ЗМОВА БАНКІРІВ: ДЕ ЛЕЖИТЬ ЗОЛОТО СВІТУ?

Перший час свого президентства Франклін Рузвельт звинуватив банкірів у депресії: «Неохайні дії мінял засуджені судом громадської думки... Міняйли підлягають зміщенню з п’єдесталу, який займають у храмі нашої цивілізації». Два роки опісля Рузвельт наказав закрити усі банки. Але з якою метою? Приватне володіння золотими зливками і монетами було оголошено незаконним. Велика частина золота, що знаходилася у той час в руках середніх американців, була у формі золотих монет. Новый закон означав конфіскацію. Порушникам загрожувало 10-річне тюремне ув’язнення і штраф у 10.000 доларів (100.000 доларів сьогодні). Деякі люди не вірили в  це. А багато хто розривався між бажанням зберегти заощадження і допомогти державі. Тим, хто здав своє золото, виплачувалася фіксована ціна в 20,66 доларів за унцію. Цей конфіскаційний захід був такий непопулярний, що ніхто в уряді не узяв на себе сміливість признатися в його авторстві. На церемонії підписання постанови Рузвельт недвозначно пояснив усім присутнім, що автором документу є не він і він його навіть не читав. Навіть секретар Казначейства заявив, що не був ознайомлений з документом. Рузвельт переконував громадськість розлучитися зі своїм золотом, кажучи, що «консолідація ресурсів країни потрібна, щоб вивести Америку з депресії». З великою помпою було оголошено про створення національного сховища золота, де б концентрувалися усі багатства, конфісковані у народу новим урядом США.  До 1936 року зведення нового національного сховища у Форт-Ноксі було завершено і в січні 1937 року туди почало надходити золото. Пограбування століття наближалося до свого завершення. У 1935 році, як тільки золото було зібране, офіційну ціну золота різко підвищили до 35 доларів за унцію. Проте за новою, вищою ціною, продавати золото мали право тільки іноземці. Банкіри, що скупили золото за ціною 20,65 доларів за унцію, а потім  вивезли його в Лондон, мали можливість повернути його назад і продати американському уряду за ціною 35 доларів за унцію, отримавши при цьому майже 100% дохід, у той час як середньостатистичний американець голодував. Сховище Форт-Нокс знаходиться майже в центрі військового містечка Форт-Нокс в 30 милях на південний схід від Луівілля, штат Кентуккі. Це закритий заклад і жоден сторонній не був допущений всередину, попри те, що конгресмени з року в рік строчать листи з проханням допустити сюди знімальну групу. Територію обгородили огорожею з колючим дротом під напругою і з кулеметними Дотами. Коли 13 січня 1937 року золото почало сюди надходити, були прийняті безпрецедентні заходи безпеки. Тисячі офіційно запрошених осіб спостерігали за прибуттям потягу з 9 вагонами з Філадельфії у супроводі озброєних солдатів і поштових інспекторів, секретних аген­тів і охоронців з американського монетного двору. Це була велика театральна постановка — зібране з усієї Америки золото зосередили в одному місці  ймовірно для користі суспільства.

Після цього був готовий плацдарм для ще однієї великої війни, яка б роздула державний борг її учасників до велетенських розмірів. Для порівняння досить сказати, що за один 1944 рік національний дохід США склав 183 млрд. доларів, з яких 103 млрд. були витрачені на війну. Це в 30 разів перевершувало темпи витрат, досягнуті під час Першої світової. Насправді, пересічний американець сплатив 55% всіх витрат на Другу світову. Практично кожна країна-учасниця багаторазово збільшила свій борг. Наприклад, в США борг федерального уряду виріс з 43 млрд. доларів в 1940 р. до 257 млрд. в 1950 р. Це збільшення на 598%. За цей же період борг Японії збіль­шився на 1348%, Франції — на 583%, Канади — на 417%. Після війни світ розділився на 2 економічні табори: капіталістичний і комуністичний. Причому обоє були втягнені у  гонку озброєнь. Внаслідок чого для центральних банкірів настав час приступити до того, що складається з 3-х етапів плану по централізації економічних систем всього світу і створенню світового уряду, тобто заснувати новий світовий порядок. План включав наступні фази:

1. Управління національними економіками центральними банками по всьому світу.

2. Централізація регіональних економік через створення таких організацій як Європейська Грошова система, регіональні торговельні союзи, наприклад, НАФТА Північноамериканська асоціація  по вільній торгівлі.

3. Централізація світової економіки за допомогою міжнародного центрального банку, створення загальних грошей при відміні усіх тарифів за допомогою таких об'єднань, як ГАТТ (Загальна угода про тарифи і торгівлю).

