникнути звинувачень в ксенофобії, змусило редакцію обмежитись повідомленням й не обтяжувати себе поясненням причин й попередженням про наслідки. 

Впродовж останніх двох місяців активісти патріотичних середовищ втішаються «перемогою», довідавшись, що жоден з арештованих у підозрі в підриві пам’ятника Сталіну у Запоріжжі наприкінці 2010р., вироком суду так і не був ув’язненим. Насправді, підстав для тріумфу вкрай замало. Опублікована на початку січня минулого року в офіціозі Когресу Українських Націоналістів «Нація і держава» розповідь Ростислава Винара «Аль-Коляда» або репортаж «терориста» про пережите в часі затримання й методи поводження з ним працівників СБУ та МВС, в ідеалі повинна б була стати причиною суспільного збурення й відставки керівництва силових відомств. 

Олесь Вахній
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com