Перший етап був завершений вже багато років тому. Етапи 2 і 3 вже досить близькі до завершення. А що відбувається із золотом?

Видатним серед центральних банків утримувачем золота є МВФ. Він спільно з національними центральними банками володіє 2/3 світового золотого запасу, що дозволяє маніпулювати ринком золота! Пам'ятаєте «золоте» правило мінял? «Той, хто контролює золото, визначає правила».

Давайте подивимося, що ж сталося із запасами золота у Форт-Ноксі. Бо якщо американці не зрозуміють, що його вкрали, то у разі виникнення нової кризи знову підуть помилковим шляхом — шляхом підтримки забезпеченої золотом національної валюти. Більшість американців досіль упевнені, що золото знаходиться у Форт-Ноксі. Наприкінці Другої світової війни тут зберігалося 700 млн. унцій золота, або 70% усього світового запасу! Скільки його там зараз, не знає ніхто. Не зважаючи на те, що федеральне законодавство вимагає щорічної інвентаризації золота у сховищах Форт-Нокса... Казначейство постійно відмовляє в її проведенні. Остання достовірна інвентаризація проводилася тут за президента Ейзенхауера у 1953 році. Так куди пішло золото з Форт-Нокса? Протягом багатьох років його продавали міжнародним мінялам за ціною 35 дол. за унцію. При цьому корінні американці не мали права скуповувати золото з Форт-Нокса. Якось група Firestone створила ряд підставних корпорацій для скупки золота і переведення його в Щвейцарію, не лишаючи меж США. Проте усі вони в кінцевому підсумку потрапили під суд. До 1971 року все золото було таємно перевезене з Форт-Нокса до Лондону. Як тільки це сталося, президент Ніксон анулював підписаний Рузвельтом «Закон про золотий резерв» 1934 року, що дозволило американцям знову мати золото у власності. Як наслідок, ціни на золото почали нестримно рости. Через 9 років золото продавалося вже за ціною 808 доларів за унцію, тобто у 25 разів більше ціни, за якою воно «йшло» з Форт-Нокса. Хтось може подумати, що уряд тут же призвав до відповіді грабіжників. Адже була розграбована найбільша скарбниця у світі! Як би не так!

Якщо розглядати вивезення золотого запасу з Форт-Нокса як умисну акцію Казначейства США, то така операція могла зайняти цілі роки. Тобто майже 40 років — цілком достатній час, щоб зрозуміти, що відбувається і постаратися цьому запобігти. Як же розкрилася негарна історія з Форт-Ноксом? Усе почалося із статті в одній з Нью-йоркських газет в 1974 році.  У статті було написано як  Рокфеллери використовували Федеральний Резерв аби заробити на продажу золотого запасу США анонімним європейським спекулянтам. Через 3 дні   «анонімне джерело» в особі 69-річної Луїзи Бойер  «випадково» випало з вікна. Звідки місіс Бойер дізналася про взаємозв'язок Рокфеллера з витоком золота з Форт-Нокса? Ця пані довгий час служила секретарем Нельсона Рокфеллера. Наступні 14 років розгадці секрету золота з Форт-Нокса присвятив Ендрю Елм, промисловець з Огайо. Він написав тисячі листів більше як 1000 урядовим і банківським чиновникам, намагаючись дізнатися правду. Едіт Рузвельт, внучка президента Теодора Рузвельта, ставила під питання дії уряду в березневому 1975 року: «Припущення про те, що золота в сховищах Форт-Нокса немає,  вже широко обговорювалося європейськими фінансовими колами. Але адміністрація президента не поспішає виступити із заявою про те, що підстав для занепокоєння про долю нашого золотого запасу немає — якщо воно взагалі володіє інформацією».

На жаль, Ендрю Елму так і не вдалося добитися повної інвентаризації золотого запасу у Форт-Ноксі. Неймовірно, як погано був поставлений облік найбільшої скарбниці у світі. Це золото належало не Федеральному Резерву або його заморських акціонерам, а усьому американському народові. Уряд міг би протягом декількох днів розвіяти усі спекуляції, опублікувавши результати аудиту і зробивши його надбанням преси. Але вирішили так не робити. З цього можна зробити висновок, що чиновники бояться відкриттів, до яких може привести така перевірка. Так чого боїться уряд? Відповідь дуже проста. Коли до влади в 1981 році прийшов президент Рональд Рейган, консервативні друзі переконали його вивчити технико-економічне обгрунтування поворотного золотого стандарту як єдиного способу приборкати урядові витрати. Оскільки звучало це цілком розсудливо, президент Рейган призначив для вивчення питання і вироблення висновків для Конгресу групу, названу як Комісія по золоту. Комісія по золоту у своїй доповіді Конгресу в 1982 році зробила таке відкриття. У Казначейства золота немає!!! Немає цілковито. Як виявилось, усе, що залишилося у Форт-Ноксі, належить Федеральному Резерву, групою приватних банкірів в якості національного боргу. Таким чином, можна констатувати, що ще ніколи така величезна сума грошей не була вкрадена у народу і передана купці приватних інвесторів — фактично, банківським спекулянтам.

***

Штаб квартира Міжнародного Валютного Фонду знаходиться у Вашингтоні. Навпроти через дорогу стоїть будівля Світового Банку. Що це за організації?  Хто ними управляє? Найважливіше, чи здатні вони створити нині «велику міжнародну депресію»?

Давайте зробимо невеликий відступ за часів після Першої світової війни. У той час люди втомилися від війни, тому під прапором миротворства міжнародні банкіри вирішили ще біль­ше консолідувати свою владу. Вони заявили, що тільки міжнародний уряд здатний протистояти світовим вій­нам і запропонували заснувати його на трьох «китах»:

1. Міжнародний центральний банк під назвою Банк з Міжнародних Розрахунків.

2. Міжнародний посередницький орган під назвою Міжнародний Суд в Гаазі.

3. Світовий виконавчий і законодавчий орган під назвою Ліга Націй.

Радник президента Клінтона К.Квіглі писала в книзі «Трагедія і надія» таке: «Ділки фінансового капіталізму мали план, спрямований не менш як на зосередження міжнародної фінансової влади в приватних руках. Вона мала стояти над політичною системою кожної окремої країни і світової економіки в цілому. Ця система повинна була управлятися в старій феодальній манері центральними банками всього світу, діючими злагоджено, за допомогою секретних угод, що досягаються на періодичних зустрічах і конференціях. Стержнем системи повинен стати Банк за міжнародними Розрахунками, що базується у Базелі, Щвейцарія, — приватний банк, що належить і керується світовими центральними банками, які самі по собі є приватними корпораціями. Кожен центральний банк прагне домінувати над своїм урядом з допомогою управління кредитною системою, маніпулювати курсами іноземних валют і тиснути на схильних до співпраці політиків за допомогою наступних економічних винагород у діловому світі».

Попри сильний тиск з боку міжнародних банкірів і преси, низка американських сенаторов, на чолі з сенатором Г.Ладжем, врятували Америку від участі в таких організаціях. А без участі США Ліга Націй виявилася приреченою. Навіть після того, як США відмовилися від участі в міжнародному центральному банку — Банку з Міжнародних Розрахунків — Федеральний Резерв Нью-Йорка проігнорував рішення уряду і зарозуміло послав своїх представників до Швейцарії для участі у зборах центральних банків. Так відбувалося аж до 1994 року, коли США все-таки вдалося затягнути в цю систему. Як тільки задум з міжнародним урядом не вдався, банкіри застосували стару схему: потрібна ще одна війна. З цією метою Уолл Стріт допомагав відновленню Німеччини, фінансуючи її через банки Тіссена, пов'язані  перехресним володінням з банками Heremon в Нью-Йорку. Як Chase bank допомагав фінансувати революцію більшовиків під час Першої Світової війни. Chase bank керується Рокфеллерами. Згодом він злився з Manhattan Bank, в наслідку чого виник Chase Manhattan Bank. Зовсім нещодавно і цей банк об'єд­нався з Chemical Bank of New York. Так виник найбільший банк Уолл Стріта. Стратегія банкірів виправдала себе. Ще до закінчення Другої Світової війни  міжнародний уряд було знову відроджено. У 1944 було схвалено створення МВФ і Світового Банку з повною участю США. Друга Ліга Націй, перейменована в ООН, з'явилася в 1945 році. Потім виплив і новий міжнародний суд. На той час уся конструктивна опозиція цим структурам зникла в полум'ї війни. Нові організації просто повторювали на міжнародному рівні те, що було колись закріплено в американському «Національному законі про банки» 1864 року і «Законі про Федеральний Резерв» 1913 року. За їх допомогою з центральних банків світу був створений міжнародний банківський картель, що поступово привласнив собі право диктувати кредитну політику банкам усіх країн. Наприклад, так само як «Закон про Федеральний Резерв» уповноважив Федеральний Резерв на випуск банкнотів, МВФ отримав право на емісію міжнародних грошей під назвою Спеціальні Права Запозичення (SDR). За станом на 1996 рік МВФ випустив SDR на суму 30 млрд. доларів. На учасників МВФ чиниться тиск для того, щоб вони зробили свої валюти повністю конвертованими в SDR. В 1968 році Конгресс ратифікував низку законов, що дозволяють Федеральному Резерву приймати SDRи, як резерви і випускати під їх забезпечення  американські банкноти. Що це означає на практиці?  У США SDR стали частиною національної валюти. А що із золотом? SDR вже частково забезпечені золотом. І оскільки 2/3 світових запасів золота зараз знаходиться в руках центральних банків, міняйли отримують можливість визначати економічне майбутнє людства, в якому вони ніколи не залишаться у програші. Знайте, що як і Федеральний Резерв, МВФ керується Радою Директорів, які вибираються з числа функціонерів центральних банків чи тих або інших підрозділів казначейства, що знаходяться під контролем своїх центральных банків. Впливове представництво в Раді Директорів МВФ дозволяє США і Великобританії практично повністю контролювати цей орган. Банк за Міжнародними Розрахунками, МВФ і Світовий Банк регулюють грошову масу у всьому світі. Таким чином ми спостерігаємо випробуваний трюк ювелірів, повторений на національному рівні, де національні центральні банки діють як Федеральний Резерв, а на міжнародному рівні діють три знаряддя світового центрального банку? Так чи займається нині ця організація, яку ми збирально називаємо світовий центральний банк, збіль­шенням і скороченням пропозицій грошей на світовому ринку! Так! Нові закони цих міжнародних фінансових організацій, що набули чинності в 1988 році, зажадали від банкірів світу до 1992 року підвищити свої резерви до 8% від суми зобов'язань. Підвищення вимог до нового максимального рівня означає все ті ж старі операції з частковим покриттям. Які наслідки це матиме для всього світу? Це означає, що банки не можуть емітувати нескінченну кіль­кість грошей і таким чином все більше наближати наступну депресію, оскільки встановлено максимум кредитних грошей.

А також те, що країни з низькими резервними вимогами вже відчули на собі наслідки скорочення грошової маси, оскільки національні банки вимушені були скоротити пропозицію кредитів, щоб відповідати новим правилам. Щоб притягнути додаткові гроші, їм довелося викидати на продаж акції, що погано позначилося на активності їх фондових ринків і викликало в цих  країнах депресію. Наприклад, Японія, яка в 1988 році мала найнижчі вимоги до резервів і забезпеченості власним капіталом і де ця система працювала дуже ефективно, пережила фінансову кризу. Вона почалася майже відразу в 1989 році, призвела до 50% знецінення ринку і 60% падіння ринку нерухомості. Банк Японії понизив облікову ставку до 0,5%, віддаючи банкам гроші практично безкоштовно, аби підтримати економіку. Проте депресія посилювалася.

Фінансовий крах в Мексиці широко відомий тим, що Америці довелося виділити цій країні фінансову допомогу у розмірі 20 млрд. доларів. І навіть після таких серйозних вливань економіка країни продовжувала перебувати у катастрофічному стані. Величезна заборгованість наростала. Нові кредити використовувалися просто для виплати Мексикою відсотків по колишніх кредитах. Дій­шло до того, що на півдні країни біднота піднімала  повстання через те, що кожен вільний песо йде з країни на виплату відсотків. Необхідно зазначити, що у міру підпорядкування країн наднаціональному міжнародному центральному банку відбувається радикальний перерозподіл влади на користь купки найбагатших центральних банків світу. В ході того як МВФ створює дедалі більше SDR простим записом за електронними рахунками, все більше країн змушені все глибше залізати в борги для виплати відсотків по своїм боргам (попадають в залежність від бюрократів світового центрального банку). Доки світова депресія наростає і розширює свої кордони, це приноситиме цій організації право вибирати країни, яким давати гроші, а яким — ні. Всупереч поширеному торохкотінню про розвиток країн і ліквідацію бідності, результатам діяльності міжнародних кредитних організацій стає витік багатств з країн — боржників у бік міняйл — центральних банків, контролюючих МВФ і Світовий Банк. Наприклад, у 1992 році країни «Третього світу» — боржники Світового Банку, виплатили як погашення боргу на 198 млн. більше, ніж отримали за той же період кредитів. Це неухильно збіль­шує суму їх основного боргу в обмін на тимчасове забезпечення фінансових проблем. Сума належних до виплати відсотків вже перевищує розмір нових кредитів. Це веде до катастрофічного  безробіття, погіршення рівня освіти, житлових умов і соціального забезпечення і робиться для вигоди банкірів-шахраїв. Як виразився один відомий Бразільський письменник: «Третя світова війна вже почалася. Вона йде без застосування військової сили. Проте від цього не стає менш жахливою. Це війна за борги і виплату відсотків «третього світу», із застосуванням зброї більш смертельної, ніж атомна бомба».

www.themoneymasters.com
Підготовка до друку і переклад А.Гусєва
(Далі буде)